Вивчення магії — це захопливе заняття. Настільки захоплююче, що я буквально не відчував течії часу, пропускаючи мимо себе рік за роком... Звичайно, я також відволікався на світські справи. Щорічні подорожі, періодична необхідність слідкувати за справами роду, а також спостереження за Гаррі Поттером та пошук можливих шляхів для отримання останнього з хрестажів — того, що був у Хогвортс...
Все це, безумовно, відволікало мене від вивчення магії і вдосконалення власних навичок. Але не так сильно, як могло б бути... Фактично, я присвятив себе власному розвитку три роки аж до вісімдесят п'ятого року навіть і не думаючи відволікатися на щось ще. І це приносило свої плоди, я швидко повертав собі колишні можливості і водночас розширив своє вміння в палочовій магії.
У всьому я не забував і про духів, поступово заповнюючи свої намиста шамана все нові й нові помічники. Водночас, вивчаючи нові можливості та здібності, які я отримав після появи астральних паразитів. І можливості ті були досить різними, як показала практика. Окрім очевидної агресивності моєї духовної сили, що допомагало мені підкорятись особливо підступних духів, з якими Ворон іноді не справлявся, я успадкував деякі інші можливості.
Так, я став свого роду енергетичним вампіром... І якщо спочатку я міг тягнути енергію лише з парфумів, та й не свідомо, то згодом ці навички перейшли під свідомий контроль. Крім того, я раптово знайшов можливість тягнути магію, прану і духовну енергію в тому числі людей. Незважаючи на це, я не хотів зловживати чимсь. Будь ласка, налагоджуйте вміння своїм ворогам і тим, хто не схвалює цього. Але щоб застосувати такі навички в биті і житті...
У Шумері було заборонено вампіризм в будь-якому його прояві. І хоча я вже давно не в Шумері, але деякі упередження на рахунок подібної магії так нікуди й не зникли. Мені було просто неприємно усвідомлювати себе енергетичним вампіром... Але і страждати маразмом, не розвиваючи козира, що буквально сам йшов до мене в руки, я не збирався. Тим більше що сам вампірізм, як би погано це не звучало, був досить корисною здатністю ...
Постійна підпілка чужими аурусними оболонками дуже позитивно впливала на мій розвиток. Це був такий собі допінг, без якого цілком собі можна було обійтися, але який все одно непогано змінювався на швидкості мого розвитку. Я за кілька років « осушував» трьох не таких вже й слабких магів, що так чи інакше перейшли мені дорогу і оголосили мене своїм ворогом... Участь у тих людей була незавидна, вони буквально стали моїми піддослідними та моєю їжею.
І від цього мене кілька комір... Моя цинічність і спрага сили в жорстокої битви сходилися з деякими упередженнями на рахунок вампіризму та банальним відмовою мене самого ставати творцем, що здатна розвиватися тільки поглинаючи собі подібних. Магів те биш, бо духи не приносили мені жодної користі, тільки трохи зміцнюючи мою ауру і допомагаючи розвивати духовну силу.
Загалом так, ігнорувати раптові можливості я не став. Але я не зловживав ними, часто відмовляючись від спокуси знайти ще парочку донорів, що підвищило б ефективність моїх тренувань. Що, до речі, було викликано не тільки ніжкою дерев'яною з мого боку, але і цілком собі адекватною обережністю. Бо мені було важко зрозуміти, як вампіризм може вплинути на мій організм і ауре, чи не стану я залежний від нього?... Чи не буде якихось інших, однозначно негативних, наслідків? Але відповіді на них я поступово шукав, і все ж таки діяв дуже обережно.
Мені цілком вистачало і того, що я міг домогтися власними силами... Ну чи я так думав, поки влітку вісімдесят п'ятого року мені несподівано не прийшов лист з Британії. Лист від Дамбльдора з проханням про зустріч...
- І що цьому старому від тебе потрібно, Регулус? - Вже в який раз зачитуючись у лист на жовтуватий папері, питала в мене Белла. - Зараз же в Британії все спокійно. Так і передала сфер впливу начебто як не планується ... - З легким непорозумінням в голосі простягнула дівчина... Ну, точніше жінка... Ось тільки виглядала та зараз навіть меншою, ніж за часів служіння Волондеморту.
А все через якісний догляд за собою і бажання чаклунки бути красивою ... І якщо звичайна жінка має бажання, то це просто прагнення, рідко коли здатні на щось особливе. Це майже закон. Особливо сильні й щирі бажання господині виконують магічну силу неконтрольовано. До речі, багато чарівних жінок були красивіші за звичайних... Шкода лише, що на британках це правило працює не дуже повноцінно.
Британські чарівніиці, в більшості свого, мало привабливі... Ну як на мій погляд. Хоча й ця сама Беллу не повертається назвати дивакуватою. Осліплива і палиця, чия фігурка навіть на фоні моїх вейл все одно залишається достатньо привабливою для погляду... Хоча я на кузину в цьому плані намагаюся не дивитися особливо. Занадто напружена характер, щоб я все серйозно обмірковував про те, аби затягнути ту до себе в ліжко. Та й не хочу я так поводитися з Беллою, потураючи власній примхи і забави заради.
- Не знаю, Бело. - Тихо простягнув я, все ж вдосконалюючись вирватися зі своїх думок. - Але у мене все ще має борг перед цим старим. Отже, нам доведеться відвідати Британію. - Хмикнув я, подумки вже примирившись з можливими неприємностями ... Чого б від мене не вимагав Дамбльдор, я постараюся виконати його прохання, банально втупившись вже озиратися на якийся обов'язок перед старим.
