Я подивився на стару фотографію і порівняв маму з тим, як вона виглядала 11 років тому. З того часу, як я з’явився у світі, минуло багато часу. Але зараз не про це.
- Мамо, ти розпухнула. - Зробив я індуктивний висновок.
- Ізуку! - Знущалася Інко Мідорія.
- Та ти тільки подивися! - Покажи їй стару фотографію. - Ти була гарячою стрункою красунею! А тепер? Ну, ти і зараз дуже навіть нічого, мила пишечка, але стрункою тебе вже не назвати.
- У моєму віці це нормально. - Нехотливо пробувала Інко.
- Нічого подібного! Ти молода і дуже симпатична.
- Ізоку, ну вистачить. - Голос Інко тремтів від сорому.
- Я до чого веду... - Встав я. - Ти ж увесь час вдома, могла б зайнятися фітнесом або щось на зразок того. Якщо хочеш, я можу допомогти тобі з вправами, що б повернути твоїй задниці стару пружність...
- Ізуку! – Грозо нахмурилася почервоніла мама.
- Ладно. Якщо ти так не хочеш займатися собою, нехай так. Я тебе все одно люблю.
- Охх... - Страдаличний вдихнула жінка, почав масово масажувати перенесення двома пальцями. - Ізуку, тобі не пора в школу?
- Так-так, вже йду.
- І я теж тебе люблю, милий.
Коли я виходжу з дому, мама ніжно обняла мене і вчепилася обличчям до мого волосся. Хмм, дійсно пухенька, така м'яка.
- Ха, ти в мене така ніжна дитина. - Мама посміхнулася, відпускаючи мене.
До цього моменту я вже відкрив двері і почув з боку сусіднього будинку одночасно гнівний та збентежений крик Кацукі.
- Відчепись від стариганя! Досить чіплятися до мене!
Це Міцуки Бакугоу намагалася так само обійняти свого сина на прощання, перш ніж той піде до школи. Ось він пробіг повз наш дім. Ми з Інко проводили хлопця задумливими поглядами. Чесно кажучи, я його не розумію. Його мати така красуня! Емм, ну не в цьому справа. Так-то, Міцукі теж турботлива мама, але якщо моя Інко завжди добра і ніжна, то Мюци не скупиться на дисципліни, та й своєю характером Казуки напевно пішов в маму.
- Ізоку, обіцяй мені, що не станеш таким. - Попросила мене Інко.
- Ніколи! - Упевнений відповів я.
Я вирішив, що коли мама не навчиться займатися своєю фігурою, то більше їй про це не згадуватиму. Не думаю, що їй буде приємно, якщо я почну постійно вказувати їй на вагу. Так, що доброго, своїми руками створимо комплекс повноти. Тим більше, вона не настільки повна, щоб турбуватися про її здоров'я.
До школи, власне, я дістався швидко.
Весь навчальний день якось пройшов повз мою свідомість. Я виконав завдання вчителя, слухав лекції і вів конспект. Але, здавалося, все це пролетіло миттєво. Після закінчення занять я поспішив додому. Правда, я довго не залишався в чотирьох стінах. Моя мама вже звикла, що після обіду я йду на тренування з Нігерії. Вже досить давно я почав цим займатися, а пару років тому знайшов в Інтернеті дивний курс тренувань. Тобто, це був звичайний набір вправ — сто віджимань, стільки ж присідань, ще 100 на пресі і десять кілометрів бігу щодня. Для мене це не було чимось важким, вже тоді мої характеристики набагато перевищували можливості звичайної людини. Але коли я вперше виконав усі ці вправи, то отримав бонусову одиницю до сили, спритності і витривалості. Для мене це було трохи шоком. Якось я випадково знайшов в Інтернеті код від реальності.
З того часу я щодня виконую цей набір вправ і отримую бонуси до своїх характеристик.
Так само я не забуваю про те, як добре виконувати свої здібності. Коли в мене з'явився вміння нападу, який діяв так само, як і оборона, тільки у атакі, я трохи зацікавився бойовими мистецтвами. Ось я і знайшов в інтернеті методику, по якій почав займатися. Все ж, оборона і напади підвищують ефективність технік бойових мистецтв, так що їх дійсно не завадить вивчити. Усе це вимагало багато часу.
Хоча, стільки ж часу я витрачав на інші цікаві речі, як дослідження останніх новин світу героїв. І, звичайно ж, щороку я дивився в інтернеті трансляції спортивного фестивальу Юей. В Японії ця подія рівнозначна олімпійським грам. І, здається, мода цього світу мене занадто вловила. Я вже серйозно прикидаючи варіанти свого геройського костюма на майбутнє. Перші ескізи мене зовсім не влаштовують, вони занадто схожі на костюм Всемогутнього. Але, крім того що цей герой офіційно сильний, так ще й його примха чимось нагадує мою власну силу. Він не має комп'ютерної системи, але якщо дивитися з боку, наші сили схожі. Велика фізична сила і витривалість. Хоча я ще далеко до пана Всесильного, він звичайний удар руки може створювати природні катаклізми! Проте, сподіваюся, що потенційно моя примха може стати сильнішою, коли я прокачусь. У будь-якому випадку, це подібність змушує мене згадувати його стиль, коли я думаю над своїм костюмом. Але мені не подобається стиль цього героя. Таке відчуття, що цей чоловік викрив свій комбінезон з американського прапору. Він навіть назвав свої бойові прийоми на честь американських штатів. Ні, не подумайте, я нічого проти штатів не маю. Мені не подобається сама концепція такої націоналізації геройського образу. А ще костюм містера Всесильного, це, блін, облегле трико. Добре, що він не носить поверх нього червоні труси, як головний збоченець Метрополіса.
І взагалі, я не дуже хотів бути схожим на інших героїв.
Я хочу створити свій стиль!
Але, на першому місці повинна бути функціональність, напевно...
У мене є навички, які повинні збільшити ефективність використання екіпіровки. Отже, костюм сам по собі повинен бути міцним, що б ефект "оборони" був сильнішим. Так само, можна втягнути черевики для сильніших пінків. Звичайно, їх також потрібно зміцнити важкими вставками. Хоча, я і так можу видавати удари жахливої сили. Я не думав, що це буде мене лише обмежувати. Тому що, вдаривши на повну силу, я просто зломаю свою зброю. Можна подумати про вогнегасника, хіба що, але отримати його важче.
І моє життя тривало.
Я ставав сильнішим і поступово з кожним днем. Але ця сила накопичувалась і нікуди не зникала. І, в якийсь момент вона мені стала корисною.
Раніше я розвивався за допомогою тренувань і ніколи не бився серйозно. Навіть якщо Бакугоу не вважав хуліганами, він і так зазнав знущань. Малюк Кацукі виріс у засранця. І він би з радістю мене побив, якби міг. Але, до даної випадку, він не має ніякого відношення.
У цей день я, як і багато разів до цього, повертався додому після тренування...
- Та ні, ну нафіг... - Скептично насупився я.
З відділку банку вискочило двоє бандитських хлопців. Обидва мали великі мішки, з яких видавали гроші. Вони відразу побігли до автомобіля, який був припаркований біля проїзду. А з банку вже доноситься вій сирени.
Пограбування є очевидним. І, мені, начебто б, зовсім не обов'язково втручатися. Я не поліцейський і не прогерой, я звичайна дитина. Але те, що я не повинен цього робити, зовсім не означає що не хочу. Це чудовий шанс показати себе і перевірити свої можливості! А у своїх силах я більш-менш впевнений. Незважаючи на вік, у мене просто читерська здатність.
- Ей, що за хрінь, а? Чому ми не їдемо? - Голос одного з грабіжників озвучувався.
- Що там... - Другий виглянув у вікно.
І побачив, як я спокійно підвів задню частину машини, піднявши задні колеса над землею. А оскільки машина задиралася, то нікуди поїхати він не міг.
- Ей, чув, хлопче! Відпустив живо!
Ну так, хоч він трохи здивувався, але сама ситуація не така вже неймовірна. У цьому шаленому світі дитина з такою жахливою силою не може жити вічно.
- Це цивільне затримання. - Спокійно пояснив я, взявшися за дно автомобіля обома руками.
-Ч-що, ах ти!
Крик грабіжника перейшов в істерику, коли я, трохи піднапрягшись, різко потягнув машину вгору.
- А-а-А! Ксо! Пиздюк! Я тебе урою! Ти здохнеш! - Кричав жах, коли я перекинув автомобіль.
Ось просто взяв і перекинув.
- Уб'ю, убиью!
- Убилка не виросла. - Я обмикнув, не відчуваючи небезпеки.
Але грабіжник зміг мене трохи налякати. Він вибіг на мене і кинувся. Це було дуже швидко, він рухався раз у п'ять швидше звичайної людини. А я такого не очікував і пропустив удар в голову.
- І це ти називаєш удар?
Чесне слово, це було навіть не боляче.
Грабіжник знову замахнувся, але цього разу я вже не зевал. Перехопивши його кулак, я скрутив хлопця, використовуючи захоплення, вивчений за методом з інтернету. Це сталося не дуже добре, так що я випадково зламав грабіжнику руку.
- Хмм, здається помилився, потрібно ще відпрацювати цей прийом.
- Ого... - Болісно застонав хлопець.
Другий грабіжник вибрався і, здається, збирався втекти на своїх двох.
Але, на той час вже підіспила поліція і парочка місцевих героїв. Швидко вони, однак.
- Эмм, здаюся... - Пробурмотів злочинець, дивлячись на пожежний шланг, направлений йому в обличчя.
Це місцевий про-герой. Чесно кажучи, його образ мене трохи бентежить. Людина-гідріант, прямо. Власне, він і працює під цим псевдонімом — Гідерант. Його примара полягає в тому, що він може зберігати у собі величезну кількість води і випускати її потужною струменями через руку. Як неважко здогадатися, на гасіння пожеж.
- Це ж ти зробив? - Запитав мене другий персонаж, що підібрався.
Десутеро - двометровий мускулистий чоловік у синьому комбінезі. Він узяв автомобіль, який перевернув мене на дах і поставив його назад. У відповідь на його питання я тільки кивнув.
- Ти молодець! У такому віці здолати двох грабіжників...
- Це було безглуздо. - Глухо пролунав голос Гідранта з-під шолома. - Хлопче, ти міг постраждати!
- Так, це теж вірно. - Кивнув Десутеро. - У майбутньому ти легко зможеш стати героєм, але поки не підеш до школи і отримаєш ліцензію, краще не роби більше нічого подібного. Залиш злочинців героям і поліції. Як-никик, це наша робота!
Ох, відчитали, ось прямо соромно мені стало! Насправді ні. Всю цю відповідь героя я слухав з нечитаним виразом обличчя, попутно тягнучись пальцем в ухе. Адже для себе я вже думав, що таке геройство дуже вигідно. Адже затримання одного грабіжника я отримав рівень « героїзму»! Очевидно, такі вчинки допомагають ефективніше прокачувати цей талант.
Коли на горизонті з'явилися репортери, я вирішив не тікати від слави.
Отже, я потрапив на регіональне телебачення і несподівано став шкільною знаменитістю. Я не думав, що мама теж про це дізнається. Вона мене не лаяла. Але Інко настільки розхвилювалася, що їй стало погано і я мусив її заспокоїти. І коли вона попросила мене не піддавати себе ризику, я просто не міг їй відмовити. Наступного дня, коли я пішов на навчання, половина класу вже знала про мій дебют на телебаченні. Друга половина дізналася вже в школі, коли перша половина почала мене розпитувати.
- То ти хочеш стати героєм, Мідорія-сан?
- Можливо. Поки це просто, емм, хобі ... - Протягнув я у відповідь.
Але те, як я цікавлюся орієнтацією - це дійсно більше схоже на хобі.
- Тц, випендичник. - Просвердлював крізь зуби недовільно Кацукі.
Мені залишалось тільки посміхнутися на таке звинувачення.
І власне так і сталося, що геройство стало моїм хобі. Оскільки я пам’ятав про обітницю мами, то більше не збирався світитися на камеру. Більше того, на всяк випадок я почав носити з собою нехірую маску. Але, і на цьому запобіжні заходи не закінчилися. У пошуках надзвичайних пригод я вирушив патрулювати сусіднє місто.
Патрулювання я пов’язував зі щоденними вправами. Так як наткнутися на пограбування банку або інше подібне подія виявилося не так-то просто. Протягом цілого тижня я просто гуляв містом майже до вечора і нічого не відбувалося. А якщо щось і траплялося, то відбувалося це далеко від того місця, де я патрулював у той момент і з небезпекою швидше йшли місцеві герої. Їм простіше, вони отримують інформацію про події в своєму агентстві. Мені ж залишається лише старе добре патрулювання з надією, що під час моєї чергування хоч щось станеться. Зрештою після тижня пошуків я знайшов те, що шукав. Майже.
- Ну, цей не зовсім те, що я шукав, але зійде. - Вітхнув я.
У малолюдній частині парку хулігани пристали до дівчинки. Всі вони виглядали молодшими за мене. Хоча я сам виглядаю старшою за свого віку, ці діти можуть бути моїми однолітками.
- Ось зараз ти за все і заплатиш, горила!
- Горилла! - Підтримали інші хулігани.
Я ледве стримав порив розсміятися. Дівчинка була дуже милою, обіцяючи підрости в справжню красу. І на горилу вона зовсім не походила. Може у неї якась тваринна примха? До речі, на беззахисну жертву вона теж не була схожа. Дитину міцно трималася дитина і не показувала ні краплі страху, зтиснувши кулаки та вставши перед хлопцями у бійку. Правда, що це за бойове мистецтво, я не можу визначити.
Для цього я не використовував маску, підготовлену для геройства, і почав діяти відкрито.
- Зупиніться! - Викрикнув я, підходячи до дітей.
- А?
Всі відразу окинулися в мою сторону.
- Як герой, я не можу спокійно залишатися осторонь, коли безпринципні негідники загрожують невинної беззахисної дівчини!
- Що? - Поспішала безневинна безпорадна дівка. - Я сама можу стояти за себе!
- Тому я вирішив втрутитися. - Продовжив я, повністю ігноруючи протест дівчинки.
- Відчепись! Вона сама винна. - Видали мені один з хлопчиків.
Однак вони вже не почувалися так впевнено. Я вже бачив це раніше, а тепер знову переконався. Коли починає діяти моя героїчна аура, інші відчувають це. Поки я повільно підходив, хлопці почали вагатися. Навіть дівчинка притихла, здивовано розглядаючи мене.
- Тікайте, рятуйтеся, бо справедливість безжалісна. - Порадив я.
Напевно, сказав я це занадто грізним тоном. Або так вплинуло ефект моєї аури. Але спочатку один, а потім і всі інші хулігани кинулися в втечу. І я навіть не показав своєї сили, вони просто злякалися мого впевненого напору.
- Ха, труси. - Пикнув я.
Щоправда, я не можу собі уявити себе сам, але вже почав крастися перед дівчиною.
- Мені зовсім не потрібна була допомога. - Вона випадково пробувала.
- А я і не пропонував допомоги. - Посміхаюся їй. - Врятувати дівчат, що потрапили в халепу це просто моє хобі.
- Як тебе звати?
- Ізуку.
- Я Іцукі. - Дівчина, простягнувши мені руку.
І я потрапив у пастку, потиснувши простягну руку. Дівчисько використала свою причуду, через що її руки від ліктів різко збільшилися і ставили на порядок сильнішим та міцнішим. Я відчував, як вона посилила натиск і тут, навіть дорослий чоловік звив би.
- Для тебе Кендоу-сан. - Додала дівчинка з грізним прищуром. - І я не слабачка!
- Воу, як скажеш Іцукі-тян.
Після цього руда дівчина намагалася мене легонько побити. Можливо, я втрутився і став не на той бік. Хоча я б все одно допоміг дівчині, вона ж мила і маленька ще.
Протягом наступних двох років я постійно займався своїм новим хобі.
Лише через перший місяць патрулів, я мав честь брати участь у справжньому подіях. Хтось заробив вогняну причуду, і багатоповерховий будинок практично миттєво спалахнуло. Сотні людей потрапили у вогонь. Пожежники та інші герої ще не встигли прибути на місце, а я опинився якраз поблизу. Там було дуже жарко. Але, звичайне полум'я дуже обпалювало мене не могло, крім того, рухався я занадто швидко. Настільки швидко, що моя поява просто здула велику частину вогню в тій квартирі, куди я увірвався, розбивши вікно. Через надзвичайну силу та спритність я рухався дуже швидко, а здатність « прискорюватись » додавала мені ще більших зусиль. За одну хвилину я витягнув усіх потерпілих з першого поверху, а тоді зайнявся другим. І коли пожежники підібрались, я вже майже закінчив рятування гірників.
До речі, це був перший раз коли я геройував у своїй масці. Вона закривала половину обличчя, а волосся я сховав під капюшоном своїм вітром. Про те, що одяг моя пропахне димом і забрудниться через попіл, я не подумав. Але, трохи пізніше, в цей день, я побачив, як у струмку перелякано брязкотить кошеня і, кинувшись його рятувати, промок до останньої нитки. Так що, приховати сліди свого « небезпечного» просування мені вдалося, нехай і випадково. Те, що я викуплявся, рятуючи нещасливу тварину, дуже мене засмутило. Мене просто оточили турботи і часто перевіряли, чи не з’явилися ознаки простуди. Але, на вечір Інко вже заспокоїлася. До слова, щодо неї. Деякий час, поки мене не було вдома, мама все ж займалася якимись вправами, завдяки чому їй вдалося повернути свою стару фігуру. Я б не засмутився, якби вона залишилася трохи повною.
У будь - якому разі, крім того що я був пожежником, мені не раз доводилось стикатися з подібними ситуаціями.
Пограбування магазину, коли злодій-одинка взяв продавця в заручники. Для мене це не було проблемою, адже я міг рухатися набагато швидше від звичайної людини і злочинець просто не встиг нічого зробити, перш ніж я його знешкодив.
Потім я помітив, як водій на дорозі не справився з управлінням і виїхав прямо на пішохідну частину, де було повно людей. Я вже не встиг вдягнути маску, але замолоду перехопив автомобіль і дав йому тиск. На щастя, це дало мені лише короткочасну популярність в інтернеті. А до мами навіть не дійшли чутки, все ж таки сталося це в іншому місті.
Продовжував я в тому ж дусі. Знаходив злочинців і затримував їх, викликаючи поліцію, якщо вони вже не були в дорозі. Реж мені доводилось рятувати людей з різних ситуацій, як - от пожеж чи дорожньо-кадемічних аварій. Часто я мікав у зеленій вітрові з капюшоном, і хтось жартома прозвав мене зеленим гобліном. Все ж, я все ще залишався маленьким у порівнянні з дорослими, хоча більшість людей була в силі. В інтернеті я став відомий саме під цим прізвиськом, але мені це не подобалося. Я не хочу в майбутньому прославитися саме так, коли стану професійним героєм. Спочатку я навіть не звертав уваги на це, аж поки під час чергового порятунку мене не дізналися.
- Ти ж Зелений Гоблін! - Вишуканий хлопчик, якого я витягнув з-під обрушуючого мосту.
Я просто покоряла таке ставлення.
І тоді я зрозумів, що мені потрібно власний псевдонім, але нічого придумати відразу, не вийшло. Я хотів, щоб моє прізвисько віддзеркалювало силу, на яку я покладаюся під час своєї роботи героєм. І в той же час, я не хотів копіювати стиль Олмайта.
Власне, власне ім'я прийшло саме через деякий час.
Коли я вирішив зекономити гроші на проїзд і замість того, щоб їхати в метро, поїхав у сусідній регіон своїм ходом. Мої характеристики вже просто заскочили і, вклавши всі сили, я так рвав, що...
Величезна хвиля з гуркотом змусила дерева похитнутися. Коли я зірвався, то в лічені секунди розірвав звуковий бар’єр. Це був перший раз за останнім часом, коли я використовував всю свою силу. І в результаті, того дня я так нікуди і не пішов. Від такої швидкості зачепилася мій одяг, а вітрова взагалі зірвало і я тепер навіть не знаю де вона. Очевидно, мені потрібен дуже міцний одяг для того, щоб використовувати всю свою силу. Але, завдяки цьому інциденту я визначився з ім'ям. Якось по-дитячому пафосно, але мені подобається. Та і нічого краще придумати у мене, все одно, не виходило.
На наступний геройство я вийшов вже в новому одязі.
Для початку я змінив загальний стиль, взявши той же одяг, але в нових кольорах. Хіба що, для вітрів стало вже занадто тепло, так що обмежився я лише чорною футболкою з зображенням темно-синій блискавиці спереду. На ногах темні джинси і міцні черевики. Я закривав нижню частину обличчя, тепер також була іншою з зображенням гострих акулячих зубів. Загалом, весь мій образ став набагато агресивнішим, я б сказав, бунтівною. І саме в такому вигляді я здійснив свою наступну « геройську подвигу».
Ще в поїзді я помітив дивного чоловіка і вирішив простежити за ним.
Міцний блондин якось погано оглядався, і від нього просто віяло загрозу так, що поруч з ним ніхто не вирішувався сідати. Він навіть одягнувся в довгу накидку з капюшоном. Нехай це і було кілька упереджень з мого боку, почати підозрювати його незрозуміло в чому, тільки через те, що його вигляд викликав у мене асоціації із серійним убивцею, але, як виявилося, асоціації в мене дуже навіть точні ...
Міця вийшов на невеликій станції і без затримок попрямував в якийсь селище. Це, по суті, була просто велика прибережне село. І, вже на підході до населеного пункту чоловік активував свою примху.
- Схоже, я не помилився. - Вітхнув я.
Спочатку руки і торс чоловіка зчинилися, наче м’язи під шкірою стали в кілька разів більші. Але це не було так. Зрештою м’язи почали виповзати з його тіла, оплітаючи чоловіка, тугою м'язовою бронею. З боку це виглядало досить моторошно. І я підозрюю, що він отримав цю трансформацію. Але, як і всі користувачі типу трансформації, він витрачає багато енергії та швидше.
- Хе-хе-ха... - Згорбившись, засміявся він.
Від хлопця просто за версту розбило божевіллям.
Наступного ж моменту я просто застиг у стукозі. Я бачив різних злочинців, до такого мої нерви виявилися неготові. Ця гора м'язів просто кинулася до першого зустрічного і...
- Здохни! - Вигукнув психопат.
І вдарив чоловіка. З усієї сили, яку йому дала його примха. Здається, я навіть чув кришталик ламаних кісток. Я просто стояв і в шокі дивився, як падає вже мертве тіло. Навряд чи людина може жити, коли її голова вмивала у тулуб. Божевільний же і не думав чекати, коли я прийду в себе. З ревом він кинувся до поблизького будинку і, знявши руки разом, сильно вдарив стіну.
- Ні! - Оглушив мене пронизливий жіночий верес.
Але, він миттєво обірвався, а будівля ніби вибухнула зсередини. Пробивши вже іншу стіну, злочинець вирвався назовні, стискаючи в руці перерізене людське тіло залите кров’ю.
- Нет... - До мене почало доходити, що своїм бездіяльністю я дозволив йому вбити вже двох людей.
Я пригнувся, склавши кулаки і готовий зірватися на злочинців.
Тоді в нього вдарила потужна струмка води, змусивши блондину відкинути жертву і закритися обоми руками.
- Ха! Що це? Невже герої? У такому місці? — Не втрачаючи веселого мислення, простягнув чоловік.
Голос у нього був сильним і навіть якимось жорстоким, наче повне відображення свого власника.
- Що ти робиш? - Я чув жіночий голос.
Двоє чоловіків вийшли проти зла. Чоловік і жінка у подібних костюмах. Здається, я навіть бачив їх вже в інтернеті. Морські коники. Вони патрулювають береги і спеціалізуються на «морських» справах. Рятують утопних, допомагають потерпілим в шторм кораблях, ловлять піратів, ну і все таке. І, їх причуди, як і кваліфікація як героїв, абсолютно не підходять для подібного бою. Він же їх просто розчавить, як вантажівку.
- Я просто хочу розважитися. - Блондин. - Адже сила дана нам для того, щоб використовувати її! Покажіть, на що ви здатні герої, мені захотілося битися з кимось сильним.
Але, спокійно чекати атаки містер-мускул не став, відразу кинувшись в бій.
І, розчавлений грома хвилею штовхнув злочинця в спину. Я просто вдарив рукою по повітря з такою силою, що удар вийшов досить швидким для пробитий гучний бар'єр. Простіше кажучи, мій удар був настільки потужним, що створив ударну хвилю. Моя маса не така велика, як у гіперзвукового винищувача, тому серйозних руйнування цим я не наніс, хоча, можливо, якщо вдарив би сильніше, хвиля стала б сильнішою. Варто зазначити, що Олмайт, він всемогутній і використовує щось подібне.
- Не так швидко. - Я привертаю до себе увагу.
- Що? Дитина? - Поспішали герої, зазявши мене.
А злочинці, озирнувшись і подивившись на мене з деяким зацікавленням.
- Ти, я знаю хто ти! - Якось він зрадів. - Ти ж Зелений Гоблін! Змінив стиль? Хе-ха! От так сбрезло! Я давно хотів розмазати тебе.
- Ненавиджу, коли мене так називають. - Вітхнув я. - Моє ім'я Грім.
- Ха-ха-хо. - Ще більше розселився вбивця. - Грім? Де твоя фантазія, коротун? Хоча...
Я вже не дав йому домовитись. З мене досить.
Я підійшов до блондина одним ривком і вдарив його ногою по стегон. Коли я ударив, то відчув біль у ногах противника. Але, закінчувати на цьому я не збирався. З спотвореним болем і злобою чоловік уже підняв на мене руку, явно бажаючи « розмазати » так само, як він хотів. Тим не менш, він занадто повільний. Його руку я зустрів своїм кулаком, розтрощивши передпліччі.
- Я не збираюся тебе вбивати. - Марно повідомлю йому.
Але в майбутньому я збираюся стати героєм.
- Але, що б знешкодити я переломаю тобі все кінцівки. - Завершую свою думку.
- Кхах... Ти дійсно сильний. Так мене витримав, маленький ублюдок. Отримай!
Соромно він намагався приглушити мою пильність перед тим, як завдати мені сильного удару.
- Б'єш як дитина. - Повідомляю йому, зловивши кулаки під тиском алих м'язів.
І стискаючи пальці, ламаю його кисть. Після чого відразу слідує удар ногою під коліно і цього разу психопат не стримав крику.
- Я не дамся так... Просто... - Хрипел він.
Руки цього монстра здулись, повиснувши. Але він не деактивував свою трансформацію, а просто перенаправив її на ноги і тепер їх обплели потужними жгути надлишкових м’язів. Завдяки цьому він продовжував стояти, тримаючись на м’язах, хоча обидві ноги вже зламані.
- Просто заткнись уже. - Вітхнув я.
Злий ж намагався вдарити мене ногою. Він ніби не розумів, що вся його сила проти мене даремна. Хоча, так, він просто не розумів. Його божевільний погляд не бачив неминучої поразки. І, коли він наніс удар, я перехопив його ногу, зтиснувши її з такою силою, що просто вичавив надрослі м'язи і зламав ще одну кістку. Вбивця захрипел, але, схоже, він зараз у такому стані, що просто не відчуває всього того болю, якого повинен був відчувати.
- Охолонься! – Кинув я.
Буквально. Взяв цього чувака і кинув його в бік моря, звідки з'явилися Морські Коньки.
Тож я зайшов так далеко, що шукав людину. Нехай він і вбивця, але, все одно хто знає, як це вплине на мою репутацію. Ну, зате я врятував багатьох людей. Боюся, що на цих героях психопат не заспокоїться б, перебивши половину села.