Настав ранок, і, як завжди, я прокинулась від галасу. Покоївки та Ребекка зайшли до моєї спальні та почали метушитися, чекаючи, поки я встану. Тердео, мабуть, прокинувся рано сьогодні вранці. Він був таким старанним. Він завжди збирався та йшов ще до того, як я прокидалась.
— Доброго ранку, Ваша Світлосте.
— Чудового ранку, Ваша Світлосте!
Привітавши всіх у відповідь, я енергійно сіла.
— Арргх! — біль пронизав мою спину і вирвав стогін з-поміж зубів.
— В-ваша Світлість. Ви в порядку?
— Моя спина, в мене болить спина, — мені не варто було дивуватися. Мені було надто весело на фестивалі вчора.
Тердео справді зробив усе можливе, щоб компенсувати те, що ніколи не був на фестивалі. І я все це робила разом із ним. Ми бігали по всій території фестивалю. Біль у ногах і спині був очікуваним.
Я витягнула руки високо до стелі, щоб розслабити своє втомлене тіло. Моє задоволене зітхання пролунало у раптово надто тихій кімнаті.
— Що відбувається? Чому ви всі затихли?
Покоївки опустили очі.
Ребекка почервоніла.
— В-ваша Світлість. Чи не хотіли б ви прийняти теплу ванну, щоб відпочити?
— Навіщо? Зараз тільки ранок.
— Ну, я чула, що після ночі пристрасті, ем, ну, було б добре розслабити напружені м'язи в теплій ванні.
«Ніч пристрасті?»
Мене осяяло усвідомлення.
— Н-ні! Це не те!
Ніхто мене не слухав. Одна зі служниць вийшла зі спальні, посміхаючись, і сказала, що приготує теплу ванну.
«Ох, ще тільки ранок, а мене вже засоромили!» — схопившись за болючу спину, я швидко вилізла з ліжка.
— Досить базікати і допоможіть мені одягнути сукню!
«Перестаньте на мене так дивитися! Навіть якщо мені боліло б через це, ви не маєте права виглядати такими щасливими і задоволеними за мене!»
Мені справді треба стежити за тим, що я говорю в цьому домі! Жар рум'янцю залив моє обличчя.
Ребекка підбігла до мене з віялом і почала обмахувати мене.
Я зрозуміла, що не встигла запитати Ребекку, як все пройшло, бо повернулася додому пізно вчора ввечері після розваги на фестивалі з Тердео.
— Ребекко, ти змогла вчора поговорити зі своїм другом?
Ребекка знизала плечима.
— О, так.
Здавалося, вона не дуже добре провела час. Я раптом згадала слово «розпусник», яке Тердео використав, щоб описати Адеуса.
— Він же нічого з тобою не намагався зробити, чи не так, Ребекко?
— Що? Н-ні! Це не так! Просто вчора було так ніяково, що гадала, що можу померти. Чесно кажучи, я хотіла втекти з вами, Ваша Світлосте, — Ребекка похитала головою з похмурим виразом обличчя.
Я могла зрозуміти, як дивно може бути зустріти старого друга, якого давно не бачила.
— Ви були дуже близькі, коли були маленькими?
— Так, коли були дітьми. Його мати — простолюдинка. Тож віконт Потсон виховував його таємно. Не думаю, що хтось в імперії знає про його існування.
— Я думала, що у віконта Потсона лише донька, — але щось не сходилося. — Якщо ніхто в імперії про нього не знає, звідки Великий герцог дізнався?
— Ну, можливо, Його Світлість почув цю чутку через його участь у дипломатичній політиці?
Я кивнула.
«О, так. Можливо, все саме так».
— Він навіть не міг нормально говорити з іншими людьми, тому мені доводилося дуже йому допомагати. Без мене він був абсолютно безпорадним, — сказала вона буденно.
«Що? Хто? Адеус?» — я порожньо подивилася на Ребекку.
Вона задумалася, можливо, згадуючи своє минуле, і раптом посміхнулася, ніби пригадавши певний спогад.
«Він точно не здавався таким, — Адеус не вагався, і він говорив досить красномовно. Настільки, що я втратила дар мови. — Гадаю, люди можуть сильно змінитися, коли виростають».
— Після того, як його фактично вислали до іншої країни, я чула про нього лише чутки, а потім навіть вони припинилися, — Ребекка похитала головою, ніби не хотіла надто багато про це думати. — О, я мало не забула. Речі, які ми купили вчора, мають прибути сьогодні! Якщо ви сьогодні не дуже зайняті, як щодо того, щоб приміряти їх пізніше?
— Добре, згодна. У мене сьогодні небагато справ у розкладі, тому я залишуся в маєтку, — я кивнула Ребецці, і вона посміхнулася мені у відповідь, з хвилюванням у її очах.
Я закінчила свої ранкові приготування та вийшла зі спальні.
Ребекка пішла за мною та зачинила двері.
— Лапілеони справді чудово ладнають.
— Що? Чому ти раптом так кажеш?
— Мене це просто вражає. Незвично, щоб члени сім'ї мали трапезу на одинці без присутності пані-компаньйонок та покоївок. А Його Світлість каже, що достатньо допомоги дворецького. Скільки благородних сімей їдять лише з дворецьким? Я не знаю жодної.
«Га?» — намагалася зберігати самовладання, поки Ребекка бурмотіла.
— Справді?
— Так, це так незвично для родини бути такими близькими!
Гадаю, це можна назвати дивним. Звичайні дворяни, яким не потрібно турбуватися про прокляття, зазвичай потребують більше прислуги під час трапези.
Ребекка кивнула в реверансі біля дверей їдальні.
— Добре, Ваша Світлість. Побачимося пізніше!
— Так, побачимося пізніше, — я зайшла до їдальні сама.
Фінеас сидів сам за столом. Тердео та Сельфіуса ніде не було видно.
— Доброго ранку, Ваша Світлість.
— Фінеасе. Ви добре спали минулої ночі? Де Тердео та Сельфі?
— Я чув, що Сельфі щойно встав, тож він має скоро спуститися. Тео...
— Я тут, — голос Тердео пролунав прямо позаду мене.
Я підняла голову і зустрілась поглядом з Тердео, який дивився на мене згори донизу.
Гух. Потилицею я вдарилася в напружені груди Тердео.
— Ох.
Здавалося, Тердео цього зовсім не відчув.
«Гадаю, це різниця в нашій витривалості».
Тердео відвернувся від мене і звернувся до дворецького.
— Мені сьогодні не знадобиться сніданок. Але, будь ласка, підготуй карету. Сталося дещо термінове, і я маю негайно вирушати.
— Куди ви поспішаєте, не поснідавши?
Тердео мляво подивився на мене. Я бачила своє відображення між його довгими віями, у напівзаплющених червоних очах.
Він довго мовчки дивився на мене.
— Я отримав повідомлення про те, що місце проживання злочинця, який тебе отруїв, встановлено.
«Цей покидьок!»
— Те, що він зник безслідно, змушує мене вважати, що він свого роду експерт, або, можливо, є частиною групи.
— Перепрошую?
— Це моя здогадка, але я не думаю, що він діяв сам. Мабуть, є й інші, хто був причетний до цього.
«Можливо, ціла група людей планувала отруїти мене? Ну, отруїти Лапілеонів, просто я єдина, на кого це могло подіяти».
— Пам'ятаєш листівку з неприйнятним змістом, яку опублікували?
— Як я могла забути?
— На відміну від інших письменників чи репортерів, цей автор не залишив жодних слідів, і ми не змогли його знайти. Як і у випадку зі спробою отруєння.
Я приголомшено витріщилась на нього.
— Це лише моя здогадка. Одна й та сама група людей може бути відповідальною за обидва інциденти, тому я маю негайно піти, перш ніж вони знову зникнуть, — його очі блиснули. — Я обов'язково знайду їх і змушу їх стати перед тобою на коліна.
Тердео простягнув руку і легенько постукав по моєму чолу вказівним пальцем. Я ледве відчула його дотик. Це було так, ніби пір'їнка торкнулася моєї шкіри. З цими словами він розвернувся і вийшов з їдальні.
Я повернулася і деякий час дивилася на дверний отвір, а потім потягнулася до чола там, де Тердео торкнувся мене.
— Тердео не йде на війну. Немає потреби так хвилюватися, Ваша Світлосте.
Я здригнулася і прийшла до тями, почувши позаду дражливий голос Фінеаса.
«Упс», — я забула, що ми не єдині в кімнаті.
— Я-я не хвилююся. Просто мене занепокоїло, коли він сказав, що це може бути група. Я-я просто хвилююся загалом.
— Звичайно. І це непогано, коли подружжя хвилюється одне за одного. Немає чого соромиться, — Фінеас посміхнувся, підперши підборіддя рукою.
«Будь ласка, не посміхайся так», — ми навіть не справжня подружня пара, і я не хвилювалася за свого чоловіка! Я випила трохи води, щоб охолодити обличчя, яке палало від сорому.
— О, я перевірив кров Вашої Світлості, яку зібрав раніше, і підтвердив, що наше прокляття на вас не діє. Кров жодного з нас на вас не впливає.
Тепер у мене було підтвердження. Прокляття на мене не діє.
Я кивнула і обережно припустила про можливу причину всього цього.
— Чи можливо, що прокляття на мене не діє, бо я вже мертва?
Фінеас подивився на мене з дивним виразом обличчя.. Він поглянув на порожню чашку переді мною.
— Це був алкоголь, а не вода, Ваша Світлість?
— Я зараз абсолютно твереза, — якби хтось підслухав, він міг би подумати, що я якась п'яниця, яка верзе нісенітниці!
Має бути причина, чому прокляття на мене не діє. Можливо, тому, що я вже померла і повернулася до життя завдяки Шиффу та моїй родині? Отже, в певному сенсі я вже мертва людина, і якщо моє тіло також якимось чином мертве...
Не дивно, що Фінеас припустив, що я п'яна. Хто при здоровому глузді говорив би про смерть та повернення до життя?
Примітка перекладача: люба, у них на сім'ю накладено родинне пРоКлЯтТя... вони вже, гадаю, повірили б у якусь містику.
— Ти серйозно? — насторожено спитав Фінеас, побачивши мій серйозний вираз обличчя.
Я люто кивнула. Я навіть думала вколоти себе мечем, щоб побачити, чи помру я. Якщо це не було серйозно, то я не знаю, що було б.
Фінеас незграбно посміхнувся і щиро відповів на моє запитання.
— Ти тут розмовляєш та обідаєш зі мною, тож, звісно, ти жива, Ваша Світлість.
— Тоді моя кров була кров'ю живої людини? Не мертвої?
— З-звичайно.
Я зітхнула з полегшенням лише тоді, коли отримала це підтвердження від Фінеаса. На щастя, я не була мертвою.
— Можливо, тобі наснився поганий сон? Ти виглядаєш досить налякано. Чи варто мені приготувати якісь ліки, щоб заспокоїти твій розум і тіло?
— Ні, все гаразд, — якби я вважала, що мені стане краще після прийому ліків, я б уже прийняла всі ліки, які могла б дістати.
Фінеас подивився на мене, його обличчя було сповнене занепокоєння.
Чесно кажучи, я щойно попросила його підтвердити, жива я чи мертва, тому я розуміла його занепокоєння.
«Чи подумає він тепер, що я божевільна? Чи можу я придумати якесь виправдання для свого запитання?»
Раптова поява Сельфі порушила незручну тишу в їдальні.
З напруженими плечима він обтрусив тканину своєї форми академії Дельпаніл, пройшов через їдальню та сів.
— Сельфі! Як тобі чудово пасує!
— Сельфі, ти дуже гарно виглядаєш.
Почувши компліменти, Сельфіус повернувся до нас із сором'язливим виразом обличчя.
— Усі повинні носити одне й те саме, тому немає значення, чи гарно це виглядає.
Але його вуха були яскраво-червоними, що виявляло його справжні почуття.
«Він справді чарівний».
— Його Світлість ще не спустився?
— Тердео мав піти у справах.
— О, — сказав Сельфіус розчарованим і водночас полегшеним поголосом.
Після того дня, коли Сельфіус виблював кров'ю, Тердео знову заперечив проти його відвідування школи. Він був налаштований відправити Сельфіуса назад до провінції або тримати його в маєтку.
Я знала, що він робить усе це заради Сельфіуса, тому нічого не могла йому сказати. А побачивши Сельфіуса залитого кров'ю, я мусила визнати, що Тердео мав рацію.
Сельфіус залишався незворушним. Він стверджував, що якщо йому доведеться повернутися в провінцію або бути ув'язненим в маєтку, то всі інші члени родини, на яких лежало прокляття, повинні зробити те саме, а не лише він. Також він зазначив, що не зможе стати повноцінним спадкоємцем, якщо його завжди тримати в тіні.
Він не помилявся. Але Тердео був таким самим непохитним.
Застрягши між волею двох Лапілеонів, я хвилювалася, як мені діяти далі. Я навіть не була певна, наскільки мені слід втручатися в це питання.
На щастя, Фінеас знайшов вихід із глухого кута.
— Тердео, ти був таким самим, коли був юним. Коли тебе ув'язнили.
Тердео мовчки повернувся до Фінеаса.
— Ти хотів вийти назовні, і Глорія дозволила. Ось чому ти зміг вирости тим чоловіком, яким ти є сьогодні.
— Дядьку...
— Озираючись на своє дитинство, гадаю, ти знаєш, що зараз потрібно Сельфі, так?
Фінеас мав рацію. Тердео повинен розуміти Сельфі краще за будь-кого, бо він також був замкнений, коли був дитиною.
Тердео зітхнув.
— Відтепер Фінеас водитиме тебе до школи щодня. І він же буде забирати тебе.
— Але я не дитина.
— Все ж таки, ми хочемо зробити це для тебе.
Явно надувшись, Сельфіус все ж не відмовився. Він весь час дивився на мене, але зрештою нічого не спитав.
Я могла б сама відвести його до школи, але було страшно навіть подумати про те, щоб зустріти Додолею, поки я там. Навіть зараз її запрошення надходили майже через день. Не було потреби зустрічатися з нею особисто та давати їй привід запросити мене до палацу.
«Можливо, мені варто сьогодні залишитися в маєтку, розслабитися та трохи почитати».
Підперши підборіддя рукою, я визирнула у вікно. Сьогодні надворі було гарно.