- Директор! - Крикнув старому, позначаючи своє повернення на полі бою ... Пуська в хід парочку потужних бомбард, вал вогню і сотні трансфігурованих із навколишнього сміття птахок. Хоч і не могли істотно зашкодити моїм ворогам, але огляд Воландеморта звужили разом з тим захисту від безлічі променевих проклять.
- Регулус, ти вчасно. - Кивнув мені Альбус, посилюючи на Тома. - Аластр поранений. - Короткий поперед мене старий, змушуючи подивитися в сторону вже немолодого аврора. Той все ще продовжував бій, але його рухи стали повільнішими, а заклята втратила добрзначну третину своєї сили.
- Проклятье гниття і щось ще таке ж пакосте... Грюм, відступай! Інакше здохнеш! - Крикнув цьому калікі, поступово перейнявши на себе роль підтримки Дамблдора, що підштовхнуло аврора прислухатися до моїх слів. Все одно, що його роль прикрити, він вже не міг виконувати з попередньою ефективністю.
Ну а я, влившись у цей бій, зміг без особливих проблем звинуватити тиск на темного лорда, поступово заставляючи Тома і його прибічників відступати ... При цьому відступали ті пряміком на підземні поверхи міністерства, куди вже проникла моя дорогоцінна учениця. Німфадора, звернувшись мініатюрною пташкою, використала моєю стаєю трансфігурованих птахів як прикриттям, зайнявши стратегічно важливу позицію і ховаючись десь у глибині відділу таємниць.
- Обережно, Регуус! Це схоже на пастку! - Крикнув директор, змушуючи мене трохи заволодівати. Як я і думав, цей старий проходець відчув підвоє. Втрата зв'язку з Фоуксом, мабуть, схвалила старого параноїю до максимуму, через що той і не поспішає потрапити на нашу з Томом уловку.
- Я це розумію! Але відступити зараз ми все одно не можемо! - Хрипел я, наполегливо роблячи вигляд, що всі мої сили йдуть на битву. У що було дуже легко повірити, бо я опирався на своїх противників. У деяких моментах навіть самого Альбуса перевершував, не соромлячись обсипати противників далеко не найсвітлішими заклять. Навіть пару авад пустив, щоб закінчити вибраний образ.
- Так, ти правий! Але будьте насторожі! - Шикнув старий, все ж продовжую тиснути темного лорда... Одного разу, вивівши з ладу Руквуда, Нотта і Роз'є - три із чотирьох пожирачів, що раніше прикривали темного лорда. Залишився тільки БартіКрауч-молодший, під прикриттям якого Том і змився на нижні поверхи, разом із тим направивши нам з Дамбльдором в спину атаку всіх присутніх у міністерстві дементорів.
І нехай прикриватися від подібної атаки ми з Дамбльдором цілком собі могли, але залишатися на першому поверсі стало майже неможливо...
- Це точно пастка. - Старенький, влітаючи у третій підземний зал, де нас вже чекали темний лорд і Крауч-молодший. Але в спину до нас продовжували летіти зграї дементорів, поступово заповнюючи не настільки вже й просторий зал своєю гнилою і відвертою аурою.
- Тремтіння землі! - Крикнув я, закликаючи свою палицю і спрямовуючи найближчий до нас вихід на поверхню, звідки летіли зграї дементорів.... Без прикриття цієї демонічної неживі орден фенікса і аврори вже дуже скоро розправляться з позосталими в міністерстві пожирачі смерті.
- Магічний костур? - Здивовано вточнув у мене Альбус, продовжуючи відганяти дементорів своїм патронусом.
- Ага, деякі особливо потужні закляття легше виконувати саме з ним ... Пекло полум’я! - Спокійно відповів, відвівши в бік Тома хвилі всепожираючий вогню. А втім, закликаючи декілька духів вогню контролювати цю гидоту.
- Непогано, Дамбльдор! Схоже, у твоєму ордені з'явився хтось дійсно здібний! - Орал темний лорд, навіть і не думаючи йти з лінії моєї атаки. - От тільки все це марно! - Рикнув напівлиций, легким змахом палички вкриючи горло своєму вірному послідовнику, вмиг випиваючи з того все життя... Що ж сталося далі, ми з Дамбльдором вже не бачили, а пекло полум'я наздогнало свою ціль і відразу створюючи навколо темного лорда вогненне мерч.
Який, однак, досить швидко розмалювався в сірий колір, стрибнувши тепер уже у наш бік ... Душа Крача була принесена в жертву одному з моїх найсильніших духів, що і взяв пекельне полум'я під контроль, зробивши то своїммістичем. А одна з намистинок у моїх бусах тріснула, повідомляючи, що сутність духу остаточно ту покинула.
Неприємно послаблювати власні артефакти, але в даному випадку це вартувало. Я в будь-якому випадку не міг контролювати настільки сильного духу вогню і пороху... Отже, треба було скласти договір про те, щоб покласти край Дамбльдору на волю і душу чарівника.
- Темніша магія. - Продовжуючи хмуритися, зазначив літній чарівник, вивільняючи зі палички кілька згусток сліпучого світла, що відразу ж кинулися в сторону вогняної бурі... Прямо по дорозі, вони сяють лицарями і своїм світлом не найлагіднішого духу. - Найвидатніша магія світла, Длань святого. - Викрав назву свого заклятя Дамбльдор, з деякими перевагами дивлячись на колишнього учня.
- Я підозрював, що ви здатні на щось подібне... Але це дійсно вражає, директор. Але назва для подібного закляття ви вибрали все ж занадто гучне. - Вражено тягнув слова, з новою силою стискаючи свою палицю ... Я ще в першу зустріч з цим старим відмітив його майстерність у магії світла. За всі ці роки спостереження та дослідження минулого я так і не знайшов жодного випадку, коли старий використовував би цю магію в бою.
Ну, щось серйозніше за патронуса і звичайних закляттяв світла, часто засмаглених під якусь променеву магію... Що ж, тепер я знав, що саме приховує цей старий. Та й його зв’язок з церквою, мабуть, стає очевидним. Саме церковні еккорцисти у свій час використовували подібні закляття для боротьби з магами. Хоча чому використовували? Продовжують використовувати, нехай вже і не так явно й часто. Війна між магами й церквою закінчилась після встановлення секретності.
Але зараз це все не важливо... Розбиратися з заступниками Дамбльдора я буду вже після його смерті. Тепер мені потрібно відіграти свою роль, прикриваючи директора і допомагаючи тому в бою з кожним темним лордом. Крук якраз зруйнував останні скрепи розуму цього чарівника, звертаючи того в напівбезумну тварюку, готову кидатися на все живе...
Ну а щоб в силі схожий монстр не поступався нашій з Альбусом команді, я ще й один визначний ритуал, висічений пряміком на кістках темного лорда, активував... Що дозволить Тому, хоч і ненадовго, але посилитися в рази, замість знищити більшість своєї магічної оболонки душі.
- Це погано! - Якось навіть перелякано помітив старий, трансфігурацією створюючи перед нами стіну з бронованого скла ... Завдяки цьому нам вдалося не тільки заблокувати серію випущених авад, але й заблокувати поля зору. Забавна зміна, вам слід буде запам'ятати формулу перетворення. - Цей божевільний щось зробив з собою... - Швидко зрозумів старий, тут же відлітаючи в сторону.
- Не знаю щодо темного лорда, але цей вогонь нас точно скоро знищить! - Крикнув, спокійним поглядом оцінюючи обстановку на полі бою. Недавня точка нашої дислокації охопила сіровочий вогонь, випалюючи все на своєму шляху ...
Повітря в приміщенні почало хапати. Спалення вогню змінювалось морозністю демонічних аур присутніх у залі дементорів... Деякі з них попадали під атаки мого духу, видаючи до абсурдності гучний вереск, складених із чисто ментальним ударом за розумом усіх присутніх у кімнаті чарівників.
Ну, хіба що Волеморту було плювати на подібне, від розуму цього мага вже майже нічого не залишилося. Але той все ще продовжував атакувати магію вогню і смерті свого колишнього наставника, не забуваючи й про проклятня, вбиті у саму суть темного лорда. Через що він навіть у своєму нинішньому стані міг без особливих проблем використовувати...
- Та вже, старий починає здавати... А я навіть не думав, що це пекло зуміє забрати Альбуса. - Бурчав собі під ніс, кричимо очі слідуючи за битвою двох « великих» чарівників. Один з яких ледве вмудрявся захищатися від спільного нападу темного лорда, вогняного духу і пари десятків дементорів. А другий уже перетворився на монстра, який зумів і поступово виснажився. - Час припинити це шоу. - Зло посміхнувся, закінчуючи оцінку сил і можливостей Дамбльдора.
Чесно кажучи, я до самого останнього моменту очікував від старого якийсь підлянки... З віком і досить мутна історія мого ворога змушувала мене сумніватися в оцінці його здібностей... Але ні, нічого екстраординарного той так і не зміг продемонструвати. Якщо я захочу і певною мірою везіння, то зміг би сам затиснути Альбуса у магічний бій.
Тепер же, коли він важко справляється з тиском Воландеморта і мого духу, я не бачив в тій великій загрози... Сили Дамбльдора поступово вичерпуються, підживка від Хогвортса не здатна компенсувати теперішні витрати директора. Ще п'ять-десять хвилин такої битви і той сам звалиться від виснаження.
Але не хочу цього робити. Чи не мало чого старий співвідчути наостанок.
- Вибачте, директоре, але перемогти в цьому бою вам не призначено. - Під час бою наблизився до старого, займаючи тимчасовий втрачений позицію бійника підтримки для директора.
- Про що ти, РегХул! - Дёрнувся в мою сторону Альбус, але зробити що-небудь вже не встиг. Незважаючи на всі захисні артефакти та броню Дамбльдора, мій костур зміг без особливих проблем загнав сонячну сплетення Альбуса і обстригти старого наскрізь. Не було у старого по справжньому потужного захисту від фізичного урону, а я ще й свою палицю життєвою силою обкутав за максимумом, створюючи з того по справжній пробіжна зброя.
- Не такий вже ви і великий чарівник, яким прийнято вас вважати, директор. - Сухо хмикнув, дивлячись прямо в очі переможеного ворога ... Хоча як ворога, просто конкурента, якого я вирішив усунути найбільш ефективним і звичайним методом.
Приблизно з такими думками я і дивився в скельні очі старого. Рівно до того моменту, поки душа Альбуса Дамбльдора не була поглинена моєю палицею, а тіло літнього мага зламаною куклой не опало на холодну підлогу. - Хм... А старий все ж встиг залишити сюрприз наостанок. - Відмічаючи знищення кількох артефактів і особистого захисту, посміхнувся я ...
Навіть посмертне закляття Дамбльдора виявилося не таким вже й вражаючим. З темним лордом розібратися було куди складніше... Хоча ні, я ще не розібрався з ним, його роль у всьому цьому виставі ще немає. Настав час вибиратися назовні, показувати британським чарівникам, хто тут головний, самопокорисно ліквідуючи цю обезумлу тварину... А тіло Альбуса спалить дух вогню і пороху, щоб ніхто не розпізнав реальної причини смерті великого світлого чарівника.
Ще раз переконуюсь, що навіть наймогутніший ворог може навернути людину до жертовного вогню, який іде на заріз, але не усвідомлює цього. Альбус Дамбльдор до останньої хвилини довіряв мені свою спину, за що і поплатився... Інтрига вдалася.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek