Розділ 356 — Пандеміум (Часть 3). Кінець 16-ої книги.
– ---- - ......!
Від численних розкатів грому люди закрили вуха, в той час як злива світлячих крапель у мить оку приховану темряву.
Блискавки, які випливали з неба, повертались до божественної кари. Один удар, десять, сто... Шквал блискавки, кількість яких не піддавалася численнню, заповнила собою все навколо. Монстри, які не звертали уваги на рани від клинок і стріл, тепер перебували в справжній агонії.
Моління пробивалось крізь туман і випалювали поверхню землі.
Бу-жу-у-ву-Ух!
– Ай-а-А- а-ак!
Навіть ці огидні створіння, біологічні структури яких більше не нагадували людські й звірні, не могли подолати болю, який руйнував їхню нервову систему. Вони падали на землю, розголошуючи всі околиці й не в стані відновитися після того, як їх було пошкоджено.
Пш-ши-ш...
Твердий ґрунт плавався, наче звичайна глина, і навіть ті монстри, яким якось вдавалося уникнути прямого потрапляння блискавками, були приречені на моментальну загибель від одного лише знаходження в цій абсолютно смертельній ділянці простору.
Для того щоб знищити 20,000 монстрів, потрібно було всього 10 секунд. Цей магічний круг, створений Теодором десять секунд, перетворив його на ще гірше місце.
– ...
– ...
– ...
І от, коли від армії знепритомніли створіння залишилися тільки гори попелу і пилу, на землю опустилася тиша. Люди, які лише кілька хвилин тому відчайдушно боролися з монстрами, тепер же з білими, як крейда, обличчя дивилися на Теодора і Аквіло. Жахливі створіння, які кишать у цьому регіоні докуда бачив око, були вбиті за лічені секунди. Це було просто щось нереалістичне.
Тим часом сам Теодор, який не здогадувався про величезну тривогу людей біля підніжжя пагорба, тихо закаштував:
- Кху-кху...
Навіть він не міг відчути побічний ефект від споживання такої величезної кількості магічної сили. Якщо б він не зосередився, то міг би втратити рівновагу і впав. У його випадку магічна сила відновлювалася не в приклад швидше, ніж раніше. Але після використання такої могутньої магії, протягом певного проміжку часу відтрачав можливість використовувати кінцеві заклинання і навіть швидко говорити.
« Добре, що я пережив це ще до того, як зустрів справжнього противника".
Нехай зараз він і був найсильнішим чарівником на континенті, але досвід Теодора Міллера в якості трансцендентної людини все ще був малим. Якщо б він зустрівся з одним ворогом, рівного йому, то майже не був би зброї після одного такого заклинання. І все, що б його чекало - це смерть з відчуттям повного безсилля.
▪ Розривчасті рештки, вітер.
Після недовгого роздумування Теодор Міллер здув залишки монстрів, що лежали перед ним. Вдари плазми знищили всю ту гнилість, яка пробивала монстра, але їхні мертві тіла все ще стирчали неприємний запах.
- Аквіло, злітаємо.
- Що? Ах, да! - З деяким запізненням відповіла Аквіло, не в змозі відвернути погляд від двадцяти тисяч вбитих монстрів. У сусідніх горах мало бути ще більше монстрів, але тепер принаймні якийсь час ніхто не буде погрожувати оберіг, який захищає село.
« Достаті, а він досить непоганий. Здалека я цього не побачив, але дана обірег здається ефективніше магії. Звичайно, шаманізм не можна ігнорувати."
Після того як Теодор побачив визначений об’єктив, він підніс ступінь оцінки сучасних шаманів на щонайменше декілька сходинок. Нехай вони і не могли порівнятися з Абе-но Семеєм, але теперішнє покоління шаманів явно не поступало магам того ж рівня. Можливо, йому варто було серйозно дослідити це питання.
І ось, в той момент, коли вони спустилися на землю...
- З-стійте г-де стоїте! - Хтось почув голос, наповнений явним страхом.
Теодор обернувся і побачив чоловіка середнього віку в одязі, що нагадує військову уніформу. Однак йому не потрібно було багато часу, щоб знайти щось схоже на мундир у спогадах Сеймея.
« Даосист? Здається, це ще один тип шаманів."
Даосизм не був дуже поширений на східному континенті, але в центральній імперії послідовників цього вчення було досить багато. На відміну від Омьодзі, даосисти намагалися здобути безсмертя. Серед них було безліч лицемірів, але сама тенденція мала дуже велику частину релігійного фундаменту. Тоді Теодор трохи пом'якшив свою пильність і запитав у даосиста, якого охороняло двоє людей:
- Хто ти?
- Це я повинен задавати такі питання! О-відкуда у Вас такий дорогоцінний об'єкт? Я не можу відкрити обрег, поки Ви підтвердите свою особу!
- Коштовний об'єкт?
Цей даосист вважав, що орендна магія Теодора була не результатом його власних здібностей, а наслідком активації якогось артефакту. Але це була досить нормальна реакція. У добу, коли трансцендентних істот більше не існувало, люди спочатку не вірили в те, що можуть з ними зіткнутися.
"Що ж, це не має значення"
Теодор зрозумів суть непорозуміння, але не розумів потреби пояснювати.
Тео не знав, що робить даосист у Горах Бекун під юрисдикцією родини Танцуючих Фей Лі. Доки Лі Сюл не втрутиться безпосередньо, ніхто не матиме права зупиняти його. Разом з тим він не хотів, щоб йому було покладено край.
« Давайте подивимося, — подумав Теодор і потім простягнув праворуч свою руку та доторкнувся до захисту.
– Ч-що? Не торкайтеся до нього, поки не відчули біль...
Даосист був вражений сміливістю Теодора.
Проте Теодор Міллер мав трансцендентне розуміння, і тому він міг проаналізувати структуру цього захисту.
Це було схоже на «пуття » мистецтва Інь та Ян, але трохи по - іншому. Оберег був заснований на сприйняття об'єкта. Він був недостатньо сильний, щоб зупинити зловмисників вищим рівнем, але при цьому мав можливість зупинити людину від проходу через нього потужним шляхом.
Однак, охоронець мав одну велику слабкість.
« Якщо він не розпізнає об'єкт як ціль, яку потрібно відкинути, функція винятку не буде активована»
До певної міри це було схоже на використання пароля в армійських підрозділах. Якщо людина знайде потрібний код і обмине автентифікаційний захист, вона зможе вільно проходити крізь нього.
Саме це Теодор і збирався зробити.
Бж-Ж-ж...
Рівень захисту був досить високим, але він не міг розсіяти силу Теодора, який досяг вершини смертної істоти. Його магія миттєво проникла в ядро і відразу ж виявила функцію розпізнавання.
« Звістки й невідомі... Шаман пішов по досить простому шляху."
Іншими словами, даний обірег повинен був блокувати будь-які невідомі предмети. Тож я просто додав: "Зключення".
▫Кроме Теодора Міллера і його супутників.
Додавши цю пропозицію, Тео посміхнувся. Тепер Оберег повинен був знати і його.
- Аквіло, руку.
– ... Я що, собачка?
- Це не так. І ти більше схожа на кішку, ніж на собаку.
- Це комплімент чи образа? - Повертала морський дракон, але руку Теодору дала.
А потім вони пройшли через прозорий щит.
Вшу-у-о...
- Це неможливо...!
Те, що зробив Теодор, було настільки шокуючим, щоб чоловік середнього віку просто осів на землю. А потім, дивлячись, як Тео та Аквіло підходять до нього, він не стримався і вигукнув:
– С-сверх людина! Великий майстер...
– Хо-хо...
Очевидно, саме так на сході називали трансцендентних людей. А ще, здавалося, що шаман правильно визначив поточний рівень здібностей Теодора, оскільки такі поняття як "пройти" та « униження» знаходилися в абсолютно різних категоріях складності. І ось натовп людей, що стояли довкола даоського майстра з блідим обличчям.
- Це ти!
Прямиком до Теодора бігла гарно одягнена дівчина з заплетеними в косички волоссям.
Це була Лі Сюл, яка за останні п'ять років істотно підросла. Вона не знехтувала своїм навчанням, і її прогрес можна було назвати помірним.
- Сюл.
- Нарешті! Я знала, що ти прийдеш! — Хоркнувшись в обійми Тео, вигукнула Сюл.
— Я радий, що ти в безпеці, — гірко посміхнувся і відповів Теодор.
- Хе-хе.
- Ти багато пережила, як голова родини. Ти дійсно виявилася дуже здатною.
- Я не заслуговую такої похвали.
Потім Тео побачив, як позаду Лі Сюл з'явився Джоньюнг і сказав:
- Вітаю з початком майстром.
Згодом Лі Джоньюнґ зміг перетнути стіну і стати майстром. Його колись потужний імпульс заспокоївся, і тепер Джоньюнґ був схожий на небо, яке за будь - яку секунду могло змінитися.
Таким був шлях, яким йшли воїни родини Танцуючих Фей Лі.
Можливо, так сталося завдяки вченням Лі Юнсуна, але зрештою Лі Джоньюнґ вдалося зміцнити своє становище як неформального голови сім'ї.
- Нам потрібно багато про що поговорити. Давайте зайдемо всередину.
- Так! — Весело розсміявшись, погодилася Лі Сюл.
- Добре, – відповів Тео, як раптом щось зрозумів і розгорнувся.
Даосист дивився на нього з неприкрим подивом. Інші люди могли цього не зрозуміти, але даоський майстер одразу відчув зміни в його ситуації.
- Я доповнив деякі відсутні частини. Я збільшив захисну здатність проти далеких атак і силу виштовхованих ударів. Тягар, покладений на тебе, послабився, оскільки тепер обезпечений з сусідньої драконів, пояснив Теодор.
– ... Дякую, великий.
- Таке поводження дещо обтяжливе. До слова, мені теж потрібно поговорити з тобою, тому йди за мною, будь ласка.
– Так...
Даосист пішов за Теодором, а селяни з запізненням зрозуміли, що тепер село в безпеці. Тоді стіна, наче реагуючи на їхній настрій, захищається від того, що починає витікати ніжне і тепле сяйво.
***
Коли Теодор сидів у вітальні палацу Танцуючих Фей Лі з чашкою чаю в руках, він знову обмінявся із всіма вітаннями. Існувало кілька речей, про які Тео хотів дізнатися якомога швидше, але він стримувався від того, щоб починати розмову першим. У всякому разі, присутні вже вирішили хто буде особою, відповідальним за розповідь.
Даосист зрозумів, що сім’я Лі вже довгий час перебуває з цим несподіваним гостем у досить тісних стосунках і тому вирішив представитися.
- Мене звуть Тэ Ранг, хоронитель законів Куньлуня. Щоб подолати труднощі, з якими стикнулася Центральна імперія, я прибув допомогти родині Танцуючих Фей Лі.
- Кунлунь?
– Да. Це легендарне місце, одному тільки подиху на території якого даоси присвячують все своє життя. Спускатися з гір — рідкість для більшості нас, але ситуація не так давно виявилася надто серйозною.
« Даосисти набагато сильніші, ніж я думав. Якщо він назвався охоронцем законів, то має мати чудові навички» - кивнув сам собі Теодор.
Це означало, що Те Ранг не поступався як мінімум трьом майстрам. І ось, деякий час похибавшись, даосист раптово встав і вимовив:
- Перш ніж я поясню все інше, можу дещо сказати великому майстереві?
Потім, не чекаючи відповіді, він впав на коліна і почав кланятися Теодору.
- Будь ласка, заспокойтеся цю скорботу! Я чув, що ця катастрофа неминуча, але надлюдина, яка знаходиться поза законом причинності може її подолати! Будь ласка, змилуйтеся над людьми центральної імперії!
- Те Ранг.
- Ті, хто прийшов раніше, надали важливу допомогу, але цю чуму не зупинити! - Піднявши голову, додав Тей Ранг.
Теодор був здивований, наскільки безпорадним і невпевненим у собі та сповненим відчаю голосом говорить цей чоловік. У центральній імперії часто траплялися чвари і міжкланові распри, а тому бачити майстра-шамана, зануреного в таке абсолютне розпач...
— Тэ Ранг, — зітхнув Теодор з подихом проговорив, - Дозволь мені спочатку почути твоє пояснення.
Він відчував, що це буде довга історія. Хоча Теодор Міллер став трансцендентним, він все ще мав цілу купу роботи.