- Нам? - Трохи здивовано хмикнув дівчина, вистріливши в мене поглядом. - Я ж начебто числуся злочинницею на Британських островах? Чи ти вже забув? - Трохи сарказму уточнила в мене кузина, очевидно не надто задоволена тим факт, що я знову залишу її на самоті... У Белли було туго. Через що моя довга відсутність дійсно змушувала дівчину нудьгувати.
- Так, нам. Теперішня ти чисто зовнішньо мало нагадує себе минулу. Перефарбуєш руду, і тебе точно ніхто не дізнається. Навіть сестри... А інші питання цілком вирішуються. Тим більше що офіційно ти перед законом чиста. - Спокійно простягнув я ... Не згадуючи, що це саме я і спробував над тим, щоб позбутися будь-яких згадки Белли на Британських островах.
Зараз про ту дійсно всі забули. Ну а ті, хто все ще пам'ятає про дівчину, навряд чи визнають в нинішньому Беллу ту, яка колись організовувала жахливі жорстокі рейди у складі пожирачів смерті.
- Ммм, в цілому ідея хороша. Але фарбуватися в рудій я не хочу. - Буркнув дівчина. - Мені цілком подобається мій природний колір волосся... - Виволожила примхливою благородною леді, але вже дав згоду на подібну авантюру.
- Перефарбовуватися в будь-якому випадку доведеться. До того ж, червоний колір повинен бути тобі в обличчя. - Прошепотів я, погоджуючись трохи пограти в ці жіночі ігри...
Тобі не подобається блеківський колір мого волосся? - Трохи істерично вигукнула жінка. - Чи ти просто хочеш побачити мене в новому образі? - Хітро зніяковів, різко змінилося мислення Белла.
- Мені подобається твій справжній колір волосся, але я не буду проти побачити тебе в новому образі... Ти тільки в блонд не красуйся. Мені більше рудий колір подобається. - Хмикнув я, чудово знаючи, що подібні аргументи точно поділяють на дівчину... І вони зробили це, навіть якщо сама Белла і виникла трохи для пристойності. Але я вже так давно був привабливий до своєї родички, добре розуміючи її.
- Ну, тоді я побігла готуватися... Думаю, буде весело трохи покрутитися в новому іпостозі перед нашими давніми знайомими. - Збудливо прочитувала Белла, після кількох хвилин розмови все ж погоджуючись з цими умовами. Я ж міг зітхнути спокійно, залишаючись у цілковитій самотності. Ну, якщо не рахувати Ворона, що весь час зависає десь на дупках моєї свідомості.
- Залишилося тільки зрозуміти, що саме старому знадобилося від мене... І чому той вирішив вимагати з мене борг саме зараз? - Важко зітхаючи і розвалившись в кріслі, простягнув я, сподіваючись, що хоч хтось дасть мені відповідь на поставлене питання. Але Ворон мовчав, а інших людей у кімнаті не спостерігалося. Так моє питання і залишився без відповіді, а я почав планування до скорого відбуття в Британію.
Не варто було змушувати Альбуса чекати. Звичайно, він не визначив точної дати зустрічі, але щось мені підказує, що у мене небагато часу. І чесно кажучи, спізнюватися я не хочу. Бо як не крути, а позбудусь свого обов'язку перед Дамбльдером я дійсно хотів. Це раніше той був для мене достатньо вигідний, в якомусь сенсі захищаючи мене від старого ... Але зараз, коли мої позиції зміцніли, а особистої сили вже достатньо, щоб я міг дозволити собі відправити лісом абсолютні більшість магів цього світу. У тому числі влада бідних магів...
Я думаю, що час мені і забути про такий незручний обов'язок перед іменем чарівника. Ну а якщо щось піде не так - я вже якось викрутлюся. Не просто так я завжди вдосконалював свої навички і готувався до можливих проблем. Навіть якщо старому вдасться якимось чином загнати мене в Азкабан... Що ж, я туди сяду, щоб вже ввечері того самого дня покинути таке гостинне місце.
Дослідження пам'яті того сліпка особистості, що залишив після себе темний лорд в кінці Мраксів камінь у якому виявився одним з "дарів смерті"... До певної міри навіть легендарним Воскреслим каменем. Принцип роботи якого я так і не зрозумів, абсолютно точно не збираючись користуватися подібною іграшку. Ну та не про це мова...
Головне, що я таки добрався до деяких знань про магію місцевого темного лорда. І нехай ці з підсумку виявилися досить обривчастими і неповними, але я не заважав цьому розпочати вивчення місцевої некроманії. Добре, деякі нотатки з цієї магії у мене були ще з минулого світу, та і бібліотека Блеків в даному випадку змогла доповнити деякі проблеми в отриманих мною знаннях...
Через що зараз я майже не сумнівався у своїй здатності вибратися з того ж Азкабану. Знаття, навики та сили для підкорення дементорів мені вистачить з лігва... Хоча краще б мені все ж не попадати в подібного роду ув'язнення. Така промашка може коштувати мені всієї наробленої за ці роки репутації, чого б не хотілося...
Але це вже як пойдёт. Головне - соломки я собі підстелив скрізь, де тільки зміг. Залишилося тільки сподіватися на краще і бути готовим до гіршого. У мене все одно немає вибору.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek