Розділ 339 — п’ять років (Часть 4).
Маркіз Фергана був одним з трохиочислених магів 7-го кола, а також одним із трьох майстрів Королівству Солдун. Крім того, він був головою престижної сім'ї і людиною в якій влада складала 30 відсотків земель Солдуна.
Саме так все і було до тих пір, поки він не зазнав поразки у громадянській війні Ельсіда, яка мала місце кілька років тому. Згодом Фергана заарештували за те, що його злочини були вчинені ним. Однак після громадянської війни королівська сім’я була ослабленою, і Ельсід вирішив вжити спеціального покарання, щоб запобігти втраті одного з майстрів.
Це була клятва Покорення. У той час Теодор перебував разом з союзними військами у Королівстві Солдун, так що Ельсід запозичив його силу, щоб вирізати на серце маркизу сповнку присяги.
Отже, з того дня Фергана став рабом королівської родини Солдуна. Він став гнищим собакою, безретролом наступної волі свого пана. Лише одна помилка коштувала йому майже всього.
«... Що ж, я сам винен у тому, що піддався переконанням Корнуолла і не зміг відмовитися від своєї доньки. Мені нікого звинувачувати в цьому, крім себе...», - подумав Маркіс Фергана, сидячи за старовинним столом у приймальні.
Він відчував, як невидимі кандари скововують його серце. Кандали настільки міцні, що навіть його сім кіл не могли нічого протиставити. клятва Покора... Лише назва цього жахливого закляття викликала в нього тремтіння.
І ось, знову переконавшись, що його серце все так само скутіло, Фергана гірко посміхнувся. Фергана назавжди втратив свою свободу після поразки юнака, якому тоді не було й 30. Однак маркер не мав ненависті до Теодора Міллера. Навпаки, Фергана почувався розчарованим.
« Отже, цей молодий чоловік є найбільшим магом на всіх континентах... Напевно, в якомусь сенсі це виправдовує мій тодішній провал."
Хоч би як там було, поразка Фергани вже була фактом. Тому, коли він випивав міцний чай, маркис вважав, що в нього на серці не так легко, як хотілося б. Він заздрив молодому магу, відчував свій власний комплекс неповноцінності і відчув справжню суміш емоцій, яка складалася з помсти, благоговіння та захоплення.
А потім Маркіс Фергана видав глибокий подих і почув, як скрипнула двері.
Скр-р-рд-т-ип.
Це був Теодор Міллер, майстер Бахен Мелтора і наймолодший чарівник в історії континенту, який досяг 8-го кола.
- Давно не бачилися, Маркіз Фергана. Я чув, Ви шукали мене.
Вигляд молодого чарівника дуже відрізнявся від попередніх. Тепер замість червоної мантії на ньому була чорна, а його очі сочилися таємничою глибиною.
І ось, коли зображення зустрілися, кожен з чарівників зреагував по-своєму.
« Кхок!», — поперхнувся Маркіс Фергана на місці. Вони настільки глибокі, що я просто не бачу дна. Це схоже на вивчення іншого вимірювання...!».
Якщо порівняти цих двох чарівників, то різниця між ними була подібна до багатокілометрової відстані людини, яка підкоряла вершину, і людиною, якій ледве вдалося дістатися до її середини. Велика прірва між цими двома магами відчувалась по одному тільки їх очам.
7-й Коло і 8-ий Крук...
Незважаючи на різницю в одній сходинці, різниця між ними була колосальною. Ось чому Маркіз Фергана не міг сказати ні слова.
- Кхм, вибачте.
Теодор із запізненням зрозумів причину мовчання Фергани і зменшив кількість сил у своїх очах. Можна було навіть не згадувати, що після всього цього страх марки лише посилився.
– Я... Так, давно не бачилися, Майстер Башен Теодор.
- Здається, це перший раз після тієї громадянської війни?
- Так, все як Ви сказали.
Гордість, яку Маркіз Фергана накопичував десятиліттями, зникла, наче якийсь світж.
Будучи магом 7-го кола, Маркіз Фергана міг з упевненістю сказати, що Теодор Міллер вже був десь за межами уяви звичайного смертного. Саме тому життя Фергана не було чимось звичайним. Але погані відчуття, пов'язані з минулим, зникли і тому в ньому залишився лише страх.
Обмінявшись вітаннями і випивкою чаю, двоє людей нарешті перейшли до справи.
- Його Величність попросив мене порадитися з Вами щодо одного питання.
Коли Теодор почув згадку про Королеву Ельсіду, він був здивований. Ніяких припущень до того, що Фергана збирався передати йому якийсь лист, не було, а значить, питання був досить серйозним, раз королівська сім'я вирішила поручити його одному з майстрів.
Все це було досить цікаво. Тим часом Маркіс Фергана продовжував говорити:
- Це сталося три місяці тому. Південно-західна частина королівства зазнала вторгнення монстрів.
В принципі, в цьому не було нічого незвичайного. Південний континент, що складається переважно з горезвісної болота, лежав за кілька кілометрів на південь від Королівства Солдун.
Більшість монстрів намагалися розжовуватися їжею, обходячи людські поселення. Однак ті, хто відважився напасти на міста та села, були не дуже сильними і легко блокувалися військовими гарнізонами.
- Але через місяць кількість істот, які намагаються прорватися крізь кордон, не зменшилась. Ні, ми підрахували, що їх стало навіть більше.
- Це ненормальна ситуація.
– Да. А ще через місяць на наші кордони обрушилася справжня хвиля монстрів.
"Вовна монстрів" - це термін, який характеризує явище, при якому принаймні одна тисяча гігантів почала рухатися в одному напрямку, незалежно від свого виду і місця первинного проживання. Щось подібне вже траплялося в історії, але після багатьох століть значно зменшилось кількість монстрів і тому поява нової « сили» була досить серйозною подією.
- Але я не знаю, з чим це пов'язано. Болотяні монстри пристосовані до свого середовища проживання, і тому їм досить важко вижити в інших сферах життя. Однак південні болота наповнені отрутою, а рослинність насичена злою енергією, через що монстри починають мутувати.
- Ви досліджували болото?
- Тільки край, але так, я там був, — кивнув Фергана.
- Але чому Ви не з'ясували?
- На жаль, нічого особливого там я так і не побачив. Ах, нет. Дещо незвичне все-таки було.
- Що?
Пам'ятаючи, що він відчув тоді, Маркіз Фергана помаранчел і відповів:
- З глибини лісу я відчув тиск, який перешкоджав моєму подальшому просування вперед. Солдати і досвідчені лицарі не змогли зробити й пари кроків вглиб болота. Я зміг якось впоратися з цим, але на це пішла велика половина моїх психічних сил.
- Це була ментальна енергія, не фізична?
– Да. Вона діяла на самому підсвідомості, змушуючи розвернутися і втікати геть з цього місця.
Страх, що викликає бажання як можна швидше покинути болота ...?
Прозріння було моментальним. Але без останніх новин, які розповідали Парагранум Теодор ще довго б ламав собі голову над такими дивними явищами.
"Судячи по всьому, це вплив страху Дракона"
Дорослі дракони самі по собі вистояли настільки сильно, що інші істоти просто не виживали. Без сумніву, навіть найсильніші болотні монстри не могли зрівнятися з драконом. Навіть в’язні відчували нестерпне пригнічення.
Маркіс Фергана побачив, як Теодор про щось задумався і з надією запитав:
- Здається, у вас є якісь здогадки з цього приводу?
- Ні. Я теж нічого про це не знаю. Но... — Теодор відповів, поставивши чашку на стіл, — я збираюся відвідати південний континент і тому спробую дізнатися про що. Якщо до мене в руку потрапить якась корисна інформація, я відразу передам її у Солдун.
- Ох! Це більше, ніж я очікував!
З погляду Солдуна було досить важко звернутися безпосередньо до самого Теодора Міллера, який був майстром Башен і основою магічного королівства. Але хто б міг припустити, що Теодор і сам планує відвідати Південний континент і в деякому розумінні допомогти їм ...? Це був несподіваний і приємний сюрприз для Маркіза Фергани.
Разом з цим, експедиція Теодора на південному континенті ставала все більш і складнішою.
***
Через кілька днів після цього...
- Що? Хвиля монстр? - Перепитав порядок здивований Рендольф, який не так давно прибув до Мана-вілья за запрошенням Теодора.
Майстерові меча доводилося отримувати запити по ліквідації монстрів, але він ще ніколи не стикався з таким явищем, як «вонена ». Тисячі, а можливо навіть десятки тисяч переляканих і голодних монстрів — ось що його чекало. Більше того, всі ці істоти були вихідцями з болота, а тому вважалися вдвічі сильнішими за звичайних монстрів. Любову було б очевидно, що навіть майстер міг би легко позбавитися свого життя, якби підійшов до вирішення цього питання недбало.
- Що, злякався? - жартома запитав Тео.
- Ні в якому разі! Нарешті нас чекає пікнік! - Рендольф оголосив, схопившись за свої мечі, — спокій і мир, звичайно ж. Проте, поле бою мені звичайне. Правдивий мечник вітає будь - яку небезпеку!
— Дикий чоловік, — прокоментувала спостерігачка цієї сценки Титанія. За останні п'ять років в її зовнішності не відбулося гладкого рахування ніяких змін. Для вищих ельфів, які могли жити протягом тисячоліть, п’ятирічний період був схожий на 5 місяців для людини. Тим не менш, весь цей час вона продовжувала тренуватися і зараз вигадувала більш потужний імпульс, ніж раніше.
- Я чула, що болотні монстри відрізняються від інших. Можу я попросити пояснити, з чим це пов'язано?
— Звичайно, я якраз збирався провести для вас невеличкий екскурс, — відповів Теодор. — Південні болота містять у собі більше манів ніж інші регіони. Якщо порівняти середню концентрацію мани з «водом», то Південний континент справді єболотом. А коли настільки густа мана тисячоліттями впливає на щось, цього достатньо, щоб змінити саму екосистему. Ось чому болотяні монстри сильніші за інші істоти.
Мана була джерелом сили. І аура, і магія - все це лише інструменти для обробки та перетворення ману в енергію. У свою чергу монстри і більшість напіврозумних істот не мали можливості оперувати травою. Однак коли вони викопували ману у своїх тілах, то стали такими ж сильними й витривалими, як і інші створіння.
Серед них найбільш небезпечними вважалися « мутанти». До їх числа були двоголові огри, роги тролі та виверни, здатні відтворювати щось подібне до Дихання Дракона.
- Найбільш поширені мутації в цій, болотистій місцевості. Південні регіони відрізняються від центральних і північних, де відразу ж, як тільки виявиться якийсь мутант, з'являється шум. Один з авантюристів, який у далекому минулому присвятив своє життя вивченню болота, написав у своїй книжці, що там справжнє пекло.
– ... Хм-м, цікаво.
- Так, нарешті нас чекає хоч щось веселе.
Ні Титанію, ні Рендольфа не лякала можливість опинитися посеред смертельно-запасних болотах, які кишать монстрами. У очах мисливця і найманця це була серія подій, яка не відрізнялась від усіх інших, через які вони пройшли.
- Це місце, де людям зовсім не раді, а тому нам знадобиться відповідна екіпація — зітхнувши і змінив тему Теодор.
- Воу...! Та цього ж вистачить, щоб снарядити цілу армію! — Подивившись на артефакти, які вивантажили перед ними і сотні магічних сувоїв. Деякі з них були цінніші від особняків у Мана-вілі, а одних тільки зеленого було цілих десять видів.
Наймаячник відразу зрозумів цінність цих речей. Отримавши царський титул, він жив у достатку. Але перед ним лежало стільки ж грошей, скільки й 10 років тому.
Поки Рендольф мовчки оглядав артефакти, Титанія підійшла до Теодора і дещо збурила йому в руку.
- Теодоре, мене попросили передати тобі це.
- Хм?
Це були квіти. Теодор втупився на фіолетово-білі пелюстки і здивовано заморгував. На цьому світі був лише один чоловік, який міг надіслати йому такий подарунок.
– Элли...
Дотровшись до крихких стеблав, він згадав її запах і посмішку.
- Це статиси. Ти знаєш, що означає ця назва мовою квітів? - Титанія запитала.
Теодор не знав, а тому байдуже подивився на ельфійку. У відповідь Титанія посміхнулася і відповіла:
- Насправді, я теж не знаю мови квітів. Але конкретно це означає « Вічна любов ».
– Що...?
- Я просто передала те, про що мене попросили, так що не вимагай від мене надто багато.
– Кхм...
Теодору нічого на це відповісти, але, на щастя, Титанія перейшла до іншої теми:
- Завдяки тобі відновлення світового дерева проходить досить гладко. Молоді духи, які мандрували в лісі, живуть добре. А східна частина лісу майже повернула оригінальний вид.
- Скільки ще буде потрібно років, щоб світове дерево повністю відновилося?
- Ну, думаю, близько 50.
– ... Занадто пізно, - з застилим обличчям виніс Тео.
- Ну, ти почав це. Не будьте такими нетерплячими. І ти, і Елленя зможете прожити навіть 50 років.
- Але я не можу дозволити Еллі контролюватися.
- Хох!
Теодор проігнорував замішання Титанії і подивився на карту болота.
Її точність залишала бажати кращого, але це було краще за нічого. Туди, куди тисячі років не ступала нога людини, ні з того прибутку дракони. Теодор також запитав себе: чи є спосіб швидше відновити силу світового дерева?
"Я не хочу змушувати її знову чекати..."
У день, коли Елена позбулася цього обов’язку, вони дали обіцянку одне одному.