Розділ 276 — Велика війна (Часть 3)
Однак, протистояти армії в фронтальному зіткненні було абсолютно безпідставно. Тео міг з легкістю подолати десятерих, і навіть сотня для нього не була проблемою. Однак коли кількість піднімалася до тисячі, то починала використовуватись багато магічної сили. Якщо проти нього виступить 10,000 чоловік, то сам Теодор майже напевно буде оточений елітними військами ворога.
Тео, скоро зменшивши відстань до ворожих солдатів, придумав найефективніший спосіб закріпити великі щити.
"По-перше, мені потрібен манівець".
Його червоні вбрання і блискучий зовнішній вигляд притягували достатньо уваги, щоб забезпечити безпечний відхід його підрозділу. Отже, після досягнення цієї мети він більше ні до чого не хотів нав’язувати собі помилкових поглядів.
Коли Теодор відчув, як його наповнюється маном, він вигукнув:
- В ім'я Айолоса...!
Старе і забуте божество... Його ім’я мало такий самий ефект, як і заклинання. Звичайно, кілька слів не могли привести до бажаного ефекту, але цього було достатньо для того, щоб пробудити божественність, яка міститься в Теодорі.
Богична сила вітрів, глибоко занурена у душу Теодора, відповіла на його поклик.
- Чого ти хочеш?
Потім, на мить, близькість до вітру Теодора і її розуміння піднялися в крайність. Якби в ньому було ще трохи божественної сили, він міг би породжувати магію, яка перевершує найбільшу заклинання.
Кліматична магія, яку Тео вибрав для цієї операції, була взята з книжки Облаків. Колись у минулому таке ж заклинання використовував Майстер Білої Вежі, Хіткліфф, спричинивши на полі бою справжній шторм.
- Яви свій гнів, Торнадо...!
Коли з рук Теодора хлинула магічна сила, він зрозумів, що кліматичні магія успішно спрацювала. Одночасно з цим навколо чарівника почав обертатися божевільний вихр, і через кілька хвилин його прискорення виявилося достатньо, щоб підняти з землі не тільки пил, але й невеликі камені. Об'єднує небо і землю, вихору змусив кружляти навіть хмари.
Вшу-у-о-ву-Ух!
Спочатку присутні просто хотіли прикрити очі, але невдовзі їм стало важко навіть триматися на ногах. Хоча коні, які були в кілька разів важчі за людину, не змогли протистояти дикій природі та лицарії.
Хіба могло бути щось подібне наслідком дій звичайної людини?
- Ува-а-ак-ах!
- Всі на землю! Триматися подалі від торнадо ... Ай-а-ак!
- С-сер Бредлі!
Магія Теодора тільки почала набирати свою силу, але лицарі вже були зметені.
« У багатьох відношеннях це досить ефектно... Але недостатньо."
Теодор програвав закляття у досить правдоподібному масштабі, але сила торнадо була набагато меншою ніж у Гіткліфа. Спочатку вітер мав розбивати тіло і переламувати кості. Але Тео не збирався використовувати цю магію для вбивства. Це був той самий відволікаючий маневр, покликаний приховати його з виду.
- Невидимість.
А коли Тео виголосив наступний заклинання, він повністю зник.
Це була магія, яка робила тіло чарівника прозорим. Теодор сховався від ворогів, зняв свою яскравої мантію і заховав її в інвентарі. З цього моменту він повинен був рухатися швидко і приховано.
Коли солдати були розкидані через шторм, Теодор злетів на п’ять метрів над землею. Його метою був поблизький титановий щит. Величезні розміри щита дозволили швидко його зафіксувати. І ось, як тільки Тео побачив темно-синішу пляму на відстані в 240 метрів на схід, він кулей рівився до нього повз приголомшених солдатів.
Якби він спробував прорватися силою, це зайняло б не менше 10 хвилин. Але торнадо викликав у табір ворога справжній бардак, і тому лицарі просто колись були ганятися за прозорим чарівником.
– ... Добре.
Теодор м'яко приземлився на поверхню великого щита і відразу ж насупився, відчувши, як його магічна сила почала потроху вивітритися. Як і очікувалося, цей метал був природним ворогом магів. Прорватися крізь нього було б важким завданням навіть для нього. Якби не його "інвентарь", Теодор міг би прийняти рішення забратися звідси подалі.
« Все готово, Обжерство», — прошепотів Тео.
- Хрм.
З лівої руки язик відразу доторкнувся до поверхні щита.
"Титановий щит" був розміщений в інвентарі М1.
Велетенський щит завширшки ~20-30 метрів, який солдати тримали над головами, просто розчинився в повітрі.
Усвідомлюючи, що вони залишилися без захисту, воїни Імперії Андррас не жартували.
- Щ-щир зник...?
- Не можу! Я ж тільки що тримав його над собою!
- Знайдіть його! Без щита нас зараз...
Ось тепер у розквіті імперії почався справжній хаос.
Хтось озирнувся по сторонах, намагаючись знайти загублений щит, в той час як інші обшарпано утупилися на свої долоні. Але ніхто так і не зрозумів, що сталося з величезним щитом, а тому Теодор без будь-якого опору перейшов до наступної мети.
Цього разу нею був щит, що знаходився приблизно за 180 метрів на південний схід.
– Що...?
- Ще один щит зник?
Коли Тео конфіскував чотири щити, Імперія Андрасу поумніла. Розкидані лицарі оточили позосталий щит, і Теодорові ще більше ускладнилося.
« Що мені робити далі? » — думав він, пливши по повітряу.
Спробувати вкрасти ще кілька щитів, чи не ризикувати і покинути поле бою?
« Якщо можливо, я хотів би взяти ще один або два...»
Але перш ніж Тео зміг прийти до якогось рішення, сталося щось неймовірне.
Дз-с-З-С!
Він почув дуже неприємний звук, від якого тут же розболілася голова, ніби хтось зсередини почав дряпати його черепну коробку. А як тільки Тео зрозумів, що причиною цього була його над чутливість, перед його очима щось блищило.
Фсь-ух!
Там, де мить тому стояв Теодор, щось пронеслося. В іншій ситуації він міг би подумати, що це була шальна стріла. Але завдяки Мітрі Тео « віщував » те, що стріла пролетіла повз і заковтнула у землю ще до сотні метрів смальцю.
Людина, яка могла на це, може бути лише...
« Мастер цибуля», — відразу ж прийшла в голову Теодора, коли цілий град стріл попрямував у його бік.
Їхня швидкість була схожа на блискавки.
Звук залишився позаду, і Тео ледве встигав побачити синю спалах. Їхня швидкість і здатність пробиватися вперед набагато вищі, ніж у Магічної Ракети. Якби Теодор намагався зупинити їх, то гарантовано перетворився б у решіто.
Але що ще гірше, понад чутливість Теодора надсилала йому паралізуюче відчуття. Це означало, що швидкість надзвукової стріли перевищувала його передбачення!
Вжух!
Тіло Теодора перетворилося на блискавку і зигзагами відміталося геть. Проте на його шкірі відразу з’явилися розколини, а голова втратила кілька прядів волосся. Стріли були справді кривавою силою, яка могла пробити навіть луску дракона. Проте Тео не розумів, як той противник міг вгадати траєкторію його рухів.
« Не кажіть мені, що ця людина теж має силу передбачати! »
Очевидно, що його здатність бачити майбутнє найближче до нього - "провидіння" — стикнулася з чимось подібним. Більша інтуїція двох людей вступила у конфлікт між собою, що не дозволяло їм обом намалювати картину майбутніх дій.
Ось чому Теодорові розболілася голова: його над чутливість зіткнулась з чиїмось передбаченням. Град стріл тривав рівно 10 секунд. А потім він припинився так само раптово, як і почався. Невидимий стан Теодора розпорошився, але жоден з лицарів не зміг добратися до нього високо в небі.
– ... 10 секунд.
Одяг Теодора був покритий кров’ю, але сам чарівник вже почав здогадуватись про грань свого опоненту.
З моменту першої атаки пройшло рівно десять секунд. Всі паралізуючі почуття зникли. З сили випущених стріл, його противник викладався на повну. І протягом цих десяти секунд Теодору нічого не залишалось, як відчайдушно метатися з боку в бік і час від часу отримувати легені поранення.
"Однако на цьому все"
Після однієї битви Теодор спокійно оцінив ситуацію. Він не зміг видалити більше щитів, але принаймні йому вдалося виявити присутність ворожого лучника. Невидимий майстер був потужним стратегічним козиром. Імперія Андррас отримала б величезну перевагу, якби змогла вбити Теодора, але тепер це була просто незворотня помилка.
- Наступного разу, коли ми ще раз обов'язково побавимося, - посміхнувся Тео, після чого відправився в сторону табору Королівства Мелтор.
Через якийсь час у його бік знову кинулися стріли, але Теодор Міллер був вже занадто далеко, розірвав відстань за допомогою Умбри. Як тільки відстань зросла більше ніж удвічі, смертоносні стріли втратили значення. Протилежний бік також це розуміла, і через кілька пострілів зупинилася остаточно.
З якоїсь сторони цей ниткий результат був викликаний рішенням самого Теодора.
« Однако, відтепер мені потрібно рухатися більш обережно»
Нерозпізнаний майстер лука, який має здатність « передбачати » міг одним пострілом вбити досвідченого воїна.
Надзвукові стріли, що потрапляють в ціль на відстані кілька кілометрів... Це була нечесна здатність, яка не давала нікому шансу завдати удару, якщо тільки така людина не мала дару передбачення, як у Теодора, або сильного захисту, наче Вероніка. Якби мета такого лучника була не Тео, а його загін, то навіть Орта не врятував би їх.
А в наступний момент...
« Що за...?»
Коли Тео побачив виверження вулкана, то помітив його.
У міру того, як в небі постійно згущувалося безліч магічної сили, це явище виросло до таких масштабів, які не можна було порівняти навіть із тактичною магією.
А причиною цього був хтось, що перебуває на піку людства... Той, хто досяг вищого царства...
Кров дракона і вісім кіл зміцняли один одного, а магічна сила втягнула у землю всіх людей на рівнинах.
А потім у полі зору Теодора з'явилася « вона» власною персоною. Позаду неї було чотири пари крил, які зіткнулися з вогню, а міць її восьми круг перетворювала сам простір.
Майстер Красної Вежі, Вероніка, домінувала над усією територією без винятку.
- Ув’язнені моєю командою, великим однооким королем, лунали над рівнинами голос найсильнішого чарівника сучасності.
Усе це відбувалося з зарозумілістю, в яку ніхто не міг втручатися.
Їй не потрібні були ані магічні щити, ні луска дракона: стріли в неї таяли прямо у повітрі. Її щитом і списом був нестерпний жар. Щоб пробитися через такий захист, противник також мав бути абсолютною істотою.
- Звертаюся до тебе від імені чотирьох правителів. Відкрий своє око і поклади все, що бачиш, в попіл. Дивись туди, куди хочеш і вбий тих, кого бажаєш. Вижени землю до горизонту і відправ живих назад у землю.
Коли Тео послухав ці слова, то почав розуміти про заклинання Вероніка.
"Це ж не може бути..."
Серед небагатьох чарівників 8-го Круга, які живуть у сучасній ері Вероніка мала давню магію знищення, яку більше ніхто не міг використовувати. Це була абсолютна магія, яку не можна було використовувати в місцях, які були відмінними від поля бою, оскільки запозичили силу злого бога.
