Глава 395 — Прощай, мій друг (Часть 1).
Посеред тихого і пустого північної півкулі дув холодний вітер. Коли Теодор відчував його дотик до своєї шкіри, він повільно підняв погляд...
Білий... Через шалений мімели весь світ був білим.
Проте, у нього не було ніяких проблем з розумінням того де він перебував.
"Кратер?"
Це була велетенська котлова, ширина якої сягала близько двох кілометрів. Дивлячись на нього згори вниз, можна було побачити круглу яму в центрі якої лежав сам Теодор.
Все це викликало серйозну причину для хвилювання. Один з Семи гріхів, гнів і безслідно зник. Однак цей кратер був очевидним доказом того, що атмосферний тиск, який спричиняє злість, досягає справді величезних розмірів.
« Навіть якщо б поверхня землі досягла лише одного фрагмента гніву... Сталася б справжня катастрофа» - подумав Тео, як раптом...
– ... Користувач?- Обжерливість, яку він не знав через останні кілька хвилин.
- Обжерливість?
- Що сталося? Ти був у космосі, а потім почав падати... Дивно. Я не пам'ятаю, що сталося далі. Здається, я щось забув. Чому користувач тут, і чому гнів зник?
Теодор швидко зрозумів, що відбувається. З якоїсь причини в Обжерстві не було спогадів про те, що сталося після того, як Теодор увійшов у Акашучні записи. Потім, трохи похитнувшись, Теодор вирішив, як йому слід діяти далі. Обжерство було далеко не тим ворогом, якого він міг обманути за допомогою ламаної брехні. Теодор довгий час перебував з ним, а тому добре знав це.
- Ну, якщо коротко, все пройшло успішно.
- Що?
- Гармонізація.
– ...
Почувши це, Обжерство замовкло.
Справа не в тому, що він не розумів Теодора. Це було дуже важко прийняти. Якщо для будь-якого чарівника подію можна було назвати справжнім чудом, то для Обжерливості це було чимось набагато більшим.
Багато створінь, у тому числі ті, що прийшли з цього матеріального світу, часто кидали виклик акашським записам і не досягли успіху. Це була та сама мета існування, якої ще не зміг досягти жоден з Семи грішників!
Ось чому обжерливість відчувала, що все відбувається нереалістично.
- Це правда?
– Да.
- П-користувач, ти розмовляв з Акашею!
– Да. О, почекай хвилинку. Я зовсім забув, що повинен зробити, - проніс Тео, заявляючи тремтячий від подиву Обжерство роздвоюватися ще сильніше і підняв праву руку прямо до неба.
Гнів зник, але Теодору все ще потрібно було ліквідувати деякі наслідки.
« Хмм, це відчуття...» - подумки пробурмотів Тео, закривши очі і зосередившись на небі.
У його тілі кипіла дивна мудрість. Це була сила, яку він отримав безпосередньо від самого джерела. Це був фрагмент Акашичних записів, який він отримав в якості побічного продукту відновлення його душі. Це були не знання, а здатність змінювати саму магію.
- Що...?
Небо зашевилося, і гігантська дірка, спричинена падінням гніву, почала поступово заповнюватися. Тріщини в озоновому шарі затяглися, а пробита атмосфера знову стала цілісною. І ось, як тільки ця темрява зникла, небо повернулося до свого нормального стану.
Все це зайняло рівно сім секунд. Теодорові було достатньо роботи, навіть якщо вона не була досконалою. Гнів був не катастрофічним, тому незабаром повинна була втрутитися природна здатність світу до самовідновлення.
- Синхронізація з атмосферної планети...? Для цього потрібен абсолютно інший рівень розуміння у порівнянні з управлінням міжзоряним вітром...
- Якщо ти хочеш запитати, як я це зробив, то в мене немає відповіді на це питання. Я просто подумав, що потрібно повернути все як було, і це сталося.
– ... Акаша дав тобі сили? Цей скиртяр?- З ще більшим подивом запитала Обжерство.
- Навіть най скупіші змушені витрачати гроші. Інакше я був би мертвий.
- Просто дивовижно... Ні, так навіть на краще... Я думав, що мені доведеться чекати більше тисячі років. Ніколи не думав, що цей період так скоротиться.
- Тисячу років? - Перепитав Теодор.
Однак обжерливість не відказала. Як і завжди, мовчання між гримуаром та чарівником було як мінімум дивним і неприємним.
І ось, через деякий час Обжерство знову відкрило рот і заговорило:
- Користувач. Мені є що запропонувати тобі.
- Що?
- Чому б тобі не зняти мою 7-ю печатку?
Від таких несподіваних слів очі Теодора полізли на лоб.
- Це можливо для користувача, який повернувся з Акашичних записів. Ні, це не просто можливо, а навіть досить легко. Обйом інформації, нагромадженої в моєму тілі, ніщо у порівнянні з Акашськими записами.
– ... Синхронізація з тобою... Таків сьомий етап?
- Верно. Моє тіло розкинуте по багатьох вимірах... Зосередь інформацію і силу, зібрані цими терміналами в одному-єдиному тілі. Це меч, за допомогою якого можна захопити трон всемогутності Акаші! Ось моя мета!
Пояснення було шокуючим, але Теодор зміг прийняти його без особливого замішання. Якщо кінцева мета Обжерства полягала в тому, щоб контролювати Акаштичні записи, то процес був не таким вже й незвичайним. По цілому світі люди прагнули бути всемогутнім. Вона також не була винятком для Семи гріхів.
- Ще нікому це не вдавалося. Я теж не думав, що зможу досягти успіху. Але ти, який зуміє захиститися від нескінченного вихору інформації, зможеш це зробити!
Почувши ці слова, Теодор зробив деякі розрахунки. Він не знав, скільки інформації зберігалося в головному тілі Обжерства, але якщо припустити...
Це справді було можливо. Навіть якщо йому не вдасться отримати повний контроль над записами Акашіки, це була можливість здобути небачену владу. Навіть до маленької частини сил Акаші він міг стати єдиним володарем однієї-двох галактик.
Проте Теодор твердо відхилив пропозицію:
- Я не хочу.
– Ч-що?
- Я не хочу. Я не хочу знімати твою печатку.
Обжерливість втратила дар промови, і Теодор пояснив:
- Як ти казав, я можу досягти успіху, але можу і зазнати невдачі. Але я відмовляюся не тому, що боюся наслідків. Я просто не хочу цього.
- Ти не хочеш прогресувати?
– Да. Я зрозумів це після того, як увійшов в Акашські записи. Рух вперед завжди невідворотний. Якщо я випущу друк і перейду на наступний етап... Мені доведеться залишити це життя.
Ось у чому була найбільша різниця між Теодором Міллером та іншими дослідниками. Він не вірив, що постанова всемогутнім дасть йому щось більше, ніж те, яке у нього було зараз.
Всемогутня істота мала бути досконалою. Саме тому для того, щоб стати ним, Теодору довелося б відмовитися від усіх тих, хто стримував його на землі... Він повинен був пожертвувати ними. І навіть якщо б пізніше він зміг повернути їм життя і змусити їх забути про те, що сталося, всемогутня істота не могла б стерти свою пам'ять та відчути себе самотніми.
Хоч би як він намагався, не міг би цього забути. Будучи втіленням всезнаньких речей, усе, що було б забуте, врешті-решт знову з'явиться на поверхню. Саме тому ті, хто мав що втрачати, не могли стати всемогутніми.
- Не здавайся, користувач!
Проте обжерливість знеохочувала його рішення всього лише почуттям безсилля.
- Залишився лише один крок! Якщо ти досягнеш успіху, то зможеш повернути собі життя, яке на деякий час кинеш. Це можливо! Ти зможеш проводити весь свій час з цією гордою начотирьохою і забавлятися із місяцем та сонцем!
– ... Це все не те, Обжерство - зітхнувши, відповів Теодор.
Він відчував, що після цього крок між ним та іншими відбудеться такі межі сприйняття, які просто неможливо буде подолати.
-Я Теодор Міллер, чоловік трьох жінок і батько, у якого буде дитина... Найсильніший чарівник у сьогоднішньому матеріальному світі, Старший Майстер Башен. І навіть якщо все це у мене забрати, я все одно залишуся Теодором Міллером.
- І?
- Ти досі не зрозумів...? Якщо я зніму друк, "справжнє" більше не повернеться. І я не говорю про час. "Я" не повернуся.
