З підземних поверхів Міністерства я вилетів у дуже оригінальній манері, з криками, лазнею, оповите пекельним полум'ям Воландеморта... Мене відразу привернули десятки переляканих і наляканих поглядів.
- Валіть звідси, якщо життя дорога! - Рябнув в сторону працівників міністерства, по ходу приймаючи на щити парочку бомбард і ловлячи трансфігурованим сміттям кілька променів авадди.
Розбиратися з завалом, який сам і влаштував, я не став. Через що на перший поверх міністерства повернувся в деяке відірване від головної заварки, стрибнувши з боїв Міністерських чиновників... Деякі з них вже поплатилися за свою недбалість, налітаючи на проклятня і закляття темного лорда.
Том зараз обернувся по-справжньому божевільною тварею. Навіть я сам вже не мав над тим контролю, нехай і міг без жодних проблем вбити цю падлю, активуючи живі в тіло Воландеморта предоохоронці... Але це було неефективно. Чим яскравіша і пам'ятна битва буде між мною та темним лордом, тим легше чарівники Британії приймуть моє правління в їхній країні.
Крім того, десяток чиновників Міністерства є надто невдячними аудиторіями для такої вистави. Кожен маг у цій клятій будівлі повинен був побачити і зрозуміти, хто саме тепер використовує їхнє жалюгідне життя! Добре, якщо перенести битву в більш оживлене місце було не так вже й складно. Воландеморт, а точніше те, що від нього залишилося, вкрай самозавдяливо кидався у атаку, навіть не думаючи відступити.
При цьому його головною метою був саме я, як роздратований, від якого банально не виходило позбутися. Однак, на цьому плані я сам докладав неабияких зусиль, щоб тримати увагу обезумного мага на собі... Зручний противник. Сильний і похмурий, але абсолютно передбачуваний... Я можу вести бій так, як хотів.
А я хотів яскравої битви на очах натовпу чарівників. Через що і дозволяв себе відтіснити ближче до головного залу першого поверху, все частіше й більше пуська в хід масштабні природні закляття та трансфігурацію. Дивилося максимально ефектно, та й сила моя виявлялася в всій красі... Нехай я і продовжував робити вигляд, що темний лорд зачепить мене, та й взагалі я вже на приділлі.
Якби не так, то виникло б багато запитань — чому я дозволив Дамбльдора загинути... Такі питання все - таки будуть вирішені. Але так я зможу виправдатися без особливих втрат репутації.
- Регулус! Де Дамбльдор? - Сриваючи горлянку, орал Грюм заздрив нашу з Томом бійку. - Бомбарда максима! - Тут же вклінився у бій старенький аврор, намагаючись перетягнути на себе хоча б частину уваги темного лорда.
- Мёртв! - Коротко кинув, в три кроки подолавши роз'єднане нас з Аластором відстань, рятуючи того від хвилі пекельного полум'я. - І ти не лізь! У мене все під контролем! - З натугою шикнув на аврора, усім своїм виглядом показуючи, що він мені зараз лише заважає ... Що правда, бо сил і прити битися з тим темним лордом Грюму не вистачає.
- Кух! - А ось і доказ... Той, що відгадує свої легені, навряд чи міг допомогти мені в цьому бою. Те, що і сам чудово розумів, відштовхуючи себе від головної битви без зайвих заперечень. Але, намагатися підловити темного лорда на помилку той не перестав, пильно стежив за нашим боєм і готував щось убійне для контратаки...
І я б навіть віддав Грюму частину своєї слави. З боку це виглядало б максимально лаконічно і логічно... Але Аластор банально не встиг атакувати. Знеболюваний маг відчув загрозу для себе, і атакував того променем зеленого-гнилу кольору... Прокляття гниття, буквально переповнене окропом. Захиститися від такого аврору вже при всьому бажанні не встигав, і я не міг допомогти тому...
- Здохни! - Холодно крикнув, користуючись замінкою Тома. Той надто відвівся на Грюма, за що і був змушений заплатити ... Ну або так здавалося з боку. Насправді ж я просто активував відразу кілька ритуалів, видалених на кістках напівлика, починаючи руйнувати його тіло зсередини... Той натурально почав осідати прахом, а його душа простягнулася до моєї палиці.
- Ур’яляю! - Здав абсолютно нелюдський крик вмираючого темного лорда, оглушуючи тих, хто б'є навколо чарівників. Здається, той навіть в ментальному плані цей крик послав, вирубуючи найслабших і просто поранених чарівників. Тільки на мене все це шоу ніяк не вплинуло, Крук прикрив від атаки.
- Чорт забирай, старий інвалід! Я ж казав, що у мене все під контролем! - Кинувся до Аластору, по ходу справи відбиваючись патронусом від тих хто впав у нестямність дементорів ... Потрібно було ж якось показати, що темний лорд дійсно мертвий, а його контроль над вартовими Азкабану спав.
- Ну вже извини! Не думав, що так ослаб! - Пробулька старий аврор, захоплюючись власною кров'ю. Схоже, той до всього прочому ще і ребра собі зламав, частина яких пробила мужику легені ... Додамо до цього парочку отриманих раніше проклять і з'їсть його тіло зсередини заклинання. Без негайної медичної допомоги той вже не мешканець. - Схоже, це був мій останній бій... - Якось сумно і виснажено помітив Грюм, не здатний навіть пристати.
- Так, а ну-ка не влаштовуй мені тут сльозливі прощання. Тобі ще порядок в аврораті наводити. - Шикнув на аврора, магію піднімаючи його тіло над землею.
- Кхух! - Болісно скривдився Грюм, відхаркуючи чергову порцію крові і очевидно поводячись щось мені говорити за таке грубе поводження з його старими кістками. Але я не хотів слухати брухтування цього пенсіонера, накладаючи на нього чарівні німоти і приймаючися за повноцінне лікування чоловіка.
Все ж позбутися фізичних травм не так вже й важко. З цим будь-хто більш-менш обізнаний в цілительстві чарівник зможе справитися. Інша справа - прокляття... Їх Грюм за сьогодні наловив аж цілих три, два з яких цілком собі можуть перерости в родові проклять, а третє уб'є мага протягом найближчих дві-три хвилини.
Погана ситуація, довелося залучити духів життя для підтримки в цьому ідіоті життя, у той час як сам я старанно очищав ауру і тіло єврей від впливу чужої магії. Справа то не була швидкою, але я все одно не хотів дозволяти цьому чарівнику помирати... Грюм заслужив мою повагу, а тому між його спасінням і допомогою кількох десятків інших чарівників я виберу життя Аластора.
- Не думав, що ти ще і цілитель ... - Через пару хвилин інтенсивного лікування Грюм все ж зміг зняти з себе моє закляття.
- Виховання будинку Блек має на увазі вивчення основ колдомедики. Мені ж ця стезя прийшлася по духу... Пам’ятаю, як у дитинстві я навіть мріяв стати цілителем. - Легко знизив плечима, потихеньку закінчуючи лікування аврори.
Я не зміг позбавити цього від усіх наслідків прокляття, але скоро той вже точно не повинен. Ну а там вже нехай місцеві цілителі і зевари відкачують старого. Мене ж чекали інші чарівники і проблеми... Як ні крути, а заспокоїти весь піднятолий бідолах хтось повинен був. І медична допомога деяким дуже впливовим чарівникам не завадить...
Насправді, я застряг у міністерстві на два дні. Без сну, відпочинку і можливості хоч якось вилизнути страчений за останній час стрес. Добре, Фадж і більша частина його прихильників були успішно усунені під час нападу, через що мені хоча б з цього боку ніхто на макушку не капав. Якби інакше, і я б точно зірвався на цих трьох проклятих журналістів, охочі взяти інтерв'ю у нового національного героя...
А про заварницю у Британському міністерстві магії вже наступного ранку знала не тільки вся Британія, але й більшість цивілізованого світу. Новини про такий масштабний теракт просто не могли залишитися в таємниці... І нехай ми з Люціусом намагалися хоч якось виправити ситуацію, але в Британії все одно піднялася сервісна паніка, а на континенті знову почали писовувати « відсталих» британських чарівників, що дозволили вийти на своїй землі темному лорду...
Коротше, наступні кілька днів були шумними. Добре, особисто я від усієї цієї метушні тільки виграв. Слава переможця темного лорда знайшла свого героя, а народ бажаючих відволіктися від купи хренових новин та траурних церемоній, хіба що культ імені мене базувати не побіг... Багато хто навіть почав судити про моє призначення на роль наступного міністра магії. Фадж, на жаль, продовжувати своє правління не міг. З могили взагалі досить складно керувати державою...
Але, займати його місце я не поспішав, у всіх можливих інтерв'ю відховуючися від такої честі, напіруючи на своє бажання продовжувати роботу на благо Хогвортса ... Що було особливо доречно у світлі нещодавно вишколеного директора цієї самої школи.
- Да уж, Регулус... Обіцяй мені, якщо тобі в голову прийде ще один план по складанні якогось магічного уряду, мене у все це ти втягнути не будеш. - Втомлювався масою віскі, просив мене блідолиций блондин.
- Ну-ну, не варто бути таким песимістичним, Люціус. Ти ж наступний міністр магії всея Британії. Чи це не варте кількох тижнів наполегливої праці? - Трохи напружено посміхнувся своєму діловому партнеру, намагаючись не показувати наскільки ж сильно мене вся ця ситуація вимочила. Якби не зілля я, можливо зараз теж б з ніг валився.
- Ох якби тиждень... До слова, що там зі Снейпом? - Сумно зітхнувши, уточнив в мене блондин.
- Він намагався звалити з Британії після смерті своїх покрови. - Легко знизив плечима, давно вже передбачавши подібний розвиток подій. Тепер Хогвортсу треба знайти нового вчителя зілля на цей рік... А мені зцілювати нову порцію крові Олександру. - Прийшла моя черга зітхати.
- Твій ручний вампір мене лякає... І як же ти не пробираєшся від його голодного погляду? - Вточнив хрещений моїх донечок, в силу обставин той честь познайомитися з моїм слугою.
- Я звик. До того ж, з нього вийшов дуже корисний інструмент, щоб подібні дрібниці мене турбували. - Посміхнувся, пригадуючи оперативність, з якою дампір умудрився вийти на слід Снейпа, обриваючи життя подвійного шпигуна ... Той занадто багато знав, щоб ми з Люціусом могли дозволити відпустити цього стерв'ятника в вільний політ.
- Як скажеш... І кого ти призначатимеш на роль нового вчителя зілля, про новий директор Хогвортсу? - Перевів тему Люціус, до цих пір не повністю розуміючи моє бажання стати директором в школі.
- Поки що сам викликаю його звістки. Ну, поки вся ця шуміха не знижується, а мене офіційно не призначать новим директором... Потім я довірю Німфадорі. Думаю, та непогано з нею впоратися і особистих учнів заодно посяде. - Видав зразковий план своїх подальших дій, отримуючи у відповідь схвалені кивки втомленого блондина.
Ще трохи і той відрубається незважаючи на мою присутність в його особистому кабінеті. Занадто того виснажували події останніх днів... Та й до цього той дуже допоміг мені з підготовкою перевороту, що також потрібно враховувати.
- Гаразд, Люціус, я піду, мене там ще Німфадора навіщось бачити хотіла. Та й Беллу пора б уже відвідати... А то вона мені точно голову відкусить. - Вирішив закінчити розмову, згадуючи про останню на сьогодні дельцу.
- Іди. Я зв'яжуся з тобою через пару днів, коли в міністерстві стане трохи спокійніше. - Кивнув мені чоловік, відкривши прохід до палаючого каміну ...
На чому ми розпрощалися, коли йшли за своїми справами. Люціус, я майже впевнений, відправився спати. А мене чекала зустріч з Дорою, яка вимагає моєї уваги...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek