Глава 133 - найбільша річ - любов. Частина - 2
Приблизно через годину Рашта заснула поруч з Совешу. Він наказав служниці принести подушку і поклав її під голову, перш ніж тихо вийти з кімнати. Раніше він би переніс її в ліжко, але сьогодні не хотів цього робити. Він жалкував Рашту через розлуки з дитиною, але не хотів це робити, знаючи, що вона обманює йому.
Він відкрив двері в коридор, але замість того, щоб повернутися до своєї спальні, озирнувся.
Що?
Це ілюзія? У повітрі, здавалося, вітав знайомий аромат. Аромат рожевої олії для ванни, який так любить імператриця. Після хвилинної роздумів Совешу покликав віконтесу Верді і покоївок:2
- Імператриця приходила з візитом?
- Ми її не бачили, Ваша Величносте.
Совешу похитав головою і пішов, подумавши, що йому здалося. Коли він йшов темним коридором, то пригадав собі, що сказав йому день марки Карл.
"Чому б вам не розповісти імператриці про свій план заздалегідь? Навіть якщо ви плануєте врешті-решт відновити її на посту, вона буде здивована і зачепить ваші дії."
Якби я міг, то зробив би це.
Совешу прищекнув язиком. Він добре розумів, наскільки сильно його гордість і брак прихильності до дитини Рашти. Ввічливість не допоможе їй захистити свою дитину, яка її не любить.
***
Перед очима у мене все попливло, а в вухах стояв дивний дзвін. Я зосередилась на тому, щоб рухати ногами. Ліва, права, ліва, правиця по порядку, хоча ноги ледь тримали мене. Мені довелося кілька разів зупинитися, притулившись до стіни, перш ніж я нарешті добралася до своєї кімнати. Я сиділа біля вікна і згадувала почуте.
Совішу... Сумліку обіцяв зробити Рашту імператрицею.
Після розлучення зі мною він зробить Рашту імператрицею.
Його привітний голос.
Голос Рашти.
Голос, голос, голоси!
Моя груди була настільки хвора, що мені було важко дихати. Я відкинулася назад, поклавши руку на серце.
Я ніколи не вважав, що Совешу спробувати розлучитися зі мною. Це правда, що ми одружені не з любові, і останнім часом ми сварилися через Рашти, але хіба у нас немає нічого, щоб назвати дружбу?
Що сталося з тими часами, коли ми разом влаштували мозкові штурми плануючи зробити країну сильною? Ми були парою, так само куди зрештою поділялася та людина? Чи настільки лякала Совешу, що мій брат не міг з нею спілкуватись? Що буде зі мною, якщо ми розлучимося?
Мені пригадалися слова Великого князя Капмена. Якщо я розлучуся з Совешу, то більше не буду імператрицею. У той час його слова видавалися мені безглуздими. Тепер Совішу дійсно захотілося розлучитися зі мною...
Я стиснула кулаки і притискалася лобом до руки. Через деякий час мені вдалося встати і повернутися до кабінету. Я дістала книжку з короткої історії Східної імперії і принесла її до себе в кімнату, щоб пролізти.
Накладинка - простолюдина. Імператриця...
- ...
Коли я вивчила книжку від початку до кінця, то збентежено поклала її в сторону. Не було жодного випадку, щоб імператор одружився з наложницею - простолюдинкою. Однак, після того як оригінал помирав або був повалений, простолюдинка ставала імператрицею. Таке траплялося рідко, але прецедент був.
Що тепер зі мною буде?
Я зачинила книжку, поклала її на стіл і глибоко зітхнула. Я не знала, як довго пробула в такому стані, а коли знову відкрила очі, червоний світило займався крізь штори. Мої очі дивилися на відому вид, але все здавалося безнадійною.
Хоч би як важко я жила, любов зрештою єдина велика річ. Романтичні пісні менестрелів були правдиві, і головною рушійною силою світу була любов. Через пристрасть Совешу і Рашти один до одного у мене відняли все, що я мав. Наші відомі сім'ї, час, який ми провели разом, важка робота і довга освіта, і навіть клятви, якими ми обмінялися, поглинуті однією великою любов'ю.
- О боже, Ваша Величність!
Графінія Еліза, яка прийшла з служницею, щоб підготувати мені ванну, скрикнула від жаху, побачивши моє бліде обличчя. Вона веліла служниці наповнити ванну і поспішно підійшла до мене.
- Щось сталося, Ваша Величносте?
Я витріщилася на неї з важкими століттями. Вона виглядала як білий силует після того, як я довго дивилася на сонце.
- О, чесне слово...
Я знала, що в поганому стані. Графиня Еліза озирнулась і ще більше злякалася, зауваживши на моєму столі підручник історії. Дивно, що хтось впав у депресію після читання книги з історії.
- Випадково ... Це не має відношення до лорда Кошару?
Графиня Еліза подивилася на мене з тривогою, і я відповіла глухим голосом:
- Так.
Я встала зі свого місця, зауваживши розгублений вираз обличчя графіні Елізи. Я знала, що зараз не час бути такою для мене і я не можу дозволити собі горювати, якщо мене скоро скинуть. Навіть якщо Совішу збирається розлучитися зі мною, це буде не сьогодні.
А якщо він піде на розлучення, у мене все одно немає вибору. Немає імператриці, яка могла б піти проти волі імператора незалежно від того, чи вона народилася в найбільш заможній сім’ї, або жахливою імперією, а навіть якщо народила величного наступника. Найкраще, що я могла зробити - це відкласти суд. Найважливіше, що я повинна була придумати спосіб вижити після цього.
- Сьогодні ... Будь ласка, дай мені рожеву сукню.
Я швидко прийняла ванну і попросила графиню Елізу зробити так, щоб я виглядала якомога яскравішою. Вона замаскувала мої очі косметикою і одягла мене в гарне рожеве плаття, щоб розвіяти похмуру атмосферу. Совешу не знає, що я чула його розмову, але він думав про мене. Напевно, він всю ніч шепотів Раште свої обіцянки. Я не хотіла показувати йому, що зазнала поразки.
Тим часом графиня Еліза допомогла мені вибрати прикраси і сказала, що о одинадцятій годині ранку відійшов мій лист Евелін. Вислухавши її, я вирішила, що краще буде зустрітися з Евелін особисто. Більше того, моє серце було десь в іншому місці, коли я писала цей лист, мої справжні почуття не були виражені. Я подумала, що краще потішити дитину.
- Не відправляй листа. Я сама піду до неї.
Після цього я якомога спокійніше вирушила в зал аудієнцій. Але як тільки я наблизилася до нього, моє серце знову закололося. Це була новина, яку я почула вчора і знову пронеслася в моїй голові - Совішу обіцяв свою любов Раште, він викине мене.
Сумління має намір розлучитися зі мною. Мені стало цікаво, як він мене зустріне і як буде ставитися до мене.
- Яскраві кольори добре дивляться на тебе.
Несподівано він нічим не відрізнявся від звичайного. Завдяки цьому я знайшла звичайне самовладання. Мене турбували перебування в одній кімнаті з ним, але принаймні я могла показати йому спокій.
Я посміхнулась і подякувала йому за комплімент, а потім проігнорувала руку й підійшла до свого місця.
- Хіба ти не бачила мою руку?
- Я зробила вигляд, що нічого не помітила. Будь ласка, не звертайте на мене уваги.
- ... Це через твого брата?
- Я хочу подихати свіжим повітрям.
- Може, підемо прогуляємося?
- Я їду до Вірволута побачитися з Евелін.
- Вірвол? І коли ж? У мене зараз щільний графік щоб планувати подорож.
- Не хвилюйтеся. Я планую поїхати сама.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr