Глава 264 — жеребок кинуті (Часть 2).
Цядель Рутбен, місто на сході імперії, вже сам по собі був неприступним бастіоном.
Його мури, заввишки 40 метрів, постійно зростали протягом багатьох століть. Вони були оснащені навіть антимагичними бар’єрами та бомбами, які мали зупинити напад магічних військ. У минулому Мелтор неодноразово намагався знищити це місто, але кожна їхня спроба закінчувалась невдачею та подальшим відступом.
Але цього разу Цитаддель Рутбен відвідав дійсно небезпечні гості.
За сотні метрів від стін у суцільній темряві переходили ледве вловлені людські тіні. Усього їх було десять, включаючи лідера.
Це був елітний підрозділ Білої Вежі, навчений і очолений самим Майстером Белою Ортою на обличчі якого стояла чорна маска. Але оскільки ці маги часто діяли як секретні агенти та розвідники, вони мусили приховувати свої особистості і тому маску для них вже давно стали другою шкірою.
- Стоп, — раптово зупинившись, наказав Орта, - З цього моменту дотримуємося максимальної обережності. Ми знаходимося в двохстах метрах від стін Рутбена і сторожових вишок, а тому назовні не повинно проковтнутись навіть крапля вашої магічної сили. Якщо ви не зможете пройти повз стіни і вас спіймають, не чекайте моїх вказівок і просто постарайтеся втекти.
Магі розуміюще кивнули, в той час як Орта зробив загадковий пасс рукою і пробурмотів закляття.
Можливо, це була його власна магія.
Рукопис Рутбен, один з основних станцій Андрасу, був організований надзвичайно витончено. Без орти навіть елітні агенти Білої Вежі були б знайдені задовго до того, як вони наближалися до стін.
Вшу-у-ву.
Тим часом навколо Орти з’явився напівпрозорий туман, який покрив інші маги.
- Вперед.
10 чарівників бігли вперед, підбираючись все ближче і ближче до стін. Навіть привиди не могли б спостерігати за їхніми кроками, бо чарівники рухаються так таємно, що ніхто з них не розчавив мурашку.
У цьому і була роль Білої Вежі.
Якщо Вероніка була грубою силою, що могла відправити на той світ армію, то маги Білої башти підходили до своїх ворогів ззаду і перерізали їм горлянки. Вони були схожі на щурів, які ховалися в тріщинах твердих стін; або ж на самі тріщини, здатні стати причиною падіння навіть найвищої стіни.
Вони хотіли вбити звичайних і елітних лицарів Рутбена. Якщо місто-цитадель втратить своє керівництво і засоби зв'язку, він виявиться беззахисним проти старших магів. Під час минулої війни ця тактика зазнала невдачі, але Мелтор мав великий досвід.
Коли Орта підійшов до стіни, то змахнув рукою і дав знак зупинитися. Навіть натреновані тіла не могли застрибнути до стіни заввишки 40 метрів без магії.
Отже, Орте треба було проникнути в Рутбен. Він активував ще один заклинання і закрив усі сліди їхньої присутності. Таке завдання було б непосильним для звичайного мага, але ось Орте вона опинилася по плечу. Через кілька хвилин маги один за одним почали підніматися в повітря.
« Ваго-хо... Рутбен не викликав занепокоєння!»
« Як і очікувалося від Майстра Вежі. Його можливості безмежні."
"Представляю подив Андраса"
Звичайно, всі ці зворушливі слова були промовлені лише подумки.
Неприступна фортеця, Цитаддель Рутбен...
Вперше в історії у них з'явилася можливість знищити її. З огляду на це, навіть багатодосвідчені агенти не могли хвилюватися.
Проте еліта залишалася елітикою. Вони поступово заспокоїли свої думки і, дійшовши до другого ряду стін, зосередилися на повній готовності. Кожен з них розумів, що особисті почуття для такої роботи є лише перешкодою.
Незабаром десять пар ніг торкнулися землі і просунулись ще на двісті метрів вперед.
Вони були невидимими примарами, які не залишилися після себе жодного звуку. Підрозділ, який отримав кодову назву "Фантом" нарешті проник у укріплене місто!
- Першочергова мета – лорд. Після цього ми повинні нейтралізувати бойових офіцерів, лицарів і знищити засоби зв'язку. Не варто так розслаблятися тільки тому, що ми перетнули стіну. Якби все було так легко, війна навіть не почалася б.
Дев'ять чоловік поклали руки собі на груди. Це був спеціальний жест, який вказує на розуміння і згоду. Задоволений побаченим, Орта подався до замку. Це була резиденція лорда, яка охороняла не набагато гірше, ніж зовнішні стіни.
Вони пройшли повз контрольно-пропускний пункт і продовжили ходити по порожньому нічному місту.
Від міського передмістя до резиденції лорда...
- Хм?
Раптом Орта подумав, що щось не так. Його закляття не подавали ніяких ознак можливої загрози, але ...
Усередині пусту Рутбена було щось дивне.
« Мені здається, чи ми досі не бачили жодного патруля...? »
Орта не хотів цього визнавати, але Імперія Андраса була сильною. Її лицарі та солдати були добре навчені і вкрай дисципліновані.
Рутбен був однією з головних фортів Андрасу. Не було нічого дивного в тому, що за міськими районами проходили патрулювання з п’ятихвилинним інтервалом. Проте дивина полягала в тому, що коли лорд наближався до резиденції, то патрулював ніби крізь землю провалилися.
Орта налякався і поспішно наказав:
- Всім членам, витягнути...
Ні, він намагався віддати наказ.
- А ти швидко це помітила, щура, — пролунав чийсь голос, і в повітрі з'явився чоловік.
- Висипу! - інстинктивно закричав Орта. Але його голос не міг бути швидше леза.
Над землею промайнула криваво-червона аура.
Стиль Фермута, що ламав меч.
Однак ця аура не була орбітою меча, який рухається. Миттєвість, і вона почала викривлятися, наче світ. Стаючи прямою, вона перетворилася на криву, а з кривої в пряму... Рухаючись, аура перетворювала все навколишнє середовище.
- Кхек, невже ця здатність... - Запаникувавши, Орта швидко відреагував. Завдяки своїй блискавці просторової магії він встиг просунутися на два кроки назад і уникнути удару аурою. Проте інші чарівники не мали досвіду й майстерності, щоб встигнути за своїм вчителем.
Чва-а-ак!
У повітря злетіло три голови, а на землю впала кілька відрубаних кінцівок.
– Ув-а-А-ак!
- Що за...?
- Уф... Моя рука...
Три людини загинули, а ще четверо отримали серйозні поранення. Тільки двоє людей змогли уникнути атаки без будь-яких травм. Однак, на перший погляд їхній ворог був незадоволений таким жахливим результатом.
- А ви не такі вже й погані, Мелторські щури. Я не очікував, що вб'ю всього трьох.
– ... Ти, — через зуби процідив Орта і пізнав особистість свого ворога. Усе це не було досконалою несподіванкою, але ця ситуація стала дуже небезпечною.
Другий меч, Зест Шпійтим, був занадто поранений, щоб приймати будь-які активні дії.
Перший меч не міг покинути столицю, тому що йому потрібно було захищати як імператора, так і сам Белфорт. А оскільки так, то в Рутбені могли з'явитися лише дві людини: або 5 чи 3-й меч. Але найгірше те, що обидва ці майстри мали такі здібності, з якими Орта не міг справитися.
Зокрема той, хто стояв навпроти нього був найгіршим противником для будь-якого просторового мага. Ця людина була наслідним принцем Андраса, Фермутом і його атаки мали здатність згинати простір.
Преломлення або викривлення...
Орта думав, що вміння Фермута все-таки зростає до першого варіанту.
« Якщо він наблизиться, я помру. Все могло б стати по-іншому, якби він один, але ...."
Після прибуття Фермута з’явилися ознаки наближення та інших людей. Усі вони були Рицарями Тені, представниками спеціального підрозділу Імперії Андррас і справжніми головорізами.
Важко було справлятися з такою кількістю ворогів, особливо якщо взяти до уваги настойні жертви. Таким чином, Орте та його людям саме час було відступити. Але тоді, коли майстер Білої вежі збирався вже відмовитися від своєї місії, Фермут рушив уперед.
- Хіба я тобі дозволяв рухатися, пес?
Червоний клинок знову розтягнув повітря.
Стиль Фермута, що ламав меч.
Спляча місяць.
На перший погляд, випад Фермута, здавалося, пройшов без будь-яких наслідків, але незабаром обличчя Орти затвердило, ніби віск. Він відчував, як само простір починає здавати його почуття.
Його світ перетворився на мережу, яка загрожує розрізати його на тонкі шматочки. За таких обставин захист в іншому просторі або активація щита просто не спрацювала б.
- Ти знаєш, що це місце стане твоєю могилою?
Фермут брезгливо подивився на Орту, після чого повернувся і кивнув тінями позаду нього.
Це був сигнал до руху.
- Ти доклав багато зусиль. Хіба тебе так роздратувала щочина Майстра Червоної Вежі? Мабуть, ти дуже боїшся зустрітися з нею знову і тому вирішив зловити посільну здобич — посміхнувся Орта.
– Ты...
- Що, зачепив за живе? Жалюгідний боягуз насправді хоче здаватися великим принцем?
Тим часом звідкись пролунав дзвін.
– ... Ти, собака, гавкаєш навіть не знаючи, хто я такий.
З зухвалим обличчям Фермут стиснув свій меч. Він здавався холодним лише зовні. Насправді ж, він був готовий вибухнути від гніву.
Орта бачив це чітко. Магічна сила та аура втихомирилися, і будь - які слова втратили зміст.
Посередині цієї важкої тиші хтось сковтнув, а в наступному мигновені почалося бій.
Стиль Фермута, що ламав меч.
Простір навколо Фермута почав поволі згинатися.
Обезголовний меч, Невибірливий Удар.
Це була серія рухів, яка мала розірвати на шматки абсолютно будь-яку ціль. Навколо Фермута закрутилася криваво-червона аура, нагадуючи собі панцир молюска. Тим не менш, Орта якимось чином зумів впоратися з цією атакою.
- Ху!
Простір було розірвано прямо перед кінчиками пальців Орти. Зрозуміло, що звичайний захист від спотворення місця був неефективним. Мінімальною вимогою для фронтального конфронтації з таким противником була така ж здатність, як і втручання у простір. На щастя, Орта такой мав.
Вигин і розрив простору...
Дві сили напали, викликаючи ударну хвилю.
Гру-ду-гу!
Потім пролунав гучний звук, і шестеро позосталих магів кинулися в бій.
Однак ситуація не була корисною для Мелтера.
Старші чарівники та лицарі були елітними представниками своїх держав, але на початку затримка не задовольняла їхніх потреб. Вольшебники Білої Вежі були поранені й оточені, і це не мало жодної надії на перемогу над Лицарями Тені.
Першим, хто пропустив смертельний удар у шию, був маг, який втратив руку.
- Кхек... М-майстер, далі без мене... - Пробурмотів чарівник, рухнувши в калюжі власної крові.
« Є чотири можливі шляхи евакуації... Але жоден з них не зможе вибратися з міста."
Орта, зтиснувши зуби, дивився на те, як помирають його підлеглі, яких він тренував понад десять років. Але руки Майстра Белой Вежі не тремтіли. Замість цього він з усіх сил стримувався навалою Фермута, намагаючись знайти спосіб втекти від того поля бою.
Проте, йому все більше здавалося, що вийти з цього скрутного становища у нього не вийде. Перед ним стояв найсильніший противник з усіх можливих, в той час як навколо було виставлено оціпеніння із досвідчених лицарів.
Перебравши різні варіанти і кілька разів провівши повторні обчислення, Орта дійшов висновку: « Здається, на цьому все".
Він не завжди міг перемагати. Не маючи цілковитої сили, рано чи пізно він мав програти. Орта був слабшим, ніж Вероніка і Бланделл. Тим не менш, Майстер Білої Вежі був дуже розумним і міг швидко проаналізувати поле бою, щоб підшукати найбільш придатний варіант для перемоги. Але зараз він зрозумів, що ця ситуація... Повністю безвихідна.
Чва-а-ак!
Невже все це сталося через його неуважність? Ні, програш був неминучий. Навіть якби Орта повністю контролювала навколишній простір, аури Фермуту значно перевищували його власну магію.
Оскільки вони обидва вміли маніпулювати просторами, то переможець повинен був стати найсильнішим з них. І Орта, розуміючи, що таким не є, намагався втекти з поля бою. Але було вже надто пізно. Замкнула криваво-червоний спалах світла, і Орта ледве встиг уникнути втрати руки, але отримав глибоку та кровотворну рану в районі ключиці.
- Екх...
Орта вклала всі позосталі сили у ноги, відчайдушно намагаючись вирватися з цього середовища. Навіть якщо йому призначено померти, він хотів зробити це з боєм. Він також сподівався, що хоч на мить зб'є тиск і йому випаде шанс випити траву.
- Якщо ти здасися, твоя смерть буде швидкою, — заявив Фермут.
Це було просто смішно. Орта плюнув в ту сторону, звідки почувся голос, а потім почав збирати магічну силу з самого дна своїх кіл. Якщо він помре, то візьме з собою якомога більше ворогів. Такий фінал обрав Орта, і це було останнє, що він міг зробити для своїх колег, які впали в цій битві першими.
- Ц-ц, що ж, якщо ти хочеш такої смерті, то я тобі допоможу, — сказав Фермут, наближаючись до свого противника. Полившись кров'ю, Орта все ще стояв на ногах. Незважаючи на серйозні поранення, майстер все ще залишався майстром.
« Ось і все...»
Орта довго не протрималась.
Обидва майстри розуміли, що на цьому прийшов кінець. Тому між Ортою і Фермутом з’явилося напруження. Троє позосталих магів і Рицарі Тіні також замерли на своїх місцях. Вони не сміли навіть шевкнутись, оскільки тиск був занадто великий.
Єдине, що могло змінити неминуче - це втручання третьої сторони, якої тут просто не було.
І тоді...
- Що таке...?
- Це ще що!
Два майстри в один момент подивилися на небо. Хтось наближається. І маг, і майстер меча відчували його. Він летів пряміком через хмари, наближаючись до них з надзвичайною швидкістю. Ні, точніше було охарактеризувати це як "падіння" замість "приближення".
"Він" був швидшим за будь-яку стрілу, і в чомусь міг навіть тягнутися з блискавкою.
– Ува-а-ах!
І "він" впав пряміком на голову Фермута.
Бу-ду-дих!
Небо розірвав розкоти грому, що призвело не до природи, а до двох мечів, обгорнених в повітрі. Обстрілення кожного з цих клинків було достатньо гострим, щоб розсікти навіть сталь. Фальчиони — мечі, які використовуються не лицарями, а найманцями. Вони встромилися глибоко у щиколотку Фермута.
Від несподіваного удару і шоку наслідковий принц відразу ж закаштував кров'ю. А ще він був просто роз'єднаний.
– ... Ты!
Світле волосся, засмагла шкіра і обладнане тіло не зковували його рухливість - все це робило його схожим на хижого вовка. Поки Фермут заспівав його поглядом, інший мечник з умилкою відповів:
- Давно не бачилися, собачий виродок! Ти мені заплатиш за те, що тримав мою сестру в заложниках.
- Хто це тут розтягнувся, зрадник?
Це був майстер меча, який в минулому добровільно залишив свою сім’ю заради благополуччя рідної сестри, а потім повернувся спиною до імперії.
Це був Рендольф Кловіс.
