Адеус дивно посміхнувся, оголосивши, що ми у нього в боргу.
«Що ж, заради всього святого, зараз відбувається?» — мій розум не міг встигати за тим, що розгорталося переді мною. Серцебиття стукало у вухах. Злякано, я поклала руку на груди, щоб заспокоїтися.
Тердео підняв брову, поглянувши на Адеуса.
— Бачу, ти досить спритний.
— Це ніщо в порівнянні з тим, що можете зробити ви, Ваша Світлосте.
— Ні, я серйозно. Чоловік був досить далеко від тебе, але ти зміг підбігти сюди та одразу ж приборкати його. Тобі не вдалося б, якби ти не був надзвичайно спритним, — Тердео повернув голову й подивився на натовп, звідки вибіг Адеус і де стояв чоловік. — Ти проходив навчання бойовим мистецтвам?
— Сприйму це за комплімент, — Адеус, який притискав чоловіка коліном, неквапливо посміхнувся, ніби насолоджувався полуденним чаєм.
— Ти кращий за цих нікчемних імперських лицарів, — Тердео незадоволено клацнув язиком. — Як довго ви просто збираєтеся тут стояти? Його вже схопили. Тож підійдіть і заарештуйте його.
На крик Тердео імперські лицарі нарешті вжили заходів. Кілька з них затримали чоловіка, притиснутого ногою Адеуса. Вони підняли зв'язаного чоловіка на ноги.
Коли його лихі очі втупилися в Тердео, моє серце знову закалатало. Зараз не час падати. Я схопила Тердео за міцну руку тремтячою долонею.
Помітивши моє бліде обличчя та тремтячі руки, він тихо заговорив, з його голосу стікала злоба.
— Він двічі намагався вбити Велику герцогиню. Заберіть його та негайно замкніть у підземеллі.
— Так, Ваша Світлість. А як щодо допиту?
— Зачекайте, поки я не прийду.
— Перепрошую?
— Я особисто переконаюся, що він в усьому зізнається.
Лицарі були вражені різким, як бритва, голосом Тердео, але тримали роти на замку. Вони покинули місце подій разом з все ще розлюченим чоловіком.
Коли він зник зі сцени, моє тіло підкосилося. Я безпорадно впала на землю.
— Перешаті!
— Ваша Світлість!
Тердео та Адеус одночасно кинулися до мене.
Я відмахнулася від них і заплющила очі.
— Н-ні. Зі мною все гаразд. Я не поранена. Я просто була така налякана, — я важко ковтнула. Війна, мечі та смерть — все це було дуже далеким, тому не дивно, що такий інцидент мене налякав. Але хто міг залишатися спокійним перед людиною, яка розмахувала мечем і погрожувала вбивством? Ну, мабуть, чоловіки, що стояли переді мною. Я повільно видихнула і підвела погляд. — Сер Потсон.
— Так, Ваша Світлість.
— Дякую за вашу допомогу, — сказала я тремтячим голосом.
Адеус здригнувся.
— Я впевнена, що було нелегко це зробити. Я дуже вдячна...
— Все гаразд, — сказав Тердео, перебиваючи мене, коли я знову намагалася висловити свою вдячність. Він здавався незадоволеним. — На землі холодно. Можеш встати?
На мій кивок Тердео схопив мене за руку та швидко допоміг мені підвестися.
Я могла стояти, але мої ноги все ще були напружені та тремтіли.
Тердео подивився на моє бліде обличчя та насупився. Потім він звернув свою увагу на імперських лицарів, які розбиралися з наслідками цієї сцени.
— І ви називаєте себе імперськими лицарями?
Усі лицарі здригнулися. Багато з них опустили голови, як діти, яких покарали.
— Її Світлість могла постраждати, але ви нічого не зробили.
Докір Тердео привернув увагу людей в натовпі, які спостерігали за процесією.
«Чи було це мудро?» — імперські лицарі перебували під юрисдикцією Тердео, тому зазвичай це не мало б значення, але зараз на них пильно дивилися багато людей. Репутація імперських лицарів була пов'язана з репутацією імператорської родини. Тож те, що Тердео робив зараз, шкодило репутації головної сім'ї в імперії.
Я схопила Тердео за руку.
— Зі мною все гаразд, тому...
— Герцогу Лапілеоне, — перебив мене гідний голос. — Коли з'явився вбивця, імперські лицарі захистили мене, імператора, та моїх дітей. Обов'язок імперських лицарів — захист імператорської родини.
Імператор зліз з коня та підійшов до нас. Він доброзичливо посміхнувся, мабуть, тому, що зараз за ним спостерігало багато людей.
— Імперських лицарів перед усім навчали захищати імператорську родину. Раніше вони оголили мечі, щоб захистити нас, тож ви повинні їх похвалити.
— Ви просите мене хвалити їх за те, що вони не захистили мою дружину?
— Герцогу Лапілеоне.
— Навіть якби моя дружина постраждала, Ваша Величносте?
Посмішка імператора стала ширшою, але це зробило атмосферу навколо ще напруженішою.
Я ковтнула і повернула голову. Мої очі зустрілися з очима Додолеї, яка сиділа в кареті неподалік.
— Божечки, — прошепотіла вона мені свою фальшиву стурбованість з посмішкою.
Рейна, яка була поруч з нею, також посміхалася.
«Чому ця маленька...» — я стиснула кулаки.
Імператор підійшов ближче. Потім він мовчки подивився на Тердео.
— Герцогу Лапілеоне.
— Так, Ваша Величносте?
— Багато людей спостерігають, тож давайте поки що завершимо це, — це був жорстокий наказ. — Це фестиваль на честь нас двох. Багато людей прийшли подивитися на нас. Ми ж не хочемо все зіпсувати, чи не так?
— Ви кажете, що хочете продовжити процесію?
— Звичайно.
— Хіба ви не чули, що щойно сказав нападник?
Запала важка тиша. Я відчула її вагу на своїх плечах.
— Він згадав «повстанські сили». Їхня ціль, ймовірно, ми з вами, Ваша Величносте. Якщо припустити, що він діяв не один, решта повстанців спостерігатиме за процесією.
Імператор хихикнув.
Тердео наполягав.
— Існує ризик вбивства. Процесія має закінчитися тут. Нам слід зупинитися та повернутися.
— Але у нас попереду ще довгий шлях, — спокійна посмішка з'явилася на губах імператора. Його очі, які зовсім не посміхалися, були сповнені жагою влади.
Дрижаки прокотилися по моєму тілу.
Імператор підійшов ближче до Тердео і тихо прошепотів, щоб тільки ми могли почути:
— Ось чому нам слід продовжувати процесію, щоб вони побачили. Озирніться навколо. Всі тут, щоб звеличити нас. Зараз повстанські сили є нападниками для люду, — імператор вибухнув сміхом. — Ви знаєте, що таке повстання? Зрештою, народ сам вирішує, чи є людина повстанцем для імперії, чи героєм. Як ви думаєте, когось справді хвилює, чи роблять вони добрі чи погані речі? Їх хвилює лише те, чи покращується їхнє життя, чи погіршується.
Тердео насупився.
— Отже, герцогу Лапілеоне, ми можемо продовжити процесію. Вам також слід приготуватися. Знайдіть коней, що втекли, і запряжіть їх у карету. До того часу...
Перш ніж імператор встиг закінчити, Тердео взяв мене на руки та підняв.
Вже в повітрі через раптовість я міцно обійняла шию Тердео, злякавшись. Я відчула сильні руки та міцні м'язи по всьому тілу.
— Л-люди дивляться, — сказала я, просячи Тердео опустити мене. Моє обличчя почервоніло, і я притулилась до його грудей.
Проігнорувавши імператора, Тердео заговорив зі мною ніжнішим голосом.
— Коли ми повернемося, гадаю, нам краще попросити дядька перевірити тебе. Ти сьогодні дуже налякалася, тому краще відпочинь.
Га? Я підняла голову. Натовп, імператор і Адеус, який все ще стояв поруч із нами, дивилися на Тердео.
— Ми повертаємося?
— Так, — Тердео недбало кивнув.
«Ем, хіба ти не бачиш цих страшних очей, направлених на тебе зараз?» — мені не довелося повертати голови, щоб відчути пильний погляд імператора.
— Герцогу Лапілеоне, — імператор тихо покликав Тердео, щоб натовп не почув.
Але цього разу Тердео відверто проігнорував слова імператора. Це було явно навмисно. Тердео обернувся і підійшов до вершника, якому щойно вдалося зібрати коней, що розбіглися. Він швидко обрав одного коня.
— Цього я позичу.
Тердео підняв мене і посадив на коня, як і під час фестивалю.
Цього разу я не відчула такого жаху.
«Але імператор все ще пильно дивиться!» — я опустила голову і відвернулась від імператора.
Тердео скочив на коня позаду мене та схопив віжки.
— Сер Потсон. Ми поговоримо про сьогоднішній день іншим разом. Тепер можеш йти.
— Так, я чекатиму на ваш візит, Ваша Світлість, — Адеус вклонився на знак поваги, потім відвернувся та зник у натовпі.
Побачивши, як він відходить, Тердео повільно повернув коня.
— Ми справді підемо?
— А ти хотіла б, щоб ми залишилися тут?
— Ні, але...
— Тоді ми маємо йти. Тим паче, що ми не хочемо влаштовувати ще більшої сцени.
— Але...
«Імператор все ще дивиться на нас так, ніби збирається вбити нас обох, якщо ми підемо!»
— Навіть якщо мене тут не буде, імперські лицарі захистять імператорську родину, тож все гаразд, — Тердео вклонився імператору.
Імператор відкрив рота, щоб щось сказати, але Тердео проігнорував його та рушив.
***
Коли кінь зупинився, все моє тіло затремтіло.
— Ми на місці.
Ц-це було страшно. Це відрізнялося від кінної прогулянки минулого разу. Якщо тоді то була лише дегустація, то сьогоднішня страва була основною.
Наді мною я почула спокійний, ні, трохи зляканий голос Тердео, який повторював:
— Перешаті? Ми на місці.
«Я знаю, що ми прибули. Я знаю!» — кінь точно зупинився, але я все ще була така налякана і не могла відпустити Тердео.
— М-мої руки відмовляються рухатися! — я трохи перебільшила і підвела погляд на Тердео, мої очі були трохи мокрими від сліз.
Коли наші погляди зустрілися, Тердео повільно повернув голову.
— Що мені з тобою робити, якщо ти так злякалась невеликої їзди верхи? — але він не ворухнувся і не наполягав на тому, щоб я злізла. — Тоді ти повинна й мене боятися, хіба ні? Одна крапля моєї крові потенційно може тебе вбити.
— Але не вб'є!
Тердео здригнувся.
«Один неправильний рух, і кінь може скинути мене на землю та вбити! Крім того, я ж не можу спілкуватися з конем!» — мої руки все ще міцно обіймали його, я зарилася обличчям у його груди та глибоко вдихнула. Міцно притиснувшись до нього, я відчула, як м'язи Тердео ще більше напружилися, і почула биття його серця.
Почувши його серцебиття, я трохи заспокоїлася. Я знову подивилася на нього.
— Але...
— Так?
— Це справді нормально, що ми так просто пішли?
— Я повернувся до свого маєтку. Що в цьому поганого?
— Ні. Але ми проігнорували імператора.
Тердео знизав плечима.
— Все гаразд. Я йому ще знадоблюся на війні. Він більше втратить, якщо позбудеться мене, тому навіть якщо я йому не подобаюся, він не може мене вбити.
І ти просто кажеш це з серйозним обличчям?
— Тобі вже краще? — спитав Тердео.
Я повільно кивнула і звільнила його талію від своїх рук.
Тердео на мить замовк, а потім швидко зіскочив з коня. Він простягнув до мене обидві руки.
Я витягнула свої тремтячі руки і схопилася за нього. Як би міцно я не стискала, його міцні руки анітрохи не тремтіли.
Його вени чітко виділялися на тильній стороні долоні. Я була впевнена, що він намагається триматися рівно, щоб не налякати мене ще більше.
— Дякую, — і завдяки йому я змогла безпечно спуститися на землю. Коли мої ноги нарешті торкнулися землі, я зітхнула з полегшенням.
Я вже збиралася обернутися, щоб ще раз подякувати Тердео, коли почула когось.
— Пані феє? — голос був таким слабким і тихим, що його міг віднести вітер, міг згаснути, як полум'я свічки.
— Я щось чула, — я повернула голову до входу до маєтку і знайшла джерело голосу.
Біля воріт стояла маленька дівчинка, якій на вигляд було лише п'ять чи шість років. У неї було довге сріблясте волосся, яке було сплутане та скуйовджене, ніби вона ніколи його не розчісувала. Її маленьке вбрання не дуже добре сиділо на її надзвичайно худому тілі. І вона дивилася на нас тими знайомими очима.
— Га? — лише глянувши на неї, я зрозуміла, що вона не в найкращому стані.
«Хто це?»
Тердео обійшов коня.
— Айлет?
Я повернулась, щоб подивитися на нього.
— Ти знаєш цю дитину?
Тердео виглядав надзвичайно здивованим.
— Вона єдина дитина, що вижила серед наших кровних родичів з бічної лінії. Я чув, що вона живе зі своєю матір'ю, яка не є Лапілеоном. Я знаю, що родина Лапілеон щомісяця виплачує щедрі аліменти. Але я не бачив Айлет з її самого раннього дитинства...
Тердео не зміг продовжити, і я так і не почула, що він збирався сказати, бо дитина, яка кликала фею, похитнулася в наш бік. Її бліді щоки обвисли, а червоні очі закотилися.
— Айлет!
Ми обоє побігли до дівчинки.
Я швидко простягнула руку та схопила тіло дитини, яка безпорадно знепритомніла на моїх руках. Я перевірила, чи не має вона серйозних травм. На щастя, її обличчя та голова виглядали цілими.
Її тіло було таким легким і слабким. Якби я хоч трохи стиснула її, вона могла б зламатися.
— Ха... — вона видихнула тремтяче, тепле повітря на мою щоку.
Її слабке дихання збентежило мене.
— Фінеас. Ми повинні віднести її до Фінеаса.
Тердео кивнув і швидко скочив на коня.
— Зачекай тут. Я поїду по нього.
На мій знак схвалення Тердео помчав геть. Він їхав зі швидкістю, зовсім іншою, ніж тоді, коли я їхала з ним.
Цокіт копит швидко стих.
Залишившись сама, я посадила дитину собі на коліна, щоб її тіло не торкалося землі.
«У мене з цього приводу погане передчуття, — я дістала хустку та витерла її потріскані, закривавлені губи та обличчя, вкрите пилом. Її губи були в синцях, а кров засохла навколо них. Навіщо дитині так сильно кусати губи? Я відсторонилася та оглянула її вбрання. — Ось як виглядають щедрі аліменти?»
Швидке обстеження не виявило нічого дорогого на тілі Айлет. Її одяг їй не підходив по розміру, а один з черевиків був порваний на пальцях.
Крім того, у неї були шрами на внутрішній стороні передпліч, що свідчило про те, що їх неодноразово різали.
Я не мала уявлення, що з нею могло статися, але виглядало це недобре.