Теодор не був обжерливістю або записом Акаша. І чи зможе він залишитися таким, якщо вступиться у контакт з над-трансцендентним існуванням? Він був переконаний, що цього не буде.
"Цена" переходу на наступний рівень була занадто високою, і він просто не може любити об'єкт « серцевого стану". І навіть якщо у нього вийде щось відчути, то це буде не чим іншим, як співчуттям або жалістю.
- Якщо я зможу дістатися до нього, то назад вже ніколи не повернуся. Тож чи не ліпше цінувати справжнє? Ось чому я відмовляюся від твоєї пропозиції.
- Як тривіально!
Але незважаючи на тривалий розпит Теодора, обжерливість все ще не була переконана.
- Неперервність часу невизначена. Кожна хвилина, яка проходить, зменшує чіткість інформації! Ти не хочеш залишити своє життя зараз? Малоймовірно, що користувач і пізніше пам’ятатиме ті почуття, які пережив у записах Акаші. Вони не протримаються!
- Так, я теж так думаю.
– ... Користувач!
Їхні ідеї були несумісними, і тому між Теодором Міллером та обжерством, які розділяли одне тіло, почала виявлятися чітка межа. І лише один крок однієї сторони міг її перетнути.
І першим перетнуло цю кордон Обжерство.
- Я дам тобі ще раз, користувач. Зніми мою печатку 7-ої стадії. Прямо зараз. Інакше ти втратиш цей шанс! Немає жодної гарантії, що можливість перевершити Акашу знову коли-небудь прийде навіть якщо ти доживеш до кінця всесвіту!
Покладаючись на одне миття, Теодор усміхнувся і сказав:
- Ні. Я не хочу.
– ... Жаль. Я хотів до кінця підтримувати добрі стосунки з користувачем,- Обжерливість, відкривши свої червоні очі на долоні лівої руки Теодора, —А раз так, мені доведеться з'їсти користувача.
Одночасно рот Ожорства широко відчинився і швидко проковтнув зап'ястя Теодора та його лікоть. Сила обжерливості під назвою « Поглинання» намагалася поглинути свого ж підрядчика.
Фьу-ух!
Потім у повітря злетіла половина руки Теодора Міллера, тоді як по його правій руці і Калібру Душі почала пітніти кров. А вже в наступній миті на місці відрубаної лівої руки почала проростати нове тіло, кістки і нерви.
Коли обжерство стало ворогом, Теодор відрубав собі руку.
Проте, у відповідь Обжерство тільки посміхнулося.
- Хіба я не говорив тобі, користувач? Контракт безпосередньо зв'язує нас! Немає сенсу відокремлювати точку з' єднання!
- Що ж, подивимося, — не повівши жодної бровю, відповів Тео.
А потім, з запізненням усвідомивши якийсь невідповідність, обжорство перелякано пробурмотіло:
– ... Н-не може бути... Чому контракт розірвано?
Обжерливість цього не знала. У той момент, коли Теодор вступив в Акашські записи, його душа була зруйнована і зібрана знову.
Незалежно від того, наскільки сильним був контракт Обжерства, він не міг продовжувати діяти з розбитою душею. Таким чином, ліва рука Теодора, яка є точкою з'єднання, була відновлена як основа. Саме тому обжерство не знало, що контракт був розірваний.
Проте Теодор думав про те, щоб знову підписати контракт, якщо обжерливість відмовиться від пожадливості.
"Але це неможливо".
Коли гримуар побачив, що мета його існування лежить прямо перед ним, він втратив розум. Зрештою Теодор просто заспокоїв свої думки і підготувався до битви.
- Користувач!- Відчувши силу, що росте в ньому, закричала Обжерливість.
— Більше ні, — з гіркотою відповів Теодор.
На мить в кратері з’явилася велика тиша, після чого розорена ліва рука, що містить обжерливість, потекла темрява і формувала тіло.
Він нагадував Теодора Міллера, а також червоних очей. Його обличчя повністю копіювалося від росту до кольору волосся та шкіри.
А потім, під вій метилі, два істоти зіткнулися один з одним.
– ... Теодор Міллер!
Це була битва, покликана покласти край їх відносинам.