Розділ 147 — Морський дракон Аквіло (Часть 3).
Аквіло доторкнулася до трубки своїми рожевими губами, після чого видихла білий дим і поманила його вказівним пальцем.
Вона хотіла, щоб він підійшов ближче? Теодор обережно підійшов до неї, і Аквіло хитнула рукою. Тео вклонився.
На щастя, його почуття мовчали.
Джу-джу-джо.
Раптом за нього з’явилася вода, яка відразу ж вдягнулася і взяла форму стільця.
- Це...!
Зрозумілий Теодор повернувся до Аквіло, від чого вона розсміялася і підняла трубку. Вона лише показала, наскільки природною є природа для керування своїм життям. Це було дане тільки драконам.
- Сідай сюди. Можливо, він трохи холодний, але хіба це не краще, ніж стояти?
- Дякую.
Тео швидко оселився на крижаному стільці. Він справді був холодним, але магічна сила Теодора миттєво врятувала його від холодного морозу. Будучи магом 6-го кола, він вже мав тіло, нездатним з звичайними людьми.
- Хлопчик, від кого ти тікаєш? - Вона недбало кинула Аквіло.
– ... А-а?
Від її слів очі Теодора полізли на лоб.
- Минуло вже три дні з того часу, як ви прибули на мій острів. Деякі ідіоти захотіли пролізти крізь мій обезпечений. Ні про яких військових експедицій та мови не могло бути, а тому я вирішила вийти і подивитися.
– Так...
- Ви називаєте їх кораблями-примарами? Так, ці хлопці пливли саме на такому.
Як тільки Тео почув про "корабл-привид", його обличчя перекосилося. Люди на суші вважали це звичайною байкою, тоді як моряки думали, що це всього лише світж. Але насправді він не був ані тим, ні іншим. Корабель-привид був неживим, освіченою з душ і уламків кораблів.
"Останній раз корабель-привиди бачили понад 100 років тому"
Нелегко було отримати навіть необхідні матеріали, оскільки потрібен був потоплений корабель. Надзвичайно складним був і процес його створення. З цієї причини про цю чорну магію можна було знайти лише згадки у старих архівах. Тим не менш, за Теодором послали корабель-привид ...? Можливо, Ожерель Шарлотти, яку він придбав було дуже важливим для Компанії Оркус або когось, хто за нею стояв.
- І що Ви зробили? - З тяжкою працею зміг більш-менш байдужо запитати Тео.
- А ти як думаєш, що я зробила? Я їх вбила.
Теодор, який був ще більш здивований, зковтнув. Від кривавих спогадів того дня біла шкіра Аквіло почервоніла.
- Спершу хтось намагався домовитися зі мною. Я виловила і прикінчила його. Спочатку я поламала йому ноги, вирвала очні яблука і проколола його вушними раковичками, щоб він заспокоївся.
– ...
- Він намагався втекти, але я схопила його і позбавила кінцівок. Зрештою він здався. Як він взагалі наважився діяти так фримольно? Ці виродки вирішили притягнути чорну магію в мій домен? Я розірвала їх усіх на частини і згодувала акулам.
"Жуття"
Аквіло, дивлячись на блискучі очі, пробігли по тілу Тео.
Після цієї історії він навіть не відчував радості, коли його переслідувачі були знищені. Жінка, яка стояла перед ним, була втіленням насильства, звірства та бойні. Краще вже він кинеться в бій проти цілої флотилії кораблів-привидів, ніж ризикне битися з морським драконом.
- Я почула твоє ім'я від цього виродка, подивившись на нього, додала Аквіло.
Ці хлопці навіть померли так, що змогли йому зашкодити. Теодор в який раз прокляв темношкірих Оркуса. Саме Тео привів корабель-привид до логіки Аквіло. Очевидно, це було чи ні, дракон був далеко не тією істотою, яку турбували такі дрібниці.
Як і очікувалося, в очах Аквіло спалахнуло полум’я.
- Отже, я вирішила вбити тебе тому що це вибило мене з себе...
Невже цей момент настав? Пальці Тео були повністю готові до руху. Очевидно, розмова йшла не в той бік, до якого слід було йти, але він мусив протриматися якомога довше. Однак його рішучість не мала змісту, оскільки Аквіло просто усміхнулася.
- Ти пахнеш.
– А-а?
- Ти пахнеш, пахнеш, — хихікнув вона і в захваті оглядала Теодора з ніг до голови. Це був звабливий погляд, який змусив його битися сильніше.
- Свіжа молода дівчина.
- ...?
Тіо неважливим нахилив голову.
- Невинний найвищий ельф.
- ...!
– И... Ненавистий запах червоного клана.
Аквіло провела мовою по своїй нижній губі. Вона була наче змія, яка готувалася кинутись на свою здобич і тому по спині Тео пробіг холод.
Поки Тео не знав, як на це відреагувати, Аквіло нахилилася до нього, а потім...
Вшу-у-о...
Вона видихнула дим з трубки прямо йому в обличчя.
- Акх!
Тео повівся надто пізно. Він поспішно перестав дихати, але якась частина диму все-таки потрапила в його легені. Його почуття мовчали, а Аквіло просто дивилася на нього і чекали реакції.
І ось, незабаром після цього...
Вжу-ух!
На Теодора сталася невидима хвиля запаморочення. Теодор дивився по черзі, дивлячись на Аквіло.
І ось правителька моря випустила ще одну хмару білого диму і відповіла на його невисловлене запитання.
- Це? Це всього лише наркотик. З мого погляду це схоже на вживання алкоголю... Але він, мабуть, спонукає тебе інакше.
Все було так, як вона і сказала. Теодор відчув, як його тіло стало гарячим, немов вогняна куля. Це була не лихоманка, але вся його нервова система перетворилась на справжній бардак. Він спробував встати зі стільця, але його руки і ноги наче прилипнули до нього.
- Не хвилюйся. Скоро ти будеш задоволений.
Аквіло поклала трубку і повільно піднялася зі свого крісла. Її плащ, в який вона була хмарна, повільно осів на землю.
– ... Кхек!
Зерки Теодора рефлекторно розширилися, і він швидко закрив очі. Під яскравим світлом перлини він побачив Аквіло у всій красі.
Все було гаразд. Теодор трохи нервував, але при цьому він був достатньо дорослим, щоб не втратити голову від одного тільки виду жіночої нижній білизни.
- Так наївно.
Навіть її сміх викликав у нього запаморочення. Теодор закрив очі, але потім почув кроки Аквіло. Її білі боси ноги йшли по вологій землі, а хвіст, покритий синіми лусками, тягнувся позаду неї. На кінці довгого змієподібного хвоста було щось подібне до плавця.
Білі ноги, хвіст, а над ним ...
"Чорт!"
Він відчайдушно намагався позбутися видовища, але всі його спроби були даремні. Перед тим як Теодор заспокоївся, Аквіло зупинились прямо перед його кріслом.
- Я хотіла б забрати щось у них, — прошепотіла Аквіло і без коливань сіла на коліна Теодора.
Дивно, але Тео не міг поворухнути і пальцем. Він сковтнув, відчуваючи вагу і м'яку текстуру її стегна. Чи ці відчуття дійсно були викликані ефектом білого наркотикового диму?
- Ей, хіба тобі не цікаво? - Аквіло тотним голосом, наче самка богомола перед сезоном спарювання. — Якщо я виб'ю тебе тут незайманості, які обличчя будуть у цих жінок? Цікаво, вони сильно на мене розірвуться? Чи, може, вони дорікають лише тобі? О, як би там не було, мене влаштовує обидва варіанти.
- Навіщо...?
- Я вже казала тобі. Я...
З цими словами вона обережно вкусила вухо Теодора.
По його хребті прийшла хвиля дріжджі, а рука ступила до грудей Аквіло. Рух був настільки природним, ніби він робив це багато разів, хоча насправді не було жодного разу. Теодор не мав жодного досвіду в цьому, а тому просто не міг витримати.
- Не хвилюйся. Просто зроби це мені, — сказала Аквіло, поклавши руку йому на груди.
– Нет...
— Так, - озорим голосом прошепотіла Аквіло. А потім, як тільки її пальці досягли місця призначення...
Фдух!
Роздався різкий звук, і пальці Аквіло були відкинуті назад.
– А-а?
Нерухомий Теодор не міг зупинити її руку, але приголомшений погляд Аквіло незабаром знайшов джерело цього впливу.
- Ні!
Маленька дівчинка з кольоровим волоссям дивилася на неї, стоячи на животі Теодора.
– .. Э-элементаль?
- Део не хоче тебе! Погані руки!
- Ви можете виражати свої емоції? Ти, ти стародавній елементль?
Коли Аквіло відволіклася на Мітру, Теодор зрозумів, що його тіло видужає від паралічу. Він був здивований, як такий сильний наркотик припинив свою дію за настільки короткий час, але Тео швидко знайшов відповідь.
"Бутон світового дерева!"
Бутон, який росте з-під волосся Мітри, був створений насінням світового дерева - дерево, яке мало здатність очищувати навколишнє середовище від шкідливих речовин.
Не дивно, що детоксикаційна здатність спрацювала і на Теодорі, який уклав контракт з Мітроєм, елементом, котрий колись був Матір'ю-Землею. Якби він викликав Мітру з самого початку, то не був би паралізований наркотиком.
Однак він не мав часу на такі жалібні.
Хвати.
- Гей! - Розчарована, коли Теодор схопив її за плечі.
Повністю ігноруючи м'яку текстуру її шкіри під своїми руками, він втупився у флюоресцентні очі Аквіло і сказав:
- Я не збираюся заважати Вам виявляти симпатію, але водночас не хочу бути з вами у схожому стосунках.
Аквіло заглянула йому в очі, після чого розсміялася.
- Навіть коли ваше тіло так реагує?
– ... Ви привабливі.
- Але ти все ще не хочеш?
- Ні.
Теодор не знав, що відчула Аквіло від такої рішучої відмови. Але на її обличчі не було ані гніву, ні розладів, тому він міг подумати про це пізніше. Аквіло якось дивно подивилася на нього, після чого посміхнулася і встала з колін.
- Ну, гаразд. Я не хочу зашкодити своїй гордості, змушуючи тебе говорити мовою Аквіло.
Коли Теодор побачив, як Аквіло повертається до свого трону, він відчув глибоке полегшення і смуток — дві цілком суперечливі емоції.
Зрештою він зміг протистояти їй, але йому вдалося зберегти маску спокою лише завдяки відчайдушним зусиллям. Якби Мітра затрималася хоча б трохи, цей день міг би бути висічений в історії Теодора по-справжньому чорною міткою.
У той момент, коли він намагався позбутися напруженості...
– ... Що, ще один виродок? - Розлючений голос Аквіло.
***
- Тьху. Чому моя зміна потрапила прямо на фестиваль морського бога?
- Так, як же мене це бісить. Будь воно все проклято.
Два пірати були зайняті тим, що патрулювали околиці Піратського Архіпелага в перший день проведення фестивального бога. Протягом одного року пірати могли вільно користуватися запасами алкоголю і жінок. Однак ці дві удачі не посміхнулися, оскільки сьогодні вони чергуються патрулювати гавань.
- Ну що, може розповісти один одному про наші славні походження? - Пробурмотів пірат у червоному капюшоні.
- Можна, а що ще робити?
Вони обидва сильно боялися великого сокири свого боса, а тому не могли йому підкоритися. Але морський прибій вганяв їх у справжнє пригнічення.
Отже, два пірати продовжували скаржитися на свої біди, покурюючи тютюн.
Вони ще не знали, що їхнє нелегке життя закінчиться всього через пару хвилин.
Хвилі якось дивно здибалися, і з'явилося « дещо», що раптово відірвало обом піратам голови.
Чвях!
Це місце не дуже популярне на Піратському архіпелазі, тому ніхто не почув.
– Хгорр-р...
А потім з диковиним ричанням на берег вийшов дивний монстр.
У нього було шість плавців, п’ять хвости і кінцівки, покриті товстою та жорсткою лускою, як у земноводних істот. Незважаючи на темне нічне небо, його очі випускали слабке сяйво, як у глибоководних монстрів.
Але через секунду все змінилося.
Скхр... Скхр...
Коли створіння ступило на землю, воно змінило свої характеристики й форму відповідно до навколишнього середовища. Високі ребра і хвости були видалені, а луска перетворилася на товсту шкіру. З його голови проросли роги, і світлі очі закололи темряву, наче ліхтарі.
- Цей запах... - Він отримав від його пащі низькочастотний голос, який не чувся звичайним людям, це... Так пахне дракон.
Очі монстра впилися у центр Піратського Архіпелагу, де проходив фестиваль. А якщо точніше, вони зупинилися прямо на печері, яка трохи поодалі від нього.
Причина, чому він прийшов з далекого краю до цього забутого архіпелагу, полягала в тому, що тут відчувався чудовий запах дракона.
Вща-а-ах!
На його спині виросло шість крил. Крила виверні, грифони та декілька інших створінь дозволяли йому літати з максимальною швидкістю і маневреністю.
Монстр, який не існував у матеріальному світі. Гримуар одного зі гріхів, що пожирав життя.
Кара всіх живих створінь, Гординя, знову вийшла на сцену.