Розділ 146 — Морський дракон Аквіло (Часть 2).
— Ну ось, я мав рацію, — бурчливо вимовив Рендольф з нагрудним доспехом із тяглового сплаву, рукавиці, помножи і вбираючи у ножини свої фальчіони.
Нехай він і був повністю озброєний, але цього разу найманець міг зіткнутися з істотою, з якою лицар смерті і поруч не стояв.
- Спочатку чорнокнижник, а тепер дракон ... Здається, з молодим паном я можу зустріти всі типи істот.
- Ну, вибач.
- Тобі не за що вибачатися. Як я вже казав, це мій власний вибір, до того ж я завжди хотів хоча б раз побачити дракона, посміхнувся і похитав головою Рендольф, почувши вибачення Теодора.
Воїн міг взяти зі собою голову меча, лише коли він стояв перед лицем смерті. Той, хто втікав від небезпеки, ніколи не зміг би зійти на цей крок.
Отже, через три дні настав час відвідати Аквіло. Двоє друзів провели відчайдушну підготовку. Вони були найкращими обмундирами на острові, а також закупляли магічні сувої та інші різноманітні складники.
Однак Тео добре розумів, які їхні шанси.
"Навіть якщо ми проведемо 10 бійців, нам дуже пощастить, коли ми виграємо хоча б один."
Попри всю їхню підготовку, шанси на перемогу не перевищували 1%. Обжерливість дала йому інформацію про « Слів Дракона», а також секретне відмінене слово, але не було гарантії, що воно спрацює як слід.
« Якщо це можливо, то краще не битися» — сковтнувши, зрозумів Теодор.
— Ну, хіба ж дракони не відомі своєю непостійністю? Нічого турбуватися про те, чого ми не знаємо. Давай краще будемо ламати собі голови тоді, коли вже зустрінемося з нею.
– ... Дивно, але іноді від тебе можна почути по-справжньому мудрі слова.
- Е-е, я щось не зрозумів! - Рендольф обурився, який намагався підбадьорити свого товариша.
Так чи інакше Теодору вдалося придушити почуття тривоги. Такі абсолютні істоти завжди мали непередбачуваний характер, тому неможливо було вгадати їхні справжні наміри. Протягом трьох днів Тео готувався до найгіршого сценарію і ось, настав час зустрітися з Аквіло обличчям в обличчя.
- Тоді давай спробуємо з легкою посмішкою Теодор сказав.
- Ходімо! - Рендольф погодився.
Наповнені більшою, ніж будь-коли, рішучістю, двоє чоловіків покинули постояльство.
***
Фестиваль морського бога.
Це була щорічна подія на Піратському Архіперозі. Навіть піратські королі, які розділяли острів на чотири зони, не наважувалися втручатися в графік його проведення і Теодор швидко здогадався чому.
"Скоріше за все, це прихопити самої Аквіло"
Чотири правителі існували лише для відведення очей. Справжнім володарем Піратського Архіпелагу був морський дракон Аквіло, тоді як чотири королі були лише її підданими, які керували островами згідно з його волею. Це була лише здогадка, але конкретно цей фестиваль морського бога був оголошений всього три дні тому. Невдовзі після розмови з Теодором Аквіло видала цей наказ і призначила місце проведення.
Побачивши все це, Тео переконався у своїй думці.
- Эй, ублюдок! Куди ти дивишся?
- Заспокойся, друже. Я дивлюся туди, куди хочу.
- Що? Хочеш, щоб я тобі зуби вибив?
Усюди трапляються перехожі, які час від часу переходять у сутички.
На відміну від інших островів, центральний острів Піратського Архіпелаґа не був з’єднаний з іншими мостами. Отже, люди були змушені припливати сюди на човнах. Звичайно, човни катастрофічно не вистачало на кількість людей, які хотіли взяти участь у фестивалі.
На щастя, Теодор і Рендольф не мали потреби брати участь у бою за будь-який іржавий корто.
- Я чекав Вас, Теодор.
- Я чекав Вас, Рендольф.
Поки люди штовхалися в чергах, двоє чоловіків вийшли назустріч Тео і Рендольфу. Корпуса їхніх човнів були пофарбовані в золотий колір, а на прапорі було зображено символ « Піратського Архіпелаґа » — дракона у чорному тлі. Такі привілеї не могли скористатися ані заможними відвідувачами, ні впливовими піратами.
« І звідки вони тут тільки взялися... Мені категорично не слід плисти на цьому човні." - насупившись, подумав Тео, після чого все-таки піднявся на борт. Він не хотів привертати до себе надмірну увагу, але це було зовсім божевіллям. Рендольф застрибнув в інший човен, і вони пливли по течії.
Як тільки човен опустив свої весла на воду, золоті посудини рушили вперед.
Плюх. Плюх.
Два провідники були дуже вправними в греблі, і їхні човни плили у декілька разів швидше, ніж інші.
"Ні, якщо бути точнішим, це просто ненормальна швидкість."
Теодор помітив, що очі човнярів сяяли синім світлом. У доповненні цього кожен з них мав божественні благословення, і тому вони могли в кілька разів швидше від інших. Тео і Рендольф вперше бачили їх, але вони звернулися до них по іменах, підкреслюючи їхній зв’язок з Аквіло.
З часом сотні човнів пришвартувалися до центрального острова. І ось Тео з Рендольфом під’їхали до берега і подивилися на справді дике видовище.
Це був жертовний вівтар морському богові.
- Е-це...!
– ... Очманіти.
Не було б перебільшенням сказати, що перед вівтарем височіла ціла гора золота. Золоті монети, коштовності, дрібнички, зброю і навіть їжа, яка не псувалася протягом року.
Коли човни подивилися на відвідувачів, які були вражені, то сказали:
- Фестиваль морського бога проводиться раз на рік. У цей день половина товарів Піратського Архіпелагу представляється морському богові. Чим більше підношень, тим ліпше благословення.
– Ч-що?
- Раз на рік, значить.
На відміну від того, хто не розумів Рендольфа, Тео подивився на це з іншого боку і запитав:
- Тоді скільки років поспіль вже проводиться цей фестиваль?
- Враховуючи цей - п'ятдесят другий раз.
На їхніх обличчях з’явилися недовірливі вислови. Якщо все це відбувалося протягом 52 років, то скільки золота і скарбів накопичилося в логіці Аквіло?
Злим драконам, очевидно, було простіше закластися станом. Тимчасом як деякі дракони любили грабувати міста, інші — Аквіло — були задоволені збиранням данини.
Переважна більшість драконів любила визначати свої логіку золотом і рідкісними предметами.
Але який же стан Аквіло? Мільйон золотих? Десять мільйонів? Або, можливо, сто? Незважаючи на брак пожадливості й гонитви за багатством, навіть Тео перехопило подих. Чуття про те, що одне королівство розпрощалося з більшою частиною своєї казни, тільки б не накликати на себе огида дракона, видавалися цілком правдивими.
« Людська пожадливість необмежена, і люди завжди повторюють ті самі помилки» — зітхнув Тео, побачивши як яскраво поблискують очі відвідувачів. Можливо, Аквіло спеціально все це влаштувала. Для дракона, який любив кров і знищення, ця причина була достатньою для покарання невірних.
- Ура-а- а-А!
А в наступний момент почався справжній фестиваль морського бога.
Півоброблені танцюристи побігли в пляс навколо гори золота, срібла і скарбів, тоді як глядачі привітно закричали.
Золото, алкоголь і оголена красуня були достатні для того, щоб звабити будь - яке чоловіче око.
Лише Тео виглядав безтурботним.
Невдовзі він почув голос, який просто не міг з’явитися.
- Ех, мені нудно. Минуло вже кілька десятиліть з тих пір, як я вперше почала проводити ці фестивалі, так що мене це більше не вражає.
Голос шепотів пряміком в його голові. Він був схожий на солодкий отрута, що розтоплює його почуття, як і під час першого зібрання.
– ... Аквіло.
- Чи можеш ти полегшити мою нудьгу?
У той самий час Теодор почав поволі відштовхувати човен. Те, що залишилося на своєму місці, і лише частина води, якою покачалася його човен, почала нести її в інший бік. Можливо через те, що вони рухалися повільно, Рендольф не помітив, як Тео починає віддалятися.
Магічна сила зовсім не відчувалася, тому це явище мало бути невід’ємною силою дракона, який був здатний контролювати саму природу.
- Хіба Ви не просили мене піти зі своїм партнером? - Рішення не чинити опору, запитав Тео.
- Неважно. Якщо хочеш, ви можете піти разом але від цього я буду відчувати себе менш комфортно.
– ... Краще я піду один.
Тео очікував чогось такого, а тому вирішив не скаржитися і не заперечувати. Його політика полягала в тому, щоб максимально довго уникати конфлікту, до того ж він не хотів втягувати у це Рендольфа. У всякому разі, втрачати йому було нічого. Ну і крім того, поки Аквіло не позиціонувати себе як ворога, найкраще було б поспілкуватися з нею.
Плюх-плюху.
Невдовзі через велику тріщину в скелі пройшов човен Теодора. Вони вткнулись у берег, і це стало ще більшим. Човняр підняв весла з води і показав глибше печери.
- Заходьте.
Теодор нічого не відповів, він пішов на землю.
« Що це за запах?»
З печери виходив якийсь цікавий запах, що лоскотає його ніс. Проте він не був токсичним. Теодор спокійно пройшов всередину, очищивши запах за допомогою закляття. Усюди росли сталактити, і печера виглядала цілком природною. Єдиними рукотворними об’єктами були смолоскипи, прикріплені на стіні на однаковій відстані один від одного.
« Я наближаюсь. Ще 10 кроків ...»
Він досяг епіцентру запаху. У той момент, коли Теодор так подумав і зробив ще один крок вперед ...
Холод.
Його нога торкнулась землі, і його п’ять відчуттів закричали. Це була неминуча смерть. Він зрозумів, що у нього немає жодної можливості її уникнути. Теодор Міллер не знав як саме, але він відчував - це місце стане його могилою.
Навіть враховуючи велике прискорення його нервової системи, атака була занадто сильною і швидкою, щоб її можна було навіть побачити. Крім того, вона була занадто компактною. Те, що атакувало його, було менше монет і походило на зерниш. Це було схоже на магічну кулю Альфреда, але тільки не чаклунку.
Атака досягла його ще до того, як він встиг її ідентифікувати.
Вжух!
Вона пролетіла прямо через Теодора і продовжувала прокладати собі шлях у стіні. Атака була настільки сильною, що зупинилася лише після того, як пробила половину кам’яного зводу печери завтовшки десятки метрів. Це була далеко не та сила, з якою могла запанувати захисна магія 6-го Круга.
Однак Теодор пережив цей удар.
"Каплі води, випущені вперед при надмощеному тиску...?"
На чолі Тео виступила іспанка, бо він ледве уникнув критичної ситуації. Потім він побачив, як на його правій руці сяє Умбра і зрозумів, що вижив. Якби Флюїдізація спрацювала мить пізніше, атака пробила б його череп, залишивши від Теодора Міллера лише труп.
Можливо, він міг би щось зробити, якщо б ця куля була створена з аури або магічної сили, але атака була виключно фізичною, якою він нічого не може протиставити. У певному розумінні той, хто її створив, мав абсолютну перевагу.
І ця істота чекала. Теодор міг лише похитати головою і подивитися в бік темного залу, що стоїть попереду. Саме там був епіцентр дивного аромату і той, хто вистрілив в нього крапелькою води.
- Хм, ти вижив? - Донісся до вух Теодора дійсно страшний голос. Тео ледве зміг подолати інстинкт, що змусив його підвести голову і цілувати ноги цієї жінки.
– ... Чи можу я попросити розповісти про сенс цієї атаки?
Очі Теодора блищалі, і він в будь-який момент був готовий розірвати сувій телепорту.
Однак Аквіло відповіла тоном, переповненим найглибшою нудьгою і зовсім не відчуваючи до нього ворожості.
- Немає ніякого сенсу. Я не маю багато спільного з цим, тому вирішила зробити це.
- Як? Просто несподівано напасти?
- Ні. Я вирішила провести одну атаку, щоб подивитися, виживеш ти чи помреш. Ти дуже добре з нею справився. Чесно кажучи, я не думала, що ти зможеш уникнути її, так щоб ти виявився цікавішим, ніж я припускала.
Ця жахлива відповідь дала Аквіло, клацнувши пальцями.
Клац!
Перлини на стелі й стінах засвітилися, від чого у кімнаті стало яскравіше. Тео з’явилася сама Аквіло.
- Е-е!
У той же час тіло Теодора застигло.
Синє волосся, наче морська вода, люмінесцентні очі, що світяться чарівним світлом, два роги, зростаючі між синім волоссям, і прекрасні білі плечі, злегка прикриті розкішним плащом... Будь-який чоловік відразу відчув би потяг, у тому числі Теодор.
Раніше йому доводилось зустрічати вродливих жінок, але жодна з них не була таким втіленням « жіночості », створеної, щоб звабити чоловіків. Аквіло виглядала просто приголомшливо. Навіть її екстравагантні золоті аксесуарі, які могли здаватися занадто розкішними, на фоні неї виглядали не більш ніж легкі прикраси.
Аквіло тримала в руках дивну трубку і дивилася на Теодора своїми злегка розкосими очима.
- А тепер почнемо розповідь.
