Глава 241 - де це я? (Часть 1).
Незважаючи на те, що вже настав світанок, небо все ще було похмурим. Його промені лише частково підсвітили королівський зал засідання Мана-віля, столиці Великобританії Мелтор.
Деякі місця все ще були незайняті, а присутні мали дуже похмурий вигляд. Навіть Майстра Біла і Синей Башен сиділи з важкими обличчями, тоді як Вероніка не мала.
Кожен виглядав по-своєму. Хтось був стурбований, в той час як в очах інших читалася злість. Дехто сумував, інші ж просто мовчали. Те, як вони виражали своє відношення, порядок понизився, але всі без винятку присутні в залі засіданні відчували, наскільки велика вага стоїть за тим, що сталося.
- Увага, — почув королівський голос, від чого атмосфера трохи заспокоїлася.
Міністри поклонилися, а Майстра Башен тихо підняли свої напівзаплющені повіки. І ось, коли всі погляди зосередилися на королі, Курт III сказав:
– ... Думаю, всі вже знають про те що сталося.
Важка тиша була доказом його слів.
- Перш ніж обговорювати можливі заходи, дозвольте мені поділитися з вами своєю думкою. Але спочатку... Майстер Білої Вежі, з чим ми маємо справу?
— Ваша Величність, — негайно зреагував Орта, зробивши крок вперед, наче вони вже обговорювали. Орта був керівником Білої Вежі, яка спеціалізувалася на шпигунстві. Його кар'єра без перебільшення можна було назвати легендарною. Важко було підібрати для цієї ролі когось більш кваліфікованого, ніж Орту.
І ось, неприкриті білою маскою губи Майстра зашевелися:
- Перший і найбільш можливий варіант є одним з Семи мечників Імперії Андрасу. Вони знають, що Теодор недавно здобув 4-го мечника і тому мав направити щонайменше 3-й Меча - найсильнішої людини, якої неможливо перемогти.
- Але все-таки, хто ж найсильніший з цієї Трійці? - Ставив запитання Бланделл, яким цікавилися й інші присутні на засіданні.
- Якщо справа стосується бойової сили, то звичайно ж, це 2-ий меч, Зест Шпійтем, — швидко відповів Орта, - багато з вас цього не знають, але здатність Зеста Шейтема дозволяє втручатися в простір. Під час останньої війни цей чоловік кілька разів погрожував моєму життю, оскільки левітаційна і просторова магія проти нього втрачає більшість своєї ефективності.
- Це означає, що звичайні методи втечі стають неможливими.
– Да. Крім того, він дуже жорстокий на полі бою. Якщо вбивці послали саме його, то шанси на виживання немає.
Слухаючи ці слова, всі інші могли лише покачати головами. Навіть ті, у кого не було бойового досвіду, чудово все розуміли. Якщо вже неперевершена мобільність самого Орти ставала марною, то інші маги могли й не мріяти про те, щоб вижити після зустрічі з Зестом.
Однак деякі присутні не прийняли цієї думки і вирішили висунути певні заперечення. Одним з них був міністр оборони, Роберт.
- Ви праві, Майстер Вежі, але хіба не сказано, що 1-ий і 2 Мечі ніколи не залишають Імперію? Хіба не більш ймовірно, що це завдання було призначено саме 3-му мечі або комусь ще ...
Проте Орта лише похитав головою.
- Я не знаю, які можливості 3-го мечника, але я знаю що він принц. Важко уявити, що така людина відправиться в Сіпото щоб когось вбити. А традиція, про яку Ви згадали...
Перший і другий мечники ніколи не покидали Андрасу. Цей звичай, який не порушуєся вже півстоліття, буквально впав за одну ніч. Імперія Андррас вирішилася на раптову атаку, і вічно бадьорому Орту нічого не залишалось, крім як лаяти самого себе за надмірне самовдоволення.
- Це означає, що або політика Андраса змінилася, чи Теодор — настільки велика загроза, щоб вони були змушені змінити свої погляди.
Хоч би як там було, Орта та інші вважали це справжньою трагедією, особливо з огляду на перевантаження кола Теодора. Це було рідкісне явище для старших магів, яке не підлягає прямому вилікуванню. Якби вони знали, що так станеться, то відправили б Вероніку або Бланделла забрати Теодора. Але було вже надто пізно.
Курт кілька зітхнув, після чого обвів присутніх поглядом і продовжив:
- Продовжимо. Які ще можуть бути варіанти окрім Семи мечників Імперії?
- У мене є кілька гіпотез... - Орта продовжив свою промову, і незабаром зал засідань занурився в бурхливу дискусію. Компанія Оркус, яка понесла втрати серед своїх чернеток і Королівство Лайрон, що втратила під час громадянської війни у Солдуні хрестоносців. Навряд чи вони захочуть ризикувати цілковитою війною з Мелтором, але ось відправити за головою Теодора таємних вбивць були цілком здатні.
Так пройшло кілька годин.
Потім, коли сонце досягло середини неба, люди один за одним почали залишати зал зібрань. Це означало, що невідкладний збір закінчився. Після того як більшість місць у залі спорожніли, Курт III повернувся і запитав:
- Де Вероніка?
- Минулої ночі вона вирушила прямо в порожній Сіпото. Вона повернеться після особистого розслідування.
– ... Ти впевнений, що це закінчиться одним лише розслідуванням?
Орта на мигнові задумався, після чого похитав головою. Він добре знав її натуру. У Імперії Андрас може спалахнути лісовою пожежею, або дощові хмари випадково випаруються, що призведе до посухи. Прямо чи опосередковано, вона напевно стане причиною великого безладдя.
Роль Курта полягала в тому, щоб заспокоїти її, але у такій ситуації він не збирався тримати її в ув'язненні.
- На цей раз я дозволю їй носитися по окрузі, як вона це любить робити.
Два Майстри Башен, які залишилися в залі засідань, згідно кивнули. У разі чого, вина буде покладена на Вероніку, а не на Королівство Мелтор. Звичайно, якщо Теодор загинув, на цьому все не закінчиться, але зараз у них був дуже унікальний ресурс в особі Майстра Красної.
Потім Курт втупився у те місце, де нікого не було, і сказав:
- Тепер ви можете розкритися.
І ось, через мить у пустому кріслі з'явилась чудова краса. Підкреслюючи її струнку фігуру, вони показують великі ділянки гладкої шкіри. Ця красуня могла зачаровувати майже будь-якого середнього чоловіка і була не ким іншим, як морським драконом Аквіло.
Королівські засідання зовсім не припускали відкритої участі дракона, так що їй довелося приховувати свою присутність.
- Сподіваюся, вам не було нудно.
- Ні, це було навіть цікаво, — блиснувши очима, пробурмотіла Аквіло, - Королівство, в якому егоїстичний інтерес політиків практично позбавлений ваги... Вперше бачу щось подібне. Особисто я вважаю, що це було трохи брудніше, ніж зазвичай, але з іншого боку, досить свіже.
– ... Ви дійсно дракон.
Здатність дивитися на королівство, як на іграшку і справді була присуща лише драконам, які жили тисячі років. На мить Курт збився з думки, після чого запитав:
- Ви впевнені, що Теодор живий?
– Да.
Це був дуже дивне питання і не менш дивна відповідь. Хоча Аквіло лежала за тисячі кілометрів від місця воєнних дій, вона була цілком впевнена у здоров’ї Теодора.
- Я пов'язана з хлопчиком кров'ю. Доки цей зв'язок не буде розірвано, я зможу з точністю говорити, живий він чи ні. Вам не потрібно турбуватися, тому що він, очевидно, на даний момент не підлягає великій небезпеці.
- Ех-х, це радує.
- Пані Аквіло. Ви можете визначити його місце? - перервав їхню розмову Орта.
– Э-э... Не зовсім, — відповіла Аквіло з трохи збентеженим виразом обличчя. — Я можу сказати, що він лежить у трьох тисячах кілометрів від мене, але я не можу його знайти. Я можу сказати, що він живий, але я не знаю де він.
- І що це...
- Це означає, що хтось сховав його, або що він занадто далеко. В будь-якому випадку, це дивно і незвично.
У всякому разі, Аквіло не помилялася.
Після битви з одним із Семи мечників Імперії Теодор або переховувався, або якимось чином всього за кілька днів зміг подолати тисячі кілометрів. А здоровий глузд казав, що це просто неможливо.
Навіть Орта й Бланделл були збентежені.
Однак Курт підняв руку, показуючи, що не варто турбуватися.
- Що ж, ми знаємо, що він живий, і це підбадьорює. Ми продовжимо пошуки Теодора, а тим часом потрібно якомога швидше завершити розслідування цієї атаки.
- Так, Ваша Величносте.
– Андррас или Лайрон... Не важливо, хто стоїть за цим. Ми змусимо їх заплатити, — заявив Курт III. А потім його пурпурні очі наповнилися рідкісним ентузіазмом, і він рішуче додав:
- А ще з цього моменту нам всім потрібно тримати в розумі можливість війни.
Всього через одну людину вони дивилися по-справжньому кардинальну ймовірність. Це показувало, наскільки Королівство Мелтор цінує Теодора Міллера. Орта і Бландел відгукнулися на слова Курта без заперечень. Мелторове шоу закінчилося, залишивши Аквіло з цікавістю розглянути ситуацію.
***
У той же час Теодор прокинувся у абсолютно невідомому йому місці.
- Де це ...я?
Коли він прийшов до тями, то відчув біль, що пульсував по всьому його тілу. Кістки не були, а його роздорвані м'язи горіли просто під час повторного зростання.
Але було дещо, що викликає набагато більш гострий біль, ніж все інше. Це були його перевантажені кола. Біль від них був нестерпним.
На щастя, фатальних тріщин не було, але ще трохи, і його кола просто б зламалися.
- Що ж, я вижив, а це вже добре.
Хоч би як там було, Теодор не шкодував про те, що трапилося. Йому довелося зіткнутися з ворогом, якого він просто не міг стримати. Другий меч Імперії, Зест Шпійтем... Від самого початку Тео не мав жодних шансів проти нього.
Проте Теодор доклав усіх зусиль, щоб вижити.
А в наступний момент...
- Хм?
Його нюх зафіксувало якийсь запах. Здавалося, він вже відчував його десь раніше, але ось тільки не міг згадати, де саме.
Після того як Теодор відчув дискомфорт і дежавю, він озирнувся.
« Це східні меблі? Дивні власники смаку."
Деякі багаті люди Карґаса обставляли свої доми у східному стилі, а тому кімната перед собою Теодора не була унікальною лише для східних країн.
Але дивна річ полягала в тому, що більша частина оздоблення виглядала не як чарівний антикваріат, який воліли багаті люди, а як звичайна пошарпана меблі. Здавалося, вона була зроблена досить давно і, дуже можливо, кілька разів піддавалася ремонту.
"Невже...?"
Теодор поспішно піднявся на ноги і відразу схопився за поясницю, яка віднеслась пекельним болем. Очевидно, протягом кількох днів він не зможе нормально навіть спати.
Тео зробив один крок, а потім ще один... Ніби серйозна хвора людина, він насилу пройшов кілька метрів, після чого опинився перед дверима, яка була такою ж потріпаною, як і меблі.
Скри-і-и-І-п.
Двері не були змащені, а тому її відкриття супроводжувалося гучним скрипом. У той же самий час в обличчя Теодора дунув сильний вітер, від чого він насупився, відчуваючи прохолоду. Вітер був настільки сильним, що навіть дивитися вперед було досить важко. Але була ще одна причина, чому обличчя Теодора насупилося.
« Так чи інакше, цей вітер теж мені знайомий."
З кожним своїм рухом він відчував, що його почуття недоречні й занепокоєне. Але після того, як вітер вщухнув, він нарешті все побачив.
– ... Ах! - Теодор не стримався від вигуку. Він стояв на горі, перебуваючи на неймовірно великій висоті, дивлячись при цьому на розтягнені десь далеко внизу просторні землі.
Однак він не був здивований.
- Я знаю це місце...?
Хоча Тео раніше ніколи не бачив цього місця, він знав його. Сила Обжерства дозволила Теодору розділити свої спогади з чимось ще, що викликало це почуття суперечності.
Так, це був пейзаж, який Теодор бачив у своїх спогадах.
– ... Гірський хребет?
Перед очима Тео розкинувся те, що колись було рідним будинком хлопця з родини Танцуючих Фей Лі, який відправився на західний континент, щоб подолати свою вроджену ваду. Це був той вид, який так хотів побачити автор Пісні Боя Лі Юнсуна.