Розділ 394 — Армагеддон.
Хлоп.
Перед тим як розпочати пояснення, Теодор розводив руками і з’явився нізвідки мантія, яка швидко обкутала його тіло. Простір не було ані жарким, ні холодним, так що це був всього лише питання внутрішнього комфорту.
[Матеріалізація з нічого? Реверсування фази існування і небуття... Це відрізняється від того, що кажуть записи про здібності « Теодора Міллера»] - спостерігаючи за його діями Акаша.
Мантії не було в інвентарі Теодора, і вона не була створена з використанням існуючих матеріалів. Магія творіння створила мантію з нічого в буквальному сенсі цього слова. Це було щось, що виходило за межі досконалої магії і наближується до метафізики, яка порозумілася з матерією та не-матерію.
- Це ж непогано для того, хто щойно повернувся з мертвих? - Він усміхнувся і запитав Теодора.
Щось подібне було важко вивчити, навіть навчаючись тисячі років. Але магія творіння, яку він щойно використовував, була лише невеликим фокусом у порівнянні з тим, на що був здатний Акша.
- Трон всемогутності... Я не знав, чому він так називається, але тепер я розумію це краще за будь-кого. Збирач просторової інформації? Це повна нісенітниця. Інформація - це лише інформація, навіть якщо її багато. Тільки самосвідомість може мати безмежну силу.
Джерело відмовився пояснити походження цієї таємниці. Проте Акаша не спростував слова Теодора Міллера. Він просто тихо сидів, ні підтвердив, не спростовуючи цього припущення. Жодна концепція не була абсолютною перед лицем всемогутності. Добро і зло, справедливість та несправедливість, інь і ян...
Воно могло в одне мигня покласти край існуючому всесвіті і у наступній миттєвості відродити його. Теодор був переконаний у цьому, оскільки побував в самому джерелі.
[Ітак?] — проговорив Акаша, — [Хто ж я?
А потім Теодор дав відповідь, заради якої будь-який науковець був би щасливий розлучитися зі своїм життям:
- Воля Космоса.
Фрактальна космологія була лише ілюзією, яку придумано справжніми дурнями. Це була безглузда мова про те, що між тілом і природними явищами існує щось спільне. Це було фантастичне уявлення про те, що Всесвіт може бути чиїмсь тілом або навіть його частиною. Однак...
- Це трохи по-іншому, але ти - свідомість цього Всесвіту. У тебе немає вибору, окрім того що бути всемогутнім. Усі закони, що входять до всесвіту є частиною вас. Магія, шаманизм, аура, наука, боги... Незалежно від того, який шлях вони вибирають, суть не змінюється.
[Верно.] — вперше за весь час погодився Акаша, - (Роження і смерть). Початок і кінець. Все однаково. Не виключено й примусове знищення. Ви всі прийшли від мене і все повернетеся до мене.]
Це було те ж саме, що і цикл реінкарнації в буддизмі.
А дослідники були лише людьми, які утоплювали в силі та мудрості, яких вони прагнули. Вони досягали цього бажання, стали одним цілим з Акашею і більше не змогли повернутися до того, що було на початку.
Ось чому Акаша запитав Теодора:
[Відповісти мені, Теодор Міллер. Як ти відновився?]
Потім людина, яка побувала в самій нескінченності, повільно відкрив рота.
- Отже, з чого ж мені почати?
Історія була недовгою.
***
У той момент, коли Теодор увійшов в Акашські записи, він зрозумів свою власну дурість.
Керувати цією інформацією та силою протягом лише однієї десятої секунди? Ні, це було неможливо навіть на одну тисячну секунду. Обжерство було праве. У порівнянні з великим Усесвітом одна планета була лише пилком, не кажучи вже про людину.
Так душа Теодора розпалася і розтанула, наче олія.
- ··_· [слово].
Теодор втратив своє его і став привидом, якому судилося блукати по нескінченності.
Престол усемогутності — так називали місце, де одна секунда відчувалася один рік, а сантиметр здавався галактикою. Місце, де всі концепції були встановлені і розпорошені, а границі здавалися беззмістовними... Саме це місце співвідноситься з поняттям "параміти" (П/п: параміта — шість взаємозалежних дій у буддизмі, які « керують на той берег океану існування»), що веде до звільнення і просвітлення).
І ось хтось, що стоїть по той бік океану, відразу ж звинуватив Теодора в його некомпетентності:
[Ідіот. Ти навіть не зрозумів, з чим саме маєш справу. Не думав, що той, хто отримав мої вчення, буде настільки дурним.]
Людина, чиї очі палали невимовною мудрістю, дивився на уламки Теодора Міллера.
Всі емоції, які читалися в його погляді можна було розділити на такі: 90% презирства і 10 відсотків жалю... І ось, що відчувається ці суперечливі емоції, істота підхопила останки Теодора Міллера, розорваного на тисячі маленьких частин.
[Ти] був би звичайною дорогою, і ти розтопився б у самопізнанні набагато повільніше. Але ти кинувся в центр, через що твоя душа була просто розчавлена.] - продовжував холодно критикувати його один найвидатніших людей, Саймон Магус.
Те, що задумав Теодор, було просто неможливо. Не минуло й десяти років з тих пір, як він досяг 9-го кола. Його початковий талант був незначним, і він компенсував свою силу гримуара — обжерливості. Проте Саймон Магус все ж передав Теодорові Міллеру свої вчення.
[... На жаль, я змушений це визнати.]
Саме цей невдаха був тим, хто успадкував його вчення. Саймон Магус не міг прийняти цю реальність. Ось чому він підняв голос і без вагання закричав:
[Я, Саймон Магус, вмовляю до вас! Дослідники з матеріального світу, будь ласка, прийдіть сюди!]
Незважаючи на те, що дослідники повністю асимілювалися з "Акашичними записами", їхні душі все ще захищали своє его. Практичного застосування цього не було, але їх можна розглядати як окремі клітини в організмі. Саймон Магуса також називали частиною Акаші. Більшість дослідників не змогли провести цю межу і розплавилися. Але декому все-таки вдалося зберегти певну особистість.
[Що? Тут щось цікаве? - почувся голос красивої людини з декількома млявими виразами обличчя. На його пальцях було 10 кілець, і звали його Соломоном.
[Ти кликав, великий майстер?] — запитав Агасфер, один з найбільших магів, які слідували за Саймоном Магусом у його житті.
На додаток до цих двох дослідників, біля Саймона з’явилися багато інших. Саме він, Саймон Магус, був на передній краї Епохи міфів, коли дослідники були найбільш поширеними. Він був сильнішим за всіх.
Ситуація не змінилася і в Акашичних записах.
Отже, коли близько ста чоловік зібралося, Саймон розповів їм про ситуацію.
[Ясно...]
[М-м...]
[Ага.]
[... Хох.]
Усі вони були частиною Акаші, і тому швидко зрозуміли цю ситуацію.
[Значить, наш будинок буде розчавлений на шматки. — Чи не так? — запитав один з дослідників.
[Фауст.]
[І як це пов'язано з нами, коли ми всього лише порох у всесвіті? У мене немає інтересу ні до світу, ані до життя живих.]
Це було наполовину правильно, напів неправильно. Деякі люди жили з почуттям справедливості. Інші ж прожили своє життя, керуючись багатством, славою і красою. Але жоден з них не мав нічого спільного зі світом живих.
[І в мене його немає.]
Але замість того, щоб заперечувати це, Саймон Магус погодився з даним фактом.
[Кожний, хто прийшов сюди, знає це. Життя народжується, старіє, хворіє і помирає. Цивілізації піднімаються і падають, а припливи змінюються відпливами. І наша планета не є винятком.
[... Ми знаємо це. То навіщо ж ти нас зібрав?]
[Усе просто], — зухвало склавши руки на грудях, проголосив Саймон Магус. — [Тому що мені це не подобається]
[Що?]
[Мені не подобається факт, що ця людина є останнім дослідником нашого матеріального світу.]
А потім Саймон показав приголомшеним дослідникам уламки Теодора, що лежить на його ладонах.
[Ви зможете це винести? Чарівник, який захищає місце, яке ви колись назвали своїм домом, вирішив, що йому буде соромно дивитися в очі своїй дитині і стрибнув у « Акаштичні записи»]
...
...
Не знаю як щодо вас, але я не можу змиритися з цим. Я, Саймон Магус, присвятив сотні років вивченню правди. Я відмовився від честі і жив, вивчаючи лише магію. Але в одну мить він досяг рівня вище мого!]
Кінець Теодора Міллера не приніс жодного прибутку, але саме він проник у акашічні записи глибше ніж будь-хто інший.
Отже, приголомшені дослідники раптом відкрили свої роти.
[П-пу-ха-Ха-хо! Пу-ха-хо!] - голосно розсміявся Соломон.
[А-ха-Ха! Що, ти заздриш цій дитині? І ти нас зібрав, щоб розповісти про це?]
[Це все правда?]
Ти хотів цим мотивувати нас?]
Інші дослідники також поставили це запитання.
А потім Саймон Магус окинув їх поглядом і рикнув:
[Я покликав вас тому, що захотів піти на це сам! Я знаю, що це далеко не те що я можу зробити наодинці але я все одно спробую. У всякому разі, ми всі вже давно стали нічим. Ми не є нічого вартісного космічного сміття! Мене не хвилює, цікавить вас це чи ні. Я Саймон Магус! І цей факт не зміниться, навіть якщо я стану пилюкою у Всесвіті!]
...
...
Дослідники знову засумували і задумалися над почутим. І ось один з них дійшов до висновку раніше, ніж будь-хто інший.
[Добре, давай спробуємо.] — З усмішкою проговорив цар мудрості, Соломон, — (залежно від того, що він має до мене якийсь зв’язок).
[Лемегетон.]
[Верно, хоч я і не можу визнати його своїм наступником]
Невдовзі з’явився другий заявник. Це був молодий чоловік з нейтральною красою і золотим хвостом позаду. Він був трансцендентною істотою, що народилася від гримуара і великого кікая - найсильнішим омьоджі в історії, Абе-но Семей.
[Він той, хто виконав мої бажання. Я теж допоможу.
[Добре. Хто-небудь ще?]
А в наступний момент пролунав дивний старий голос:
[... Я теж хотів би брати участь. Це можливо?]
[А-а?]
Дослідники повернули голови в сторону незнайомого голосу і побачили старого з відмінним тілом. Він втратив своє життя кілька років тому і тільки недавно відновив свою его. Це був Бланделл Адрункус, чарівник, з останнім своїм подихом який зійшов в царство трансцендентності.
[Ти ще новачок. Твоє его все ще нестабільне. Якщо щось піде не так, можливо, ти більше не зможеш повернути свою особистість.]
[Це вже не має значення. Цей гнилий хлопчик дав мені правнука.]
[Що ж, в такому випадку добре.]
Спочатку їх було четверо. Але навіть трансцендентні люди не були позбавлені інстинкту йти разом з іншими. Дехто з них нудьгував у матеріальному світі, декого просто цікавило сам процес. А дехто, подібно до Саймона Маґуса, лише відчував заздрість. За винятком кількох песимістів, всі дослідники пішли вперед.
Навіть Фауст соромився, оскільки у нього не було вибору, крім того, як піти на співпрацю:
[Гнев, значить... Я не пробачу нікого, хто приносить біль невинним дітям.]
[Пусть повертається і доглядає за своєю дитиною!]
[Він занадто молодий, щоб все так закінчилося...]
Сотні людей по-своєму сприйняли те, що відбувається, тому кожен голос не міг чути. Але все це можна було назвати повноцінним повстанням дослідників на чолі з Саймоном Магусом. Ні, оскільки вони також були частиною Акаші, це скоріше було "відхиленням" ніж « метежею".
Але наскільки далеко могли пролетіти окремі клітини?
Від імені всіх дослідників матеріального світу Саймон посміхнувся і вимовив:
[Добре. А тепер поквапимо пальцем.]
Хто знав, що у Саймона Магуса та інших дослідників все вийде?
***
...
Почувши розповідь Теодора, Акаша втратив дар мови. Він був настільки здивований, що навіть перевірив усі факти і лише переконався в правді сказаного, усміхнувся та вимовив:
[Ха-ха. Смішно. У мене відбувалися рухи, про які я навіть не знав. Виходячи з вашого пояснення, це не ти знищив гнів.]
- Не я.
[Це все дуже загадково. Але ж... Я не спостерігав за дослідниками, які є моїми власними частинами. Для цього не було жодних підстав чи необхідності. Дослідники, які стали зі мною єдиним цілим, нічого не можуть зробити. Тому я не думав, що сотні дослідників співпрацюватимуть заради когось іншого.
Трансцендентні істоти були справжніми монстрами з власним его. І, як і у гримуарів, вони мали свої власні цілі. Хтось з них постійно змінював держави, а хтось жертвував своїми родичами. Навіть Саймон Магус не міг змусити їх зробити щось проти їхньої волі.
[Таке сталося вперше.]
Дослідники з усіх часів цієї планети присвятили себе одній людині і об’єднали свої сили. Озираючись назад, такого й справді ніколи раніше не було. Однак, об’єднавшись, вони змогли змусити Акашу зробити те, що їм хотілося.
[Навіть не знаю, чи побачу щось подібне в майбутньому.]
У відповідь Теодор викинув і подивився на синю планету, що розташована далеко звідси.
Вона була синя і зелена. Планета з екологічним середовищем, як і його матеріальний світ, була рідкісною навіть для Акашичних записів. Середні атмосферні умови були нечасто, оскільки планети часто температуралися під гарячкою. Крім того, їхня збалансована оболонка постійно порушувала зіткнення з астероїдами.
[Ти хочеш повернутися?]
— Так, — без найменшого роздумів відповів Тео.
[... У твоєму серці немає коливань. Добре, але перед цим дай відповідь мені на ще одне питання - без особливих емоцій проговорив Акаша, — [Коли ти став зі мною єдиним цілим, ти був всесильний. Ти повинен був зрозуміти це після того, як дослідники відновили твою душу. Хіба не так?]
– Так.
[Але чому ти відмовився від цієї влади? Деякі дослідники прийшли до мене після довгих тренувань, а тому їм вдавалося деякий час не втрачати свідомості. Але їх також приваблює спокуса цього всемогутності і в результаті кожен з них став частиною « заміни ». Мені шкода, але важко сказати, що твоя психічна сила вища ніж у них.]
Задоволення, яке вроджене почуттям всемогутності, перевершило межу уяви. Вони могли йти куди завгодно і робити що будь-що.
Це було більш захоплюючим, ніж наркотики. Проте Теодор не довго задумувався над цим питанням:
- Я шукав не тебе і сподівався не на це.
Вперше Акаша за весь час розсміявся і з'їхав у долоні. Це була та сама відповідь, яку він хотів почути... У світі було щось цінніше, ніж всемогутність.
[... Справді! Ті, хто залишився у твоєму світі, набагато важливіші за всемогутність! Добре. Повернемося до твого світу, чарівник! Я поважаю тебе за те, що ти відмовився сісти на трон всемогутності і вирішив повернутися до пороху!] Він приніс жалобного Акаша — [Людина вирішила стати букашкою. Дехто може сказати, що ти дурень, але ти зробив те, чого не зміг ніхто інший. Саме через це інші дослідники і зробили крок вперед. Отже, я чекатиму нашого возз'єднання, Теодор Міллер!]
- Так, ще зустрінемося. Всього хорошого тобі, Акаша.
[Ху-ха-хо! Вперше хтось мені сказав щось подібне. Що ж, удачі і до зустрічі!]
З цими словами все навколо охопило блискуче сяйво, і Теодор закрив очі.
***
Потім він зрозумів, що лежить на землі.
– ... Е-е?