Розділ 341 — Невисловлені землі (Часть 2).
« Чорний, занадто пізно, щоб ухилятися від бою» — зрозумів Теодор, рефлекторно просуваючись вперед і скинувши руку перед собою.
З-під землі тут же виросла стіна темряви, вставши на шляху біля світлого променя. А тим часом променистого типу завжди були надзвичайно небезпечними через свою швидкість. Але вони також мали один фатальний недолік: покладалися тільки на чисту енергію.
А чиста енергія чудово блокувалася стіною штучного простору Джерема, яка поглинає все, що в неї потрапляло, і наверталася у ніщо.
Однак.
Штр-р-рд-н...
Темна стіна не могла витримати силу променя і в мить покрилася тріщинами.
Однією з причин цього провалу було низького вміння Теодора. Разом з цим променем циклопу також виявився набагато сильнішим, ніж він думав, зовсім мало вступаючи великою магією. Для континенту було справжнім щастям те, що монстри, як цей, жили лише на південних болотах, адже кожен з них був загрозою 3-го ступеня.
- Рендольф! Титанія!
Теодору не потрібно було оглядатися назад і перевіряти, чи його товариші готові до бою.
- Як тільки ця стіна зникне, готуйтеся атакувати! Я розірву цю лучну атаку!
- Йому кришка!
- Поняла.
Не було потреби говорити про конкретний час. Рендольф вже обнажив свої парні клини, а Титанея натягнула тетиву дворучної цибулі.
Потім стіна Джерема досягла своєї межі і зруйнувалася.
Гру-дум-м!
« Зараз!», — зрозумів Теодор і відразу активував магію заготовлену ним кілька секунд тому. Друге слабке місце променів атак було розладнено від природи світла.
Теодор одразу звернувся до двох атрибутів — вітру та води, і в повітрі з’явилася восьмиграна призма, яка миттєво поглинала червоне світло.
Фьу-ву-у!
Перенаправлений у вісім напрямках, переломлене світло почало розсіюватися. А наступного разу, коли троє компаньонів залишилися обличчям до обличчя свого противника, лук Титанії, як і очікувалося, випустили різкий свист.
– Гр-р?
Циклолоп відчув неминучу загрозу, але не почав відступати або прикриватися руками. Натомість він перевернув свій погляд з Теодора на стрілу, що летить до нього. Його смертоносний промінь навіть міг спалити стрілу Титанію. У цій ситуації це було наймудріше рішення.
- Хе-хе, у нього дійсно є голова на плечах.
Однак навички стрільби з лука Титанію були вищі за запас мудрості циклопу.
Фжу-у...
За допомогою вітру стріла була блискавично спалена. Але вона пішла ще одна. А потім ще й досі. Титанія випустила відразу чотири стріли підряд. І якщо перша перетворилася на попіл, а друга не вистачало сантиметрів, то останні два досягли своєї мети.
– Ку-а-аргх!
З пробитого очного яблука хлинула кров. Хоч би як там було, магічне око залежали від фізичного ока і не могло функціонувати, якщо останній був пошкоджений.
Крім того, циклоп втратив своє єдине око. А саме про майстра меча, який налетів позаду нього, наче буря. Розрубавши важкі стегна, Рендольф перерізав монстрові хребет і потім перевів йому сонну артерію.
Битися з циклопом було схоже на спробу розрізати камінь. Його шкіра була наче листок метала, наповнений болотом. Досвідченому аури навіть важко подряпати цього монстра, не кажучи вже про вбивство. Однак Рендольф був майстром меча і його аура набагато перевищувала захисні властивості циклопів.
– Гр-р р-рух... Гр-р...
Всього через дві секунди після зникнення темної стіни тіло циклопу було розірвано на ганчірки. Його вороги були набагато гіршими монстрами, ніж він сам.
Однак попри таку швидку перемогу Теодор міг лише з гіркотою зітхати:
– Эх... Я допустився помилки.
- Яку?
