Розділ 135 — У порт (Часть 1).
Настав ранок. Стоячи під променями сонця, Теодор дивився на коней, готуючи візки до збуту.
Ці два коні, звичайно ж, мали розкішний родовід. Звичайно, їх не можна було порівняти з експрес-каретами великих компаній, але це було найкраще, що могли дозволити собі звичайні люди.
Теодор міг би скористатися і послугами Компанії Полонель, але це б залишило зайві сліди. А Теодору, як іноземцю, не можна було втрачати пильність.
«... Але це ні на що не вплине, якщо вони вже мене знайшли."
На щастя, не було ніяких ознак того, що за ним ведеться стеження. Однак Тео мав і далі ховатися, аж поки не виїде за міські брами. До цього часу він мав бути максимально зосередженим.
І ось, гуляючи гриву коні, він відчув, як ззаду з'явилася чиєсь тінь.
Тінь падала не на нього, а в сторону, але була занадто довгою.
- Доброго ранку. Ти прийшов попрощатися?
Тео озирнувся і побачив позаду себе гігантську фігуру Гібри.
Вчора ввечері інформатор випив півтаверні, але колір його обличчя був так само хороший, як і у користувача аури майстерського рівня. Після цього пересічна людина могла б на тиждень або навіть померти.
- Ну, щось на зразок того. У звичайній ситуації я був би попрощався відразу після закінчення угоди, але цього разу вона була надто великою — кивнув Гібра. Взаємини "науковець-виконувач" вже дійшли до кінця, а отже його тон був таким же як під час першої зустрічі.
- У тебе є корисна інформація?
- Це називається післяпродажне обслуговування. Або, якщо простіше, вміння бути вдячним.
Теодор зацікавився таким поворотом справ і почав слухати, що скаже йому Ґібра.
- Ти сказав, що у тебе немає конкретної мети?
- Так, я збирався залишитися в місті довше.
Спочатку Теодор планував провести в Каргасі щонайменше три місяці. Але виникла змінна, названа підполним аукціоном, де він мав зіткнутися з Компанією Оркус.
Звичайно, завдяки аукціонам йому вдалося отримати набагато більше оригінальних книг, ніж він очікував. Тео думав, що застрене тут на кілька місяців, але йому вдалося перевиповнити свій план і отримати незмірний додатковий прибуток. З цього моменту настав час потурбуватися про наслідки зірваного джек-поту.
- Якщо можливо, вирушай на схід.
- На схід?
- Так, на схід.
Теодор зробив спантеличений вираз обличчя.
- Головна сфера діяльності Компанії Оркус охоплює південно-захід центрального континенту. Тому вони мають сильний вплив на південь і захід. Але ось на сході воно слабше. Якщо ви підете у прибережне королівство, то зможете дихати легше, — пояснив Гібра, пояснюючи причину такої поради.
- Дякую за рекомендацію, але я точно нічого не повинен за це після проданої служби?
- Ні, все гаразд.
Гібре насолоджувався тим, що Компанії Оркуса завдали удару.
- Звичайно, кілька разів моя щелепа відвисла, але це була цікава робота.
Теодор помітив, що Гібри мав свої власні приховані мотиви, але він також міг впевнено сказати, ніби інформатор йому не брехав. Розваги Тео поступово покращували його інтуїцію, і він починав розуміти, коли людина робить щось дійсно, а коли криїть у душі.
Отже, Тео вклонився Гібре і сказав:
- Дякую.
- Сподіваюся, ще побачимося. Якщо вийде, пошукаю кілька оригінальних книг і продам їх тобі за високу ціну.
- Так, тоді до зустрічі.
Після короткочасного прощання двоє чоловіків повертались спиною один до одного. Можливо, колись вони знову зустрінуться, а можливо ні. Кожен з них розумів це і пішов у свою сторону.
Коли Теодор пішов на місце кучера, Ґібра вже був у його нетрях. А потім назустріч викинув Аккан.
- Дякую за можливість добре заробити, адміністратором філіалу.
- Будь ласка.
Ситуація двох людей була такою ж, як і завжди. Гібра йшов попереду, а Акан слідував за ним. Вони вже кілька років працювали разом, а тому Гібра міг з закритими очима сказати, що в поході Акана є щось підозріле. І не важко було здогадатися, що це була причина.
- Акан, тобі цікаво, чому я допоміг йому?
- Ну, е-е... Вибачте.
- Не вибачайся. Цікавість є природною рисою кожної людини. Розсіяти Імперію оголосили солідну винагороду за інформацію про « Героя Мелтора», і тому ти напевно запитуєш себе: чому я не можу втриматися від цього?
