Розділ 45 — Я питаю тебе (Часть 2).
Проте Теодору потрібен був час, щоб почути відповідь.
Виявилося, що обжерство аж ніяк не фіксувало ситуації під час свого сну.
Тео був змушений коротко описати ситуацію. Він розповів про дослідника, який втратив багато грошей у цьому районі та його присутності. Питання були цілі, але поставити їх треба було лише один.
– ... Так, тепер я розумію: коли Теодор зупинився, то це був незвичайний випадок. Але я знаю, що він став його джерелом.
- І що ж сталося? - Невпевнено перепитав Тео.
Такі події, як ця, попадали у категорії « Запитання і відповіді»? Це було дуже несподівано. Обжерливість, гримуар, який поглинав мудрість, відразу ж приготував відповідь, яка не могла б збагнути навіть двох геній.
- Цілком можливо, що в тій печері знайшли гримуар.
Від слова "гримуар" очі Тео полізли на лоб.
Багато магів називали ці предмети « загадкою ». Вінс Гайдель пояснив, що гримуари мали велику силу. Ці істоти мали силу й мудрість, джерело і походження яких не були відомі. Виявлені гримуара могли встромити весь світ.
Звичайно, з деякими підрахунками Тео не міг погодитися, але він знав, наскільки воно суперечить здоровому глузду. Саме гримуар перетворив безпомічного невдаха 2-го Круса в того, хто зміг перемогти Сильвію.
Таким чином, людина, яка знайшла його, могла б збільшити свої знання в чорній магії за максимально короткий проміжок часу.
- Є й інші гримуари, подібні до тебе?
- Я гримуар, що належить до комплекту Семи гріхів. Коли справа доходить до гримуарів... Я точно не знаю. Замість того щоб будувати гіпотезу, краще було б визначити це як обжерливість, а потім зробити пропозицію — користувачем. Якщо ти погодишся, то я скористаюся твоєю силою щоб виявити, якщо поблизу якісь гримуари. На додаток я спробую знайти те місце, де ховається чорнокнижник.
- Це дуже люб'язна пропозиція, але...
Тіо подивився на свою долоню з недовірою.
- Чому ти такий доброзичливий? Це не схоже на тебе, так що скажи мені, чого ти хочеш натомість.
- Хо-хо-го, але тобі ж це тільки на руку, — почувся сміх, при цьому язик облизнув долоню, наче сама думка про це була апетитною, - крім усього іншого, я можу їсти гримуари. Це дасть вам змогу засвоювати їхні знання та функції або навіть зняти друк. Якщо це так, то твої досягнення як мага будуть рости в кілька разів швидше, ніж зараз.
– ... Як завжди, ти думаєш тільки про їжу.
- Така моя природа.
Тео ще кілька секунд вагався над даним пропозицією, але іншого вибору у нього не було. Навіть якщо не існувало гримуарів, йому все одно потрібно було знайти місце для чорнокнижника. Зрештою він кивнув, і Обжорство активувало цю функцію.
Ду-дук.
Віддався гучний звук, схожий на удари серця, після чого пройшла хвиля вібрації, резонуючи поза досяжністю людського вуха. Ця техніка сучасної спільноти, швидше б зарахувала до розряду науки, ніж до магії. Щоправда, замість звуку або радіохвилі ця функція відтворювалася за допомогою магічної сили.
І ось, чарівна сила простягається на декілька кілометрів по всьому боку, після чого повернулася до свого епіцентру.
Виявлено успішно.
Коли Тео закінчив пошук, то почув знайомий голос.
- Я знайшов його, — оголосили Обжерство, що замовило на якийсь час, - і він досить могутній. Поки що він тільки на другій стадії, але йому вдалося частково заблокувати моє виявлення. Схоже, що він з'їв свого власника.
- З'їв?
- Не всі гримуари вступають у симбіоз зі своїм користувачем, як я. Більшість з них живуть паразитом у підходящому тілі, маніпулюючи ним і його розумом. Гримуар, який напав на вас, належить до категорії Зелених.
Фактично, гримуари були могутніми магічними істотами. Вони були монстрами, які мали гуманоїдний інтелект і функції, еквівалентні артефактам національного рівня.
Тео нічого не знав про те, хто їх створив, але знав, що гримуари ставилися до тієї категорії речей, якою не могли володіти нормальні чарівники. Навпаки, для гримуарів, як - от обжерливість, звично було домінувати над своїм власником. Від думки про це по спині Тео пробігли мурашки.
- Я з'ясував їх місце. Я думаю, що печера, в яку вони пішли на дослідження є логікою як для гримуара, так і його власника.
Закінчивши говорити, Обжерство видало протяжний позіх.
- Я відповів на твоє питання і йду спати.
- Ой, почекай хвилинку.
– Ну, що?
Відповідь вже була дана, але в цілому Обжерство було досить гнучким, коли справу доходило до питань його функціональності. Знаючи це, Тео запитав:
– Ты... Ти можеш їсти нежити? Вона теж зроблена з магії.
– ... Твоя ідея не позбавлена сенсу. Але якщо б це було можливо, то я міг би їсти навіть камені через магічні закляття. Проте, не жити тільки рухається завдяки магії. Вона не є тільки маном, але також і не включає в себе мудрості. Є деякі винятки, але ...
- Но?
- Я не можу відповісти на це питання, поки ти його задаси.
Обжерливість лягла спати і більше не стала нічого слухати. Кілька разів Тео лякав рукою по своїй лівій руці, але не було відповіді. Здавалося, гримуар занурився у глибокий сон.
Однак нарікати на таке ставлення було колись.
Топ... Топ...
Тео почув звук наближення кроків.
***
Кроки були однакові і тихі. Більшість людей, які так ступали, були майстрами бойових мистецтв. Так відбувалось тому, що їхні тіла несвідомо підтримували центр ваги, зводячи до мінімуму звуковий шум.
Використовуючи досвід Альфреда Беллонтеса, Тео проаналізував ці кроки і швидко зрозумів особистість людини, яка наближалася.
"Рендольф"
Не дивно, що через кілька секунд почувся голос Рендольфа.
- Молодий пане, ти ще не спиш?
- Ні.
- Ми можемо поговорити?
Це звучало дещо дивно. Але Тео очікував чогось подібного. Ну, тепер йому не потрібно було пробиратися в село, щоб поговорити з лідером найманців.
- Заходьте.
Отримавши дозвіл Тео, Рендольф увійшов до кімнати.
- Вибачте. Мабуть, ти втомився з дороги.
- Не хвилюйтеся. Я думав, що Ви прийдете.
- Хмм?
Слова Тео Рендольф дещо змінили обличчя. Тим не менш, Тео був магом, який знав, як боротися, а тому Рендольф вирішив ставитися до нього як до рівного. Без подальших церемоній Рендольф оселився на ліжко навпроти Тео.
- Незабаром досягнете свого кінця, вірно? - Першим заговорив Тео.
– ... Як і очікувалося, ти дуже незвичайний молодий чоловік. Звідки ти знаєш?
- У вас не було іншого вибору, крім як боротися в кровопролитних сутичках протягом тижня, маючи всього 100 чоловік. Те, що Ви так довго змогли тримати захист на видному місці, вселяє повагу.
Це була не перебільшена похвала. Якби не військо Бродячих Волків, володіння Міллерів вже перетворилося б на власність мерців. Навіть якби тут були регулярні війська, вони б не змогли продемонструвати таку майстерність.
Тео справді був вражений здатністю найманців долати велику різницю у кількості, використовуючи правильну стратегію та навички. Однак вираз обличчя Рендольфа потемніло.
- Я вдячний за твої слова.
- Можу я задати одне питання? - запитав Тео.
- Який?
В певному розумінні це було питання, яке могло довести до падіння дружній Рендольфа. Але краще, ніж наявність союзника, який викликає сумніви.
І ось, Тео запитав про те, що турбувало його вже кілька годин:
- Чому ви залишаєтеся в цьому селі? Ви можете без жодних проблем прорватися крізь блокаду.
- Просто... Думаю, ти не повіриш, якщо я все напишу на нашу добру волю. Чёрт...
Рендольф почесал затулок і шепотом додав:
- Але я не можу розповісти тобі абсолютно все. Тебе влаштує такий варіант?
- Якщо тільки він буде достатньо переконливий.
– ... Що ж, гаразд.
Рендольф деякий час продовжував вагатися, після чого акуратно щось витягнув. Воно сяяло золотим кольором і виглядало дуже цінним.
Цей предмет виявився позолоченим кишеньковим годинником. На них було виграбовано кілька вовків, але, що дивно, на самих годинниках не було ні секундної, ані хвилинної стрілки. Лише годинникова стрілка вказувала на щось незвичайне.
А потім Рендольф почав пояснювати, що це за предмет, який був то годинами, чи компасом.
- Давним-давно, один з предків, що стояли на чолі мого клана, в гонитву за чорнокником вирушив до іншої країни. Він пішов, взявши з собою два фамільярних меча і більше ніколи не повертався. Цей годинник є артефактом, який було розроблено для виявлення тих самих фамільних реліквій.
- Отже, напрямок, в якому вказує артефакт...
- Так, це ці кляті гори. Минуло вже 100 років, але я ніколи не сподівався, що місце, в яке приведе мене артефакт, буде повністю захаращене і далі! - Рендольф з чистого серця вирубався.
Цього було достатньо, щоб змусити Тео вихвалятися неймовірним рівнем невезіння Рендольфа. Він відшукував давно втрачені родинні реліквії, які опинилися серед справжнього лиха. Тео не міг поспівчувати найманцю.
Але було ще дещо, від чого Тео мало не по собі.
- Я розумію, що сімейні реліквії цінні... Але, врешті-решт, ви залишалися тут весь цей час всього лише через двох мечів?
- Це не просто мечі. Техніки, які вивчав мій предок так і залишилися в цих реліквіях. Якщо я зможу правильно їх контролювати, то стану ремісником меча вже через 20 або навіть через 10 років.
– ... Справді, — кивнув Тео, почувши це пояснення.
Він міг зрозуміти це. Кожен маг втратив би голову, коли б дізнався про книгу, яка дозволила йому перетнути "стіну". Рендольф мав шанс стати майстром меча, а тому не міг відмовитися від своєї мрії через якийсь жалюгідний стан. Для мага це було еквівалентно перетині стіни 7-го кола.
Проте прагнення Рендольфа не вирішували важливої проблеми. Нехай він тричі міг би стати майстром меча завдяки знайденому реліквіям, всі його пошуки виявилися б даремними і втратити його тут своє життя.
Ось чому Рендольф з похмурим виразом обличчя пробурмотів:
- Але я застряг у цьому селі. Я не думаю, що зможу знайти мечі. Швидше мої люди просто загинуть по чому даремно... Що ж, так чи інакше, про неживі попіклуються люди, послані королем, а тобі, молодий пан, слід готуватися до евакуації разом з мешканцями села.
Від таких несподіваних слів брови Тео поповзли вгору.
Це було дійсно несподівано. Насправді найманці не дбали ні про що, крім своїх власних шкур. У них не було причин захищати мешканців, окрім голосу совісті, який кожен з них міг добре ігнорувати.
Але Рендольф запропонував йому допомогти втекти...? Рендольф і Бродячі вовки були добрими людьми, але Теодор не міг прийняти його пропозицію.
- Дякую, але я відмовлюся.
– ... Чому? - Рендольф на нього дивиться. Це був найкращий вихід з ситуації.
- Я визнаю ваші навички, але в цьому процесі все одно загине половина жителів.
- Ні, ти повинен говорити правильно. Половина виживе.
- Результат буде тим же, як його не назве.
Вони сперечалися один з одним, не бажаючи поступатися!
Вжух!
Коли погляди двох людей зустрілися, то навіть повітря довкола них було спотворене. Якщо бути точним, гнів Рендольфа тягнеться до Тео. Якби Альфред Белонтес не навчився цього, то просто був би паралізований цією жахливою енергією.
Ледве підтримуючи свій спокійний вираз обличчя, Тео дещо витягнув.
- У мене є інша пропозиція.
- Пропозиція? У тебе?
- Якщо точніше, це пропозиція наймачніше. Дослідник Магічного повідомлення Теодор Міллер хоче найняти Бродячих Волків.
Коли похмура атмосфера навколо Рендольфа була порушена якимось незрозумілим звуком, що роздався з його уст Теодор витягнув зі свого глибокого кишені три товстих мішечка і поклав їх на стіл.
Дынь! Дынь! Дынь!
Кожен мішечок видав гульний і досить важкий звук. Але справа була не тільки в цьому. Чутчий слух Рендольфа почув щось всередині цих мішечків. Це був звук, більш ніж знайомий торговцям і найманим робітникам.
Нарешті Тео схопив один з мішечків і висипав його вміст поруч із Рендольфом на ліжко.
Дзинь-дзень-дзінь...!
Золоті монети, золоті гроші і ще раз золотої монети! З мішечка висипалося 100 золотих монет. Якщо дивитися на монети, що розкачуються пошарпаним півпрогранком, які клали у ліжко дивний золотий відблиск, то можна було з упевненістю сказати: цих грошей достатньо для того, щоб найняти будь - кого.
– Э-э-е...?
Рендольф втупився на гроші з порожнім виразом обличчя, після чого перевів погляд на позосталі два мішечка.
— Чи ви там не були? — запитала він. Тео кивнув на це невисловлене питання і сказав:
– 100 золота - це аванс, і ще 200 ви отримаєте по завершенню роботи. Отже, я хочу найняти Бродячих Волків за 300 золотих на два дні.
Це було необхідно для того, щоб зробити пропозицію прийнятною. Далі треба буде йти переговори та уточнення.
Таким чином, Тео засудив, що найкраще купити душу Рендольфа.