Андромеда дозволила моїй доньці навчатися в мене. Що було трохи несподівано... Андромеда попросила мене про зустріч зі мною, щоб обговорити деякі моменти щодо навчання Німфадори в мене. Що вже якось виписано в мою картину світу. Я навіть противився зовсім не став, спокійно погодився зустрітися з кузиною на найближчих вихідних. Ну, а до того часу я встиг провести два вивчення з Німфадорою...
І знаєте, я не пошкодував, що звернув увагу на це дівчинка. Спостерігати за метаморфом, який так дався, було дійсно цікаво. У певному сенсі, не тільки Німфадора вчилася в мене, але й я у неї... Просто спостерігаючи, як ця істота спокійно змінює свій вигляд і тіло в цілому, я мимовільно відкривав для себе щось нове у магії метаморфізму.
Так, після наших перших занять не тільки Німфадора була завантажена під самим не балуй, але й сам я відкрив для себе досить багато нового... І все ж дівчинка без зайвих заперечень дозволила мені кинути на себе кілька скануючих заклинань, завдяки яким я зміг дійсно багато зрозуміти з того, як саме працює її аура і організм в цілому. І це дійсно було чимось дивним, навіть якщо дівчинці не вистачало контролю над власним даром.
Але це нічого, я в будь-якому випадку збирався тій допомогти ... І водночас, почерпнувши для себе дуже багато ідей щодо розвитку метаморфізму. Чесне слово, після наших занять, я банально не зміг втриматися протягом наступного тижня займаючись тренуваннями у метаморфізмі. Мені було дійсно цікаво розібратися в деяких аспектах подібної магії, часто поєднуючи свої знання і записи з бібліотеки Шумерської гільдії магів та ту інформацію, яку я отримав, досліджуючи свою новозаявлену ученицю.
А на вихідних я дійсно вирушив у зустріч з Андромедою, готуючись до будь-яких заходів, якщо цього вимагатиме ситуація. Після перших двох вивчень я вже не сумнівався, що Німфадор — справжній самородок від світу магії. При правильному навчанні, та ще до кінця Хогвортсу зможе наблизитися до звання майстра метаморфозму. І плювати, що в цьому світі такого звання немає.
Головне — дівчинка була дійсно талановита і цікава. А вивчення з нею обіцяли принести відчутну користь і мені самому... Раніше я не звертав уваги на метаморфізм. Ця школа магії була для мене допоміжною, доповнюючи деякі практики з Йоги та чаклунства крові. Але після спостереження за Німфадорою я і сам запалився бажанням, навіть частково, але дістати подібних можливостей.
- Давно не бачилися, Андромеда. Радий зустрітись з вами. - Краєм очі помічаючи знайоме обличчя, привітався я свою кузину.
- Регулус... Я теж рада знову побачитися з тобою. - Степно кивнула жінка, з легкою цікавістю розглядаючи моє обличчя. Власне, я робив те саме і помічав багато змін у зовнішності моєї кузини... Останній раз та бачилася з Регусом під час його навчання в Хогвортссі. З того часу ми обидва сильно змінилися. Хоча, я все одно майже відразу зміг розпізнати жінку, заодно відзначаючи деяку подібність її аурами Белли та Нарциси.
Правда, якщо говорити відверто, виглядала жінка куди гірше інших моїх кузин. Мабуть, зречення від пологового джерела та інші життєві труднощі поступово підточили волю й здоров’я дівчини. Тепер вона теж була привабливою і навіть гарненькою... Але незважаючи на сильну схожість з Беллою, та до її старшої сестри почала чіплятися. І взагалі, Белла зараз виглядала як молодше Андромеди. І це незважаючи на недавню втрату руки.
- Не думала я, що коли-небудь мені ще доведеться зустрітися з лордом Блеків... І я не очікувала, що моя донька колись навчатиметься від одного з моїх батьків. Ти зміг мене здивувати, Регуус. - Манерно простягнула жінка, сідаючи за відсунутий спеціально для неї стілець. Зустріч проходила у досить звичайному ресторані... На фоні якого наш відточений і вбитий у тіло етикет виглядав кілька інородно. Але відмовитися від нього ніхто з нас не збирався.
- Ти мені лестиш. - Крихітко посміхаючись, хмикнув я. - До того ж, твоя дочка змогла мене дійсно зацікавити. Не часто можна зустріти метаморфа, яку ми отримуємо. - Спокійно додав я, тут же зайняв колючий погляд своєї кузени.
- Сподіваюся, ти не збираєшся втягувати мою доньку у справи свого роду. - Навіть не приховуючи власної злості і побоювання, прошила Андромеда.
- У даний момент весь рід Блек - це я сам. Є ще, звичайно, Сіріус... Але він зараз будує кар'єру в аврораті, так що згадую я про нього рідко. - Спокійно хмикнув я. - Ось і виходить, що справи роду це мої вчинки... А я зараз працюю простим професором в Хогвортсі, не більше того. - Додав я. Щоправда, мої слова не сказати щоб заспокоїти Андромеду.
- Регулус, не грай словами і не дури мені голову. Я просто хочу знати, що ти не втягнеш мою доньку у щось погане. - Не зводячи з мене погляду, прошила жінка.
- Хм, я тебе зрозумів... Але нічого обіцяти тобі не стану. Через навчання у мене, на дівчинку можуть звернути увагу досить багато чарівників. Та навіть студенти вже знали про мої заняття з Німфадором. Так що обіцяти тобі що або я дійсно не стану ... Але й втягувати ту в неприємності я не збираюся. Якщо цього вимагає ситуація я навіть готовий прийти Німфадорі на допомогу... Але то повинен бути дійсно крайній випадок. - Витримуючи похмурий погляд своєї кузини, відповів я.
- Я тебе зрозуміла... І з радістю б заборонила своїй доньці спілкуватися з тобою, Регулус. - Шикнув Андромеда.
- Ну знаєш, це не дуже то й ввічливо. Тим більше що це не мені потрібна твоя дочка ... Це Німфадорі потрібна моя допомога. Інакше вона так і не підкорить себе до кінця Хогвортсу. А далі, коли її магічне тіло повністю з'ясовує, змінити що або буде практично неможливо. - Відзеркалюючи злий погляд своєї кузини, пророкував я...
Я ніколи не збирався терпіти хамство. Крім того, я дійсно не брехав. Німфадоре було потрібна моя допомога, а я міг обійтися і без неї. Я міг би без проблем дістати до себе в учнів майже будь - якого учня Хогвортса, але з моєю репутацією і титулами. Лише маглородженці можуть відмовитися від такої честі. І то швидше вже через незнання і природному тупості.
- І саме тому я дозволила тій займатися у тебе, Регулус ... Дівчині дійсно треба взяти під контроль свій дар, поки не стало надто пізно. - З якоюсь навіть втомою, помітила Андромеда... Після цього розмова трохи привітніша.
Ми розповіли один одному про своє життя, згадали минуле і обговорили подальше навчання Німфадори... Про своє бажання зробити ту особистою ученицею я поки що навіть не заїкався. Не варто занадто турбувати Андромеду. А тим більше, що в цій ситуації та виступає швидше вже сухим стороною, щиро хвилюючись за донечку і благаючи приглянути на неї.
І в майбутньому, коли Німфадора сама попроситься до мене в учні, я зможу створити аналогічну ситуацію. І ось як мені нічого від них не потрібно, але по спорідненому я все ж готовий трохи підсобити своїй двоюрідній племінниці. Так сказати, за власний рахунок влаштувати ту в житті... Будьте мені вдячні і таке інше, можна навіть ноги не цілувати.
Але все це майбутні справи поки не повністю ясні. Все ж залишатися в Хогвортсі надовго я не дуже те і хотів. Не те щоб мене обтяжує робота в школі чаклунства і магії, нічого особливого у ній не було... Але кілька років професором, мені все одно не хотілося. А без цього виховувати з Німфадори щось гідне навряд чи вийде. Все ж вона дівчинка досить несправжня, без ніжного нагляду наставника та може дуже швидко розслабитися і забити на тренування ...
Отже, ґрунт на майбутньому я собі готував. Та й упустити Німфадору начебто як не збирався... Але ідея наступні п'ять років працювати в Хогвортсі мені не дуже то й подобалася. Хоча, справи в замку у мене, звичайно, були. Незважаючи на декілька місяців дуже активних пошуків останнього з хрестражів, я так нічого не знайшов. І зараз все зводилося до того, що останній із хрестражів - Діадема Когтевран, про яку я дізнався з тих шматочків пам'яті, які збереглися в кільці Марксів, дійсно знаходиться у руках Дамбльдора.
Що дуже ускладнило мій план, бо я не уявляв собі як саме можна вкрасти темний артефакт у одного з найсильніших чарівників цього світу... Можливо, я трохи перебільшую можливості старого, але поки що мені з тим буде ну дуже складно запанувати. Так само й у Британії можна вважати наймогутнішим чарівником. Крім нього, з сильних магів можна згадати лише пару сервісних майстрів, кожен з яких вже далеко за двісті.
Ну та не суть, весь цей рік я в будь-якому випадку продовжу досліджувати замок, а там вже як піде. Якщо мені пощастить, і я дійсно зможу знайти останній хрестаж - буде чудово. Якщо ж ні, то я нічого не втрачу. Все одно, робота професором не надто то й заважає моїм тренуванням і експериментам. Так і василіск, душа якого замкнена в моїй палиці, а тіло дуже скоро перетвориться на цілу купу корисних артефакцій, вже окупував цілий рік моєї роботи у школі ...
Але побачимо, як там з підсумку все піде далі. Якщо до кінця року я так і не приближуся до нахожування хреста, можна буде спробувати проникнути в особисті покої директора. Звичайно, захист там стоїть не гуморична. Але спробувати можна ... А може, я і не піду на такі ризики. Все одно, мої навички в магії Вуду поступово зростають. Думаю, через пару років я цілком собі зможу знищити останній з хрестражів саме за допомогою цієї магії ...
Правда, створювати вольт такого штучка швидше за все доведеться в Хогвортс. Бо відстань і магічні захисту замку можуть дуже ускладнити процес... Але думати я про це, в будь-якому випадку, буду вже наприкінці року. Цього часу мені якраз вистачить, щоб повністю дослідити стародавній замок. І з цінністю Німфадори я до того часу остаточно визначена.
Можливо, ця дівчинка все ж зуміє вразити мене настільки, щоб я заради неї погодився ще пару років попрацювати у Хогвортсі. Дамбльдор проти подібного точно не буде... Бо свою роботу я роблю дуже добре. Йому не заважаю, та й взагалі поводжуся як душка. Хоча Снейпом іноді « люб'язними » поглядами обмінююся, але це вже просто робочі моменти в не дуже дружній колективі. Нічого особливого, якщо дивитися неупереджено.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek