Глава 74 - Superbia.
Зауваження: назву розділу не перекладено, оскільки це слово є латинським. Що воно означає - ви зможете зрозуміти, дочитавши розділ до кінця.
Чарівники з башт магії переглянулися, віщуючи - реальність це або якесь зловісне наївність?
Голова Германа, який катався по землі, безсумнівно, підсвідковувала: те що відбувається не може бути яв’ю. Він втратив коло через травму, але його можливості як і раніше були еквівалентні 7-му Колоу. Однак вісім бойових магів, у тому числі й Германа, були знищені всього за 10 хвилин?
Це був ворог, якого вони не могли собі навіть уявити.
- 2-а машина, приготуватися! 3-я машина, поспішати і зайняти 6-е бойове побудова! Швидше! - Розповідав голос чоловіка, який опам’ятався первії інших. Це був Антон, ветеран Сіней Вежі і наступний по рангу чоловік у цьому конвоє після Германа.
Антон, маючи багато років досвіду бойового бою, знав, що в будь - який момент слід сподіватися несподіваних подій. Таким чином, після того, як 1-а машина була раптово знищена, він прийняв найсприятливіше рішення. А ще він не забув активувати магію спостереження і віддати вказівки.
Але його погляд не міг пробитися за межі фізичного бар’єра.
- Тьху, ось чому магія вогню так дратує...!
Залишки полум’я заважали йому побачити, що попереду. Під дією високих температур по полі бою було витіснено дим з вогнем, який здіймався над деревами. Пройде не менше 30 хвилин, перш ніж околиці знайдуть більш-менш чіткі форми.
Антон відкинув завдання з виявлення противника і швидко рушив до 2-ої машини. Підійшовши, він поклав руку на плече Теодора, який сидів поруч з Еленою.
- Гей, новачок!
- Так?
« Що...?»
Реакція Теодора була куди кращою, ніж очікував Антон. Голос Теодора зовсім не тремтів. Його спокійні очі, дихання і магічна сила не відповідали його віку. Але перш за все Тео справив враження людини, яка « побачила справжнє життя». Чутки про те, що він чудовий новобранець, здавалися правдоподібними.
Антон рішуче сказав, що коли він оцінив стан Тео, то відповів:
- Новачок, не думай ні про що інше, крім як про її безпеку. Ми залишимося і купимо вам якомога більше часу — принаймні до тих пір, поки не прийде Вероніка. Ти зрозумів?
- Я зроблю все можливе.
- Ти надзвичайно холоднокровна людина, як для чарівника з Червоної Вежі. Гаразд, я пішов.
Антон кілька разів плескнув Тео по плечу, після чого закрив двері в їх карету і прокричав чотирьох магам, що керували 2-ою машиною:
- Вперед! Прямо зараз! Напрямок не має значення. Забирайтеся звідси як можна далі!
За словами Антона, з долоні « нутрощів » вирвалися страшні пориви вітру. Парус знову роздувся, і воза рушила вперед. Як і очікувалося від Білої Вежі, їхній транспортний засіб почав впевнено нарощувати темп.
Невдовзі карета зникла з поля зору Антона. Це було все, що він міг зробити.
- Так, а тепер ...
Антон подивився на своїх колег, які зайняли унікальне для Синей Вежі побудова.
Хоч їхні стосунки з Червоною Башнею і не були добрими, вони ніколи не ворогували. Скоріше через свою впертість, вони у чомусь були навіть ближче один до одного, ніж до решти башт.
У першому авто був той, хто прибув до столиці приблизно в той же час, що й Антон. Цей чоловік був гордим чоловіком, але Антон не ненавидів його.
Вшу-у-ву-о!
На відміну від магів Червоної Вежі, які зосереджувалися на вогняній силі, Синя Башта проповідувала філософію співпраці. Вони мали здатність ділитися своєю силою і створювати синергію, яка максимізувала загальну ефективність. У битві один на один все було по-іншому, але у великих битвах Синя Башта абсолютно не відставала від Червоної.
"Враг наближається"
Антон, стоячий по центру, твердо дивився вперед.
Як не дивно, мана ставала тоншою. Йому вже доводилось відчувати це відчуття невідповідності. Ця істота була на абсолютно іншому вимірі і не могла порівнюватись ні зі старшими магами, ані з ремісниками меча. Воно могло приголомшити світ лише своєю присутністю. І ось його інтуїція помітила велич ворога ще до того, як він з’явився.
А потім з темряви щось здалося.
Антон подивився на нього і з гіркою посмішкою сказав:
– ... Ха, це місце - моя могила.
Жоден інший маг цього не спростував. Один факт, що Антон зміг хоча б відкрити рот, означав, ніби він заслуговував того, щоб називатись найкращим чарівником серед них.
Інтенсивна лють, яку вони відчули, скувала їх невидимими кліщами, але жоден з семи магів не відступив.
А потім вони розпочали битву, результат якої був уже приречений.
***
Дух-дух-дих-суху!
Вибухова воза рухалась з великою швидкістю.
Це відрізнялося від того, коли маги берегли силу, розуміючи, що попереду їх чекає довга подорож. Карета прискорилася, використовуючи максимальні можливості чотирьох магів 5-го кола! Вони вилили всю магічну силу зі своїх кровоносних судин, і результати не змусили себе чекати.
Кожного разу, коли карета наїжджала на кочку, "кучерів" підкидало, але швидкості маги не знижували. Зараз була зовсім не та ситуація, коли варто було турбуватися про комфорт.
Атмосфера в самій кареті теж була не ліпшою.
« Противник, який зміг убити старійшину Германа принаймні на рівні майстра... Існує всього кілька королів, які могли б використовувати таку силу для такої небезпечної операції з проникненням на територію іншої держави."
Теодор спокійно проаналізував ситуацію. Коли він стикався з кризою, його досвід інших став для нього вагою золота.
Перед конвоєм з’явився нерозпізнаний противник, заблокував дорогу і миттєво знищив елітні війська, у тому числі старійшину Германа. Людина, яка мала таку силу, повинна була бути принаймні майстром меча з Імперії Андрасу, а саме одним із Семи мечів.
Але чому Імперії Андррас ризикують?
З огляду на те, що відбувається в світі, Тео відразу відкинув цю можливість: « Навіть якщо один із семи мечників проник до Мелтора, немає жодної гарантії, ніби він повернеться. До чого вони ризикують одним з стовпів імперії? Це божевілля".
На відміну від Остіна, Імперія Андрас не отримала б особливих переваг від найвищого ельфа. Вони могли б втратити одного з своїх дорогоцінних майстрів меча, якби не мали таких стосунків з Ельфхаймом. Але після того, як він виключив з перепочатку підозрюваних Сім мечників Імперії... Більше нікого не залишилося. Це було просто абсурдно, якби в справу був залучений якийсь невідомий майстер.
Його логіка так і не змогла прийти до очевидної відповіді. Поки Тео був засмучений тим, що паззл все ніяк не хотів складатися, притихша Елленя раптово вимовила:
- Ці... Ці всі жахи через мене ж, так?
- Елленя.
- Якби я не покинула село... Якби я не стала вищим ельфом... Цього б не сталося, вірно?
Це було дуже жорстоке питання. До того ж Елленя вже знала відповідь, навіть не почувши відповіді Теодора. Однак Тео не кивав. На щастя, він був ще молодим і мав наївний погляд на світ крізь призму добра та зла, а не через причини-слідкові зв'язки. Таким чином, він хотів заспокоїти Елленю.
Теодор обережно взяв її за руки і сказав:
- Не вини себя.
Принаймні, вона не повинна була почуватися винною.
- Ты просто жертва. Ти - жертва, яку переслідують злі люди просто тому, що ти вищий ельф! Ти не повинна вважати себе джерелом всіх бід.
- Н-но...
- Тут можна відчувати смуток. Але не вину.
Навіть якщо все це сталося через те, що вона була вищим ельфом, не можна було заперечити, ніби в цій ситуації вона лише жертва, а злочинець - зовсім інша людина. Інакше просто не могло бути. Адже, за такою логікою, обманені люди також були б винні у тому, що їх обманули. А з подібним Теодором ніколи б не погодився.
Елленя на мгновці була вражена його твердим ставленням, але потім з легкою посмішкою кивнула. У той момент, коли атмосфера почала злегка охолонути...
Вш-ух! Вушах!
Тео відчайдушно кинувся до Еллена і обняв її.
- Т-Теодор!
Елленя почервоніла, раптово впавши в його обійми, але її замішання швидко пройшло.
Тео був настільки бледен, що виглядав майже обезкровленим. Його сенсорне чуття підказувало йому, що наближається невимовна небезпека!
« Неможливо! Воно вже наздогнало нас!»
Мало того, що воно прорвалося крізь заслон з елітних магів 3-ої машини, але ще й догнало карету, яка рухалася просто з неймовірною швидкістю!
Фізичні здібності майстра меча можна назвати по-справжньому приголомшливими, але ворог, який наближався до цієї повози, був якимось монстром, що виходить за рамки здорового глузду. Це було просто неможливо для людських ніг. Потім це підтвердив крижаний холод, який впав йому на хребет.
У нього не було часу навіть викрикнути яке-небудь попередження.
Йому здавалося, що над його шиями зависла коса похмурого жнця.
- Захист! - Викрикнув Теодор і вистрибнув з воза, тримаючи в руках Елленю. Вони вилетіли з карети, яка мчала. Урон від падіння і зіткнення з землею був величезним, в результаті чого захисне заклинання 5-го Коло було наполовину знищено.
Однак його рішення було правильним. Коли вони покинули транспортний засіб, на його дах завалилася величезна тінь.
- ...!
Це виглядало так, ніби на карету впав метеорит. Від удару на всі боки вибухнула велика ударна хвиля, сміялася довколишні дерева і змучив Тео використовувати ще одне захисне закляття.
"І це просто ударна хвиля...?!"
Вдарна хвиля була не магічним заклинанням, а наслідком сплеску чистої фізичної сили!
Тео, якого вразила хмара пилу в момент зіткнення. Натомість він повірив би, що ця хвиля — справжня атака ворога. Якби він не використав магію захисту, то нутрощі Тео та Еллени розлютили б наче гнилі помідори.
Тео витримав атаку і відступив разом з Еленою на кілька метрів назад.
Він навіть не думав про те, щоб втекти. Тео був просто приголомшений моторошною присутністю, яку можна було відчути з хмари пилу. Хоч би ким він був, з ним неможливо було впоратися його власні і Еллені силою.
Гострий страх повністю затьмарив його цікавість. Тео волів би, щоб хмара пилу назавжди приховувала те, що в ньому було. Але вітер здув його.
Фьу-ву-у...
Коли пил оселився, перше що він побачив — це розчавлені уламки карети. Повсюди виднілися сліди крові, які, мабуть, були єдиними, що залишилося від магів і чиясь жахлива форма.
Коли Тео побачив тінь, що звисала над ним, то стиснув зуби. А потім особистість нападника нарешті розкрилася.
«... Ах."
Тепер Теодор Міллер зрозумів.
Це було втілення смерті, матеріалізація страху в твердому стані. Це був не чоловік. Ні, це не можна було віднести жодному з живих істот, про які він знав. Вродливий, але водночас сильний монстр був занадто неоднозначним і безладним. Його не можна назвати чимось іншим, крім як хаосом.
З вісьмома кінцівками, що помагають йому, нижня половина тулуба нагадувала павука. Його тіло, як і шкіра та панцир, було сумішшю. Позаду попадали скорпіонині хвости, які виривали блискавку з чотирьох клацували в повітрі.
Ні, цей зовнішній вигляд теж не був правдивим. Дивне тіло змінило свій вигляд, ніби воно бере до рук інші істоти. Тепер у нього були руки огра і роги мінотавра. На спині виросли крила виверни, а тулуб покрився лускою.
Ні Теодор, ні Елленя не могли навіть сформувати у своїх головах щось схоже на думку, дивлячись на цього монстра.
Проте, була одна істота яка таки відреагувала на прихід монстра.
- Хр-м-т.
У лівій долоні Тео з’явився діра, і в низькочастотному діапазоні, який могли чути навіть комахи, пролунав голос.
- Твій зовнішній вигляд все такий же огидний, Гординя, — проричав жадний гримуар, обжерство. Цього разу його голос здавався в кілька разів неприємнішим, ніж звичайно.
Монстр, який наближається до них, раптово завмер на місці. Здавалося, він порядком здивувався голос Обжерства, а потім раптово провів гострим кігтем по своїй голові. Його поведінка виглядала як акт самоперевірки, але завдяки цьому на абсолютно гладкій голові з'явилося щось подібне до пасти.
А потім, як Обжерство, воно почало говорити на низьких частотах:
- А у тебе все ще є звичка прив'язуватися до таких нижчих форм існування, як люди, обжерливість.