Розділ 72 — Конвой з столиці (Часть 2).
Незалежно від бажання Теодора та Еллени, підготовка до відправлення йшла семимиденними кроками. Магі швидко скинули втому від масового космічного руху і приготувалися до вимовляння.
Вони мали на увазі лідера ельфів. Висші ельфи були символами ельфійської раси і, як було сказано, по всьому світі їх було менше десятка. Якби Елена померла на території Королівству Мелтор, це мало б дуже негативний вплив на Ельфхайму.
Магічне повідомлення змогло підтвердити, що саме Королівство Остін намагалися захопити найвищого ельфа, тому їм не можна було зволікати.
- Дякую за співпрацю, граф Берген. Його Величність оцінить вашу вірність, попрощався з графом Германом.
- Ох, які славні слова! Я просто виконував свій обов'язок відданого слуги Королівства Мелтор. Германе, ви абсолютно ні до чого говорити такі речі.
Справді, така красномовна мова була гідною представника благородної сім’ї. Ввічлива відповідь графа була сповненою смиренням і не принижувала його власної гідності.
Проте, він відразу махав рукою.
- Хм, я розумію. Тоді прошу вибачення.
На жаль, граф Берген не знав, що магам Червоної Вежі не подобалися такі розмови. І замість того, щоб дати ще більш сміливу відповідь, Герман просто покинув особняку графа, крипаючи свого інвалідного візка. На жаль, у нього не було часу на поліпшення стосунків.
Ду-ру... Ду-ру...
Кресло Германа швидко рухалося вперед, аж поки не зупинилася перед старим білим одягом, про який можна було навіть не згадувати.
Старійшина Шуґель з Білої Вежі подивився на Германа і поцокав мовою.
- І як тільки тобі вдається закінчити розмову менш ніж за дві хвилини? Ти що, кинув йому на прощання всього пару слів? Я хочу нагадати вам, що людина має дар мови і не використовує її — верх глупоти.
Однак Герман не погодився з такою аргументацією.
- Припини говорити дурощі. Якщо я буду вести з цим хлопцем світську розмову, то наш від'їзд затримається щонайменше на дві години. Ось це вже безглуздо.
- Що? Ех, тобі марно щось говорити. Як я можу навчити таких неосвічених людей манер?
- Хіба ти не знаєш про важливість часу? Я подумаю про це, якщо ти даси мені пару зайвих ніг - похлопав по своїх штанах Герман і Шугель був змушений відступити. Як він міг сперечатися з тим, у кого навіть не було ніг, щоб ходити? Навіть висококласної магії зцілення було недостатньо, щоб відновити втрачені кінцівки.
Однак ці двоє старших чоловіків завжди любили посперечатися.
Це тривало б ще десять хвилин, якби з гіркою посмішкою не втрутився Вінс.
- Старійшина Германн, мені потрібно з тобою поговорити.
- О, Винс!
Двоє старших чоловіків перестали сваритися, як тільки цього чекали. З їхніх облич зникли нахмурені й зморшливі вирази. Насправді вони не відчували жодних негативних почуттів один до одного. Через півстоліття така поведінка стала невід’ємною частиною їхнього повсякденного життя.
- Хм, що ж, тоді зустрінемося в столиці. Сила вітру може бути дещо обтяжливою для тебе... Нічого дивного. У такому віці, мабуть, у тебе всі суглоби поменшують. Хіба не так? Ха-ха-хо! - Сказав Шугель і розгорнувся.
- От же проклятий стариган... - Пробурмотів Герман, утупившись в спину Шугеля, але не продовжував словенну бійку. Вони були старійшинами Магічного товариства і знали, коли треба припиняти розмови.
Доказом цього був той факт, що на обличчі Германа з’явився спокійний вираз.
- Так, що ти хотів?
Вінс розповів Герману історію, яку разом з Тео на днях почув від самої Еленії. Проте, незважаючи на « запитання », поставлене Обжерством, вони не змогли розібратися у всьому до кінця. Іншими словами, мозаїка не складалась так до кінця.
Коли він слухав Вінса, його обличчя посерйозне.
- Тепер я приблизно розумію, — з нотками напруження у голосі сказав Герман, - отже те, що найвищий ельфа викрали агенти Остіна - це правда, але вбило її охоронців щось інше?
- Так, все вірно.
Само по собі викрадення найвищого ельфа було не просто завданням. Будь-який ельф, що мутирував ще при народженні виявився Ельфхаймом, і до нього відразу ж посилали елітні воїни королівства, щоб відвезти його в безпечне місце. Елітою серед миролюбних ельфів вважали талановиті воїни, які за силою не поступалися користувачам аури.
Вони не мали таких навичок, щоб програти у бою лише одному ярину. Отже, Елена навіть не встигла зустрітися зі своєю вартою.
- Елленя була спіймана агентами Остіна, коли очікувала свій ескот. Вона могла досить просто сховатися, але її друзів взяли в заручники, а тому Елленоя була змушена здатися.
– Г-м... Якось все заплутано. Надто багато речей, яких ми не знаємо.
Двоє людей ще якийсь час розмовляли на цю тему, але так і не змогли прийти до очевидної відповіді.
- Тут вже нічого не поробиш.
Зрештою, Герман дійшов такого висновку:
- Нам потрібно рухатися, причому якомога швидше. Можливо, кілька днів все буде тихо, але якщо вони не відмовилися від ідеї заволодіти найвищим ельфом, то одна лише сила не зможе гарантувати її безпеку.
- Хіба не краще тут залишитись?
- Не знаю...
Герман не втратив спокійності, навіть коли дізнався про цілком реальну загрозу. Помітивши збентежений вираз Вінса, він поплескав себе по лобі. Можливо в інших Вежах Магії було по-іншому, але маги з Червоної могли довірити своє життя лише одній людині.
- Нашого Майстра кудись послали, але вона поспішає приєднатися до конвой. Якщо ми підемо до столиці, то невдовзі зустрінемося з нею.
- Ось як ...! - Кивнув Винс.
Якщо Вероніка приєднається до них по дорозі, то їм не потрібно буде нікого боятися. А якщо противник буде достатньо сильний, щоб вбити Вероніку, то вони всі будуть мертві незалежно від того де будуть. Інакше Вероніка просто переверне всіх ворогів до купки попелу.
Якщо за кілька хвилин до того Вінс серйозно турбувався про свого учня, то він заспокоївся.
- А хіба ти не залишиш свого учня тут?
- Я не можу цього зробити, — гірко посміхнувся Вінс. — Якщо « всі виродки» стежать за рухом найвищого ельфа, то рано чи пізно вони вийдуть на Теодора. Отже, буде куди безпечніше, якщо Тео приєднається до конвою і піде у столицю.
- Зрозуміло. Ти вирішив залишитися?
- Спробую схопити цих гадок за п'ятки. Якщо вони приєднаються до мене, то я зможу хоч ненадовго їх затримати.
Вінс був готовий померти будь-коли. Однак він не хотів померти перед лицем Теодора. Крім того, якщо його учень помре, то це буде найганебнішою подією в житті Вінса Гайделя. І в довірі, поранений чоловік був лише тягарем на полі бою, а тому Вінс не міг приєднатися до конвою.
Таким чином, він був сповнений рішучості залишитися в Бергені і ризикувати своїм життям, щоб сповільнити ворога.
- Ну, я тебе все одно не відмовлю, так що просто доклади всіх зусиль, щоб захистити себе. Не хвилюйся, ми безпечно супроводжуємо і вищого ельфа, і твого учня - енергійно кивнув Герман.
- Дякую.
Двоє чоловіків потиснули один одному руки. Замість того, щоб дотримуватися відносин « найстарший і молодший» вони обидва були бойовими магами в одну й ту ж епоху, а тому поважали один одного. Нехай вони і відійшли від активної служби, але гордість, яку виграла в їхніх серцях, залишилася такою ж.
А потім обидва бойових маги розійшлися. Кожен у свою сторону.
***
На відміну від звичайних возів, магі Білої вежі залізли на заднє сидіння і голосно кричали:
- Ну що, з вітром!
Одночасно три вітряні турбіни привели в рух колеса. Вітер, що виходив від магів, надув вітрила і карета понеслася вперед зі швидкістю кінного екіпажу.
« Нічого собі, щоб приводити цю карету в рух використовується майже сто магічних заклинань... Звідки у них така одержимість?», - здивувався Тео, спостерігаючи за цим процесом.
Магія для регулювання тертя коліщат, магія для балансування самого екіпажу, магія щоб зменшити опір повітря, чарівники для автоматичного регулювання напрямку за допомогою вітру...
Тео зрозумів, що затрачених зусиль і грошей для виготовлення однієї з таких возів вистачить для купування декількох десятків артефакцій. Це була справжня кристалізація божевілля, без якої ці залізні карети не зрушилися б і з місця.
Побачивши силу вітру, Тео дивився то назад, то вперед.
« Вони дуже занепокоїлися питанням безпеки. Навіть Каніс, з його рівнем прихованості, не зміг би залишитися непоміченим в радіусі 50 метрів від неї."
По боках від центральної візки рухалися карети з Німеччиною та магами Червоної Вежі, які час від часу поглянули на Тео і Еленей. Навіть якщо їх атакує хтось з рівня майстра, то вони зможуть купити якийсь час.
Коли Вінс розповів учасникам конвою про потенційну силу ворога, то вони пильнували на пікі і маги не мали часу розслаблятися аж до того моменту, коли Вероніка приєднається. Коли вітер підсилював магів Білої Вежі, вони почали набирати максимальну швидкість.
Фьу-ву-у!
« Що це?»
Почувши дивний свист, Тео та Елленя виглянули у вікно і в один голос вигукнули:
- Кхек...!
- О, боже...!
Усередині воза товчки зовсім не відчувалися, але пейзаж за вікном змінювався просто зі страшною швидкістю. На такій швидкості навіть дерева та кущі зливаються в одне ціле. Тепер Тео зрозумів, чому їх попередили не висовуватися з вікон і не витягати руки. Якщо вони з такою швидкістю про щось заціпляться, то просто переломають кістки.
Навіть Мітра тремтіла, дивлячись у вікно.
– Хо-е-і ...
Її очі оберталися, наче у неї кружляла голова від такої божевільної зміни пейзажу. Коли Тео дослідив принципи руху воза, то взяв її маленьку тельце собі на руки. Чим більше він дивився за вікно, тим божевільнішими йому здавалися маги, що винайшли це.
« Я розумію принципи, що стоять за цим, але я не можу дотримуватися їх»
Незабаром Тео переконався, що такий подвиг був доступний лише тим, хто присвятив усе своє життя магії вітру і був принаймні 5-го Круга.
Вітер вітер легко надихав вітрила і прискорив його. Проте, « нутрощі» потрібно було подбати про опір повітря і зустрічний вітер та постійно контролювати потік сили. Це було схоже на те, як тримати активні п'ять різних заклинань одночасно.
Іншими словами, ця техніка була скоріше не активацією магії, а прямим контроль магічної сили.
«... Можливо, нам дійсно вдасться дістатися до столиці за добу."
Спочатку Тео вважав, що це просто неможливо, але тепер він зрозумів, наскільки можливо.
У висококласної карети, щоб подолати таку відстань, потрібно було приблизно сім днів. Якщо б цей безглуздий і швидкий спосіб став відомим, то Асоціація торговців Мелтора могла б почати страйк. Теодор поглянув на Берген, який віддалявся від нього.
« Прошу, нехай конвою успішно досягне столиці» — молився він подумки.
Тоді він зможе возз'єднатися зі своїм вчителем, Вінсом.