Але перед тим, як Титанія отримала відповідь, компаньйони почули « це».
Бу-жу-у-ву-Ух...!
У той же час над поверхнею прогнилої землі піднялися язики полум’я з чорним димом. Теодор був дуже обережним у використанні вогняної магії після того, як вони ступили на територію болота. Важко було здогадатися, скільки газів і рідин назбиралося в болоті за тисячі років існування. Таким чином, розсіяні Теодором промені світла розігрівали прогнилу топью і таким чином змусили її запалитися.
« На щастя, це сталося не посеред болота...», — подумав Теодор, ідентифікуючи вогнище згоряння, після чого сказав своїм товаришам:
- Будьте готові. Здається, тепер нас остаточно помітили.
- Що?
- Ми потрівожили місцевих мешканців.
Циклопи були досить потужними противниками, але група все ще перебувала на достатньому видаленні від центру болота. Отже, тут монстри були дуже посередніми.
Однак поява непрошених гостей привернула увагу набагато небезпечніших істот, ніж циклопи. Але це було ще не все. Під гуркіт землі, що трясеться, монстри йшли до них відразу з усіх трьох напрямів. Винятком був хіба що тил, звідки прийшли товариші.
За попередніми підрахунками, кількість тих створінь, що наближаються до монстрів, які успішно розрахувалися над деревами Х’югіна, була вкрита у межах ста одиниць.
"Погляньмо на ліву сторону".
З лівого боку, очевидно, найзручніше було. Тож він побачив багато істот з зелена шкіркою.
Це були орки — істоти, яких можна було зустріти майже скрізь. Тим не менш, Теодор не очікував побачити їх тут, в болоті. Досвідчені орки-воїни могли самотужки протистояти лицарам, але більшість представників цієї раси були звичайними нальотниками, які легко відбилися військовими гарнізонами. Тим не менш, Теодор ніколи б не подумав, що орки виберуть своїм середовищем проживання якесь гниле болото.
« Ні... Вони всі мутували. Можливо, тепер кожен з них сильніший за огра."
Якщо придивитися, то можна було побачити лусочки шкіри крокодилів і щось подібне до них. Орки були досить великими, а ріст складався з понад трьох метрів. Тому доцільно назвати їх орками та ящеролюдами.
Окрім орків, до групи Теодора підходили ще й інші дивні істоти.
Найбільш огидними на вигляд були двоголові роги, за спинами яких можна було бачити крила, що мимовільно спадало на думку про їхнє співпадіння з хмерами. Їхня шкура була твердіша за кайданого заліза, а полум'я, яке виходить з їхніх ротів, примушувало навіть майстрів.
Не менш моторошними виглядали і болотяні тролі. Але найгірше було попереду. Як тільки Теодор подивився у праву сторону, його повіки затремтіли, а зв'язок з Х’югіном був моментально розірваний.
- Кха!
Сцена, яку він побачив в останній момент, була дійсно шокуючою. На їхньому боці повзала шестиголова змія завдовжки понад сто метрів!
- Гідра...?
Кількість голів не відповідала стандарту, але Теодор відразу зрозумів, що це вона.
Справжня гідра — це змія з дев’ятьма головами і безсмертним тілом, в якому жоден чарівник не міг розшифрувати отрути. Так само як Йормунганду і Азі Дахаке, це було щось, з чим не міг затримати жоден смертний. У міфах говорилося, що гідра була повалена напівбогом, але навіть при цьому її неможливо було повністю вбити. До певної міри її поховали живцем.
Для перемоги над цією істотою потрібен був герой, який не усунув Рейнольдса Спенсера.
"Але ж цей монстр нам під силу."
Згідно з легендами, джерелом безсмертя гідри була одна із дев'яти голів її золотими лусочками. Однак гідри не мали золотої голови. Також у неї не було всіх дев'яти голів, а тому вона була або недовершеною, або я уявляла собі якийсь вид гідри. У цьому випадку її сила була набагато меншою, ніж у свого прообразу, а тому Теодор цілком міг перемогти її.
