Тердео, який швидко помчав, невдовзі повернувся разом з Фінеасом.
Фінеас оглянув Айлет і діагностував у неї тяжке недоїдання з дуже ослабленою імунною системою.
Ми не знали, як вона сюди потрапила, але те, що, мабуть, і так було важкою подорожжю, могло лише ускладнитися через її високу температуру.
Після того, як ми зробили все, що могли для неї, Тердео запропонував зв'язатися з її батьками, але я не погодилася. Я вважала, що буде правильно почекати та поспостерігати за нею ще трохи, поки вона не прокинеться.
Я залишилася поруч з Айлет усю ніч і сама піклувалася про неї. Якби вона прокинулася посеред ночі, вона могла б злякатися, якби побачила незнайомців.
Її висока температура не зникла і наступного дня. Тердео, Фінеас і Сельфіус сказали, що допоможуть, але оскільки тіло дівчинки, спітніле від лихоманки, треба було витерти, тільки я могла це зробити.
На другий день ранкову тишу порушило бурчання. Я відклала книжку та принесла піднос зі сніданком до ліжка Айлет.
Дитина нарешті відкрила очі, почувши бурчання у шлунку. Зір все ще був розмитим, Айлет кліпнула та понюхала пікантні аромати, що наповнювали кімнату. Її ніс знайшов їжу перед очима.
— Так смачно пахне.
— Тобі краще?
Її червоні очі розплющилися, і я спокійно стояла не рухаючись, щоб не налякати її ще більше. Я повільно повернулася та поставила піднос із сніданком на стіл.
Чи то здивована незнайомим голосом, чи то налякана моїм рухом, Айлет спробувала зіскочити з ліжка.
Я підійшла до неї та ніжно натиснула на її плечі.
— Все гаразд, лягай.
Її жар повністю зник. Мої зусилля вночі, здається, окупилися.
— Ти знаєш, де ти?
— Це... — Айлет озирнулася по кімнаті, її очі були широко розплющені та напружені. Вона була схожа на оленя, за яким гнався мисливець.
Я посміхнулася.
— Це маєток Великого герцога Лапілеона.
— Що? Маєток Л-лапілеона? — Айлет натягнула ковдру до носа та оглянулась навколо.
Я не експертка в поводженні з дітьми, але вирішила зробити все можливе.
— Ем. Для початку, привіт, — почати з представлення було елементарною річчю. — Ти знаєш, хто я?
Айлет завагалася на моє запитання, а потім кивнула. Потім, з дуже переляканим виразом обличчя, вона тихо прошепотіла:
— М-моя мама теж тут?
— Ні.
Дитину охопило полегшення.
— Ми ще не зв'язалися з нею. Я подумала, що краще буде почекати, поки ти прокинешся. Але ти прийшла сюди сама?
Айлет уникала мого погляду та сором'язливо кивнула.
Я відчула, що Айлет дуже напружена, і спробувала запитати її ще м'якшим тоном.
— Зрозуміло. Не можу повірити, що ти прибула сюди сама. Це дивовижно. Звідки ти?
— М-маялрі.
Маялрі було невеликим фермерським містечком. Щоб дістатися туди кінним екіпажем знадобилося б більше тижня. Це було надто далеко для такої маленької дівчинки, щоб подорожувати самій.
Уррр. Звук, гучний, як сирена, пролунав в гостьовій спальні.
З обличчям, червоним від сорому, Айлет міцно трималася за ковдру.
— В-вибачте.
«За що вона вибачається?»
Айлет обережно глянула на мене і швидко сказала:
— Я-якщо я вип'ю трохи води, ви більше не почуєте цього. Д-дайте мені швидше випити води, — голос Айлет став тихішим, і вона здавалася надзвичайно знервованою. Вона підвелася з ліжка, щоб знайти воду.
Щось було не так. Я мовчки спостерігала за Айлет і принесла тацю з сніданком до ліжка.
— Навіщо пити воду, коли ти голодна? Тобі слід поїсти.
— Вибачте?
— Пробач. Я мала дати тобі їжу одразу, коли ти прокинулась. Ти спала два дні. Ти, мабуть, дуже голодна.
Здивована Айлет подивилася на чудовий піднос з сніданком на ліжку. Вона голосно ковтнула. Хоча вона, мабуть, була дуже голодна, Айлет не торкнулася їжі. Вона продовжувала ковтати слину багато разів.
Здивовано я подивилася на Айлет.
— Що трапилося? У тебе болить рука? Якщо столове приладдя дуже важке, чи варто мені принести дитяче?
Айлет енергійно похитала головою. Потім витягнула шию та знову уважно оглянула кімнату.
— Моїх мами й тата справді тут немає?
Тата? Я думала, вона живе сама з мамою.
— Їх немає. Тут тільки ти.
— Т-тоді, я можу все це з'їсти сама?
Я подивилася на їжу для сніданку на підносі. Там був суп, сезонний фруктовий салат і хліб з маслом. Також був згорнутий тонкий шматочок шинки, смачно підсмажені ковбаски та пухка й м'яка яєчня. Це була її перша страва за два дні, тому була приготована менша порція, ніж зазвичай, щоб не розладнати її шлунок.
— Звичайно. Ти збиралась поділитися цим з кимось? Ох, цього замало? Хочеш ще?
— Ні! Ні, цього не замало, це забагато.
Справді? Я ще раз глянула на тарілки на таці. Дітям, що підростають, насправді знадобилося б більше.
— Спробуй трохи. Якщо буде забагато, можеш не їсти. Але якщо буде замало, просто скажи мені. Я можу принести тобі ще.
Айлет опустила обличчя, почервоніла та кивнула. Вона набралася сміливості й потягнулася до столових приборів.
Але вона завагалася і натомість почала колупати шкірку біля нігтя, просто дивлячись на їжу.
— Я чула від Тердео. Тебе звуть Айлет? — я взяла столове приладдя та поклала його їй у руки.
Її маленька рука чомусь була повна дрібних ранок.
Айлет кивнула та з'їла ложку супу. Її очі широко розплющилися, коли вона насолоджувалася його смаком. Дівчинка опустила голову та почала швидко їсти.
Ну, це був не стільки прийом їжі, скільки запихання її до рота. Ніби це була остання в світі порція їжі.
Вона користувалася столовими приборами та руками одночасно. Можливо, вона не навчилася належним чином поводитися за столом.
— Їжа ще є, тож не поспішай. Тобі стане погано, якщо їстимеш занадто швидко.
Почувши це, Айлет зупинилася з повним ротом їжі. Вона подивилася на мене переляканими очима, як дитина, яка боїться, що її насварять.
«Можливо, мені не варто розмовляти з нею, поки вона їсть», — я посміхнулася, замість того, щоб щось сказати. Я взяла хустку і простягнула руку, щоб витерти соус з її щоки.
Айлет заскиглила і прикрила голову руками.
Тепер я була впевнена, що щось не так. Я обережно витерла соус з її губ і щік і відвела руку.
Айлет кліпнула. Коли вона не виявила жодних ознак того, що я можу їй зашкодити, вона повільно озирнулася і знову почала їсти.
«Мені слід почекати, щоб допомогти їй прибрати, коли вона закінчить».
Айлет озиралася навколо, ївши, ніби боячись, що хтось скаже їй зупинитися або вкраде їжу.
Це розбивало мені серце.
Невеликий сніданок зник миттєво.
Айлет витерла рота і з жалем подивилася на порожню тарілку. Вона крадькома глянула на свою руку і злизала трохи соусу з мізинця.
— Тобі не слід їсти з рук, — тихо сказала я, щоб вона не злякалася, і сама витерла їй обличчя та руки хусткою.
Айлет кивнула, але не змогла приховати свого розчарування.
Я посміхнулася і встала зі стільця.
— Оскільки ти справжня леді, ти маєш завершити свою трапезу десертом.
— Д-десерт?
— Звичайно.
Я схопила піднос з порожніми тарілками та відчинила двері спальні. Покоївка, яка чекала ззовні, забрала в мене тацю і передала іншу з десертом.
Я віднесла піднос назад до ліжка Айлет.
— Ти зможеш з'їсти і це?
Там був молочний пудинг з підсмаженим карамельним соусом, торт зі збитими вершками з великою полуницею нагорі, м'які млинці-суфле та печиво брауні. Порція кожної страви була невеликою, тож вона точно зможе це з'їсти.
— Ось, використовуй ложку для пудингу, а виделку для торту, — я навчила Айлет користуватися столовими приборами та знову сіла на стілець поруч із нею.
Притлумивши голод, Айлет користувалася столовим приладдям, як я її навчила, і насолоджувалася своїм десертом.
Вона відкушувала потроху кожен шматок, але, очевидно, найбільше їй подобалися найсолодші десерти, і вона поверталася до них після кожної дегустації іншої страви, поки не з'їла їх усі. Зітхнувши, вона поклала столове приладдя.
Я встала, відклала тацю і витерла їй губи хусткою.
— О ні, у тебе соус на одязі.
Айлет здригнулася і опустила очі.
Насправді, навіть без соусу її одяг був дуже брудним.
Я поклала хустку.
— Так не піде, — твердо сказала я.
Плечі Айлет затремтіли.
Мені кортіло запитати її, що з нею сталося, але спочатку мене потрібно було подбати про неї.
— Айлет.
— Га? Так? В-вибачте, я-я ніколи раніше не куштувала такої їжі. Я не знала, що робити. Я-я виперу свій одяг.
— Хочеш прийняти ванну?
— Що?
— Коли ти поніжишся в чистій та ароматній ванні, тобі стане краще. Давай приймемо ванну, добре? — я посміхнулася Айлет і простягнула їй руку. Відчинила двері спальні та звернулася до покоївок, які чекали ззовні: — Пані прийме ванну. Будь ласка, приготуйте її негайно. Використайте усе найкраще, що у нас є.
— Так, Ваша Світлосте.
— І простирадла забруднилися. Будь ласка, замініть їх. О, і ліжко здалося трохи жорстким. Принесіть їй м'якші простирадла.
— Так, Ваша Світлосте.
— Викиньте одяг та взуття, які вона зараз носить, і приготуйте нові. Зв'яжіться з усіма найближчими бутиками та доставте одяг. Я сама за все заплачу, тож не хвилюйтеся. І виберіть кілька ляльок, які можуть сподобатися пані, — мої гроші нарешті можуть принести користь. — О, і скажіть усім, що пані прокинулась.
Покоївка кивнула і запитала:
— Його Світлість надіслав звістку пані Сайорис та Глорії про юну пані. Чи варто мені також їх попередити?
Глорія була бабусею Тердео, страшною, значущою жінкою. Я чула, що вона зупинилася в столиці.
— Добре, — я кивнула. Зрештою, це була справа родини Лапілеонів, усіх слід повідомити. — О, я сама помию пані. Подбайте, щоб ніхто більше не увійшов.
— Так, Ваша Світлосте.
Я подумала, що було б гарною ідеєю оглянути її тіло. А у разі непередбачених обставин краще не впускати інших. Я подивилася на Айлет і посміхнулася.
Айлет злегка здивовано посміхнулася у відповідь.
— Добре тоді. Ходімо, Айлет, — сказала я.
***
Одягнена у гарну сукню з безліччю воланів, Айлет, з волоссям, зав'язаним у два хвостики, виглядала як янгол.
— Мені справді можна це одягнути? — занервувала дівчинка. Всупереч її стурбованому тону, на губах Айлет з'явилася легка посмішка. Здавалося, їй подобалася сукня, яка ідеально сиділа на її тілі.
— Звичайно. Весь цей одяг тут теж твій, — я посміхнулася і вказала на всі сукні, що заповнювали кімнату.
Айлет озирнулася навколо, подивилася на всі сукні, і її щелепа відвисла в беззвучному крику.
Мій шлунок стиснуло, коли я подивилася на неї ззаду.
Як я й підозрювала, Айлет була вкрита синцями та шрамами. В усіх місцях, прикритих одягом.
Це не було випадковістю.
— Я так рада, що ти тут, Айлет. Це мій подарунок тобі. Мабуть, тобі було так виснажливо пройти весь цей шлях самій.
Айлет перестала торкатися одягу і обережно кивнула. Стіни, які вона звела навколо себе, почали потроху руйнуватися.
Я підняла Айлет і посадила її на ліжко.
— Але ти прийшла, щоб побачити Тердео?
Вона похитала головою.
— Просто в гості?
Вона знову похитала головою. Айлет повільно підняла палець і вказала на мене.
— Що? Я?
Нарешті Айлет кивнула.
— Ти тут, щоб побачитися зі мною?
Вона кивнула знову й опустила голову, ніби збентежена.
— Звідки ти дізналася про мене?
Вона занервувала. Потім тихо прошепотіла:
— Я отримала листа...
— Листа?
— Якого надіслала Сессі.
Сайорис надіслала їй листа? Тоді я згадала, що Фінеас також отримав листа від Сайорис.
— Там було написано, що ви та, на кого наше прокляття не поширюється. Що ви можете бути тією людиною, хто звільнить нас від прокляття. Я прочитала листа таємно, щоб мама не бачила.
Здавалося, Сайорис надіслала листа всій родині Лапілеон. Але чому Айлет приховувала той факт, що прочитала його від своєї мами? Невже вона мусить приховувати такі речі? Я насупилася.
— Айлет.
Вона підняла голову.
— Ти живеш з мамою?
Коли я вимовила слово «мама», її плечі неконтрольовано затремтіли. Її губи залишалися стиснутими, і вона відмовилася відповідати.
— Айлет, чи варто мені спочатку розповісти тобі свою історію?
Ці великі червоні очі дивилися на мене.
— Моя мама й тато померли.
Айлет глибоко вдихнула, але нічого не сказала.
— Я жила з мачухою, перш ніж переїхати сюди. А ти? — я посміхнулася і простягнула руку.
Айлет завагалася і переплела свої маленькі пальці з моїми. Потім вона ще раз озирнулася і прошепотіла:
— У мене також немає тата, і я живу з мамою, новим татом і братом.
«Новий тато і брат», мабуть, означали, що матір Айлет вийшла заміж повторно. Я намагалася не виявляти жалю і знизила голос, як і вона.
— Розумію. Ти така ж, як і я, Айлет!
Айлет кивнула.
— У мене погані стосунки з моєю новою матір'ю. У тебе теж погані стосунки з мамою?
— Я... — Айлет завагалася і почала метушитися в сукні. Від нервів її рука спітніла. — Ваша мама теж б'є вас?
Спитала вона.
У мене стиснулося серце. Я підозрювала це, але почути це чітко тихим голосом Айлет було шокуюче. Я стиснула свою порожню руку в кулак і намагалася не допустити, щоб та, що тримала її долоню, тремтіла надто помітно.
— Твоя мама б'є тебе?
Айлет кивнула, навіть не замислюючись. Вона говорила так, ніби все було абсолютно нормально:
— Тому що я проклята.