Розділ 296 — Відродження міфів (Частія 4).
- Ву-хі-хи! За володаря!
Як тільки наказ був відданий, червоний лицар Елохім рушив вперед. Його гострі клинки і крила, чавити в точій мишці, чітко показали, що він вампір — представник раси, яка не могла використовувати навіть половину своєї сили під світлом сонця. Але тепер все було зовсім по-іншому, адже всі околиці заповнив туман Еребоса.
Елохім рухався швидше звуку, не залишаючи при цьому ніяких слідів, і тіло Зависті відразу ж окутала кривава димка.
Бу-дух!
Потім пролунав глухий вибух, і Елохім відкинув назад. Його руки були зламані в усіх суглобах, але його регенеративні здібності ґрунтувалися на всій крові, яку він викопував протягом століть, ставили майже у один ряд з безсмертними істотами. Лорд-вампір діяв, не турбуючись про своє тіло. З огляду на це навіть Зависть не могла бути недбалою.
- Божевільне обжерство! Ти хочеш розібратися зі мною, використовуючи силу цього низькосортного чаклуна?
Однак, відповів їй зовсім не людський голос.
- Фій-а-А- а- А!
Це був крик білого лицаря, Гіпатії! Страшна ментальна хвиля заповнила всю область, не розуміючи мети на друзів і ворогів. Тим не менш, душі незнищенилися вже пів-розвали, а тому істотний удар отримала тільки Зависть. Звук вдарив точно по її нервовій системі. Психічний стан Зависті був близько до несохтого, але всього лише людське тіло.
- Смерть... Слід... За тобою...!
Прокляття 8-го кола в виконанні архіліха миттєво окутало тіло Зависті. Відчувши, як його суглоби швидко напружуються, а очі - кровоточити, Зависть кликала до своєї сили.
У битві проти короля богів вона витратила майже всю свою енергію, але у неї все ще залишилося достатньо технік ремісників меча минулого. Кривава аура Зависті спалахнула, і прокляття було просто розірвано на частини.
- Добре, якщо ти так хочеш, то давай пограємо! Ти, жалюгідний падальник, я поставлю тебе пожаліти про те, що встав у мене на шляху!
Аура Зависті злетіла в саме небо.
Чотири вершники на мить застигли. Кожен з них був справжнім монстром із видатним бойовим досвідом, але його противником був гримуар, який існував задовго до їх появи. Навіть чотири вершники не могли перемогти його.
— Не сміши мене, — сказав Джерем, не посміхаючись. — Ти навіть не усвідомлюєш помилок, які зробив ти в страху перед собою. Хіба ти не просто клоун?
- Що?
- Я подам тобі урок. Я навчу тебе ціною твого ж життя.
Вершники прийняли волю свого правителя і знову підняли свою магічну силу. Заздрість також зайняла бойову стоянку, а по лезі її клинка стікала потужна аура.
Чотири лицарі, включаючи блідого вершника, кинулися на атаку.
Відьма закричала, лорд-вампір використав свою кров, а архітектура накреслювала прокляття так часто, як тільки давала таку можливість. Аура смерті від рук і ніг блідого лицаря також мала жахливі наслідки.
Це був другий раунд між нападами Апокаліпсиса і Завищою.
- Думаю, вони протримаються кілька хвилин без моєї допомоги.
Після того як його вершники вступили у бій з Завищою, Джерем перевів погляд на Вероніку, яка лежала біля ніг.
- Гібрид червоного дракона... Интересно.
Сила еліксиру і її власна воля все ще підтримували в ній життя. Звичайна людина вже давно померла б від болівого шоку.
- Поглянемо... Це трохи дратує.
Чорна магія, у тому числі некромантія, була мистецтвом, яке мало справу зі смертю. Ось чому в чаклунів була висока чутливість до « душ». Такий досвідчений маг 9-го кола, як Джерем, миттєво все побачив. Тіло Теодора мало лише вісім кіл, але Умбри було достатньо, щоб доповнити цю ваду.
На думку Джерема, рани Вероніки не могли бути виліковані магією 8-го кола.
- Ц-ц-ць, я повинен спочатку виправити ось це.
На правій руці Теодора з'явився спалах Умбри, і тіло Вероніки прокололо цілісну зелену силу.
Чарівник 8-го кола не міг використовувати магію, яка торкалася самої душі. Але глибоке розуміння Джерема основ магії і здатність Умбри перемістили це явище з статусу « неможливого» в « Можливості ».
Астральна магічна сила перетворилася на голку, і Джерем, нехай і грубо, але все-таки зшив душу Вероніки. А потім він переклав погляд на ще одного компаньйона Теодора, Рендольфа.
– Так... Рани серйозні, але все має бути добре. Його власного відновлення буде цілком достатньо.
Все було так, як він і сказав.
Поки рана не була смертельною, тіло майстра меча швидко оправлялося лише за течією часу і доброго харчування. Рендольф мав декілька зламаних ребер і пошкоджені легені, але все це мало самовилічитися всього за кілька днів спокою та відпочинку. Навіть поряд з Веронікою, душа якої була розорена на шматки, не стояли його травми.
Щоб нічого не сталося з нею, Джерем перемістив Вероніку у відносно безпечне місце і подивився на поле бою, яке ставало дедалі небезпечнішим. Його чотири вершники намагалися, як могли, але з кожним обміном ударів були змушені відступити. Заздрість явно не збиралася битися в підлогу сили.
- Це дійсно один з Семи гріхів, навіть якщо не належить до комерційної справи.
Заздрість вже витратила більшу частину своєї сили в бою проти Нуади. Якби не цей факт, Джерем опинився б у дуже скрутному становищі. Ось чому Джерему потрібно було вбити її прямо тут і зараз.
На обличчі Теодора, підконтрольному чорнокнигу, з’явилася злісна усмішка. Важко було протистояти Зависті за допомогою тіла, яке містилося всього лише на 8-му Колоі і не мало достатньої сили.
Тому він потребував додаткової допомоги.
- Дайте мені, стовпи підземного світу!
Минуло кілька століть відтоді, як законний власник відкривав ці двері. І ось те, що було біля задньої частини матеріального світу, відгукнулося.
Названо на честь міфічного царства Тартара, це був простір, де Джерем ховав створені ним творіння: костяного дракона з останків чорного; лицаря смерті, відновлений із тіла грандмайту; демонічну хіперу, отриману шляхом об'єднання людського і демонської тіл; та легендарне створіння тієї епохи.
Якби він випустив хоча б одного з них, це стало би катастрофою континентального масштабу. У Епоху міфів, коли у світі співіснувало близько ста гранмайстрових майстрів, вони не становили жодної загрози. Але тепер його життя стало б непереможним.
Ці монстри були настільки сильні, що потрібно було б як мінімум кілька магів 8-го кола, щоб утримати їх під контролем.
- Повелитель запирей і вождь вограв. Цих двох повинно бути достатньо.
Нежити миттєво відповіла на заклик Джерема і піднялася з безодні.
— ■ Донован Ернест73!
– ---- - ......!
Одним із них був гру з чотирма рогами, магмоподібними очовими яблуками, темною шкірою та булевою в руках, тоді як другим був великий упир. Кожен з них був втіленням катастрофи, як дорослий дракон.
Для Джерема ставити їм ціль — відповідати меті смертної кари.
- Вперед.
Два монстри, здатні перевернути баланс з ніг на голову, кинулися в сторону Зависті.
***
Це була приголомшлива битва. Пройшло зовсім небагато часу, але кількість енергії, вилизнутою обома сторонами, було достатньо, щоб кілька разів знищити ціле королівство.
З одного боку, був дуже відомий гримуар з Епохи міфів.
Хто б з них не переміг, то це довело б до нещастя.
У результаті переможець все-таки був виявлений.
- На коліна. Цирк закінчився, а тому клоун не має права піднімати свою голову перед повелитель.
Як тільки Джерем це вимовив, червоний лицар відразу ж рушив руками.
Фу-тух!
Обличчя Зависті було вдане у бруд. Вона намагалася чинити опір, але її кінцівки були відрубані, а запаси аури - виснажені, що зробило Зависть абсолютно безпорадною.
Звичайно, збитки Джерема були просто величезними.
Червоний лицар втратив близько 80% крові, яку збирав протягом багатьох століть, в той час як білий лицар і чорний лицар не могли навіть рухатися, відчайдушно вимагаючи відновлення. Повелитель запирей і вождь вугор виконали свою мету, а тому були відречені до Тартар.
Якби Зависті мали її божественні артефакти, то Джерем ніколи б не виграв цей бій.
- Що ж, я не можу назвати тебе боягузом, оскільки і сам використовував сторонній силу. Так чи інакше, настав час покласти край одному з гримуарів Семи гріхів, який створив щось настільки марне.
– ... Почекай.
- Хм?
Джерему стало цікаво, що хотіла сказати Зависть, і він кивнув червоному лицарю. Елохім прибрав ногу з її потилиці, і Заздрість піднявши голову, сказала:
- Скажи мені. Ти сказав, що я допустився помилки і що ти піддаш мені урок ціною мого власного життя.
- Ах, ось що, — кивнув Джерем. Ти обрав неправильний шлях з самого початку.
- Що це означає?
- Як підказує мені моя інтуїція, ти намагався отримати якомога більше здібностей аури, збираючи їх разом, наче паззл, вірно? Ти думав, що досягнеш трансцендентності заповнив відсутні місця.
Від цих слів тіло Зависті здригнулося. Ні, вона не розлютилася. Швидше, вона відчула страх і заздрість від того, що Джерем побачив все це мало не з першого погляду.
А потім Джерем продовжив говорити, не звертаючи жодної уваги на почуття Зависті:
- Так от, твоя ідея була неправильною, ідіот. Трансцендентність не схожа на паззл. Це щось зовсім інше. Так само як суцільна поверхня не може стати тривимірною поверхнею, тисячі років твоїх зусиль були даремними.
Щоб смертний зміг стати на шлях трансцендентності, йому потрібно було прорватися крізь її поверхню і перетнути стіну. А щоб перетнути цю стіну за допомогою сили смертної істоти, він повинен був зосередитися на одній точці. "Паззл" Зависті був зовсім протилежною відповіддю.
Досконалість і трансцендентність не мали нічого спільного між собою.
Всі трансцендентні істоти рано чи пізно прийшли до цього факту, але Заздрість про це ще нічого не знала. У неї було нескінченний час і ресурси, але вона занадто захопилася своїми переконаннями, абсолютно не слухаючи інших. Вона хотіла зібрати в собі якомога більше талантів. Мабуть, саме тому цей гріх отримав ім’я « Заздрість».
Коли Інвідія зіткнулась з цією несподіваною правдою, то застигла на місці. Тим часом, володар кінця тихо додав:
- Тепер настав час заплатити ціну.
Джерем поклав руку на голову Інвідії і "приказав":
- Смерть.
Це не магія. Це було щось набагато ближче до самого джерела енергії... Сила, яка покинула світ смертних і приступила до царства богів. Один з найбільших чарівників Епохи міфів охрестив це « Приказом ».
Це був вияв власної волі; сила, яка змушувала людей йти за волею світу. Найбільше по своїй суті до неї були Слова Дракона. Наказ міг викликати стихійне лихо лише одним словом. Багато магів досліджували його, але жоден з них так і не досяг успіху.
Однак...
– Я... Я зникаю ...? - Пробурмотіла здивована Зависть.
Саме тоді Джерем зрозумів, що його наказ увінчався успіхом.
- Не можу! Це якась дурниця! Ти ж не Лен, і не гнів! Навіть якщо у тебе є Обжерство, для якогось чорнокнижника!
Паразитичний гримуар, Зависть, міг знайти інше тіло, якщо загинуло попереднє. Саме тому до самої смерті він залишався спокійним.
А що, коли сам гримуар зникне?
Отже, поки Заздрісність гарячково шукала виходу з ситуації, Джерем знову використав свою силу.
- Смертельний договір... Ні, Смертельне Слово Сили буде кращим.
Це закляття Джерем не міг використовувати навіть у розквіті своїх сил. Але зараз він міг відтворити його, використовуючи знання про Слова дракона, отримані з крові морського змія.
"Смерть" - це явище, з яким найбільше співдіяли саме чорношкірі. І, на жаль для Зависті вона стала піддослідним зразком для випробування даного "Приказа".
- Н-ні! Я не можу так зникнути! Я врахую свою помилку і наступного разу...
Інвидія звивалася до самого кінця, після чого, зрештою, затихла.
Таким був кінець Зависті — одного з Семи гріхів. Звичайно, інформація про ситуацію буде передана реальному тілу Зависті, яке було поза цим вимірюванням, але для повернення гримуара потрібно не менше ніж 10,000 років.
Джерем був переконаний, що більше ніколи з нею не побачиться.
- Ку-ху-ху.
Нарешті з'явилася радість, яку неможливо було стримати.
- Ку-ха-хо! Чудово! Це просто чудово! Божественність, кров дракона, Умбра! І моя душа! Якщо я використовую це тіло, то зможу стати богом навіть без допомоги великого демона!
Хто не захоче таке тіло, наділене такою великою кількістю милих бонусів? Ні, справа була не тільки в цьому. Джерем швидко згадав про те, що він на час забув.
Кожен чарівник, який знав про силу Семи гріхів, мріяв стати користувачем гримуара, обжерливості.
— Я хочу поговорити з тобою, Обжерство, — збуджено проговорив Джерем у своїй лівій руці справді бездонна присутність.
І ось, через кілька секунд всередині його голови пролунав похмурий голос:
– ... Ти знаєш мене?
- Звичайно. Будь-який чарівник хотів би бути з тобою. Те ж саме стосується мене, Джерема. Я хочу бути визнаний твоїм користувачем.
Це був гримуар з безмежною мудрістю, а тому Джерем дивився на свою ліву руку з нестримною жадібністю.
Це не лише знання з « міфів ». За чутками, цей гримуар містив навіть магію інших світів. Раніше Джерем вважав це лише вигадкою. Однак, отримавши спогади Теодора, він переконався у правдивості цих слів.
Цей гримуар містив правду, яку прагнув знати кожен маг!
Однак, отримавши пропозицію, Обжерство нічого не відповіло, а тому порядком нервуючий Джерем продовжував наполегливо працювати свого:
- Обжерливість, мені сказали, що твоя мета полягає в тому, щоб досягти 10-го Круга у магії. Це правда?
- Правда.
- Тоді хіба я не найреальніший кандидат?
Джерем назвав себе « найкращим», після чого став доводити, чому саме він повинен бути наступним користувачем Обжерства:
- Дитина, яка дала тобі це тіло, не може зрівнятися зі мною, вже досягши 9-го Коло. Крім того, я не маю почуття справедливості, яке стримує більшість магів.
- Хр-м-т.
- Я інший. Я вивчаю магію з власних причин і хочу досягти того ж пункту призначення, що й ти. Я досягну остаточної форми, навіть якщо мені доведеться скористатися всім життям у цьому світі. Хіба в цій ері є хто-небудь більш кваліфікований, ніж я?
Джерем був абсолютно впевнений, що Обжерство не відмовиться від пропозиції і вибере його.
І це було природно.
У поточній епосі було лише два чарівники 8-го кола, з яких тепер залишився тільки один. І якби Джерем не доклав певних зусиль, то його доля була б вже вирішена першим. Грімуар не вибрав би такої людини як свого користувача, а тому Джерема не було причини турбуватися про це.
Не дивно, що обжерство відповіло дуже очікуване:
- Звичайно. Твоя пропозиція розсудлива і раціональна.
- Всі маги повинні прагнути раціональності.
- Це правда. Мій користувач був зовсім незрілим і мав занадто багато цієї похмурої моралі. У порівнянні з ним ти прекрасний маг.
Джерем дуже зрадів, слухаючи це.
... До тих пір, поки не прозвучали наступні слова Обжерства.
- Але я відмовляюся.
– ... Що ти щойно сказав?
- Я не прийму тебе як свого користувача.
- Чому? Чого мені бракує? Чи тобі так сподобався попередній користувач?
- Не вірно.
Поки Джерем думав, що це просто смішно, Обжерство все-таки вирішило розкрити свої думки:
- Мені не подобається Теодор Міллер. І справа не в тому, що тобі чогось бракує. Я просто не збираюся терпіти цю ситуацію.
- Що за нісенітниця...
- А тепер я поверну свого користувача, - Коротко підвели межу обжерство, після чого наказали своїй системі розплавити артефакт в його Інвентарі. Це був Королівський Прагштток, який Теодор отримав у нагороду від королівської сім'ї за участь в громадянській війні Королівства Солдун.
Тоді Теодор не міг поглинути його.
Але зараз...
Ви поглинули "Трезубець Посейдон".
Божественний артефакт знаходиться не в ідеальному стані.
Ви отримали божественну силу води.
Відтепер потоки води будуть рухатися в напрямку, сприятливому для користувача. У міру збільшення вашої майстерності ви зможете змінити напрямок і швидкість течії, в тому числі океанів.
Незалежно від рівня близькості, ви зможете укладати контракти з елементами води.
Ваше розуміння течії значно зросло.
Ви відчуватимете, що протягом цього світу ви відчуєте одні свої почуття.
Від цих раптових повідомлень вираз обличчя Джерема кардинально змінився.
Що відбувалося?
Він не знав, який зв'язок існує між поглинанням цього божественного артефакту і поверненням колишнього користувача. А якщо навіть маг 9-го кола нічого не розумів, то знайти відповідь було просто неможливо.
Врешті-решт, Джерем кинув всі свої спроби зв'язати причину з наслідком і закричав:
- Що ти робиш? Це тіло вже моє! Він належить мені, Джерему!
- Тобі цього не потрібно знати, - крижаним тоном відповів Обжерство, після чого додавало, звертаючись до когось ще, - Починаємо.
І той, хто весь цей час таємно ховався, відразу ж енергійно відповів:
- Хонь!