Глава 242 - де це я? (Часть 2).
- Це неможливо.
Тео не закривав би очей, але все ще залишається незмінним. Навіть той, хто стояв далеко від нього, не відрізнявся від того, якого він пам’ятав.
Гори Бекун...
Згідно з спогадами Лі Юнсуна, це була земля, яку протягом багатьох поколінь охороняла родина Танцячих Фей Лі. Теодор хотів приїхати сюди, але він не міг не поставити собі питання: як його згородило потрапити сюди саме зараз?
Отже, він поставив це питання до єдиного джерела:
- Обжерство!
Саме жадібний гримуар запропонував використовувати поклоніння смерті як засіб спасіння. І ось, его гримуара, яка жила в Теодорі, відповіла:
- Ти кликав?
- Звичайно кликав! Чому я перебуваю на східному континенті? Поясніть це так, щоб я міг зрозуміти!
Переваги чарівника полягала в здатності зберігати спокій у будь-якій ситуації, але на даний момент це було занадто важко. Навіть такий просторовий маг, як Орта, був би повністю виснаженим, подолавши тисячі кілометрів. Проте Теодор переглянув величезну відстань між двома континентами. Крім того, він був на гірському Хребті Сонячних хмар, що розкинувся посеред східного континенту.
Однак, голос обжерства залишався таким же безстрашним як і завжди.
- Розслабся, користувач. Коли ти зрозумієш, в якій ситуації ми знаходимося, то будеш тільки радий.
– ... Сподіваюся.
Теодор подав свої емоції. За останні кілька років взаємодії з гримуаром він зрозумів, що марно сперечатися із істотами без людських емоцій. Таким чином, після того як його голова охолола Теодор знову заговорив:
- Отже, що сталося з поклонінням Смерті, яке я дістав із Інвентаря? Ти ж не міг пропустити його?
Поклоніння смерті було гримуаром, який міг перетворити весь континент на царство смерті. Теодор не був би гідний звання героя, якби йому не вдалося утримати гримуар.
Отже, маг перебував у дуже напруженому становищі, але обжерливість відразу розвіяла його занепокоєння.
- Звичайно, не міг. Наша сватка була трохи інтенсивною, але я зміг схопити його прямо перед просторовим стрибком. Тим не менш, наступного разу гримуар буде більш обережним і швидким.
- Та вже, один і той же трюк двічі не пройде... Що ж, найбільша проблема вирішена. Це тішить.
Раз так, залишився ще одне питання. У результаті вибуху Зест Шпійм міг загинути, але логіка Теодора заперечила цю оптимістичну гіпотезу. Другий меч зміг відбити навіть останній, найсильніший, удар Магнуса, а тому Тео не був упевнений в тому, що такий могутній майстер меча помре від вибуху.
Якби Зеста Шпітема було легко вбити, він би вже давно втратив голови від рук Вероніки або Бланделла.
« Навіть такий результат можна вважати вдалим»
Теодор був на східному континенті, і загроза з боку Зеста зникла. Коли Тео подивився на свою ліву руку холодно, він повернувся до розмови.
- З цим зрозуміло. А тепер я хочу отримати докладне пояснення того, як ми опинилися на східному континенті.
- Гаразд.
Обжерливість взяла запит Теодора і почала пояснювати:
- Коли ми втекли звідти за допомогою просторової деформації Поклоніння смерті, я побачив, що воно переміщається абсолютно випадково без конкретного наміру. Якщо б ви залишилися з ним на самоті, то могли б вбити вас телепортіруючи глибоко в море або під землю.
- І?
- Я втрутився в його магію і помістив у формулу інші координати. Для цього мені довелося використовувати квадратний рядок, прикріплений до користувача.
Це те, про що Тео деякий час повністю забув.
- Тільки не кажи мені, що це через наречену...
- Саме так.
Лі Юнсун хотів знову побачити свій дім, і Обжерство використовувало його як транспортний засіб. Фактично, цей гримуар був паразитичною істотою в лівій руці Теодора і без прямої здатності створювати магію, а отже він міг просто змінити координати за допомогою внутрішніх бажань Теодорів. А оскільки це так, то Обжерство не можна було звинувачувати в тому, що сталося.
– ... От чорт. Фактично я сам сюди привів, а потім почав машинально рухатися Тео.
Однак, обжерливість відреагувала на це дуже незвично.
- Хм-м, не думаю, що наша ситуація так вже й погано.
- Тобто?
- Чому б тобі не відпочити, поки ти не зникнеш через перевантаження? Крім того, ви можете виконати свій обов’язок — відвідати східний континент і в багатьох відношеннях мати багато корисного.
У словах обжерливості була частка правди. Теодору потрібен був час, щоб стабілізувати свої кола і паралельно завершити свій вибір.
Але обжерливість зробила це зовсім не через своє розташування до користувача. Його не зв’язували жодних емоційних стосунків з іншими істотами, а це призвело лише до прямої ефективності.
- Обжерливість, ти... Е-е? — Нерозумно заморгавши, запитав Тео, — Ти що вже спиш?
Тео відчував, як поверхневі свідомість обжерливості починає поступово затуманюватися.
- В процесі втручання в поклоніння Смерті... Я використовував багато сил. Зараз... Це буде важко виявляти пильність... Напевно, - сонним голосом відповів гримуар.
- І як довго ти будеш відновлюватися?
- Мінімум тиждень... Можливо... Дві...
Потім обжерство замовило. Коли мага залишив його єдиний супутник, він так і залишився стояти на порозі хижини з спустошеною особою. Ні, спустошеним було не тільки вираз обличчя Теодора, але і його розум.
Раптова поява на східному континенті... Тео зовсім не знав, що робити з цією абсурдною ситуацією.
А потім до його вух раптом дістався чийсь телефонний голос:
- Ах, нарешті!
Це був яскравий і веселий голос, який звучав так, ніби належав комусь ще неповнолітнім. Теодор повернувся і побачив молоду дівчину з заплетеними в косичку волоссям. Вона виглядала так, ніби їй було трохи більше 15 років, але Тео не міг відчути дежавію.
« Хто вона? » — запитав Теодор, подивившись на дівчину.
Дівчина посміхнулася, після чого почухала голову і запитала:
- Кхе-кхе, Ви говорите китайською?
– ... Говорю.
- Вау! Ваша вимова дуже старомодна!
На жаль, з цим нічого не можна було зробити. Минуло понад сто років відтоді, як помер Лі Юнсун. Тому торік вимова мала бути застарілою.
Тим часом дівчина знову посміхнулася Теодору і поклонилася.
- Мене звати Лі Сюл, а це хатина в якій я живу з часом. Я побачила вас на землі!
- Дякую за допомогу.
Теодор не міг витримати погляд її сяючих очей і врешті відвернув очі. Він долав на драконах мечі і витримав їх, але перший раз він був змушений відступити перед звичайними людьми. Її очі блищали як у дитини, що чекає дня народження ...
І ось, незабаром була відкрита причина її ентузіазму.
- Перший раз у своєму житті бачу іноземця! Я читала про це в книжках, але Ви набагато красивіші, ніж я собі уявляла!
- Міс Лі Сюл теж дуже добра.
- Ой, як приємно чути! Будь ласка, продовжуйте називати мене міс Лі Сюл. Це трохи не зазвичай, але мені подобається. Думаю, я більше ніде не зможу отримати такого досвіду. Що ж, підемо поговоримо всередині!
Теодор чітко бачив в її очах цікавість, тугу і очікування. Однак, незважаючи на її юний вік і яскравий зовнішній вигляд, глибоко всередині неї можна було розгледіти щось темне. Тим не менш, саме вона підняла його з землі, переклала на ліжко і подбала про нього.
Коли Тео подумав про це, то відразу зрозумів: «... Ось, значить причина цього дежавію.
Коли Теодор пролежав кілька днів, він пам’ятав щось заховане в його спогадах.
Це була та ж хатина, де Лі Юнсун прожив кілька років після того, як його вигнали з родини. Протягом багатьох років вона ремонтувала і змінювалась, але не змінилася розташування колодязів та опорних колон.
Ось що змусило його відчути дежавію.
- Гей, Ви йдете?
— Іду, йду, — криво усміхнувся Тео.
А потім він увійшов в блукачу, яка давним-давно була будинком для Лі Юнсуна.
***
Настала ніч...
Вшу-у-ву.
Сонце зайшло, а тому вітер став прохолоднішим. Проте Теодор продовжував насолоджуватися його поривами, пригадуючи обличчя дівчини, з якою він познайомився деякий час тому.
Лі Сюл, чиє ім'я дослівно означало « прояснення» була наповнена цікавістю і ніколи не втомлювалася. Її поведінка свідчить про повсюдне упередження до східних людей, що вони були дуже замкнутими, здавалося фальшивим. Якщо б Бек Донґіль був трохи молодшою і жіночою статі, то, напевно, став би кимось на зразок Лі Сюл.
– ... Навіть не знаю, — пробурмотів Теодор у небо. Тут я відчуваю себе ближче до зірок, ніж внизу.
Сьогодні місце розташування Теодора було лише на кілька кілометрів вище рівня моря, але цього вистачало для того, щоб обманути людські почуття. Зірки, які освітлюють темне небо, розганяли темряву. Цей вид відрізнявся від західних пейзажів, але чомусь Тео відчував що тут він як вдома.
- Вибачте... Ви хочете щось сказати мені, старший? - Не втримався і запитав Тео.
Коли Тео зустрів Лі Сюл, він відчув, що в нього пробудилося свідомість.
І ось, Лі Юнсун кілька разів кашляв, після чого відповів:
- Кхе, кхе. Давно помітив?
- З самого початку.
– ... Ти сильно виріс. І куди тільки подівся мій слухняний молодший?
- Це довга і безполізна історія, старший пробурмотів Тео, після чого змінив тему, — Ви думали, що я не помічу? Лі Сюл - Ваш прямий нащадок, це очевидно.
- Ех. Та вже, тут не замітиш ...
Два людини одночасно зітхали.
Теодор не знав, що сталося за ці роки, тому він не міг судити Лі Юнсуна. Нехай він і був вигнаний, але як ніяк не можна сказати, Лі Юнсун був прямим потомком родини Лі та його покійного батька. І неважливо, чи він був визнаний сім'єю Лі. Він побачив свій будинок, але не знав безліч інших фактів, а тому йому і було так сумно.
- Мені дуже шкода, молодший., - гірко пробурмотів Лі Юнсун.
Чому ця дівчина, Лі Сюл, жила в хатині на відбитці? Лі Юнсун запитував себе, що ж сталося з сім’єю Лі. Йому було так цікаво, що він продовжував залишатися в свідомості Теодора. Але перш ніж Лі Юнсун встиг щось сказати, Теодор сказав:
- Я розумію.
– ... Що?
- Вам більше нічого не потрібно говорити. Я все розумію. Я подбаю про цю дитину і дізнаюся відповіді на ваші запитання. А до тих пір залишайтеся всередині мене і нікуди не пропадайте.
Він не міг допустити, щоб інцидент з Сатомером повторився знову.
Сатомер пропустив той момент, коли його мрія стала реальністю. І хіба Теодор не міг зрозуміти цього щирого бажання, коли був магом? Теодор бачив пристрасть Сатомера, який продовжував вивчати магію заклику до смерті. Його бажання частково відійшло на серце Теодора.
Отже, Теодор поклявся собі, що не допустить повторення того, чого зазнав.
Почувши рішучі слова Теодора Міллера, Лі Юнсун на деякий час втратив дар мови. Тео хотів, щоб він залишився до кінця свого весілля і пішов лише тоді, коли буде повністю задоволений.
Теодор вибрав дійсно важкий шлях. Але ці великі люди, які стали силою Теодора Міллера... Він просто не міг зрадити їх.
– ... Дякую, Теодор Міллер.
Лі Юнсуна був настільки зворушений, що не міг би навіть схилитися і виразити вдячність за матеріальне тіло.
- Вам не обов'язково це робити. Я соромлюся.
Теодор прийняв подяку і знову перевів погляд на небо та гори... Йому здавалося, що він ніколи не захитається від цього зачарування.
У цьому місці було гарне повітря і чудова атмосфера. А ще Тео вирішив, що завтра обов'язково спуститься в долину і купить м'ясо. Незважаючи на можливість провести в маленькій спідниці час, не було жодних причин обмежувати себе їжею. Крім того, Теодор мав достатньо грошей у просторому кишені, щоб купити сто таких гірських сіл.
... І останнє, що поганого може статися в цьому залузі?
Проте наступного ранку Теодор побачив, як до його побитого будинку підійшли незносні гості. Йому нічого не залишалося окрім гірких зітхань.