Глава 97 — Державні гості Ельфхайму (Часть 3).
Про місію в Ельфхаймі було повідомлено по всьому магічному товариству.
Король наказав просити про це, але умовне розголошення інформації було неминуче, тому що потрібно знайти підхід магів для участі в місії.
Так чи інакше, на даний момент в Мана-вілі було менше ста магів, а тому було мало шансів на те, що ця інформація прокинеться на вулиці.
Але ті, хто чув новини, були в захваті.
- Сьогодні у столиці залишилося 93 вищих маги, з яких 71 було заохочено взяти участь в делегації. Із решти двадцяти двох - тринадцять також хотіли б взяти участь, але змушені були відмовитися через різні обставини, — криво посміхнувся Вінс, пояснивши, що в Магічному товаристві ось-ось повинна була розбитися справжня війна.
Ельфхайм був святою землею ельфів, куди не домагалися поступатися людям, а тому навіть магам хотілося дослідити цей таємничий світ. Нехай це і не була велика експедиція, але можливість зазирнути в серце Великого Лісу того коштувала.
Магії завжди прагнули нових вражень.
– ... Та вже, буде дуже шумно.
- А хто не захоче піти? На Орту не можна натиснути, але він стикнеться з ситуацією, коли люди мобілізують усі види хабарництва та історій.
Ельфхайм був містичним краєм, переповнений елементами та масою. До цих пір у королівстві ельфів не допускали представників інших рас. Це була святиня, в якій охороняли шість вищих ельфів. І якби маги змогли побачити і зрозуміти деякі їхні секрети, то їх дослідження просунулися б на десятиліття вперед.
Деякі люди мріють перетнути « мережу », тоді як інші хотіли мати нові матеріали для своїх досліджень. Кожен чарівник намагався довести Майстра Білої Вежі Орте, свою цінність.
У певному розумінні Курт III зробив найкраще рішення, порушуючи вербувальну мотузку саме Майстерові Білої Вежі. Якби це був Теодор, який не займався політикою, то хто знав би, що б могло статися?
- Уф... Це може виглядати жалюгідно, але я радий, що на цю роль призначили не мене, — пробурмотів Тео.
- Ха-ха, згоден. Якщо б відбирав кандидатів ти, то я навіть не встиг би з тобою поговорити.
Була велика різниця у переконуванні Майстра Вежі і молодого мага, хай і вищого рангу. Було сказано, що набагато легше зблизитися з магом високого рангу за допомогою хабара, ніж із Майстра Вежі. Курт III вчил це, а тому і не став надавати Теодора такими повноваженнями.
- Мені треба йти. Співбеседання буде вже дуже скоро.
- Собеседання?
- Так, у Майстра Білої Вежі. Він проводить співбесіду з претендентами про те, як вони можуть допомогти національним інтересам у переговорах з Ельфхаймом.
Тео відразу посміхнувся, зрозумівши значення цього.
- Вчитель, а хіба Ви не зайняті вивченням стародавньої мови?
- Ну, а що, хіба я не повинен іноді робити ковток свіжого повітря? Крім того, в Ельфхаймі я можу знайти деякі підказки. Якщо подумати, ельфи бачили набагато більше людей і тому можуть бути цілком корисними.
Слова Вінса були близькі до правди. Ельфи жили в більш як три рази довше, ніж люди, і тому Тео не міг заперечити можливості того, що у бібліотеках Елфхайма залишилися згадки про стародавні мови.
Але Тео не став ясно кивати нерухомо стоячий Вінсу, а натомість лукаво прошепотів:
- Учителю, хіба це не виправдання?
- Кху-кху! Мені подобаються розумні учні, але учнів, які з’являються на очах, що викликають дискомфорт!
Коротко кажучи, Тео мав рацію. Двоє чоловіків поглянули один на одного і розсміялися. Потім Вінс пішов до своєї кімнати. Стоячи вже на самому порозі, він озирнувся, ніби про щось згадав.
- Це нагадало мені дещо. Я бачив, що в заявці присутній і та дитина. Її документи для співбесіди добре підготовлені, а тому, як би це не було несподівано, вона цілком може пройти.
- Дитина...?
- Сильвія.
Насправді, геній, що досягнув 5-го кола ще до двадцяти років, мав повне право подати заявку на участь в цій місії. Сільвія допомагала йому тренуватися протягом місяця, і вона теж володіла недюжиною талантом. А ще вона добре підготувалася для цього інтерв'ю.
Тео з захопленням кивнув, але Вінс тільки видав маленький подих.
- У тебе попереду ще довгий шлях. Ось чому партія...
– А-а?
- Ні, нічого. Це не та історія, про яку має говорити третє обличчя.
Вінс вирішив не розвивати цієї теми і повернувся до своєї кімнати, залишивши Теодора одного.
***
Рівно через три дні майстер Білої башти закінчив розгляд заявок і безжалісно відмовився майже всім, за винятком одиниці.
Чарівники були наче вченими, які намагалися дослідити таємниці магії, а тому у старших чарівників було багато знань. Отже, не дивно, що як Майстер Вежі знання Орти були еквівалентними до кількох бібліотек.
- Збір диких трав для культивації. Вибачте, але Б2-Мандрагора не росте у Великому лісі. Можливо, вам варто вивчати трав у західних болотах.
- Вибачте, але хоча б раз...!
- Дослідження елементівальної магії в Ельфхаймі? Це розумно, але хіба ви не знаєте, що ельфи відчувають огиду до акту зачарування елементами? Ця місія не дослідницька. Відмовлено.
- Н-но...
Орта не дозволяв маніпулювати та прихованими науковими мотивами, а також добре розумів звичаї ельфів. Він мав дуже широкий спектр знань, і його вміння поводитися було куди краще, ніж у будь-якого іншого Майстера Вежі.
Магі, які були настільки дурними, що намагалися підлизатися до Орте, і ті, хто дозволяв помилки, були негайно відіслані їм геть. На щастя, знайомі Теодорові люди не потрапили в категорію таких випадків.
Теодор отримав список імен за кілька годин до відправки і знайшов у ньому два знайомих йому імені.
- Винс Гайдель з Красної Вежі... І Сильвія Адрункус з Синей Вежі.
Вони обидва були приголомшливими. Вони конкурували з понад 70 чарівниками того самого рангу і перемогли. У той час, як Вінс взяв своє завдяки досвіду Сільвія була наймолодшою і геніальною студенткою місії. Тео був майже впевнений, що тепер маги, яким відмовили, пішли втамувати свої сумні почуття.
А в наступний момент...
- Хонь! - Мітра вискочила з квіткового горщика, що стояв на вікні, пролетіла по повітря і врізалася у Щоку Теодора. У неї був такий вигляд, ніби вона сама була цьому здивована.
- Ух! Мітра?
Проте Тео не встиг поставити їй запитання, як він зашехнувся. Він відчував те, що не могло бути проігноровано його шостим відчуттям. Здавалося, що воно було і тут, і ніде. Це відрізнялося від Вероніки, але ця присутність була настільки великою, що її майже неможливо було ігнорувати.
Якщо б йому довелося би описати це словами, то це щось схоже до нематеріалізованого духу. Логіка Тео усвідомила особистість людини раніше, ніж спрацювала її інтуїція.
- Сер Едвін? - Відчинивши двері, запитав Тео, зробивши здивований вигляд.
– ... О, вибачте. Я не дуже добре володію людськими правилами етикету...
- Проходите. Наступного разу, якщо ви захочете зайти, то просто постукайте.
- Ах! Це називається "поступати"? - Едвін відповів, заходячи в кімнату. На відміну від його таємничого вигляду на аудієнції, тепер, коли він не стояв перед королем і палацами, ельф здавався зовсім іншим.
Едвін обережно переступив поріг і сів на стілець відповідно до інструкції Тео. Потім він подивився на Тео з палаючим поглядом і сказав:
- Вибачте за те, що так пізно прийшов. Я хотів відвідати Вас у перший день, але мої обов’язки сповільнилися від моїх бажань. Отже, я дуже радий зустрітися з вами.
- Дякую, взаємно. Що ж... - Але чому ви такі ввічливі? Подібний погляд сера Едвіна дещо обурливий.
Тим часом, реакція Едвіна виявилася дуже несподіваною. Він тупо втупився на Тео, очевидно не розуміючи, про що він говорить.
- Вам не варто почувати себе обтяженим. Ви - сила і благодать, які врятували Елленю! Спаситість однієї з наслідниць Арви варта набагато більшого!
- Ні, це не...
- Я не знаю про людські звичаї, але для нас, ельфів, природно ставитися до вас з такою честю. Будь ласка, зрозумійте це.
Це був справжній культурний шок, і Тео просто не знав, що робити.
З його точки зору, людина з рівнем майстра могла в будь-якій країні виставляти напоказ своє становище. Така сила могла подолати будь - яку соціальну структуру — окремих осіб, ранги і навіть багатство! Тео ніколи не міг собі уявити, що таке трансцендентна істота буде так поводитися з ним.
Це разюче відрізнялося від людей, які були зациклені на собі. Ельфам була притаманною більше цінувати своє суспільство в цілому. Різниця між двома расами була також дуже непростою для Тео, але питати про щось подібне Едвіна було б занадто грубо, а тому Теу вирішив просто витерпіти. Крім незручності, яка його прямо-таки переповнила, уважне ставлення не було нічого шкоди в собі.
Однак наступна пропозиція поставила під сумнів цю думку.
- Благочестивець, чи є місце яке ви хочете відвідати в Ельфхаймі? Я радий відвезти Вас туди.
- Я не знаю жодних місць, тому...
- Ах, точно. Я був занадто короткозорий. Я покажу Вам те, що вам сподобається.
- Все буде нормально, якщо ви будете робити це помірковано. Помремо.
Едвін із запалом ставив йому запитання, а Теодор з втомленим обличчям відповідав. Спілкування між людиною та ельфом було рідкісним у цей час. Едвін, порівняно з першим враженням Теодора про нього, опинився на диво балакучим ельфом. Тео любив мовчати, тому не міг почуватися незручно.
Таким чином, їхня розмова перейшла в дещо інше русло.
- Це... - Едвін сказав, тримаючи в руці подарунок від Еллени.
Це насіння витіснило голубе світло. Коли обгорткова тканина була знята, Тео відчув запах. Крім того, Мітру і всі елементи навколо Едвіна привернули його увагу!
Едвін посміхнувся, спостерігаючи за реакцією Тео і пояснив:
- Це насіння світового дерева. Звичайно, воно відрізняється від того, що говориться у міфах, але воно все ще має певний ефект.
- Део! Део! - Тіо, що штовхався за одяг, пустила слини Мітра.
Тео не міг проігнорувати свого милого елементу і прибий його.
Потім Едвін несподівано протягнув насіння Мітрі.
- Елленя залишила Вам повідомлення: « Дайте це насіння Мітрі.