Розділ 338 — 5 років (Часть 3).
Ця ніч видалася по-справжньому довгою і спекотною. Вероніка була потомком червоних драконів, а тому її плотські бажання разом з силою і витривалістю були набагато вищі за людську.
- Ах, ум-м... Ха...
Можливо, вона боялася, що його поведуть, а можливо, це було викликане появою суперниці в особі Еллени, але кілька років тому, після повернення з Ельфхайма...
Раніше це відбувалося лише в його ментаційному світі. Однак з того часу Вероніка була майже завжди поряд із Теодором і завдяки їхньому духовному зв’язку вони добре почували одне одного.
І ось, одного разу Тео прийняв пристрасний дотик Вероніки. Перша спроба була трохи незручною, але вже друга далася набагато легше. Третя виявилася ще простіше. Зв’язок між двома магами став відомим у всіх Вежах Магії і невдовзі поширився по всьому Мелтору.
Два маги 8-го Коло були єдині на всьому континенті!
Це був справжній удар для палаців, які так старанно готували своїх дочок і племінницю для зваблення Теодора.
- Т-Тео, розум-м, Тео-о... - Іноді звучав зовсім нехарактерний їй голос. Кроти була магічні всилена і не скрипіла навіть незважаючи на важкі рухи двох людей, а червоне волосся Вероніки танцювали, немов ніжні морські хвилі, освітлені заходом сонця.
Деякий час ці хвилі продовжували швидко розмальовуватися, і врешті-решт зупинилися на протяжному видуку Вероніки.
– ... Ха-а...
На мить її золоті очі втратили фокус, а його тіло звалилося на м'яку перину. Після кількох секунд повністю без рухів Вероніка потягнулася і обняла Теодора. У кімнаті до цих пір було жарко, а їх дихання все ще було грубим і поривчастим.
Вони були мокрі від поту, але все одно поцілувалися, не звертаючи на ці дрібниці жодної уваги.
- Як же мені добре. Я не можу жити без Тео, - лагідно прошепотіла Вероніка, на що Теодор погладив її злипле волосся.
- Цього достатньо, щоб моя Ніка не відчувала себе самотньою цілий місяць?
- Ум-м, треба подумати!
Вероніка, яка була усміхнена в обличчя, знову збудила його.
Теодор залишався з нею від раннього вечора, але Вероніка все ще не відчувала втоми. Якби Теодор не мав добре тренованого тіла, він би вже давно здався.
І ось, хоча Тео хотів відповісти на цей спокуси, він просто посміхнувся і поцілував Вероніку в лоб. Це був вираз любові, а також легкої відмови.
– Прости.
- Ц-ц, я так і думала. Робота у вежі для тебе важливіше мене?
– Ника...
- А-ха-хо, жартую я, шучу. Іди й гляди себе, — промовила Вероніка і поцілувала його та заплющила очі.
Їхня спільна зустріч закінчилась.
Теодор обмив своє тіло простим заклинанням і надів розкиданий одяг. Коли він закінчив одягатися, Вероніки стали тихими диханням; майстер Красної башти заснув. Усміхнувшись, Тео накрив Вероніку ковдрою і спокійно покинув кімнату.
Топ, топ.
Теодор міг використовувати просторове переміщення, але зараз йому хотілося пройтися. Він спустився на кілька поверхів вниз, слухаючи поступово шум. Чим вище був ранг мага, тим вищим були його апартаменти, і тому, на відміну від тихих верхніх поверхів, внизу завжди було досить шумно.
І ось, коли Тео спустився ще на два поверхи нижче, він все-таки був помічений.
- Майстер Башен!
Незважаючи на те, що це вигук не лунав дуже голосно, тиша запанувала вмить.
"Чорт, звичайно ж я не ходжу тут у такий час."
Сьогодні Теодор запізнився. Зазвичай він вставав з першими променями сонця, але зараз було вже дев'ять ранку. Проте Теодору не потрібно було пояснювати, з чим це пов’язано. Дивовижні чарівники просто поклонилися і привітали Майстра Башен.
- Доброго ранку. Сьогодні багато роботи, так що бажаю вам успіхів — привітався з ними Теодор.
– А-а? Ах, да! Спасибі, Майстер Башен!
- Не варто подяки.
Як тільки Тео рушив вперед, маги розділилися на дві частини, немов розвершене море. Теодор Міллер, який був найбільшим чарівником Мелтора і з усього світу, навіть не зважав на повагу та благоговіння інших людей. Інші маги просто-таки тремтіли, коли бачили цю живу легенду.
«... Дехто скоро здогадається, що я тут не просто так."
Чому він з самого ранку спускався з верхніх поверхів Червоної Вежі? Оскільки його стосунки з Веронікою були досить відомими, то було неважко здогадатися про причину таких дій Теодора. Звичайно, ніхто не говорив би про це в його присутності.
