Розділ 324 — Перед штормом (Чаття 3).
Тьху-ух...
Ті, хто бачив цю сцену пізніше могли б охарактеризувати її як... Просто світло.
Церква Лайрона згадувала світло у своїх розповідях про створення світу, але цей випадок був трохи іншим.
Це був дощ із світлячків, які ллються на землю пряміком з безхмарного неба.
Світло від чотирьох стихій, ігноруючи межі між речовинами та матеріями, знищуючи все. І це нанесло величезний удар.
Тіла лицарів перетворилися на порох, а напівпрозорі баньші розтавалися наче медузи на сонце.
Така була сила великої магії, Абракса!
Теодор зрозумів основну концепцію його дії після досягнення 7-го кола, але щоб повністю відтворити його силу, йому потрібні були всі вісім кіл.
Протилежні елементи стикалися один з одним, і ця сила відштовхування відразу максимізувалася. Це було фізично і магічно неможливе явище, але чари Теодора перевели його в сферу « можливого».
Злива світла розривала трупи. Це була чиста руйнівна сила, яку після активації не міг контролювати навіть сам заклинач. Крім того, жах заклинання входило не тільки у його руйнівну дію.
Це була атакальна магія, яку просто не існувало в цьому світі.
Рідко які заклинання не володіли тими або іншими атрибутами. Відсутність атрибута призводило до того, що мета не могла захиститися від нього за допомогою іншого параметра. Тотальне знищення, яке виходило за межі фізичних властивостей, було справжньою силою Абраксаса.
Якщо Чорна магія покладалася на правила і закони іншого світу, то Абраксас не використовував їх взагалі.
Жахливе світло знищувало живих мерців в мить ока. Не тільки була і старша нежити. Під вогнем Абракса, який випив навіть лича, що володіє посудиною життя, велика частина армії не живе просто розташувала.
Ця атака позбавила Джерема 30 відсотків його війська.
А в наступний момент пролунав його власний жахливий, наповнений мороком голос:
– На цьому все.
Над Червоним плато піднялася темрява, повністю заблокувавши промені світла.
Джерем більше не міг нести втрати, а тому був змушений показати себе.
Гру-ду-гу!
А потім світло і темрява зустрілися один з одним. Тисячі мертвих загинулих, які зазнали цього удару, але це було нічим у порівнянні з першим ударом Абраксаса.
Для того, щоб поглинути могутність величної магії Джерем використовував закляття з області 9-го Колоу, створюючи таким чином стіну неіснуючого простору. Теорія Абракса не могла бути стандартизована, але вона і не змогла подолати фундаментальну різницю у могутності.
– ... Вона не повинна була цього пропустити...
Однак коли Джерем зрозумів, що його половина була знищена, він мимовільно застонав і був змушений зупинити підготовку контратаки.
Навіть якщо поточна форма Джерема була неповною, як маг 8-го Круса зміг розвіяти половину заклинання, що знаходиться в цілій сходинці вище? Для Джерема, який кілька місяців тому дізнався про здібності Теодора Міллера абсолютно все, ця ситуація була зовсім несподіваною. Червоні очі чорнокнижника впилися у мага, тоді як на обличчі самого Тео промайнула тінь посмішки.
Ту-ду-ду-гу!
А ще через мигня крізь пусту порожнечу прорвався надзвуковий шторм, націливши пряміком в тіло Джерема. Можливо, він був не так хороший, як Абраксас, але його ефект просто дивовижний!
- Ку-ха-а-ак!
Мантія Джерема перетворилася на лахмоту, а самого чорнокнижника відкинуло назад. Більшість могутності Абракса було витрачено на подолання уявного простору, так що Теодор просто не встиг би підготувати ще один удар.
Але він і не мав такого завдання.
« Дуже добре. Чудова робота, Титаніє!"
- Ну ще б, - Упевненим голосом відповіла ельфійка.
А потім Тео обернувся назад, де розташовувалася позиція самої Титанії і побачив « це». Однак, мова не йшла про вищого ельфа, а про те що було за кілька кілометрів від поля бою. Піднявши очі до неба, Теодор дивився на істоту, для якої він був не більше мурашка.
Це був велетень з рогами у формі корони. Його тіло було нарізане без одягу. Але він не потребував, щоб шкіра велетня була такою міцною, як сталь.
Як один із стародавніх титанів, на полі бою дивився стародавній дух Герос. У руці він стискав гігантську цибулю, яка цілком відповідає її поточним розмірам.
Це був фрагмент Зефіру, з яким колись уклав контракт сам Мірдаль Герсейм. І, на відміну від Мітри, яка ще не виросла, поточний стан Героса вже наближався до досконалості. Титанія навчилась взаємодіяти з ним, оскільки вона стала наступником духу.
"Недостаток полягає в тому, що на це йде багато сил."
Однак, порівняно з Мірдалем, Титанія не мала своїх власних сил. Герос міг вистрілити з величезного лука лише кілька разів, і причина цього була очевидною. Якби Герос міг створювати такі залпи без кінця, Ельфхайм вже через пів дня здобув би повну перемогу.
Таким чином, "Ураганний Лук" можна було використовувати ще лише три рази. І, не випускаючи цього зі своєї голови, Теодор дав наказ почати атакувати всіх інших лучників. Відряди нежиті були розкидані, а їх просування зупинилося, що дало захищаючій стороні хороший шанс.
- Вогонь! Намагайтесь не підпустити до лісу жодного з цих тварів!
- Цілься в голову! Навіть якщо не жити є побічним продуктом магії, вона не зможе відновитися, якщо знищити її ядро.
- Для низькорогової нежиті використовуйте звичайні стріли!
Ельфійські лучники, які зайняли позиції на землі і гілках дерев, відтягнули тетиви своїх луків. Вони мали чудовий зір і чудову точність. Нежити, що просто топталося на місці, було для них не складніше тренуючих мішеней.
Фьух-фйюху!
У небо змили тисячі стріл, які свистять. Звичайно, більшість мерців витримували одне влучання. Дулахани виживали, приковуючи щитами, личі — використовуючи чорну магію, а найстарша не живе завдяки своїй особливій майстерності. Але ось, коли один з дулаханів вже був готовий накинутися на ельфів, що стояли перед ним...
Фьух-фйах!
Кілька золотих стріл швидко перетворили його на сіто.
« Я відчуваю, що мої стріли працюють як треба", — з полегшенням зітхнув Тео. Будь - який схід чи захід завжди був ефективним засобом проти всього неприродного.
Він навіть не міг собі уявити, яким було б його розчарування, якби те, на що він витратив кілька тижнів свого часу, виявилося абсолютно марним. Тео створив близько 100,000 стріл, які містять мантри. Ця зброя була призначена для того, щоб утримувати старшу неживу.
Тим часом мертві, які вижили, почали усвідомлювати небезпеку. Одна золота стріла не могла перервати їхнє існування, але ось десять чи двадцять вже ставали серйозною загрозою.
« Я хотів би, щоб все було гаразд, але... Щось не вистачає..." - подумав Теодор, дивлячись на поле бою.
Кількість нежиті все ще залишалося величезним, хоча він атакував їх Абраксасом. Більш того, Джерема може бути припасовано ще більше мерців. Якщо ця битва стане війною на виснаження, Ельфхайма матиме проблеми.
- Вероніка!
– А-а?
- Я буду використовувати дещо серйозніше. У тебе достатньо магічної сили?
- Я вистрелила тільки один раз, так що все добре... Теодор, ти впевнений? Це твоє попереднє заклинання, тому що потребує просто абсурдна кількість енергії...
Вероніки говорили правду. Одним з основних недоліків Абракса було те, що він припускав великий тягар на самого заклинача.
Попри подвійну кількість магічної сили як для чарівника такого ж кола Теодор все одно важко дихав після його використання. Якби він здумав використовувати його тричі на день, то обов'язково перевантажував би свої кола. Іншими словами, він просто ризикував самознищитися прямо перед лицем наступного ворога.
Однак колір обличчя Теодора залишався таким же рум’яним, як і раніше.
- Все нормально. Я вже придумав обхідний шлях.
- М-м? Обхід? - З сумнівом у голосі перепитала Вероніка. Однак вона добре розуміла, що зараз не час для пояснення. Отже, два чарівники активували свою магічну силу і 16 кіл заверталися, змушуючи тремтіти всю сусідній ману.
Фру-ду-дгу-нуда! Гру-ду-ду-гу!
З неба пролунав гучний рів, від чого не жити заражено застигла на місці. Зокрема, інтелектуали лічі та інші старі люди добре розуміли причини виникнення цих звуків. Роздався рів передував, принаймні п'ять заклинань 7-го Круга.
Вони мали неймовірну силу. Їх неможливо було уникнути. Тому, оскільки захист і ухилення не вважалися важливими для нас, то нежити вирішила перехопити удар двох чарівників своїм власним.
Піднімаючись вище в небо і продовжуючи готувати магічне бомбардування, Теодор відчув новий вихор сили, що закручується десь далеко внизу. Це був попередник атакуючої магії, покликаній зупинити його власну. Звичайно, навряд чи личі могли б завдати йому з Веронікою якоїсь великої шкоди, але магічне бомбардування це могло би перервати.
- Ви думаєте, я дозволю вам робити все що заманеться?
Проте Теодор не збирався доводити ситуацію до крайнощів.
« Елленя, зараз! »
- Поняла!- відразу ж отримав відповідь Елленоні, переданий через нейронну мережу Рататокська.
І що ж мало відбутися далі?
Відповідь прийшла з тила Ельфхайма.
Щось величезне, пролетівши по дузі, впало прямо у гущу накопиченої нежиті речі.
- Туман смерті... Пожри тіло... Крх-м-му?
Раптом він помітив тінь, яка звисала над ним. А в наступній миті його тіло було розчавлено величезним валуном.
Дум-м! Дум-дум-м-му! Дум-м!
І він був не єдиним, хто постраждав. Сотні велетенських валунів налетіли, наче справжній камінь. Звичайно, ця сила була недостатньою для того, щоб знищити стару неживу людину. Але головне завдання полягало в тому, щоб не личам приготувати магію для перехоплювання.
- Командире... Сказав... Кинути... Як же можна сильніше!
– Камінь! Ще один...!
Трохи почекавши за позицій ельфів-проникників, енти метали величезні валуни, використовуючи свої власні руки.
Великі камені діаметром 10 метрів були набагато шкідливішими, ніж кораблі для катапультів. Вони летіли так само швидко, як стріли, і почали досягати своїх цілей неначе справжні бомби. Незкорангова нежить була розчавлена, тоді як старшему доводилось концентруватися на глухому захисті.
Також були залучені елементи землі, які не поступалися ентам у майстерні метанні каміння.
Все це дало Теодору і Вероніці достатньо часу, щоб завершити підготовку заклинання.
Гру-ду-угу! Ру-ду-у!
Матеріалізована магічна сила почервоніла і перетворила все навколо в вакуум. Це було магічне бомбардування двох великих магів, які були створені виключно для знищення!
Після неминучої смерті личі мимовільно затопили свої щелепи, а лицарі відмирають і опускають руки. Який сенс чинити опір, якщо вони і так всі помруть? Але в наступний момент...
– Скучно, - пролунав чийсь переповнений злобою голос. Подібно до лева або тигра, він тремтів від усього живого й неживого створіння.
Навіть Теодор і Вероніка застигли, так і не встиг докінчити активацію свого подвійного закляття. Їхні досконалі магічні формули розвіялись, наче їх не було.
- Кхе...!
- Н-Нідхёгг? Вже?
Сила, яку він міг проявити в цьому матеріальному світі була обмежена, але володар Настронда як і раніше був рівний правдивому богу. Теодор не знав, якими рамками Нідхьогг скуті зараз, але це було і неважливо. Якби злий змій з’явився у цей світ, маючи повну силу, Ельфхайм був би знищений.
І ось, поки Теодор був зайнятий роздумами, Нідхегг заявив:
- Не розчаруй мене, послідовник.
У цей момент з-під землі вийшло щось справді страшне. Це була сила, яка бере початок у невідомій безодні; влада, походження якої виклика́ло жах навіть чарівникам 8-го кола.
Це була сила смерті і темряви, що перетікала в матеріальний світ пряміком з Настронда - вимірюванням у владі Нідхьоґґа.
- Як накажеш, володарю.
За сотні метрів від Теодора з’явилися темні тіні. Це були чотири вершники і Джерем. Чорнкнижник уже оправився від урону, викликаного Урганним Луком, а його розорована мантія виглядала так само, як і раніше.
- Хм-м, вони хочуть спробувати нас на дуель?
– ... Можливо.
І Теодор разом з Веронікою виступив проти них. З цього моменту битва буде відбуватися не між арміями, а між їх лідерами. Битва між найсильнішими фігурами кожної сторони.
Після останньої промови Титанії, передана через Рататокс, два маги кинулися в бій. У 8-ій заповіді Красноя Вежі: « Хороший чорнокнижник - мертвий чорношкірий».