Розділ 325 — Ніч, яка поглинала сонце (Часть 1)
Коли обидві сторони зустрілися, на кордоні цього конфлікту сталося щось жахливе. Це почало діяти втручання Нідхьоґґа.
Сили, що виходять з-під мертвій землі було недостатньо, щоб посилити Джерема і чотирьох вершників, але для звичайної неживі вона була як божественне благословення.
Це був Шест Смерті — кінцевий заклинання некромантів, що мав силу Дихання Дракона.
Розбиті обладунки лицарів відновлювалися; дірки, залишені в тілах неживими стрілами, заросли. А лич, що згорнув у попіл, був відновлений.
Майже половина з них повстала знову. І це було справжнім кошмаром.
З кожної секунди, коли ми були на місці, вага починала все більше і більше схилятися до атаки. Валуни, залишені ентами, і стріли випущені лучниками здавались абсолютно непотрібними.
- Ніколи не думала, що звичайні мерці можуть стати настільки небезпечними... І як же мені відповісти на це? - Титанія пробурмотіла, спостерігаючи за цим жахливим явищем очима Героса.
Можливо, їй треба знову вдатися до свого Ураганного Лука, щоб зупинити це божевілля? Ні, така атака не приносить багато користі. Титанія могла вистрілити ще лише три рази, тому зовсім непрактично було витрачати таку цінну енергію на звичайних мерців.
Через кілька секунд Титанія заспокоїлась і подивилася на Теодора.
– ... Вчитель.
Вона не знала "чому", але це слово саме по собі вирвалося з її уст, а в голові спливли давно забуті спогади.
Мирдаль Герсейм — таємнича істота в людській подобі, яка могла бути ким завгодно, але не людиною... Однак ніхто не міг заперечити, що він був правдивим мудрецем. Він врятував Титанію, коли та була ще дитиною і передав їй незбагненні вчення, після чого просто зник. Єдина подібність між цим молодим магом і Мірдалем була в синих очах, які нагадували Титанію про її вчителя... Але навіть цього було достатньо, щоб вона відчувала якесь невизначене відчуття довіри до Теодора Міллера.
А потім прямо з неба пролунав чийсь громоподібний голос:
– Не бійтеся!
Теодор використав спеціальну магію, що дозволило йому говорити прозвучати над усім полем бою.
Знаючи, наскільки довгим є присутність Нідхьоґґа, Теодор поспішив підняти бойовий дух захисників Ельфхайма.
– Цей дракон –Непроханий гість у нашому світі! Якщо він продовжуватиме використовувати свою силу, то протримається тут зовсім недовго! Наша протидія не марно!
Теодору вже довелося брати участь у декількох війнах, а тому він добре знав, що є найбільш руйнівним для армії... Страх. Якщо їхні атаки не будуть приносити видимий результат, а противник буде стояти на ногах, знижена мораль солдат зіграє злу жарт з усім військом. Проте Теодор вчасно втрутився, і ельфи знову були впевнені у своїх силах.
–Натягніть свої тетиви! Якщо не жити не падає від однієї стріли, ми маємо нап'ятдесяту!
- Наш добродійник дивиться на нас!
- Якийсь гнилий труп нас не залякати! Ми - нащадки Арв!
Нежиті чоловіки, які прокидались на срібних стрілах, почали падати навіть витривалими лицарями. Едвін обрушив ворогів люттю смертельних стріл, а коп'ю Еллаїма зупинила просування зомбі. На додаток до них, у бій вступили ще два зберігачі, розмітаючи нежити, немов опале листя.
А потім Ельфхайм дістав ще один козир.
Гру-нуру-ру...
Земля здибалась... Ні, вона почала рухатися наче якась жива істота. У неї з'явилися руки і ноги, перетворивши ґрунт на масштабну зброю вагою в кілька сотень тонн. Потім уся ця гора землі і каміння впала на голови мерців. І, на відміну від звичайних ударів, ця атака миттєво нищила всіх, кого тільки могла зачепити!
Такою була сила володаря духів землі, Ноенгрін. Використовуючи найбільшу силу, яку могли мати лише найвищі ельфи Великого лісу, було викликано володарем елементів. У Титані був Герос, в той час як ще чотири вищих ельфи були зайняті закликом Хресвельга.
Таким чином, залишався всього один вищий ельф, який міг це зробити.
– Це ти, Елленя...?
– Я тільки нещодавно навчилась це робити, Титанія,–Несмачно відповіла Елленоя, яка спричинила правителя елементами.
Вона скористалася Рататокою і світовим деревом, але результати були приголомшливими, особливо з огляду на те, що не минуло й десяти років як Елленя була доставлена в Ельфхайм. Згідно з спогадами Титанії, жоден із вищих ельфів так швидко не пристосовувався до сили світового дерева.
« Чи може любов дійсно велика сила? » — з усмішкою подумала Титанія, — «... Ну, прийшов час починати".
Поки на землі проходило відчайдушне битви, над полем бою готувалася ще одна битва.
Дві червоні і чотири чорні мантії...
Коли Титанія побачила шість віддалених точок, її лук згорів. Її напружене тіло окутали хвилі вітру, і ельфійка приготувалася в будь-яку секунду зробити постріл.
***
— Жахливі потуги, — прокоментував Джерем, дивлячись на те, як захисники Ельфхайма запанували над духом.
Однак похмурий вираз обличчя Джерема був зовсім протилежним. Заклик Нідхьоґґа все ще не був завершений, тому що для цього чернетку потрібно було принести йому в жертву саме світове дерево. У зв'язку з цим йому не можна було використовувати силу "таким" чином. Іншими словами, Джерему потрібно було якнайшвидше закінчити з цією битвою.
- Жалюгідні потуги? Можливо, але тільки це стосується тебе — з холодною усмішкою залицявся Теодор.
- Нахальний хлопець. Після одного вдалого удару?
- Здається, хтось погано думає. Хіба рахунок вже не 2:0? У цьому немає нічого дивного. Мабуть, після смерті у тебе всі мозкові клітини відмерли.
– ... Ты... - Прохріпел Джерем, тоді як навколо нього згущалася темрява. Здається, що провокації Теодора працювали як належить.
Коли вершники відчули настрій свого господаря, вони рушили вперед і Вероніка почала витримувати нестерпний жар під час битви. Схопачка могла початися в будь-яку секунду. Не було більш придатного терміну для опису цієї ситуації, ніж "достовірність точки кипіння".
- Я візьму на себе Джерема.
- Інші троє — мої?
- Так, тільки не втрачай пильності. Вони є суворими ворогами.
- Я не знаю.
Але ось, як тільки два маги збиралися приступити до заздалегідь обговореного плану...
— Вершники, — почувся розлючений голос Джерема. Тільки не вбивайте його. Я хочу, щоб ви доставили мені його тіло.
- Як забажаєте, володарю.
На відміну від Теодора, Джерем мав інші плани. А ще чернечий не сумнівався, що маги захочуть поставити під сумнів його рішення, тому тут же скинув обидві руки.
Це явно було якесь заклинання. Але коли два маги швидко відреагували на це, в їхній бік вже летіли потоки темряви.
« Це...?»
Всі п'ять відчуттів Теодора кудись зникли. А ще він тут же відчув запаморочення, характерне лише просто простору магії.
« Розширення простору...!», — запозяло зрозумів Тео.
Цей вид магії відрізнявся від просторових переміщень або поглинань простору, маніпулюючи лише поточним проміжком місця. Це була особлива магія, яка розсіювала цілі, не задаючи їм будь-яких конкретних координат. Чарівник з певним рівнем здібностей міг би перешкодити цьому. Проте Теодор просто не врахував можливості використання проти нього такого трюка, а тому і відреагував надто пізно.
« Ти все ще бачиш нас з Веронікою? » — запитав Тео, використовуючи Рататоск.
- Вероніка і мета No1 знаходяться на колишній позиції. Решта трьох перемістилися з тобою, — холодно відповіла Титанія, наче мисливець, який спостерігає за своєю жертвою.
Завдяки цьому роз’ясненню Теодор зміг швидко розібратися в поточній ситуації.
Джерем вирішив використати силу своїх пешок?
Білий Лицар Гіпатія, Червоний Рі цар Елохім і Чорний Рицар Делас — троє позосталих чотирьох вершників стояли прямо навпроти Теодора. Тим часом Теодор уважно оглянувся і дізнався, що лежить за 13 кілометрів від поля бою.
« Я можу використовувати магію блискавки, щоб повернутися туди, але...»
Це лише поверне ситуацію в вихідне положення. Теодор не міг перемогти у цій битві, зберігаючи максимальну безпеку. Він мав зрозуміти наміри свого ворога і викрутитися з цього трюка так, щоб бути в більш виграшному становищі.
Таким чином, Теодор не став тікати. Він був готовий виступити проти чотирьох вершників, кожен з яких був рівним майстерові вищого розряду.
- Ви і ваш господар надто повільний, щоб усвідомити ситуацію, — посміхнувся він.
- Що?
Троє його мерців були повністю переконані у своїй вищості, і тому усмішка Теодора викликала в них лише здивування.
- Ви ще не зрозуміли? Мене не зупинити, — зробив він крок прямою до нерухомості, - так, спочатку я покінчу з вами, а потім займуся і Джеремом. Я вірю в силу Вероніки, але я думаю, допомога буде не марною.
