Глава 95 — Державні гості Ельфхайму (Часть 1).
У королівстві магів, Мелторі, було більше чарівників ніж в будь-якій іншій державі північного континенту, і кожна з башт магії виступала у ролі його опорної колони. Магію, яку вони інтегрували в науку, можна було назвати коренем процвітання Мелтора. У порівнянні з аурою, орієнтованою на бойові дії, магія була універсальним знаряддям для того, щоб Мелтор міг змагатися проти Імперії Андррас, навіть незважаючи на те, що він має мізерний ґрунт і обмежені ресурси.
Проте існувала одна область, яку маги уникали з усіх сил. Це була політика, де основною силою було не магія, а обман та різні схеми.
« Мене викликали з політичних причин» — подумав Теодор, дивлячись на себе у дзеркало. На ньому була надета тепер вже цілком знайома йому мантія.
Мантії використовували, щоб носити поверх іншого одягу, але Тео не відразу звик до дрібного орнаменту та складного вишивки. Щоб повністю вдягнутися, йому потрібно було кілька хвилин. Якби не загальноприйнятий етикет, Тео просто накинув би її зверху, як плащ.
- Цього досить.
Він зав’язав останній вузол і потягнув за шнур.
Дынь-день!
Як і очікувалося, до кімнати зайшов слуга. Його гострі очі швидко оглянули вбрання Тео. Типово, вважається, що такий незрілий молодий чоловік не може бути поінформований про всі етичні норми королівського палацу.
Якщо Тео в чомусь помиляється, то слуги не минають відповідальності. Однак Тео відмовився від його допомоги і сказав, що одягнеться сам. І ось слуга побачив, що вбрання Тео цілком ідеальне.
– ... Теодоре, я відведу тебе в зал для аудієнцій.
Спочатку слуга був здивований, але потім згадав про благородного чоловіка і швидко відновив самовладання. Це було одночасно і природно, і дивно, але незабаром він заспокоївся, знайшовши для цього свої власні аргументи. Тепер сім'я Міллерів була справді благородною родиною.
Теодор не знав про те, які думки крутяться в голові у слуги, і просто ступав по коридорах палацу, котрі йому вже дуже знайомі. Він ішов шість місяців тому і досі пам’ятав, де були статуї. По правді кажучи, він міг би дістатися до місця призначення і без допомоги слуг. Крім заборонених зон, він міг скласти у своїй голові справжню мапу всієї палацової території. Подібні здібності мали не всі маги.
- Теодор.
- О, ми вже на місці.
Поки Тео думав, вони вже приїхали до місця призначення. Зал за дверима, на якій був виграбований орал, представляв собою місце, де проходили королівські аудієнції. У королівському палаці було лише кілька залів, які позначали символом орла.
У свою чергу зали, до яких належали вежі магії, відзначалися символами тварин, відомих своєю мудрістю. Тео поставив питання: які тварини собі вибрали майстра баштів: сову, черепаху чи когось іншого?
Ухр-р.
Скрипа майже не було. Можливо, все було просто добре змащено, але так чи інакше, важкі двері відчинилися практично беззвучно. Усередині стояла така тиша, що вона сама здавалася гучним звуком, а очі всіх присутніх зосереджувалися на тому, хто відкрив двері — Теодоре.
Коли Тео зіткнувся з кількома десятками пар очей, він напружився.
"Що сьогодні в них за настрій?"
Тео, безумовно, став певною знаменитістю, але, порівняно з деякими зі присутніх тут, він не був кимось особливим. Саме там були присутні найвпливовіші люди Мелтора. Усі люди, на кого ви дивитесь, були або високопоставленим вельможею, або урядовцем.
Тео був цікавою особою, але ті люди там ставилися до тих категорій, які мало цікавилися такими як він. Однак тепер їхні погляди відрізнялися від звичайних. Це було набагато серйозніше, ніж на придворному балі або навіть в дуелі.
А наступні слова лише посилили його збентеження.
- Теодоре, сьогодні ти сидиш тут.
– ... Старший?
- Так, мені наказали посадити тебе тут.
Тео збентежено озирнувся. Він був змушений зробити це, в той час як більшість лордів сиділи на куди нижчих позиціях. Теодор не бачив жодного віконта, і на подібних йому місцях сиділо лише кілька маркерів. Навіть магу потрібно було бути принаймні старійшиною, щоб сидіти тут.
Для Теодора було безпрецедентно сидіти на такому високому місці. Тож цілком природно, що він викликав у людей нижчий гнів. Але ніхто з них не протестував проти цього.
Він уперше сидів на такому розкішному місці. Шовкова обшивка стільця не дуже відрізнялася від інших, але саме повітря відчувалося зовсім інакше.
Водночас з цим хтось поклав йому на шию гарячу руку.
- Привіт, малюк. Як твій поступ?
– ... Майстер Вежі.
Його шкіра почала покалічувати. Був тільки один чоловік, який міг так звести з розуму довколишній його ману.
Огненно-рижаче волосся Майстра Красної Вежі, Вероніки, защетали вуха Тео. Оскільки Тео присвятив себе спеціальній підготовці, то більше місяця не чув цього голосу. Вероніка розсміялася, коли побачила Тео злегка кулькнувся.
- Хо-хо, це ж твій перший раз на місці старшого члена придворного збору?
Відстань між ними була не достатньо великою, щоб серце Тео припинило шалене битись.
- Давно не бачилися... Але, Майстер Вежі...? - Щоб заспокоїтись, сказав Тео.
– А-а?
- Ви знаєте, чому мене сюди посадили? Це дійсно мій перший раз, і я нічого не розумію.
Вероніки трохи округли від його слів, потім вона кивнула, все зрозумів.
- Ага, ти прийшов нічого не знаючи? І правда, це не стали б обговорювати відкрито. Здається, що інші використовували свої зв'язки щоб наперед все дізнатися.
З цими словами Вероніка озиралася по сторонах. Вона відчувала тиск з боку деяких людей. І це було спричинено тим, що вона сама прожгла їх поглядом наскрізь. Це стало причиною того, що мешканці палацу мовчки прийняли місце Теодора.
Вероніка подивилася на них, ніби вони здавалися їй жалюгідними, і сказала:
- Очевидно, твоя позиція недостатньо висока, щоб сидіти тут. Я думаю, що скоро ти її заслужиш, але на даний момент це не так. Але сьогодні ти найбільш відповідна людина, щоб сидіти саме тут.
- Сьогодні?
– Да. Вони прийшли не до Мелтора. Вони прийшли до Теодора Міллера.
Перед тим як Тео зрозумів значення цих слів, королівський лицар біля престолу вигукнув:
- Його Величність, Король!
У той самий час десятки людей встали і поклонилися, коли через завісу з'явився Курт III. Як завжди, Курт III опустив формальні процедури і сів на трон. Перед тим як почати розмову, він почекав, поки всі встануть.
- По-перше, я хочу подякувати всім за те, що відгукнулися на такий раптовий виклик. Ця ситуація неприємна, але я хочу, щоб ви знали, що це важливий поворотний момент для нашої країни. Можливо, дехто вже знає про що йдеться, а деякі ні. Я просто підсумую це кількома реченнями.
А потім король перевів свій погляд в сторону верхнього ряду кресел. Туди, де сидів Теодор.
- Прибув посланець з Ельфхайму. Вперше в історії це зроблено у дружніх, а не торгових цілях. І зараз ми з ним зустрінемося.
Коли пояснення закінчилося, шум у залі почав наростати. Люди збуджено перешіптувалися, обговорюючи ситуацію.
Земля ельфів, Ельфхайм, не була повністю ізольована від інших. Ельфи підтримували помірні зв’язки з людськими державами, але вони ніколи не були між ними.
Ельфхайм, на яких спеціалізувався товари, був настільки високої якості, що їх не можна було виготовляти ніде, крім самого ельфейму. Ельфи швидко пристосувалися до співпраці з розвитком людської цивілізації, але пропозиція дружби завжди відкидалася.
- Д-дружба...?
- Якщо так, то клімат на півночі зміниться!
- Я й подумати не міг, що Ельфхайм таке запропонує...
Ельфхайм ніколи не ставав на бік країни, як і ніколи раніше. Ельфи залишалися нейтральними і просто спостерігали за тим, як інші держави воюють та укладають союзи. Великий ліс, який простягався вздовж їхніх кордонів, давав їм можливість жити в ролі третьої сили.
Андрас і Мелтор могли б разом вторгтися в Ельфхайм, але поки вони залишалися один одному ворогами, то жоден з них не сміявся налаштувати проти себе королівство ельфів. Але тепер цей баланс міг зруйнувати.
Як тільки всі сіли на свої місця і заспокоїлися, Курт III кілька разів плескнув у долоні й подивився в бік входу.
- Заходьте.
Все замовкли. Це був момент, коли їхній погляд мав постати посланець ельфів — той, хто міг змінити всю епоху. Вони не могли приховати свого напруження. Хтось протирав окуляри, а хтось поправляв краватку. Навіть Теодор, відчуваючи напруженість через залу, сковтував глум.
Через кілька хвилин або, можливо, декілька секунд мовчання, нарешті з'явився посланець з Ельфхайму.
- М-м ...!
- Це він...?
Світле волосся, колір яких наближався до срібного, стікали по його плечей, а його ніс і очі були такі ж прекрасні як у скульптури. Посланець повністю відповідав твердженню, що ельфи є найпрекраснішою расою. У нього була біла шкіра, а одяг і обладунки були зроблені з невідомого металу та тканини. Тоді як очі всіх присутніх були засліплені цією блискучою зовнішністю, Тео захоплювався іншою причиною.
Він бачив, як навколо ельфа танцюють елементи.
- 23? Ні, навіть більше...
- Малюк теж помітив.
Вероніка, яка дивилась на ельфа, зацікавилась тихим бормотом Тео.
- Духовний Страж, хоронитель духів. Лісові труси послали досить велику шишку.
– Варта? Хто це?
- Цей титул використовується серед ельфів. Він присвоюється елітним елементістам, які можуть взаємодіяти зі старшими елементами, і високорангоновим воїном-ельфам. Іншими словами, він майстер.
Голос Вероніки був спокійний, але зміст її слів потряснув Теодора.
Духовний Варта - це істота, що відповідає майстрі меча або магу 7-го Круга! Якщо Вероніки говорили правду, то цей посланець міг бути цілком сам. Одного майстра було більш ніж достатньо, щоб представляти все державу.
Посланець зупинився і шанобливо вклонився.
- Вітаю пана Мелтора, чарівного королівства. Едвін, син третього Клана Буков Ельфхайма, радий зустрітися з Вами. Вибачте за мої можливі грубі манери.
- Для нас честь зустріти посланця лісу. Едвін, я щиро вітаю Вас у Мелторі.
На відміну від прийому делегації з Імперії Андрас, це було дуже люб'язно вітання. Посланець представився Едвіном, не втрачаючи своєї грамотності, тоді як Курт III показав свою королівську гідність і відповів з повагою.
Таким чином, основні правила пристойності були дотримані, а данина шанобливе — віддана.
Коли настав час продовжити розмову, Курт III обережно закинув удочку:
- Ельфхайм є нашим сусідом, але також це дуже далекий край. Ви не маєте наміру зближуватися з людьми в чомусь, окрім торгівлі, і ми завжди поважали ваш вибір.
- Так, слова Вашої Величності правдиві.
- Отже, мені слід здивуватися. Чому мій сусід пройшов такий довгий шлях?
Здавалося, що Едвін підняв голову.
Йому не потрібно було обводити поглядом весь зал. Елементаль Тео видавався особливим ароматом. Аромат, який відчували всі ельфи незалежно від своєї сили.
Едвін подивився на нього і сказав:
- Я скажу Вам. Я прибув сюди, щоб відплатитить людині, яка врятувала шосту танцовщицю клана Елленю, і запросити його, а також її супутників, стати гостями королівства Ельфхайм!