Перекладач: Elein Dark
Редактор: Liliia Alon
Море заспокоїлося.
Аліса побачила, як щупальце впало на палубу, а слідом за ним до ніг капітана посипалися шматки плоті, що колись містили в собі колосальну силу. Життя стрімко покидало ці рештки. Тієї ж миті якась велетенська потвора, що залягла під водою навколо “Загубленого дому”, почала ще швидше занурюватися в глибину. Заплативши одним щюпальцем як ‘ціною’, вона поспіхом забиралася геть із цих вод, і цей відступ скидався радше на панічну втечу.
Поки ця величезна тінь знову занурювалася в безодню, море з разючою швидкістю поверталося до спокою, а темні, наче густе чорнило, хмари на небі повністю розсіялися.
…Можливо, то взагалі були не хмари.
Аліса підвела погляд до неба. Вона добре пам’ятала, як виглядали ті хмари, і тепер, згадуючи обриси, які вони мали перед тим, як зникнути, нарешті змогла нечітко зіставити їх із підводною тінню навколо корабля.
Та густа хмара вгорі була ніби віддзеркаленням — громіздкою тінню, яку якась велетенська істота з морських глибин відкидала на небо.
Тріскотіння полум’я з краю палуби вирвало Алісу з роздумів. Вона поквапом зиркнула в бік капітана й побачила, що той уже набув свого звичного вигляду. Цей високий чоловік із приємною посмішкою на обличчі помітив ляльку, що стояла неподалік, і поманив її рукою, запрошуючи підійти.
Побачивши, що Аліса наблизилась, Данкан штурхнув ногою велику рибину на палубі й дещо піднесеним тоном промовив:
— Дивись, яку здоровенну рибину я впіймав!
— Ри… рибину? — обличчя Аліси застигло в заціпеніні. Вона дивилася на те, що лежало біля ніг Дункана. Між покрученою та розірваною плоттю незліченна кількість скривавлених очей усе ще напіврозплющено вдивлялася в небо, а гострі нерівні зуби виблискували металевим холодним світлом прямо поміж очних яблук.
Коли Дункан штурхнув це відірване щупальце, добра половина очей на ньому раптом кліпнула, але одразу ж після цього всі вони закрилися.
— Еге ж, рибина, — весело вів далі Дункан. — Бачиш, мені довелося чимало попітніти, щоб витягти цю штуковину.
Попри те, що вона була лише лялькою, Алісі в цю мить здалося, ніби в куточку її ока здригнувся ‘м’яз’. Вона розкрила рота, збираючись щось сказати, але просто не знала, з чого почати, аби виправити хід цієї розмови.
Вона знову подивилася на ‘рибу’ біля ніг Дункана.
Там лежала потворна велика рибина — чорнющого кольору, з вибоїстою лускою, з дивними сірувато-білими візерунками біля плавців, із кістяними шипами на голові та парою безжиттєвих риб’ячих очей, що втупилися прямо в неї.
Навколо на палубі також було розкидано багато ‘дрібної риби’.
Аліса вмить втратила здатність говорити, а з її обличчя зникли будь-які емоції. Вона витріщилася на картину перед собою: на цих ‘рибин’, що лежали на палубі, на речі, які ще секунду тому ‘рибою’ аж ніяк не були.
Ляльці через брак життєвого досвіду ще не було знайоме поняття ‘сумнівів у світосприйнятті’, але в цю хвилину вона справді засумнівалася абсолютно в усьому. Аліса навіть замислилася, чи не ‘спить’ часом. Куди поділося щупальце і шматки кривавої плоті?
Мабуть, її раптове заціпеніння було надто очевидним, бо Дункан одразу ж помітив дивну поведінку Аліси. Він підняв брову й подивився на ляльку:
— Що таке? Щось не так?
— Я… — Аліса розкрила рота, та щойно вона збиралася щось сказати, як у її пам’яті раптом випливли правила, про які їй раніше розповідав Козлиноголовий.
На “Загубленому домі” капітан Дункан є абсолютним авторитетом, а його слова — це незаперечна ‘істина’. Якщо реальний світ суперечить словам капітана Дункана, то правильним слід вважати саме судження капітана.
— Усе гаразд! — раптом збагнувши, затараторила Аліса, а потім, ніби намагаючись приховати надмірну нервозність у голосі, квапливо змінила тему: — До речі, капітане, той шторм щойно був таким страшним…
— Шторм? Ти про ті хвилі? — Дункан здивовано глянув на ляльку. — Хвилі й справді були чималенькі, але до шторму їм ще далеко… Хоча воно й не дивно, ти ж бо ніколи не бачила справжнього шторму.
— …Ви маєте рацію.
Якщо капітан Дункан називав ‘хвилями’ шторм, який мало не поглинув усю акваторію, значить, це були хвилі. Якщо капітан Дункан вважав, що витяг на борт ‘рибу’, значить, це була риба.
— …Мені здається, ти якась знервована. З тобою точно все гаразд? — Дункан усе ж відчув щось непевне в її інтонації й з легкою турботою подивився на свого ‘першого матроса’. — Тебе що, морська хвороба вхопила? А ляльок взагалі турбує морська хвороба?
— Зі мною все добре, просто корабель щойно так сильно хитало, що я трохи… — Аліса дивилася на капітана, на обличчі якого читалося занепокоєння, і не знала, чи їй відчувати полегшення, чи ще більший жах. Вона могла лише незграбно перевести розмову в інше русло: — До речі, а що ви збираєтеся робити з цією… ‘рибою’, яку впіймали?
— Що за питання? — Дункан раптом розсміявся. — Звісно ж, їсти!
Обличчя Аліси миттєво заціпеніло:
— …Їсти?
— А як інакше? Хіба ти не помітила, що запаси харчів на “Загубленому домі” надто одноманітні? — Дункан очевидно мав чудовий настрій. — Я збираюся обробити цю здоровенну рибу: частину потушкувати, частину запекти, а ті її частини, що трохи менші, засипати сіллю й зав’ялити…
Він із задоволенням розповідав про свої подальші плани, та попри всю впевненість на словах, насправді чоловік сам не знав, чи все вдасться. Його кулінарні здібності можна було назвати хіба що посередніми, до того ж він ніколи не мав справи з такою велетенською морською рибою, а про в’ялення мав лише теоретичні знання й жодного практичного досвіду.
Але як дізнатися, якщо не спробувати?
Єдина проблема… щоб ні в кого не прихопило живіт.
Серед радості від багатого улову Дункан усе ж зберігав крихту здорового глузду. Він обережно подивився на велику рибину біля своїх ніг, роздумуючи, чи не отруйний цей дарунок природи.
Найнадійніший спосіб — знайти якогось бідолаху, щоб той спершу зняв пробу.
Спершу він згадав про Козлиноголового в капітанській каюті, але миттєво відкинув цей варіант. Потім зиркнув на прокляту ляльку навпроти — цей варіант теж не підходив.
В Аліси взагалі не було шлунка.
Зрештою він подивився на голуба на своєму плечі.
Голуб теж схилив голову набік і подивився на нього.
Ай за жодними мірками не скидався на нормальну істоту, але якщо вже шукати на кораблі бодай якесь живе створіння з плоті та крові, то, схоже, лишався тільки цей голуб…
Через мить Дункан разом зі своєю ‘здобиччю’ залишив палубу. Наближався час обіду, і йому вже кортіло урізноманітнити раціон на “Загубленому домі”.
Аліса ще трохи постояла на місці, кліпаючи очима, а потім попрямувала до дверей капітанської каюти.
Вона не збиралася йти до Козлиноголового — відтоді як минулого разу наслухалася балаканини цього ‘першого помічника’, вона почала відчувати глибокий острах перед усією капітанською каютою.
За можливості вона взагалі воліла б не переступати її поріг.
Але сьогоднішні події були надто дивними, і вона вирішила, що все-таки варто порадитися з досвідченим паном Козлиноголовим, щоб з’ясувати, чи це нормальне явище на “Загубленому домі”.
Лялька не порушувала правил поведінки для екіпажу — просто хотіла дізнатися, що до чого, тож це не мало бути табу.
Повагавшись добрих секунд п’ятнадцять, Аліса нарешті набралася сміливості й відчинила двері каюти.
Наступної миті вона з подивом побачила, що Козлиноголовий вже повернувся в бік дверей і пильно вдивляється в неї. Здавалося, він чекав на її прихід.
— Що там сталося ззовні? — надзвичайно нехарактерно для себе лаконічно запитав Козлиноголовий.
Аліса відчула, що щось не так в цій нетиповій для нього поведінці. Вона швидко зачинила за собою двері, підійшла до навігаційного столу й переповіла все, що бачила.
Коли вона закінчила, Козлиноголовий занурився в абсолютно невластиву йому тишу. Упродовж цілої хвилини він не сказав жодного слова.
Дерев’яна козлина голова не могла показувати якихось емоцій, але Аліса чітко відчувала… що ситуація, здається, трохи виходить за межі розуміння і цього ‘першого помічника’.
Аліса вмить напружилася й мимоволі подалася вперед:
— Невже це не те, що зазвичай відбувається на “Загубленому домі”? Невже капітан справді…
— На “Загубленому домі” все як і завжди, — стрімко відповів Козлиноголовий, нарешті прокинувшись із мовчання, обриваючи слова Аліси, ніби прагнучи заткнути якусь прогалину: — Слухайте сюди, на “Загубленому домі” все спокійно, як і завжди, так було й буде, і величний капітан Дункан такий, як і завжди!
— Але… судячи з вашої реакції…
— Події дещо перевершили мої очікування, та це лише через брак моєї власної уяви та сприйняття, — слова Козлиноголового стали швидкими й плавними; здавалося, він поступово оговтувався від здивування й повертався до свого звичного стану. Наступної миті його настрій помітно пішов угору, а тон став піднесеним та збудженим: — Так, величний капітан Дункан має бути ще величнішим і могутнішим! Жодних дивацтв, міс Алісо, слухайте мене уважно: на “Загубленому домі” все як завжди! Нехай капітан робить те, що вважає за потрібне, і годі про це теревенити… Просто запам’ятайте з сьогоднішнього дня такий факт: На кухні “Загубленого дому” є риба, а риба — це дуже смачний продукт.