І ось, як тільки Теодор покинув Червону Башню, шлях йому дещо перешкодив.
- Майстер Башен.
З золотим волоссям, що стікають по оксамитовій шкірі, вона була красунею, яка могла розтопити серце будь-якого чоловіка. Однак на Теодора це не діяло.
- Що трапилося, Пара?
- Є кілька речей, про які я повинна повідомити.
Це був аватар Парагранума - гримуара, який по-сумісництві був Майстра Жовта Вежі. Скляні очі Пари, набити зайві будь-які емоції, були явним доказом її нелюдяності. Але зараз найважливіше в іншому: вона ніколи не приходила до нього за якимось тривіальними справами.
– Пойдём.
Парагранум кивнув у відповідь і пішов за чарівником в його лабораторію, розташовану в центральній вежі. Схоже, за вікном знову ставалося вітро.
***
Центральна башта знаходилася між іншими чотирма і була штаб-квартирою всіх чарівників магічного королівства. Саме там вони реєструвалися і обмінювалися результатами своїх досліджень. На відміну від інших веж магії, тут не було незалежних підрозділів, які мали обов'язок прийняти ті чи інші заходи. Проте, саме працівники центральної башти організували заходи національного масштабу і розробили загальну стратегію розвитку Магічного товариства.
Незважаючи на зміну центральної вежі, все залишилося саме так. Після від’їзду Бенедикта тут відбулася лише одна зміна, а саме: верхня частина центральної вежі була піддана капітальному ремонту.
- Ґоетея, відкрий двері в лабораторію.
- Так, пане. відповідає уривок Лемегетону, після чого кільце на правій руці Теодора засвітилося і деактивувало охолоджене закляття.
Це могло здатися досить простим завданням, але для того, щоб прорватися крізь ці двері без запрошення гостею знадобилася б сила Вероніки у формі дракона. Однак існує два альтернативних методи: спробувати проаналізувати магічну формулу Теодора або захопити Абс Гоєтією.
"Для трансцендентної істоти це цілком можливо, але мені не хотілося б думати, що якась надприродна істота раптово стане моїм ворогом."
Переоцінка, як і недооцінення своїх противників, не зушувала нічого доброго. Тому Теодор вирішив, що його безпека повинна бути на адекватному рівні, адже він не повинен був ставати боягузом і маніакально боятися за своє життя.
Щелк! Скр-р-рд-н...
Адамтові та міфічні замки поступово відкривалися, видаючи металевий лязк і поклаваючи.
Невдовзі перед Теодором і Парагранумою з’явилася внутрішня частина дослідницького центру Майстра Башен Мелтора.
- Кілька місяців тому тут було просторніше. Тобі не здається, що є недолік у вільному просторі? Або ти збудував новий об'єкт? — запитав Парагранум, побачивши різницю.
— Існує обмеження на розширення простору, — потиснувши плечима, відповів Тео.
Насправді, не було перебільшенням сказати, що половина дослідницької лабораторії була побудована завдяки Парагрануму, гримуарі, створеному найкращим алхіміком Епохи міфів, парацельсом.
Парагранум дотримувався принципу рівноцінного обміну і побудував це місце в обмін на кілька умов. Тим не менш, даний дослідницький центр перевищив стандарти свого часу. У ньому були телепортаційні ворота, які могли негайно перенести Теодора в Ельфхайм, гори Бекун і лабораторію Парацельсу. Крім того, тут встановили спеціальний пристрій з’єднаний до засобів зв'язку за допомогою Мелтора і прес для магічних сувоїв та акуратних дистиляції зеленого матеріалу.
Вздовж стін дослідного центру вибудували бронзові статуї - големи, здатні відтворювати магію 5-го кола. Ну і в довірі тут був зберігач дослідницького центру.
- Ласкаво просимо, господаре, — ввічливо схилившись і встромив зроблений у обладунки автоматон.
Цей автомат мав здатність аури Ллойда Поллану і після кількох змін став монстром, який не поступився досвідченим майстром. Він володів могутніми бойовими навичками і абсолютною вірністю, що робило його чудовим вартовим цього дослідницького центру.
- Гладіо, чи є повідомлення 3-ей ступеня і вище?
- Ні.
- 4-ой?
– Да. Одне з Червоної Вежі, троє із Синей башти і двоє з Білою. Це запити на ліквідацію диких монстрів, відновлення дамб, зруйнованої зсувами ґрунту і поширення джерел інформації в центральній частині континенту.
- Схвали їх. Також попроси Білу Башню надати звіт, коли заплановане розширення буде закінчене, — проінструктував свого помічника Теодора, після чого сів разом з Парагранум за столом і запитав, - Отже, що ти хотів поговорити?
- Про Південний континент.
- Південь? А що з ним? - Він здивувався з Теодора.