Як тільки були згадані слова "Герой Мелтора", атмосфера в перевулку помітно похолола. Інформаційна Гільдія не мала впливу на північний континент, але це була найкраща у своїй сфері. Тому вони не могли навіть не чути про репутацію героя, який врятував його від рабства і уклав союз з нейтральним Ельфхаймом. Також вони добре знали, що Імперія Андрас готова заплатити круглу суму грошей за інформацію про цю людину.
Проте Гібра відмовився від цієї можливості.
- Що ж, я дійсно міг би отримати хорошу винагороду, якби продав цю інформацію. Імперія кишить варварами, але вони не з тих хто порушує свої обіцянки. Можливо, вони справді віддячили б нам за цю послугу.
- Тоді чому...?
- Акан, — перервав його холодним тоном Гібра, - нехай ми і сточні щури, але наші стічні стоки – Каргас. Заробляння кількох додаткових золотих монет не варте того, щоб ризикувати всім державою. Продавши цю інформацію Андрасу, ми станемо ворогами Мелтора.
– ...
- Імперія Андррас є країною, яка не цікавиться союзниками. Наша допомога варта кількох золотих монет, а коли ми залишимося самі по собі, армія Мелтора вторгнеться на центральний континент.
Як тільки це станеться, Королівство Каргас буде стерто з лиця землі. На відміну від півночі, який жив сотні років війни, центральний континент був ослаблений довгим періодом спокою.
У них був лише один або два майстри, в порівнянні з Північним, у якому таких було більше шести-сім осіб. Мелтор и Андрас... Центральний континент не міг собі дозволити виступити проти жодної з цих країн. А найважливіше те, що причиною війни було не Королівство Мелтор, а Імперія Андрасу.
Нагорода, яку вони пропонували за Теодора пізніше могла бути вигідна. І справа була не в особистій вдячності Теодора Міллера. Ґібра ретельно все розрахував і зрозумів, що така гра не варта свічки.
Гібра знав, що Акан не погодиться з цією аргументацією і тому запропонував йому зустрітися в нетрів.
- Отже, ти не можеш залишитися живим.
Тіло Акана впало на землю. Він помер, перш ніж навіть зрозумів, що в його шию встав чорний кинджал. Це була одна з чудових умінь людини, призначеної для управління Сипотським філіалом (Короля Миша).
Поглянувши на лице чоловіка, що вбив його, Гібра пробурмотів:
– ... Ти досить компетентний співробітник, але водночас - корумповане створіння. Я знаю, що ти не зможеш тримати свій брудний язик за зубами.
Отже, Гібра вбив його. Він проколов шию свого підлеглого, якого знав вже кілька років, щоб запобігти витоку цієї інформації.
Як і завжди, настало гірке враження.
Гібра виплюнув мокрота, намагаючись позбутися цього гіркого смаку в роті.
Він не міг повернути назад те, що вже зробив. Тепер він міг тільки дивитися вперед.
Сьогоднішні інвестиції в майбутнє окупуються у декілька разів.
***
Теодор виїхав з міста, навіть не підозрюючи, що хвилиною перед тим відбулося вбивство. Сидячи на місці кучера, він щось бурмотів собі під ніс:
– 30 градусів праворуч... Тепер 42 градуси вліво... Додати трикутник до шестикутника і пенсаграму до кола...
Для сторонніх це було б звичайне бормотування з абсолютно невідомим значенням, але будь-який маг, почувши його, був би багато здивований. У боротьбі Теодора було десятки рівнянь, а в ньому закінчувалося сотні артиметичних операцій. Крім того, він робив це під час їзди по вибоїстій дорозі. На відміну від експрес-карету, воза сильно трясло, проте Тео не відчував нудоти і запаморочення.
Невдовзі він успішно завершив свої розрахунки.
- Гаразд, ніби готово.
Тео задоволено подивився на магічне коло, яке накреслити за лічені хвилини. Це був магічний коло заклику, який він взяв з поглинутих знань Сатомера. Спочатку ця магія вимагала заклинання, яке послужило б каталізатором для виклику будь-якого створіння, але Теодор не потребував у ньому потреби завдяки « контракту» Сатомера.
Для виклику достатньо було всього однієї краплі крові.
Вшу-у-вух!
Кров впала в коло, і спалахнуло яскраве світло. Він пробіг по всіх гранях магічного кола, намальованого на пергаменті, і в міру того, як мана проходила за світлом, почали формуватися ворота через які могла пройти викликане істота. Після підписання угоди Тео міг просто використовувати ім’я прикликаної істоти. Але поки що весь цей процес був незбережений, оскільки він ще не стояв перед контрактом.
Зрештою усі приготування закінчилися, і Теодор вимовив ім’я литого створіння.
- М'який ворон, я кличу до тебе...
Це була істота, отримана ним від Сатомера.
- Твоє ім'я Хьюгін!
Одночасно з цим магічним колом вийшло щось чорне. Першими виявилися породжені пір’я, і невдовзі перед Теодором з'явився сам ворон.
Тео з захопленням подивився на нього, і крук відкрив дзьоб. Цікаво, його крик буде схожий на орлиний? Тео був сповнений сподівань.
Через мить крук Х’югіна закричав:
– Карх-р-н!
– ...
- Кхр-р!
Крик був типовим карканьєм. Теодор, який очікував більшого, зітхнув глибоко. А ще через мить на цей звук відреагував хтось інший.
- Доброго ранку, молодий пане. Що це за шум? Таке відчуття, ніби якогось п'яниці знудило.
– ... Вот.
- Е-е? Крук?
Почувши, що це створіння було викликане Теодором, Рендольф змінився в обличчя. Цей крук зовсім не відповідав образу молодого пана.
Прикриваючи долонею рот, Рендольф згорівся, намагаючись утриматись від судового сміху, після чого сказав:
- Фу-у-ф. Давно мене так не смішили. Я і не знав, що ти можеш викликати таке.
- Я думав, що настав час це зробити.
Тепер Тео міг зрозуміти розчарування, яке Сатомер пережив протягом усього свого життя. Поки Тео здавалося, що на нього зверху вилили відро з поміями, Рендольф присів поруч із ним. Наймаячник також не страждав від трясіння, оскільки для користувача аури, який був близький до рівня майстра, нудота була далекою історією.
Після хвилини мовчання Теодор сказав:
– ... Прошу вибачення, що втягнув тебе у все це.
- Хм? - Нахмурився Рендольф від такого несподіваного вибачення.
- Через мене ти став ворогом Компанії Оркус. Якби я цього не зробив, тобі б не довелося тікати...
- Припини, молодий пан, — похитав головою Рендольф, відхиляючи вибачення, – Ти думаєш я зробив це, щоб допомогти тобі? Я вирішив слідувати за тобою, тому що у мене є свої міркування на цей рахунок. Тому тобі не треба шкодувати про рішення, яке я прийняв.
– Но...
- Ні, я повинен бути чесним з собою. Мені дійсно пощастило, що я зустрів молодого пана.
- Пощастило?
Від такої несподіваної відповіді Теодора піднялися брови.
Рендольф став ворогом чорнокнижника і навіть воював з лицарем смерті. Тим не менш, зараз він говорив цілком щиро. Найманець був дуже радий, що знову зустрівся з Тео. Можливо, після того як Рендольф знайшов меч у Баронстві Міллерів, він мав схильність до Теодора.
Але з цією людиною завжди траплялися кумедні речі.
- Я знайшов реліквії і за рік відточив свої навички, але після цього я більше не відчував прогресу чи навіть адреналіну. Потім я зустрів молодого пана і побував у бою, який змусив мою кров кипіти. А в мене, хочу зауважити, давно вже такого не було.
Рендольф зрозумів це, коли зіткнувся з лицарем смерті. У цьому бою його наполегливі навики почали прориватися вперед. Наймаячник балансував на межі життя і смерті, а по його шиї то й справа пробігала хвиля холоду. Нечасто зустрічалися такі противники.
Ось чому він вирішив супроводжувати Теодора. Він був упевнений, що це допоможе йому досягти рівня майстра, який вже мерехтів перед ним.
- Це подорож, яка має зробити мій меч повноцінним. Отже, тобі не про що жаліти і хвилюватися, молодий пан.
Рендольф змінив тему, перш ніж Теодор встиг відповісти.
- Куди ми прямуємо?
Тео розсміявся від такого незграбного методу і відповів:
- Я думаю над східом. У Королівстві Солдун у Компанії Оркус куди менше впливу, а тому ми зможемо спокійно зайнятися своїми справами саме там.
Теодору потрібна була перерва. Він отримав більше 20 оригінальних книг і повинен був поекспериментувати з Ожерелем Шарлотти. Якщо він добереться до прибережного королівства на сході континенту, то якийсь час зможе побути в спокої і спокою.
Однак слова Тео Рендольф дещо змінили обличчя і, непереконливо подивившись на свого співрозмовника, пробурмотів:
- Гм, я б не був так впевнений.
- Що ти маєш на увазі?
- Де б не був молодий пан, скрізь відбуваються інциденти. Не думаю, що Солдун стане винятком...
- Ні в якому разі... Я повинен вірити, що цього не станеться - посміхнувся Тео.
– Ну-ну.
Двоє чоловіків зітхнули і подивилися на широкі луки Каргаса.
Якщо вони продовжуватимуть підтримувати цю швидкість, то вже через тиждень залишать Королівство Каргас і перетнуть кордон Солдуна.
А що стосується того, чи зможуть до них там простягнути руки Компанії Оркус ... Це було тільки одному богу ведомо.