Далі настала довга тиша.
Очі Анни не були настільки спокійними, як гадав Роланд. Поки пара мовчки дивилася одне на одного, він побачив під блакитною поверхнею бурхливу приховану течію. Вона складалася з тривоги, страху, але понад усе – рішучості. Саме тому її вираз обличчя завжди був настільки сталевим.
З плином часу, це відчуття ставало дедалі сильнішим.
Роланд нарешті зрозумів, що не збирається змінювати її думку.
Він заплющив очі й повільно зітхнув.
«Добре, але ти повинна погодитися на одне прохання».
«Слухаю».
«Ти ніколи не повинна виходити на передову. Ти завжди залишатимешся в тилу».
«Обіцяю».
«Якщо щось трапиться на полі бою...» — Роланд облизнув губи. — «Я кажу, на випадок, якщо я...»
«Якщо щось подібне справді станеться, я негайно покину Північний регіон», – беззастережно заявила Анна.
Роланд був на мить приголомшений.
«Ти боїшся, що я спробую помститися за тебе і зрештою даремно втрачу своє життя?» Вона ніжно погладила його щоки. «Лише Соловей та Попіл могли б зробити щось подібне. Що ж до мене, то я швидко повернуся до Західного регіону, приведу всіх твоїх вірних прихильників на Сплячий Острів і оселюся там, продовжуючи чинити опір Святому Місту. Ваша Величносте, хоча я й хотіла б піти за вами на смерть, я знаю, що ви ніколи на це не погодитеся». Говорячи про це, вона на мить замовкла, перш ніж продовжити: «Я обіцяю, що піду цим шляхом заради вас, доки ваш ідеальний світ не стане реальністю, де відьми та звичайні люди зможуть вільно жити разом».
Роланд не відповів — у цьому не було потреби. Ставлення Анни перевершило його очікування. Це вже була найкраща нагорода, яку він отримав за прихід у цей світ.
Вона простягнула руки, щоб розстебнути сорочку Роланда.
Більше нічого не потрібно було говорити.
Пара поцілувалася, опустившись на ліжко.
Чорний вогонь опустив штори, а одяг і ковдри були відкинуті вбік. У цю мить долі Роланда та Анни були міцно пов'язані, а зірки на небі служили їм свідками.
...
Через два дні Роланд виголосив свою останню промову, перш ніж вирушити на площу.
Люди, які прийшли, щоб почути новини, заповнили площу, поки вона не заповнилась до меж. Після півтора року розвитку старе Прикордонне Місто припинило існувати, і його замінило процвітаюче та гамірне Місто Невервінтер. Це призвело до величезних змін у житті людей. Це також означало, що репутація та популярність Роланда досягли небувалих висот.
«Доброго ранку, мої піддані». Коли він вийшов на сцену, на нього посипалися бурхливі оплески.
«Хай живе наш король!»
«Хай живе Його Величність Роланд!»
Людям не потрібні були ні підбадьорення, ні Ехо та її посилення голосу. Вони свідомо та захоплено вигукували повагу до свого короля та махали руками в повітрі.
Фурор поступово вщухнув лише через сім хвилин.
«Ви всі вже повинні знати новини». Роланд озирнувся на незліченні пари шанобливих очей під сценою та промовив низьким голосом: «Наше королівство ось-ось розпочне війну самооборони проти загарбника. Ворог — не хто інший, як Святе Місто Гермес, яке вже анексувало Королівство Вічної Зими та Королівство Вовчого Серця! Сьогодні з чотирьох королівств залишилися лише Королівство Грейкасл та Королівство Світанку. Тепер вони націлилися і на нас!»
«Я знаю, що деякі з вас колись вірили у Церкву та їх Бога. У цьому немає нічого ганебного! Вашою добротою скористалися, а ваші надії обдурили. Ви думаєте, я звинувачуватиму жертв, а не брехунів та грабіжників? Звичайно, що ні!» Він підняв кулак. «Церква має заплатити! Лише продаючи Боже Каміння Відплати, вони можуть заробляти понад 100 000 золотих роялів на рік — ці гроші повинні належати всім вам!»
«Чому? Причина проста. Шляхта не бажала витрачати зайву суму грошей на купівлю Божого Каміння Відплати, і тому ця частина витрат була перекладена на вас через підвищення податків, конфіскацію майна та фактичне пограбування! І справа не лише в Божому Камінні, а й у будівництві церков, утриманні священиків та проведенні церемоній хрещення. Гадаю, що ніхто з вас не знайомий з цими речами!»
Речами, які маси найлегше розуміли та ненавиділи, були експлуатація та гноблення. Методи Церкви не були настільки ж кричущими, як у знаті, але на думку досвідченого Роланда, було зовсім не складно оголити цей тонкий шар обману, водночас очорнивши ім'я Церкви.
«Церква пообіцяла, що цю суму грошей буде обміняно на Боже благословення, але що сталося насправді? До того, як я прибув до цього міста, людям було мало що їсти та одягати, тому щороку під час Місяців Демонів наставав голод і люті морози, які забирали життя багатьох. Що ж до тих, хто вижив... Чи справді це завдяки допомозі Церкви чи Бога? Ні, вони нічого не зробили!» Роланд підвищив голос. «Єдине, що їх цікавить, це висмоктати досуха вашу кров!»
Місцеві жителі бачили все це на власні очі, тоді як більшість біженців з інших міст теж мали подібний досвід. Площа вибухнула гнівним галасом, оскільки всі приписували всі свої минулі страждання Церкві.
«Отже, я ніколи не здамся, і, що ще важливіше, я не програю цим кровососам!» — Роланд махнув кулаком у повітрі та голосно заявив. «Перша армія розтрощить їх в порох, щоб ніхто більше не посмів грабувати моїх підданих. Вам більше ніколи не доведеться турбуватися про те, щоб платити гроші на будівництво Церков чи «спокутувати свої гріхи»! Цих фальшивих податків не існуватиме в новому Королівстві Грейкасл!»
«Факти довели, що без присутності Церкви місто Невервінтер стане ще кращим місцем, а також всі інші міста!»
«Усе, що ви маєте, створено вашими власними руками та вашим духом, а не цими ілюзорними речами. Ось чому я неодноразово наголошував на славі праці! Лише праця може створювати багатство, і ви, люди, — найславетніші з працівників. Ви повинні пишатися цим. Без вас не існувало б сьогоднішнього процвітаючого Міста Невервінтер!»
Він опустив руки, жестом показуючи підданим, щоб вони припинили свої оплески. «Перша армія вирушила до Північного регіону, і вони воюватимуть проти Церкви. Якщо ми зазнаємо поразки, ми втратимо все, що маємо, і повернемося до злиднів минулого... Скажіть мені, чи готові ви повернутися в минуле?»
Відповіді, які він отримав, були очевидними.
«Ні, Ваша Величносте, ми будемо боротися з Церквою до кінця!»
«Вбийте їх усіх!»
«Виженіть їх з нашого королівства!»
«Я захищатиму Вашу Величність своїм життям!»
Були всілякі відповіді, але їхні вирази облич були вражаюче однаковими — вони були готові та бажали захищати все, що заробили своєю працею.
«Добре сказано. Мені не потрібно, щоб ви вступали в бій з ворогом. Це відповідальність Першої армії. Вам також не потрібно платити додаткові податки на підтримку війни — це те, що ворог робить зі своїм народом. Все, що вам потрібно робити, це продовжувати жити своїм життям і продовжувати брати участь у будівництві та виробництві цього міста. Це буде найбільша допомога, яку ваші родичі, що воюють на передовій, можуть отримати від вас». Роланд поклав праву руку на груди та віддав честь. «Ми повинні здобути перемогу! Хай живе Королівство Грейкасл!»
«За перемогу!»
«Хай живе королівство!»
Люди неодноразово скандували ці дві фрази навіть довго після того, як Роланд пішов.
Того ж дня вдень остання група солдатів сіла на пароплави. «Роланд», флагманський корабель, просигналив, сповіщаючи про початок подорожі.
Пунктом призначення було місто Глибокий Яр!