– ... Що за нісенітниця?
Зрештою, терпіння червоного лицаря лопнуло і він кинувся на Теодора. Кігті цього монстра були настільки гострими, що могли розірвати навіть міфріл.
Чим більше вампіри отримували крові і магічної енергії, тим сильніше ставали. Таким чином, останнім часом червона лицаря стала в кілька разів сильнішою, ніж раніше. А після бою з Завією його можна було вважати наймогутнішим серед чотирьох вершників.
Найстарші вампіри... Деякі легенди говорили, що це був найвищий ступінь еволюції неживого походження людей, які могли подолати швидкість звуку.
Фьу-ву-у!
Червоному лицарю вистачило всього трьох кроків, щоб скоротити дистанцію до Теодора, але сам маг зовсім не поспішає реагувати на цю дивовижну швидкість.
Через кілька століть у матеріальному світі знову було використано забуту техніку, яка базувалася на вченнях гримуара « Баопу-цзи ».
Техніка, що виганяє зло.
- Кхук...?
Старший вампір різко зупинився, а з його уст потекла струмка крові.
Елохім отримав сміхотворну магію. Його швидкість впала до абсолютного нуля, а руки і ноги немов скам'яніли. І Теодор не упустив цієї можливості.
"Запоминання"
« Відкрити три слоту».
"Трезубець Кераунос"
Три списи-молисні були об'єднані в одне, створюючи тим самим трізубець. Магія 7-го кола, стискаючи воєдино, забруднювала навколо себе все матеріальне.
Голова, шия і серце — це трикут завдовжки 50 метрів, націлений у три слабші точки вампірського тіла.
Гру-ду-ду-гу!
Хоч деякі маги не цікавляться цим, то протягом довгого часу на східному континенті вважалося, що блискавки мали божественне походження і могли знищувати все зло. У боротьбі з породою темряви багато шаманів використовували цю теорію як свою основу, і тепер ця сила стала інструментом в руках Теодора Міллера.
- --- ? -!?
Червоний лицар не міг навіть закричати. Елохімові зв’язки спалили, а його нутрощі почали варитися живцем. Якби це тривало, то один з представників найвищої нежиті вже через кілька секунд перетворився б на хмару пороху й пилюки!
- Фу-а-А- а- А-і-ах!
Однак Білий Рицар Гіпатія стер з себе крик, який атакував саму душу Теодора. Звичайно, це тривало недовго, але таке втручання виявилося достатньо, щоб червоний лицар вирвався з апелятор Керауноса і відступив.
Під час цього маленького тимчасового зазору з рук чорного лицаря вилетіли десятки чорних чарів. Вони були набагато слабшими, ніж у Джерема, але все ще залишалися вкрай небезпечною магією, яку відтворив 8-го Коло. Справас був справжнім втіленням зла, яке одним своїм словом могло вбити тисячу людей.
Вісім проклять зв'язали Теодора по руках і ногах: розкладання, ерозія, отрута, сплутаність свідомості, мовчання, засліплення, втома та біль.
Замість того щоб вчинити самогубство, Теодор разом з лівою рукою виступив проти цієї сили.
Однак кілька секунд параліч був неминучим. Рух Теодора на мить зупинився, і Гіпатія швидко рушила вперед.
- Я полегшу твій біль. Ти станеш справжнім королем.
Її голос був м'яким і добрим, але Теодор не піддався цьому нараді.
Гіпатія була одним з найзахопливіших природоохоронців, який міг знищити ціле поселення. Але найжахливіша зброя Гіпатії полягала в тому, що вона могла нанести урон безпосередньо самій душі. Навіть якби Теодор мав у кілька разів багато магічної сили, це не допомогло б йому захиститися від такої атаки.
- П-прости, але..., – прошевелив губами Теодор, — мабуть, я відкажуся.
- Е-е?
І в той момент, коли збентежена Гіпатія застигла на місці, пролунав жахливий звук.
Бх-р-н-ор-рд-у!
Потім повітря наповнило запах крові.
- Кхе-кхе ... - Гіпатія закашлялася, не в силах витиснути з себе якийсь інший звук.
Людина, яка перебуває у правій руці Теодора, не була під впливом проклять чорного лицаря, а тому Калібр Душі, який сформулювався в долонях Теодорів, без найменших перешкод проколов серце Гіпатії.
Великий герой, що знайшов спокій у Умбре Рейнольдс Спенсер, одним ударом відправив свою противнику на той світ, в зв'язку з чим висловив деякий жаль:
- Покойся з миром, безіменна леді.
А тоді Білий Лицар Гіпатія розлетілася на уламки, наче розбите скло.