« Хіба ми можемо просто так здатися? » — подумав Тео, подивившись на інших членів групи, які з усмішками на обличчях стискали свою зброю.
- На інше я і не сподівався, коли погодився піти з тобою.
- Що ж, раз вже нічого не поробиш, давайте зробимо це!
Як виявилося, підібрана Теодором комбінація показала себе з найкращої сторони. Група з ремісників меча, лучника і мага могла показати максимальну бойову силу незалежно від відстані. Вони могли легко знищити майже будь-якого монстра, якщо досягали слабких місць один одного і вміщували свої сильні сторони.
- Добре, тоді я беру на себе он тих слабких покидьків, — посміхнувшись, вимовив Теодор. Його очі сяяли, дивлячись на наближення орків-мутантів з лівого боку.
***
Найгіршим у південному болоті була не його вонь, і навіть не отрута. Це було невідомо. Люди, які були там налякані, бо не знали, що їх чекає попереду, і вони втратили пильність через страх.
Але послідовність цього процесу не була важливою. Всі ті, хто намагався отримати верх над південним болотом або дослідити його просто-напросто загинули, що зробило це місце забороненою зоною. З якоїсь невідомої причини сюди навіть не зачаровували трансцендентних істот, а тому протягом минулих століть людство остаточно втратило засоби і сили атакувати болото.
... Принаймні, так було до сьогоднішнього дня.
Гру-ду-ду-гу!
З неба промайнуло кілька списовидних блискавок, і земля перевернулася догори дном та перетворилась на деревне вугілля. Тролі, відомі своєю міцною шкірою і найвищою регенерацією, після такої атаки вже не мали нічого такого, що можна було б відновити. Теодор сформулював ще один громовий коп, який мітнув його в третьому болоті.
- Здохни!
Сила удару була настільки високою, що голова болота просто-напросто випарувалася, поставивши обезголовлене тіло рухнути на землю. Озираючись назад, Тео побачив справді дивовижний факт, що цей монстр пережив атаку 7-го Круга. Проте зараз було не час на міркування, а тому Теодор повернувся до двоголового огра, з яким на даний момент велися бій його товариші.
– Гро-о-О- о-ох!
"Сильний" - єдине слово, яке найкраще описує цей монстр. Він мав чисту силу і швидкість, ефективно використовуючи їх для протистояння двом майстрам. Він використав дві пари очей, щоб блокувати всі можливі удари, свої крила — для пришвидшення і контратакування, а міцність своєї шкіри — щоб витримувати напади аури меча. Крім того, він мав чудові навички ближнього битися й підкріплені дійсно нелюдяною силою. До певної міри він був схожий на Гордовиню.
« Але цього все одно недостатньо, щоб мати справу з ними двома».
Врешті-решт, з двох голів угра залишилася тільки одна, крила були розорені, а ліва частина грудей покривалася такою кількістю ран, що можна було побачити обголені кістки.
- Ха! Видок-то у тебе не дуже! - Рэндольф оголосив, стискаючи в руках свої сяючі клинки. Ще раз вона виризнула чорну кров, запевняючи тим самим, що найманець практично дістався серця монстра.
Проте мутувальник огра не здавався. Він проігнорував біль і кровотечу, поставивши перед собою лише одну задачу — вбити цих людей. Його контратака була занадто швидкою навіть для Рендольфа, який тільки що закінчив свою власну серію ударів і тому просто не встигав ухилятися.
Фьу-ух!
Але кулак наткнувся на невидимі перешкоди і відскочив. Рука огра, мало чим поступалася металевому стовпу, була відкинута назад всього-навсі одної стрілою. Це була стріла Титанії, якій вдалося підібрати ідеальний час! Оґ, який вже кілька разів піддавався цій викрутці, сердито зрив і кинувся до неї. Тим не менш, ельфійка була досить вправна в змаганні, і за той час, поки гру переслідував Титанію, Рендольфу вдалося завдати йому ще з десяток жахливих ран.
