Глава 151 разом з драконом (Часть 4).
Це був маг-завідувач, якому, незважаючи на весь його дивовижний талант і ентузіазм, просто не сплутала удача.
Це був Сатомер.
Маг, який дослідив усі куточки континенту, відповів на поклик Теодора. Поки його свідомість оброблялася всередині Обжерливості, Гордовиня змогла майже повністю вирватися зі своєї крижаної в’язниці і гнівно згоряла.
- -------!
Це був розлючений представник стародавньої раси Ульфхеонара!
Розресканий лід розвалився остаточно. У кожному боці розлетілися уламки льоду, а разом з розтопленою водою і потовщеними рибами в льодовику та Гординею. Теодор, який стояв неподалік, не мав ні Сатомера. Він нахмурувався і побачив розвернуту картину.
« Це ж нелогічно. Навіщо ти мене викликав? Хіба східний майстер бойових мистецтв Лі Юнсун не був би більш корисним, ніж я, який решту свого життя провів у своїй кімнаті? "
Це було цілком законне питання, але Теодор вважав інакше.
« Я хочу, щоб Ви на дещо подивилися».
« Подивитися? Про що ти? — запитав Сатомер, після чого замовк. Після того, як було використано Перепис, він отримав можливість не тільки ділитися своїми знаннями і силою, але й читати спогади Теодора. Саме тому Альфред з ходу вступив у бій, не запитуючи про якусь непотрібну справу. Отже, незабаром Сатомер знайшов інформацію про "козы" прихований Теодором.
І від побаченого маг здригнувся...
- Наставнику, це можливо?
- Ку-ку-ха, ку-хо-Ха-ху! - Сатомер розсміявся у відповідь на обережні запитання Теодора.
– Н-наставник?
Теодор отримав теоретичні знання про магію заклик від Сатомера. Нехай він і не має досвіду та практики, але якщо мова йде про широту знань, то різниця була мала.
Отже, якщо Теодор вирішив, що це можливо, то Сатомер теж повинен був дійти такого висновку. Тому, переглянувши план Теодора, Сатомер розсміявся, наче божевільний. Тоді він не стримався від похвали.
- Ку-ха-хо! Щоб мене! Та ти чортів геній! Не можна бути таким розумним! Ти справді жахливий чоловік!
Поки Теодор і далі не розумів, що спричиняє така реакція, Сатомер кивнув.
Усі необхідні матеріали вже були підготовлені, а тіло Теодора було в кілька разів сильніше та чутливіше, ніж у Сатомера. І найголовніше, у його лівій руці була « віра в інший світ... Якщо Сатомеру було б десять спроб зробити це, то він міг би легко досягти успіху 10 разів.
Потім він підняв свою магічну силу і закричав групі:
- Я починаю! Що б не трапилося, не дозволяйте нічому перервати мене!
- Що ти там намагаєшся зробити?
Першим, хто зреагував на це, був Гординя, яка вже мала досвід взаємодії з Теодором. Вона швидко обійшла Аквіло і Рендольфа, бажаючи завдати удару прямо по Тео, однак...
- Привіт. Куди зібрався?
Бу-ду-у-вух!
Гордіня отримала сильний удар хвостом Аквіло, який мав швидкість, що не поступалася її власній. Ульфхеонару було важко змагатися з драконом у швидкості. Більш того, ситуація не була такою як колись.
Обидва особи були захищені і спереду, і ззаду, а тому могли реагувати швидше, ніж раніше. Співробітництво між драконом і « майстром меча" дозволило створити лінію оборони, яка виявилася куди надійнішою, ніж якби вони діяли самі по собі.
Тому Сатомер повністю зосередився на магії заклику.
- Відкрити двері у полум'яному світі.
Сатомер почав читати слова заклинання призову. Найкращий промовець сучасності почав показувати свою справжню цінність, всього за кілька секунд закінчивши центр магічного кола.
- Я стукаю тричі і простягнув за ручку... Відчиняй двері у полум'я світу. Я стану твоїм господарем.
- Швидше там...!
- Полум'я, що спустошує світ, смерть, обкута його, дракона, який спричиняє руйнування. Моє голос понад 1000 років, і я закликаю тебе. Я наказую тобі слухатися моєї волі.
Теодор був здивований більше, ніж будь-хто інший.
Заклінування було не просто словами, але результатом розрахунків найскладнішої формули. Подібну магію, яка мала пробитися крізь кілька бар’єрів, слід було відносити до групи. Іншими словами, те що Сатомер робив не було під силу жодному окремому індивіду. Ні, це навіть перевершувало саму концепцію обчислень.
Теодор міг з упевненістю сказати це, оскільки вони розділяли одне й те ж тіло. Такі підрахунки стали для Сатомера такими ж природними, як дихання. Такого рівня просвітлення можна було досягти лише в кінці довгого періоду одержимості.
Поки Тео про це думав, прямо перед його очима треба льодом почало щось з'являтися. Це був результат зусиль кращого письменника сучасності. Ніхто, у тому числі Теодора, не міг би відтворити подібне в такий час.
- Жертвую! - Зрестав Сатомер, від чого « Кольцо Муспельгейм», червона позначка на тильної сторони його лівої руки, почала горіти.
Сатомер жертвував "Ожелель Шарлотти".
- Люди, що втратили свою країну, лицарі, які загубили свого пана, і мертві, котрі кидали в небуття, наповнили собою це втілення образи та незадоволення.
Тео збрехав би, якби сказав, що йому зовсім не шкода цього артефакту. Але він не мав іншого вибору, як використати це намисто в якості жертви. Крім того, Теодор був переконаний, що чорнокнижники з Компанії Оркус змогли весь цей час вистежувати його саме через Ожереля Шарлоти.
Фру-ву-у...
"Ожелель Шарлотти" було спалено, і мітка на лівій руці виблискнула, ніби показуючи, що вона задоволена. Це означало, що жертва була прийнята. Інакше кажучи, особа повинна була відповісти йому. Тепер йому просто потрібно було відкрити двері, назвавши ім'я прикликаного істоти, і все буде готово.
Більше не потрібно було ні розрахунків, ані заклинань.
Але в той момент Сатомер дещо зрозумів.
"Гей, нічого не вийде!"
«?»
Сатомер тільки зараз зрозумів існування ще однієї змінної, оскільки з такими проблемами він ніколи не стикався.
« Наведу приклад на найпростішій аналогії з рибною ловлями. Магічне заклинання - це удонька, а жертва — приманка. Звичайно, ціль — риба. Але що тоді є ліскою? "
Теодор почав думати і швидко прийшов до правильної відповіді: «... Закликач?»
« »Саме так. Якщо точніше, це твоя душа. Вудка ідеальна. Риба з'їла приманку, і залишилося тільки витягнути ліску ...." - Він продовжив пояснювати Сатомер.
« Чи вона недостатньо міцна?»
« Не катастрофічно, але тобі все-таки не вистачає сил. Якщо ти почнеш тягнути рибу, перебуваючи в такому стані, ліска вибухне і заклинання провалиться. Але найважливіше, що крім упущеної риби, постраждає і твоя душа, яка використовується в якості лісозаготівельного".
Сатомер закінчив пояснювати, а потім посміхнувся.
Об'єкт "Сатомер" звернувся з запитом на завершення Квеста.
Перегляд стану Квеста і поточної ситуації у зв'язку з несподіваним запитом самого об'єкта...
Запит об' єкта "Сатомер" визнано законним.
Квест зачитаний як завершений.
Трансмісія об'єкту "Сатомер" почнеться через 30 секунд.
Хай у душі Тео і сподівався на це, але він не міг вигукнути: « Що! Що це означає?»
« Що-що? Це те, що ти хотів і що я повинен зробити."
«... Але це ж неправильно!».
У Теодора все було гаразд з мізками. Він здогадався, чому Сатомер зробив запит на закінчення Кветра і чому система погодилася. Сила, якої йому не вистачало для лісу, покрилася б душею Сатомера.
Однак, на відміну від раціонального мислення Тео, його серце не могло це прийняти. Сатомер витратив усе своє життя, не досягнувши успіху і тепер навіть втратив мрію, яку намагався втілити після смерті! Як маг, Теодор не міг прийняти такий гіркий кінець.
« Ви ж цього так хотіли! Ви не здавались до смерті! Не потрібно цього робити і тепер! Не відвертайтеся!»
Навіть якщо Теодор заохочує створінь, Сатомер уже не зможе досягти успіху. Тео не міг прийняти таку кінцівку.
Але Сатомер відповів таким же цинічним тоном, як і завжди: "КХА-ха, діючи таким чином, ти починаєш мені здаватися повним невдахою".
"Наставник!"
« Заткнись. Це вже зроблено. Краще подивися на те, що відбувається зараз перед тобою."
Перед ним? Теодор підняв голову і побачив розгорнуту картину.
Бу-дух!
Рендольф схрестив свої два меча, ледь заблокувавши атаку. Однак його зап’ястя і коліна так затремтіли, ніби були готові в будь - який момент зламатися. Це було доказом того, що він вже був на межі. Навіть життя Аквіло було під загрозою, наче свічка перед бурею.
- Уф...! Уф...! - Рендольф намагався відпочити.
Навіть мечник високого класу не міг контролювати своє дихання. Тим часом безжалісний шквал атак від Гордіні лише наріс. Аквіло, яка з усіх сил намагалася його заблокувати, була не в ліпшому становищі.
- Айк! - Заволочила морівницю, швидко відірваної від гострих зубів.
Її гарні сині луски стали червоними від її власної крові, а на тілі не залишилося жодного живого місця. Навіть її губи були в крові.
Як довго вони зможуть триматися?
« Парень. Хіба вони б'ються з цим монстром не для того, щоб захистити тебе? ", — запитав Сатомер в останні секунди у тілі Теодора.
Коли Теодор намагався стримати Гордовиню, то не міг відповісти на це запитання. Крім того, обмовлені тридцять секунд вже ось-ось повинні були підійти до кінця.
« Не турбуйся про мене. Думати треба про живих, а не мертвих. Моє бажання майже виконано. Хіба я не цього хотів? Мене влаштує такий результат, навіть якщо я покину цей світ. Ну що ж, настав час привести твій план в дію."- Він був щирим Сатомером.
"Хіба Ви будете задоволені цим?".
« Задоволений? Звичайно, що ні. За все своє життя я ще ніколи не стикався з таким поняттям, як « задоволення ».
У той момент, коли обличчя Тео перекосилося від цього зашкалу цинізму, 30-секундний період підійшов до кінця.
Починається Трансмісія об'єкта "Сатмер".
- Наставник! - Викрикнув Теодор з машини, зрозумівши, що до нього повернувся контроль над його тілом. Він не міг захитатися досконалістю магічного кола, слухаючи поступово віддалений голос сатомера.
« Так, я все зробив як треба. Від закляття до магічного кола... І я тебе всього навчив, хіба не так?»
"Так, все вірно."
« Тоді цього достатньо. Зрештою, хіба не той хто досяг успіху в цьому типі маги... Я, Сатомер...? Всі мої печалі, мої мрії... Ця неповноцінність, ця ідеологія - я передав тобі все, що у мене було! А тепер я можу спокійно покинути цей світ".
Сатомер не відчував жалю, бо його душа заковталась. Навпаки, ця самовіддача лише посилилась. Сатомер дивився на Тео, який був молодший за нього, але зумів зловити ту долю, про яку сам Сатодмер міг лише мріяти.
« Я залишаю все це тобі."- сказав Сатомер перспективному, але все ще молодим Теодору.
Це був момент, коли найкращий чарівник сучасної епохи передав всі свої знання і досвід наступнику.
« Покликання, нові досягнення... Я передаю тобі абсолютно все. Усвідомлюй цю честь."
«... Так, це велика честь для мене."
« Якщо ти це розумієш... Зови. Прямо зараз."
За деякими винятками, магія заклику завжди закінчувалася шляхом вимови вголос імені істоти, яке закликав викликати.
І ось, поки Теодор спробував поворухнути губами, решта Сатомера закричала: "Зови!!".
І в ту ж секунду сам Теодор голосно закричав:
- Прийди, Фафнир!
***
Це сталося миттєво.
У той момент, коли він з'явився, світ почав горіти.
Це був священний дракон, створений з білого полум'я.
Ніч швидко відступила, а з темряви не залишилось і сліду. Всі хмари в небі випарувалися, а рівень моря опустився швидше, ніж розтанув би у пічці кунутове туди морозиво.
Небо стало яскравим, як вдень, а інтенсивне світло загрожувало висушувати очні яблука. Деякі рибалки на узбережжі просто розтанули від такого жару.
Морська вода забурила, наче лава, а риба зварилась живцем.
І все це сталося рівно за одну секунду.
Коли Фафнір спустився в матеріальний світ, все, що було у радіусі трьох кілометрів, перетворилося на палаюче пекло.
Це була істота, яка спалила первісні світові дерева в Епоху міфів і перетворила Червону Плато у безживні пустелі.
Фафнір був найсильнішим козиром, який мав Теодор.
- ...!
Хтось міг би сказати, що це просто одержимість, але пірати на острові не могли вимолити і слова, оскільки вони навіть не змогли набрати в легені повітря.
Аквіло підняла погляд на білого дракона, подивившись на нього своїми полагодженими люмінесцентними очима. Від Фафніра виходило настільки гаряче й яскраве світло, що жодна звичайна людина не могла б вижити поряд з ним.
Це був стародавній дракон, який міг убити навіть її!
Зрозумівши, що між ними справжня прірва, Аквіло відчайдушно перешкоджала проникнню спеки і намагалася не мозолити Фафніру ока.
- Великий божественний дракон, що пливе по небу, будь ласка, проігноруйте цю красиву дівчину.
– ...
Якби Рендольф зараз це чув, він би голосно розхвилювався. На щастя, він знепритомнів і лежав у руках Аквіло.
Тим не менш, чи досягло її прохання того, хто плив по небі?
І ось, через дві секунди після того, як Фафнір був покликаний...
- Ціль зафіксована. Починається знищення.
Білі очі Фафніра дивилися вниз на дещо плаває в морі. Половина льодовиків, які використовувалися як поля бою, вже розташувалась і тому Супербія перетворилась у морську істоту, так само як під час битви з Аквіло.
– П-прокляття...! - Гордовиня відчайдушно замикалася і усвідомила, що ситуація докорінно змінилася.