Якщо Теодор правильно пам'ятав, його звали...
- Відкрий своє око і спали їх.
Здавалося, що « це» розірвало небо і землю.
- Смертельний Гейзер.
А потім з'явився око самої смерті. Ніхто нічого не бачив. Ні, точніше було сказати, що люди не могли його побачити. Магія 8-го кола Вероніки під назвою « Смертельний Гейзер» була далеко не тим заклинанням, яке можна було побачити людським оком. Жорсткість говорила, що вона була інфрачервоною область з високою щільністю.
« Це неможливо...»
Не було жодних вражаючих вибухів чи шуму. Проте Теодор не міг здригнутися, коли побачив наслідки дії Вероніки.
«... Вони мертві?»
Рівнини занурилися у страшну тишу. Смертельний Гейзер Вероніки був роз’єднаний у певному напрямку і те, що залишилося після нього, вже не було людиною.
Солдати перетворилися на попіл з голови до ніг. Всюду, куди « подивився» очей злого божества, померла. Від самого початку закляття і аж до його закінчення загинуло близько 10,000 життів.
Такою була руйнівна магія, яка отримала назву Балора.
– ... Е-е!?
- Б-біжимо! Як ми можемо перемогти проти такого ...?
- Монстр! Монстр!
Солдати обох сторін кинулися назад, причому незалежно від того, були вони її ворогами або союзниками. Ця сила виклика́ла жах у будь - якої розсудливої істоти. І був тільки один противник, який міг протистояти їй - Перший меч Імперії, Крауд фон Рассел.
Головний удар Вероніки був націлений на тил імперської армії, де знаходився штаб принца Фермута. Але після того як вони перетворилися на попіл армії, одна з наметів так і залишилася стояти.
Ця атака спопелила 10,000 солдатів і планувала покінчити з усією війною. Але навіть заклинання не перевершило клинок однієї людини. У руці меч, який відбивав смертельний Гайзер з мечем, вийшов на поле бою.
- Ти все ще посягаєш на моє життя, відьма.
- А ти все ще заважаєш мені працювати.
Незважаючи на можливість в будь-який момент атакувати один одного, вони базікали, як старі друзі, які зустрілися після довгої розлуки.
Відстань між цими двома людьми була абсолютною силою, яка дорівнювала лише сотням метрів. Краду та Вероніку потрібно було лише частку секунди, щоб її перетнути.
***
Пізніше один офіцер, який став свідком цієї битви, сказав: « Битва на Карульських рівнинах була лише прелюдією до появи двох абсолютних сил ».
Між двома найсильнішими представниками, Веронікою та Краудом тривала майже годину. Небо було розірване, а земля стонула. Мелтор та Андрас були змушені відступити назад і покірно чекати, поки битва між двома абсолютними істотами не підійде до кінця.
Хоч би як там було, обидві сторони були раді чи незадоволені цим, вони мусили залишатися на своїх місцях. Ці два абсолютні істоти спричинили жахливі зміни на всіх рівнинах, після чого повертались один до одного спиною.
Можливо, вони вирішили, що їх подальше протистояння все одно нічого не змінить. Для тих, хто вже був на кілька сходинок вище людських стандартів, стратегічний аналіз не мав жодного сенсу.
Хоч би як там було, боротьба на Карульських рівнинах закінчилась. Один офіцер назвав її « примусовою. Через дві абсолютні істоти земля була настільки сильно пошкоджена, що вже не було придатно для продовження війни.
З того часу північна війна перейшла до другого етапу.
Обидві сторони покинули Карульські рівнини, реорганізували свою армію і знову розводили війська. Священне королівство, Лайрон і Королівство ельфів, Ельфхайм, повинні були прибути тільки через два тижні, але підкріплення, послані ними в першу чергу, вже почали приєднатися до тилових військ.
Це стало початком цілковитої війни, яка зосереджена на військовій силі північного континенту.