Нарешті, порубаний та обстрілний гру, який ще ніколи і нікому не програвав у перегонах, досяг межі своїх можливостей.
- Добиваємо!
Стріла проколола рот огра, змусивши його відступити. А коли він підняв свою ліву руку в обличчя, щоб витягнути стрілу, зі сліпий зони на нього завалилася кінцева атака майстра меча.
Стиль двох мечів Кловіса.
Секретна техніка.
Тройні блискавки.
Між тими двома клинками сформувалася синя блискавка.
Перший удар з ґульованою точністю перерізав горло людожери, поставивши на всі боки розбризкатися цілі фонтани крові. Рендольфу не вистачило сили повністю обезголовити людожера, але така кількість крововтрати не могла проігнорувати навіть настільки небезпечні монстри. Огор з запозданням зрозумів, що зробив помилку і опустив свою ліву руку.
- Занадто пізно, ідіот! - Викрикнув Рендольф, чиї права рука світилася синім світлом. Прийшов час для другого удару. Це була діагональна атака, що розщепила череп монстра від лівого віску до його правої щелепи.
- -----!?
Рендольфа проник у череп огра і майже розрубав його мозок. Ну а докінчила розпочинені блискавиці, врізалася у те ж саме місце, куди і друга атака.
Це був кінець двоголового огра-мутанта. Половина його розщепленої голови зісковзнула вниз, і тіло огра перевернулося на землю. Існування, яке викликало б справжнє лихо поза болотом, було знищене.
— Уф, з закускою ми впоралися, — прокоментував Рендольф і виколов кров зі своїх мечів та дістав пляшку цілої зелені. Ніяких серйозних травм він не отримав, але частина його шкіри була зідрана від дотику з кулаком монстра.
Теодор був не єдиним, хто згадав про Гордину, коли зіткнувся з цією абсурдною силою. Рендольф був би нещасливим, якби зіткнувся з цим монстром сам.
- Так, це ще не кінець. Не приховуючи своєї втоми, проговорила Титанія.
У порівнянні з Рендольфом, вона мала набагато простішу роль. Але під час стрільби лучнику було важко підтримувати дистанцію в сотні метрів, а також при постійному використанні розумової сили. Попри це Теодор не міг дозволити їм повноцінного відпочинку.
- Воно вже близько.
Ця істота була недосконалою, вона мала ту саму гідру з легендами. Однак шанси на перемогу мали. Теодор ще не використовував свою наймогутнішу магію, а також утримався від витрат рукописів та артефактів, які тепер можна було б використати в бою з гідрозій.
Таким чином, троє товаришів знервовані втупилися вглиб туману, звідки з хвилини на хвилину повинен був прибути справжній противник.
А потім вони побачили "це".
- Нічого собі...
Гідра була набагато меншою, ніж Хрещельг, крила якого затьмарювали собою весь небосвод, але помірно великі розміри цієї істоти примушували його сприймати куди реальнішим. З огляду на свою 100 - метрову довжину і шість голів гідра виглядала, як маленька гора по землі.
І потім гідра подивилася на Теодора, і одна з її шести голів відкрила свою пащу.
- Два людини і один ельф... Яке дивне поєднання, — почувся клоккотливий голос монстра.
- Ей, шестиголова змія, це ти господиня цього смердючого болота?
— Тобі не потрібно цього знати, — блиснувши своїми жовтими очима, відповіла гідра.
– ...
– ... Я відчуваю неприємну силу у твоєму тілі. Ця сила і запах належать корумпованому богу, який скинув моїх предків ...
Після цих слів вбивств, гідри стали ще сильнішими. Тож Теодор подав сигнал своїм товаришам під тиском міфічної істоти. Це був знак "приготуватися". У той же час шість голів гідрів розкривали свої пащі, а їхні отруйні ікла кинулися назустріч непроханим гостям.
- Помріть.