Освітній рік у Хогвортсі наближався до кінця. Коли мені було близько літа, я готував п’ятих і сьомих курсів до екзаменів СІВ та ЖАБА. Суть якого зводилася до простих умовлень попрацювати в школі ще кілька років, поки гідного кандидата на мою посаду не вдасться знайти. Ну а з тим врахуйте, що достойніше мене кандидата на роль професора буде знайти дуже і дуже складно ...
Отже, старий банально впрошував мене попрацювати ще. І знаєте, я не почав відмовляти, прямо кажучи, що одна конкретна дівчинка з Пуффендою змогла досить сильно мене зацікавити, щоб я залишився ще пару років попрацювати в школі. Так я і дівчинка під своїм покровительством взяв, натякнувши директору, що зсувів в її сторону я не потерплю. І свою позицію позначив повністю.
І справді, Німфадор був головною причиною продовження моєї праці як професор з стародавніх Рун. Якби дівчинка не змогла вразити мене своїми досягненнями за останні півроку, я б навряд чи став і далі ошиватися у Хогвортссі.
Все ж для мене нема сенсу працювати в Хогвортсі. Той, звичайно, ніяк не перешкоджав моєму розвитку... Але я не допомагав, якщо говорити відверто. а тоді подумати про те, чи варто мені залишатися в Хогвортсі і далі, дійсно вартувало. Я ж міг повернутися в Прагу і займатися там своїми дослідженнями та експериментами в компанії інших майстрів магії. Це було б набагато корисніше, ніж звичайне життя в стародавньому замку на півночі Шотландії.
- Професор Блек. - Оклікнула мене дівчинка, чия присутність я вже два десятки хвилин відчував за стінами свого кабінету. Але лише після того, як останній семикурсник залишив мій кабінет, Німфадора дозволила мені відволікти мене від роботи. - Ви просили мене підійти до вас після занять. - Нагадала дівчинка, останнім часом все краще і ліпше контролює власне тіло. Навіть нескінченна зміна кольору волосся вже майже не дає про себе знати.
- Ага, я хотів передати тобі деякі книги і написані мною методики. - Спокійно хмикнув я, закликати дівчинку за собою, в свій кабінет. Де мене і були знайдені раніше згадані методики. - Займайся ними під час канікул... - Дав я свою наказ дівчинку, отримуючи у відповідь серію енергійних київ.
- Постараюся управитися з усім цим... Ну, якщо мати не заборонить. Вона не дозволяє чарувати на канікулах. - Трохи зволікаючи дрнувши носиком, пообіцяла мені дівчинка. Заради якої, власне, я і був готовий залишитися в Хогвортсі ще на кілька років. Успіх моєї двоюрідної племінниці став вагомим приводом для того, щоб відмовитися від роботи в команді інших майстрів і зосередитися на вихованні власної учениці. Все одно одного разу я повинен був цим зайнятися, так чому б і не зараз.
- Не хвилюйся, я поговорю з нею на цей рахунок. Думаю, вона визнає необхідність цих занять ... І так, щоб з наступного року стала додатковим предметом стародавніх Руни. - Пообіцяв я дівчинці, не забувши нагадати про наші з нею домовленості. Ну, як домовленості. Я просто наказав дівчинці з наступного року розпочати вивчення стародавніх рун. Їй буде корисно, так само й наше вивчення стане простіше.
- Добре. Розраховую на вас, професор Блек. - Бодро вигукнула моя учениця, в темпі вальса втікаючи до сторони головного залу. Обід у замку вже двадцять хвилин як почався, і якщо Німфадора не хоче залишитися голодною, то їй дійсно краще поспішати. Я ж обідати в Хогвортсі не збирався. У мене попереду ще один урок і можна буде відправлятися додому.
Так я і зробив, відробляючи свій останній навчальний день в Хогвортссі. Тепер перед нами лише іспити та факультативи для старших курсів. Нічого складного, але хвилювання і страх студентів чудово мене розважали... Настільки забавляли, що я не помітив тих кілька тижнів літа, які пішли на здачу іспитів у учнів. Після цього я став повністю вільним у заслужену відпустку.
У Хогвортсі залишилися лише директор, заступник директора і завохоз. Усі інші вчителі розбіглися по своїх ділах і домах... Я ж вирішив спочатку відвідати Андромеду, виконуючи свою обіцянку перед Німфадорою і пояснюючи ту необхідність тренування дівчинки. І, здається, я навіть занадто залякав схвильовану жінку. Адже не просто та пообіцяла, що її донька ніколи не відливала від тренувань і занять.
Що було дуже навіть до речі. А то ентузіазм Німфадори міг у якийсь момент зійти на немає, і дівчинка закинула б свої тренування. А так під наглядом матері та вже не пофілоить особливо. Так що я міг за неї не турбуватися, в черговий раз покидаючи дощові британські острови. І цього разу я прямував до Румунії, пряміком в драконячих заповідниках.
У свій час, прослизнувши в моїй голові ідею про те, що можна було б влаштувати справжнє сафарі на цих чарівних монстрів з підсумку переросла у повноцінний план. І ні, я не збирався порушувати всі думки та нездійснені закони чужої країни. Нелегальне полювання на драконів є небезпечним заняттям. Та й безглузде, за великим рахунку. Інгредієнти з цих ящерок мені були не потрібні, точніше я міг просто їх купити мало чи в будь-якій кількості.
Та й просто полювати на драконів я не збирався, тим більше що ті давно вже перетворилися в звичайна худоба, нехай і з поправками на ранг небезпеки цих тварей. Вони вже давно не перешкоджають чарівникам вирощувати цих тварин у заповідниках, а отже пуська на складники певного віку. Так само давно я став нормою і міг користуватися нею.
Звичайно, коли я прибув до Румунії, мені довелося попотіти, щоб вийти на потрібних мені людей — власників заповідника драконячих... При цьому якби не моя громічна репутація як майстра магії і слава дуже багатого та заможного чарівника, зі мною взагалі навряд чи стали б говорити такі люди. Отже, з головним пунктом свого плану я розібрався досить швидко - викупив у власників заповідників три десятки драконів окремо обговоривши своє бажання особисто пустити дракона під ніж ...
За подібне довелося заплатити і окремо познайомитися з декількома командами драконоборців, що й займаються забілюванням такої небезпечної дичини. Я витратив багато грошей на цю справу, і навіть деякі артефакти власного виробництва були змушені віддатися за те, що вони запалювали чарівників... Деякі з них ще й поженуть мене на своїх дочерях, племінницях та інших родихах хотіла, від чого також треба було обережно так відбиватися.
Звичайно, я розумів свою цінність як нареченого. І навіть був готовий укласти шлюб, якщо цього вимагатиме ситуація. Але я дуже не хотів мати з румунськими чарівниками зв’язку, бо відбився від занадто нав'язливих речень і все своє життя в цій країні наближається до серпня. Добре, дракони забивають майже щодня. Викупивши декілька ящерів, я не дуже впливав на процес загалом, буквально за кілька тижнів самозабивши тридцять два дракони.
Чиїх душ вистачило, щоб об'єм моєї палиці збільшився ще на сім середніх проклять ... Що не так вже й вражаюче. На тлі стародавнього василіска звичайні дракони, яких забивали відразу після статевої зрілості, не могли похвалитися особливою магічною силою. Але навіть так, я вже домовився зі своїми новими знайомими відвідати їх заповідники ще раз. Мабуть вже цієї зими, відразу після того, як я розберуся, що робити з трьома десятками поділених туш молодих драконів.
Хоча, цю проблему я поки що відклав на потім. У мене тут ще тушка василіска не прибудована лежить. Шикарна шкура, кістки, клики і отрута так і чекають моменту, коли я оберну їх у прекрасні артефакти та зачарований одяг. У мене вже були деякі домовленості з парочкою майстрів артефактерів, що допоможуть мені в створенні кількох комплектів одягу з шкури васілізу.
Я сам з таким завданням, якщо і впораюсь, то результат вийде не ідеальним. Я ж хотів для себе найкраще спорядження, готуючись розставлятися з дуже великими грошима, заради послуг інших майстрів і збереження своєї анонімності. Я не хотів чути, що у мене є шкура стародавнього василіска. Я і так прикутий до себе, щоб уникнути нав’язливих артефактерів, багато з яких обов'язково захочуть працювати зі настільки корисним та рідкісним матеріалом.
Я вже сам придумав, що можна зробити. Як шаману, я міг би мати такі незвичайні матеріали і стати будиночком-тямою для особливо небезпечних, сильних або підступних духів. Ну а з кров'ю василіска я і так вже розібрався, ще в перші тижні після смерті змія перетворивши життєдайну субстанцію у звичайну жіжу без краплини чарівних властивостей.
Як маг крові я чудово розумів усю цінність свіжої крові сильного монстра. Життя і магія, що таїлись у крові василіска, допомогли відмінним каталізаторам для парочки ритуалів, за допомогою яких я збільшував « вміст власної крові » завдяки цьому зекономлю декілька років тренувань. Тепер моя кров вміщала більше прани, тіло стало трохи міцнішим і гнучкішим, а друге почало виробляти більш життєву силу. Я просунувся в магії крові, значно збільшивши обсяги доступної для вільного використання парни.
Ну і як побічний ефект проведених ритуалів, моя аура стала трохи сильнішою та стабільнішою... Що не так вже й сильно впливало на мене, але найпростіших чар я тепер міг не боятися від слова зовсім. Слабкі магічні дії тепер будуть розвиватися, зустрічаючись з моєю аурою. Ну і в цілому чужі закляття будуть діяти на мене трохи гірше. Особливо, якщо мова йде про внутрішні впливи за типом тих самих чар паралізації... або всяких цілителях.
Що, до речі, ставили під сумнів переваги від подібних змін. Якщо цілителі в якийсь момент не зможуть допомогти мені через мою ж аури - буде не дуже приємно... Та нічого страшного. Все одно я в цьому житті лише один раз відвідував звичайних цілителів. У той момент я якраз зайняв тіло Регулуса, і ще не встиг видужати від отриманих пошкоджень в аурі.
В іншому, я вважав за краще покладатися на власні сили та здібності. Я звик до самолікування, а головне — добре вмів лікувати власне тіло, каву та тонкі магічні тіла. У крайньому випадку можна використати духів або артефактів, яких в моєму арсеналі найближчим часом чудово так збільшиться.
Повернутися в Хогвортс я планував вже у повному комплекті зачарованої одягу з шкури стародавнього василіска.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek