Розділ 82 — Національний скарб Умбра (Часть 1).
Курт III закінчив свою промову, і бальний зал наповнився приємною музикою.
♪ he ✔!
Зазвичай придворні музиканти рідко коли мали нагоду виявляти свої вміння, і тому вирішили не впускати цього шансу. Музиканти майже не надривалися, щоб зробити найбільш гармонійну мелодію зі своїх музичних інструментів, яка наповнювала цілу залу. Звичайно, музика приваблювала людей. Тому кількість чоловіків і жінок, які танцюють один з одним, дедалі зростала кожна хвилина часу.
Сповнення було справді чудовим, і навіть Теодор почав притопати ногою. Тим часом Курт III, хоч вже і вручив Теодору медаль, але ще не покинув його.
- Ухм, всі формальні процедури закінчені.
Курт подивився на Тео своїми фіолетовими очима і додав:
- За передачу тобі національного скарбу відповідає окрема людина. Вам буде неважко дізнатися про нього, і тому просто дійте згідно з його вказівками.
- Так, Ваша Величносте.
- Тоді тобі гарний час. Ти повинен спілкуватися з людьми, які чекають на тебе.
Коли Курт закінчив говорити, група палаців почала збиратися неподалік.
Столичні люди, які мали високий інтелект і вплив, негайно відреагували на такий раптовий захід, як бал. Більшість з них були набагато більш підступними та могутніми, ніж граф Берген. Ці старі змії тільки і чекали, коли Курт піде, щоб накинутися на Теодора.
Це був справжній соціальний дебют молодого героя.
— Я з нетерпінням чекаю на вашу працю і в майбутньому, Теодор Міллер, — сказав Курт, після чого поєднав Тео по плечу й пішов разом зі своїм помічником.
Незалежно від того, наскільки високопоставленою була ця справа, вони не могли оточити Теодора, коли король розмовляв з ним. Завдяки цьому деякий час навколо подіуму було вільно. Це була чудова нагода для Тео, якому не подобалася надміру метушні, прибратися кудись подалі.
Він швидко спустився з подіумом, роздумуючи на ходу: « Гаразд, тепер я повинен швидше знайти вчителя або інших людей із ваг магії. Ніхто не ризикне наближатися до групи старших магів."
У Мелторі статус магів прирівнюється до двоянського титулу. Маг 4-го кола був еквівалентний барону. Потім кількість магів, які досягли 5-го кола, різко зменшилась через присутність «стени». Отже, палаци були зобов’язані поважати старших магів.
Однак Тео не встиг довести свою думку до логічного кінця, як перед ним вибудувалася ціла стіна людей.
- Ах-х, Теодор!
- Приємно познайомитися, віконт Міллер!
- Для мене велика честь зустрітися з вами!
Дівчата палацового походження в суходях, що відкривали їхні тіла, з прикрасами у вухах та іншими коштовностями, які блищать у відблисках люстри, не припиняючи базікання, здавалося б невідзначуючими зачеплювали його своїми обголеними ручками.
"М'ягко!"
Його голову затьмарили м’яка шкіра і солодкий аромат.
« О-пасно. З такою швидкістю...!»
Він уперше зазнав такої масової атаки. Крім того, чарівність дівчат, яких виховували в сім’ї, була просто ганебною. Вони, звичайно ж, керували своїм тілом і навчались мистецтва приковувати до себе очі молодих людей.
Для них Теодор Міллер був найгарячішою партією.
Багато палаців були набагато старшими за таких. Їхні почуття не були щирими, і вони ставилися до них радше як до наложниць, ніж до дружин. Отже, молоді дами готові були на все, щоб вийти заміж за красивого молодого чоловіка, який в додачу був ще й героєм.
- Виконт Міллер, не могли б ви провести зі мною один танець?
Дама з золотим волоссям обережно поклала руку на плече Тео. Від м'якої поверхні її шкіри і передане тепла Тео просто не міг уникнути.
Він не знав, що робити, оскільки в цій ситуації кожен його неправильний рух міг спричинити якийсь інцидент. Поки він думав про те, що робити ...
– ... Почекайте, молода леді. Ви знаєте, до кого зараз торкаєтеся? - Вибачте, але це моє. Якщо ви його зараз же не відпустите, то я буду розглядати це як виклик. Хочете зі мною боротися?
Ніхто з людей, що оточували Тео, не наважився навіть затикнутися у відповідь. Тиск власника цього голосу був лише гнітючим, а між статусами вони були безсилі. І ось, після того, як молоді дами зникли з поля зору Тео, немов їх змило відпливом, він побачив і сам об'єкт цього впливу.
– Ах...! - Тео не стримався від легкого вигуку, коли йому з'явилася Вероніка.
На ній було облегле чорне плаття, а її чиста шкіра підкреслювалася багряним волоссям і прозорою вуалью. Її оголені руки й ще відкритіші груди відразу привернули увагу Тео. У порівнянні з верхньою частиною тіла, яка здебільшого була оголена, спідниця покривала довгий спідницю з глибоким розрізом зліва. Вероніка виглядала, наче справжня королева.
Теодор, молоді люди і навіть привабливі молоді дами, впевнені у своїй красі, відразу замовкли.
Вероніка відразу схопила звільненого Тео за праву руку. А потім, притягнувши вже обидві його руки до себе, прошепотіла:
- Гаразд, значить тепер я нарешті можу потанцювати з теперішнім героєм?
Їхні руки торкалися досить гарячого місця. Тим не менш, так було не через настрій Вероніки, а в зв'язку з теплом, яке вона витримала. Цей жар не був неприємним або важко переноситим, а вкупі з її запахом і текстурою шкіри у Тео потроху почав затьмарюватися розум.
— Майстер Вежі, я ніколи не вчився танцювати. Я чіплявся за залишки своєї свідомості і сказав Тео.
- Справді?
Вероніки на мить округли, після чого вона посміхнулася.
- Не хвилюйся. Досить, якщо ти просто будеш рухатися в гармонії з тим, як я буду тебе скеровувати.
- Направляти?
– Да. На сході є приказка, що « мистецтво богохульство як танець» і тому я думаю, тобі буде неважко повторити ці рухи.
Потім Вероніка підмигнула Теодору, який все ще хмурився.
- Все буде добре. Чи ти мені не довіряєш?
Такі запитання часто ставили людям, яким не можна довіряти.
***
Внаслідок цього танець Тео і Вероніки оцінили дуже високо.
Вероніка не обдурила. Вона дійсно мала важливі навички, і йому просто потрібно було робити все як вона. Більш ніж половина овань була призначена Веронікою, але дехто щиро плескав і Теодору.
- А тепер, як щодо свіжого повітря? — Приторкнувшись до його скрольної долоні, запитала Вероніка.
На обличчі Теодора з'явився спантеличений вираз, в той час як Майстер дивно посміхнулася і звернула напрямок. Це була тераса бального залу, вихід на яку прикривали щільні кардіони. Коли Тео подивився в той бік, його обличчя почервоніло ще більше.
– Т-терраса?
- Так, ти не хочеш?
- Н-ні, але...
Причина, чому Теодор заїкався - була простою. За словами Вероніки, тераса бального залу була призначена для відпочинку, щоб охолонути від спеки. Тео не дуже добре знався на соціальній поведінці, але був достатньо навчений і тому прийшов до такого незручного припущення.
Через кілька років Вероніка зникла за гадинами. Можливо, Тео просто здавалося, але він відчував як навколо нього почали шепотіти.
Зрештою Теодор з’явився на терасі, де його чекала Вероніка. Вона стояла, поставивши свою гладку ногу на перила тераси. Однак ця поза не здавалася призначена для його спокуси. Швидше, це виглядало так, ніби вона збиралася перестрибнути через перила.
Тео відчував, що щось не так, і обережно запитав:
- Вибачте, Майстер Вежі. Ми кудись йдемо?
– А-а? Хіба ти не хочеш піти в те місце, де заховане твоє національне скарб?
– ... Ось чому ви хотіли піти на терасу?
- Звичайно. А що в цьому поганого... Ах...
Нарешті Вероніка зрозуміла муки здорового юнака і з веселою посмішкою підняла вказівний палець.
- Хе-хе, хіба тобі не зарано? Тобі потрібно підрости ще на кілька років, перш ніж кидати такий виклик Вероніці!
- Я-я не це мав в-ввиду!
- Гаразд, ходімо. Місце знаходження національного скарбу не повинно бути відомо іншим людям.
Вероніка зникла за перилами тераси, не давши їй виправдання.
Зрештою, Тео теж зістрибнув вниз. Це відрізнялося від того, чого він сподівався, але не міг нехтувати своїм національним скарбом. Отже, він пішов через королівський сад за яскравими волоссям Вероніки.
Менш ніж за п'ять хвилин вони зупинилися.
"Тут...?"
Вероніка привела Тео в центр королівського саду, де стояв величезний фонтан мармурових скульптур.
Перш ніж він встиг задатись питанням, де знаходиться національний скарб вона опустила свою ліву руку в фонтан і почала пояснювати:
- Звичайні скарби цілком достатньо тримати в спеціальних складах, але речі з статусом національного достатку не можуть зберігатися в одному місці. Кожна з них має таку силу, що просто не може співіснувати. Деякі з них можуть вибухнути, якщо будуть взаємодіяти із простором магії, а тому було вирішено розподілити їх за певних точках королівського палацу.
Поки Вероніка говорила, місце, куди вона опустила руку, почало кипіти і незабаром вода перетворилася на пару. Потім вона залізла в фонтан висушеного і поклала руку на магічний коло, намальований на дні.
- Відповідальність за ті чи інші точки розподілена між керівництвом веж магії, і за національний скарб у цьому фонтані я відповідаю. Я знаю, що в ньому, але поясню після того, як дістану його.
Магічна сила нескінченними потоками виходила з лівої руки Вероніки в магічне коло, розбиваючи його на шматки. Щоразу, коли частина магічного кола руйнувалася, з статуї в центрі фонтану виходило зелене світло. Коли залишився лише один елемент кола, він засяяв яскравим світлом.
Це була зовсім не магічна сила або аура. Це була сила, яка належала до області повністю відмінної від життєвої сили Еллени.
Невдовзі Вероніка розібралася і з останньою печаткою.
Вшу-у-о!
Як тільки магічне коло зникло, статуя, де ховалося національний скарб, почала тріщати. Навіть мармур не міг витримати такої сили. І врешті-решт, скульптура піддалася небаченій силі і розвалилася зсередини.
Бу-рих!
З фрагментів статуї з’явилися смарагдова намистинка.
Це було справді дивне видовище.
– ... Що? - Пробурмотів Тео, ледве побачив цю намистинку.
Вона не виходила з - під контролю. Але ні, через мить все змінилося. Ця намистинка, здавалося, знаходиться одночасно і перед ним, і десь далеко за горизонтом. Вона виглядала невагомою, але водночас важчою від кувалду.
Тео читав про різні скарби, але цього він зовсім не розумів. Тому вирішив уважно слухати слова Вероніка.
- Національна власність No3, Умбра. Це спадщина раси, яка знаходиться поза матеріальним світом в якому ми живемо. Кажуть, що вони існують у формі таких духів і не знають про розуміння часу та простору. Той, у кого є ця намистинка може отримати їх здібності, але... Більше я нічого не знаю. Так чи інакше...
Вероніка обережно підштовхнула Тео і сказала:
- З цього моменту Умбра твоя. Бери її прямо зараз.