Парагранум турбувався тільки про мету свого існування, і тому на хаотичний південний континент не звертав жодної уваги. Більшість рідкісних тварин і рослин, які потребували гримуару як інгредієнтів, можна було знайти в центральних та північних районах. Тому Теодор не думав, що Парагранума має якусь причину цікавитися болотами. Але чому з уст гримуара зійшли слова « південний континент»? Відповідь не забарилась.
- Дракони прийшли в рух.
Саме дракони були наймогутнішою расою матеріального світу. З огляду на це Теодор просто не міг залишатися спокійним, хоча й дуже старався зробити це. Тим часом Парагранум продовжував говорити, як очікував подібної реакції:
- Брасматі від червоного клана, Ерукус з зеленого клан і ще двоє. Не знаю чому, але ці чотири дракони зібралися на південному континенті. У тебе є якісь припущення, з чим це може бути пов'язано?
– Нет...
Дракони були істотами, які залишали своїх батьків відразу ж після того, як ставали дорослими, а тому за всю історію континенту ще ніколи не спостерігалося нічого подібного. Можливо, в Епоху міфів все було інакше, але для сучасного світу одне тільки це було схоже на справжнє лихо.
- У цій групі є Аквіло? - Теодор запитав.
– ... Море знаходиться поза моєю зоною виявлення. Але я не можу заперечити цю ймовірність. Якщо на південь прибуде морський дракон, у них буде повний склад.
- Дракони вирішили провести зустріч... - З похмурим виразом обличчя пробурмотів Тео, додавши ще один пункт до свого списку завдань, які мав зробити на півдні. Він мав з’ясувати, чому дракони зібралися на півдні. Було неймовірно важко контролювати силу дракона, але Теодор був упевнений, що у разі небезпеки він принаймні зможе втекти. Теодор був у послузі від царства трансцендентності і в кілька разів сильніший, ніж раніше.
« Якби Аквіло була на зв’язку... Але від неї як і раніше немає ніяких вістей. Невже щось сталося? "
Минуло п'ять років відтоді, як він втратив контакт з Аквіло. І Теодор був цим дуже стурбований.
Тим часом Парагранум піднявся з місця і вимовив:
- Це все, що я хотів повідомити. Я не хочу, щоб ти пропустив експедицію, тому будь обережним.
- Так, дякую за новини.
Парагранум пішов, і Теодор деякий час продовжував сидіти за столом, роздумуючи про те, що сталося. Що змусило драконів податися на південний континент? Невже була якась загроза матеріальному світу? Якщо так, то які основні заходи йому слід було вжити?
- Ухм, навіть не знаю, — протяжно зітхнув Теодор і вирішив відкласти рішення на потім. Потім він сів перед дзеркалом, який виступав як спеціальний засіб зв’язку, і почав вивчати звіти від кожної з башт магії.
« Настав час замінити протез вчителя. Баланс пов'язаних нейронів... Гаразд, цього буде достатньо. Так... Минуло три дні відтоді, як Бек Донгіль повернувся з Бергена? Незабаром очікується підвищення активності гобгоблінів, тому я відправлю його до мого рідного міста."
П’ятирічний період був досить довгим, щоб багато чого змінилося. І ось, цього часу цілком вистачило, щоб Бек Донґіль дістався до 4-го кола і встав перед стіною 5-ого. Його серце, яке хворіло на шаманів східного континенту, повністю вилікувалось і прагнулось подальшого розвитку.
Вінс, вчитель Теодора, теж змінився. Можливо, це сталося тому, що він втратив одну ногу і присвятив себе вивченню. Його ставлення до інших стало м’яким, а кількість чарівників, які виступали за його помічників, значно зросла.
"Добре, це добре"
Це був мирний час. Вчитель Теодора багато років хотів присвятити себе зацікавленим його дослідженням, але не міг зробити цього через те, що практично весь час був на полі бою. І Вінс, незважаючи на свої найвищі навички у бойовій магії, завжди ставився до цього з величезною долиною скептицизму.
І ось, поки Теодор про це думав...
- Пане, я отримав запит.
Почувши гучний голос Ґладіо, Теодор повернувся і запитав:
- Це щодо інтерв'ю? Я ж казав, що сьогодні...
- Це посланець з Королівства Солдун. Після ранкової зустрічі з королем він просить про зустріч з господарем.
- Королівство Солдун? І як же звуть посла? - на всяк випадок запитав Теодор, порахувавши, що це напевно Бек Чонмюн, який приїхав побачитися з Бек Донгілем.
Але його сподівання не справдились.
- Його ім'я Маркіз Фергана.
– ... Він? Чому?
Це був чарівник 7-го Круа, переможений Теодором під час громадянської війни і врешті став королівським гончем.
— Я повинен зустрітися з ним, — вирішив Теодор, піднявшись зі свого місця.