Розділ 136 — У порт (Часть 2).
Однак, коли Теодора від’їжджав з Сіпото першою ніччю, він був змушений визнати свою помилковість.
Першим, хто виявив присутність непроханих гостей був Рендольф, який знаходився в крокі від того, щоб стати майстром меча, і не маг 6-го Колоу, Теодор. Х’югін, який сидів на даху карети крука, помітив щось незвичайне і відразу закаркав.
- Кхр-р! Кар-р-ре!
Завдяки магії заклик, зображення Х’югіну було передано на сітківку правого ока Теодора. Тео негайно закрив книгу, яку читав, і закричав Рендольфу на місці кучера:
- Рендольф, зупиняй коней!
- Що? Зачем?
– Швидше!
Відчувши наполегливість у тоні Тео, найманець негайно потягнув за повода. Завдяки добре навченим коням швидкість карети впала без особливої гойдалки, і вже через 30 метрів екіпаж повністю зупинився.
Рендольф спробував було поцікавитися причиною такого несподіваного наказу, але в цьому не було необхідності, оскільки у цей же момент поверхня землі позаду карети почала тремтіти.
Гру-нуру-ру!
- Що за чортівня?
- Мітра!
На відміну від збентеженого Рендольфа, Теодор мав помічника, який міг повідомити йому про умови під землею. У ніг Тео з’явилася маленька дівчинка, яка відразу ж запитала:
- Део! Ти кликав?
« Так. Вибач, але не могла б ти зараз заглянути під землю? Мені потрібно знати, що там відбувається".
- Дядьку! Я наю! — Як завжди коротко відповіла дівчина, після чого занурилася під землю за допомогою своїх характерних рухів.
«... Добре, їх всього двоє".
Коли Мітра закопалася в землю, у розум Теодора з’явилося зображення від двох істот. Він використав одночасно і « Глаз Х'южина», який оглядав навколишній пейзаж сидячи на даху карети, та « Виявлення Мітри » (випадковка), яка сканувала те, що відбувалося під землею.
Йому було важко зосереджуватися на двох різних сценах, але Тео зміг залишитися зосередженим. Все-таки не дарма він стільки часу приділяв тренуванням з Умброю. Врешті-решт, джерело тряски було виявлено.
- Не може бути. Піщані хробаки? - Зламався з його уст назва монстра.
Піщані хробаки були різновидом монстра-насеки, які здебільшого жили в пустелі. Їхні тіла сягали до десятків метрів завдовжки і були здатні швидко пересуватися, оскільки важили непропорційно мало. Завдяки цьому їхня шкіра була м’якою, тому вони не могли пересуватися у місцях з твердим ґрунтом. Але ті, які Мітра показувала Теодору, повністю ігнорували ці обмеження.
Гру-нуру! Гру-ру-нук!
Піщані черви продовжували рухатися, не зважаючи на те, що каміння, гравій, ґрунт і пісок мали стерти їхню шкіру до кісток. Вони не турбувалися кров’ю, яка витікала з величезних ран і навіть завалювали внутрішні органи. Вони були в такому стані, якого не змогли б пережити жоден піщаний хробак.
- Не жити. Використовувати піщаних черв'яків-звомбі як засіб пересування... Хіба це не креативно?
Все було так, як він і сказав. Піщані черв'яки-замбі могли подорожувати в будь-якому грунті, незважаючи на те, наскільки болючим могло виявитися така подорож. На думку деяких дослідників, піщаний хробак може розвинути швидкість 60 км/год. Ці ж примірники могли рухатися без перерв, оскільки не виснажувались.
Таким чином, не було нічого безглуздого в тому, що переслідувачам вдалося наздогнати Теодора. Коли черв’яки підійшли до екіпажу досить близько, вони сповільнилися і викликали тряску, яка була близька до невеличкого землетрусу.
Піщані черви проникли крізь поверхню землі, розбризкуючи кров і залишки тіла.
- Гру-о-О-ох! - Так, роздався їхній грізний рів.
Звичайно, Теодор і Рендольф не боялися піщаних черв’яків, але навіть вони побачили, що відбувається.
Вони були здивовані, що черв’яки почали виповзати з їхніх тіл.
- Вбити їх ...
- Живі...
- Смерть...
Ті трупи, що були вражані чорною магією, вже наблизилися до металу, а не до біотканів. Це було невід'ємним середнього рангу, яка могла відтворювати деякі зі своїх початкових фізичних здібностей і навичок. А ще мерці щось бормотали собі під ніс, а це означало, що у них залишився дещо розум.
Солдатами якого королівства вони були за життя ...?
І ось, цілий підрозділ воїнів-скелетів, одягнені в обладунки, зі списами і мечами, почали рухатися до Теодора. Це було не хаотичний напад нижчою ніжкою, а повноцінне наступ з подобою тактики, ніби хтось їх при цьому контролював.
— Тьху, як же мені осточерила ця нежити, - провертав Рендольф, крокуючи вперед.
- Тоді ми теж збільшимо кількість союзників.
– А-а?
Замість відповіді Тео постукав вказівним пальцем собі по зап'ястях.
Клац!
З різким звуком браслет на його руці защипнувся. Це був той самий артефакт, створений Майстром Жовтої Віжі і запозичений у Курта III. Раптом довкола Рендольфа з’явилося шість живих обладунків, від чого він розсміявся і покрутив своїми парними клинками, що відчувають їхню надзвичайну присутність.
- О-о, це вже інша справа.
Тепер їхній підрозділ бою збільшився від однієї одиниці до семи. Загалом, загальна бойова сила сама по собі дуже не змінилася, але перевага була на обличчя, оскільки знизився навантаження на Рендольф і ймовірність потрапити в оточення.
Він мав на меті виступати в ролі ескоту Теодора, адже такі битви мали вирішальне значення — маги, а не воїни. Уся суть у спроможності Теодора, як чарівнику, передбачала домінування на полі битви за допомогою сили-підмога.
- Капітан Рендольф, не дай мене в образу — посміхнувшись, вимовив Тео і витягнув свою палицю, який ніколи раніше не використовував.
***
Фу-дух!
П’ять скелетів було розорено з жахливим звуком шейні. Кожен з них був висилений чорною магією, але цього все ще не вистачало, щоб витримати ауру Рендольфа.
Він обручав двох своїх фальчионів, наче вовк серед отари овець. Будь - який щит або обладунки, в які потрапляли його атаки, були розорені у клочику. Нежити середнього рангу нічого не могла протиставити ауре Рендольфа.
В результаті більше 100 скелетів-воїнів перетворилися на сірий прах.
Але це ще не все. До неї долучилися шістьома живими областями, які були спричинені Теодором. Яд, яким було просочено зброю скелетів, був зроблений з чорної магії і впливав тільки на живих, а тому живий броні він не навів абсолютно ніякого шкоди. Шість лицарів стали справжньою сталевою стіною, забезпечивши Тео від армії нежитю.
– ... Хіба це не легше, ніж я думав? - Теодор пробурмотів, піднімаючи палицю.
« Спогади. Відкрити всі шари. Шість Вогнених Шарів."
Заклін було активовано абсолютно беззвучно. Якби тут був інший маг, у нього б від подиву з рота пішла піна.
Огненна магія Теодора, яка підсилена його високою чутливістю та близькою до вогню, вже виходила за стандарти кола. В повітрі з'явилися шість вогняних куль, кожен із яких мав силу 4-го або вищого рівня. Тео також отримав допомогу від палиці, яку зазвичай не використовував.
Цей катастрофічний бомбардування просто розвалився.
- -----!
Лише за секунду кістки, які обупалися на землю, стали прахом, а епіцентри вибуху зникли й взагалі зникли. Це була сила чистої руйнівної сили. Тіо запустив у бій лише шість вогняних куль, але навіть цих масштабів було достатньо, щоб потрясти все поле бою. Якби це була звичайна магія 3-го кола, то скелет-воїн зміг би витримати півдюжини таких.
Тим не менш, коли Тео побачив результат, його брови поповзли вгору.
- Що це за хлопці? Чому вони такі слабкі?
Якщо б це бурмотіння Тео почув чорношкірий, його би затрясло від гніву. Скелети-воїни, якими керував чаклун, були залишками елітної армії старого королівства. Це була армія, досить сильна, щоб конкурувати з такою вищою неживою, як лицарі смерті або дулахани.
Ці мерці були набагато сильнішими і більш спроможними, ніж ті мертві тіла, яких Тео раніше зустрів у Баронстві Міллерів.
"Але хіба мої навички не змінилися?"
Врешті-решт, Теодор був у 10 разів сильніший за тоді.
Дум-дум! Дум-дум! Дум-дум!
Він просто запускав вогняні кулі з інтервалом у 10 секунд, але при цьому кількість нежитю різко скоротилася. Картина, де скелети-воїни знищилися, наче чуча на рисових полях, повинна була бути справжнім кошмаром для їхнього творця.
Пламіна ставала дедалі більшою, і між незліченною неживістю почали виникати проміжки. Спочатку кількість нежитю могла здаватися необмеженою, але зрештою всі чорношкірі мали межі.
Невдовзі Рендольф залишився без роботи.
- Ах, молодий пан як і раніше абсурдний.
Військові-скелети швидше руйнувалися, ніж ті, які виходили з піщаних черв'яків. Отже, лінія фронту була відкинута назад і потреба захищати Теодора спереду зникла. Рендольф з сумом дивився, як вогняні кулі без утоми спопелюють ворогів.
Але саме в цей момент...
Гру-нуру-ру!
Несподівано за спиною Теодора з-під землі вискочив ще один піщаний черв'як. Він відрізнявся від інших своїх родичів. Такий вид слід було класифікувати вже не як "зомбі" а як « запиря".
- Якого...?
Тому Рендольф і живих озброєнь були запізнені. Швидкість черв'яка-запиря була навіть кращою, ніж за життя, і була цілком аналогічною до дотику в океані.
Черв'як відкрився, і з неї прийшов чорнокнижник в чорній мантії.
- Ку-ху-хо-ху! Ви не були пильні, дурні!
Рендольф відразу зрозумів, що чорношкірий весь цей час спеціально переховувався, щоб завдати несподіваного удару. Найменник мітнувся вперед, але заклинання виявилося швидше.
- Злі духи безодні, заберіть його душу...!
Чорне магічне прокляття, Рокова Пригода, спричиняли духів, яких не можна було порівнювати з привидами або башанами. Чорнкнижник міг викликати це прокляття, зібравши не менше 10,000 духів. Це була чиста сила злоби, яка могла знищити будь - яку живу істоту, ледь доторкнувшись до неї. Але найжахливішим було те, що ані фізична, ані магічна охорона не могли заблокувати вплив цієї жахливої сили.
Правда, фатальним недоліком було те, що, незважаючи на таку високу вартість, цей заклинання був одноразовим і для його повторного застосування все потрібно починати з нуля.
- Небезпечно!
У той момент, коли з рук чорнокнижника вирвалася червона магічна сила, по шиї Рендольфа прокотилася крапля піт.
«... Цей сучий син спостерігав за здібностями молодого пана."
Теодор знищив цілу армію тільки вогняними кулями і не виявив жодних ознак втоми. Чорнкнижник побачив це і без вагань вирішив завдати по-справжньому смертельного удару. Він підготував закляття, достатньо небезпечне, щоб гарантовано вбити Теодора.
Чи був шанс, що Теодор міг пережити цей несподіваний напад?
Звичайно ж був.
- Ось чому ти хотів, щоб я почекав? - Пробурмотів Тео.
Чорнкнижник посміхнувся, почувши, як Тео щось бурмоче собі під ніс. Чи цей маг втратив розум після того, як побачив близьку смерть?
- Це правда. Я ждал.
Проте Теодор не розмовляв сам з собою. З його сенсорним сприйняттям Альфреда і здатністю виявлення Мітри, дуже мало хто міг би здивувати його. Проте, була причина на те, чому він чекав, коли чорнокнижник розкриє себе і завершить своє прокляття - Роковий Примов, чорне заклинання, що складається з « скручених духів».
Це означало...
- Кушать подано.
Це означало, що сьогодні обжерливість буде ласувати делікатесом.