- В обмін ж я хочу, щоб ти допоміг мені покращити свої навички використання мечем ... І з часом заповнив мені всю ту суму, що я витрачу на твоє навчання. - Прямо запропонував я, поставивши хлопця ну дуже неохоче звести брови до переносниці.
- І який в цьому сенс? Адже я сам з таким же успіхом міг би зібрати гроші і найняти для себе майстра... - Недоумки, але не дуже впевнено, прошипів Олександр, щиро розважаючи мене своїм невіглаством і ізольованістю від звичайного життя та тих розцінок, що за свої послуги беруть майстра магії.
- Я відразу ж сказав, що варіант не надто те і вигідний для тебе... Але дещо ти все-таки не правий. Щоб найняти майстра магії потрібно не тільки мати гроші. Зв'язки, вплив і ім’я чарівника в цьому питанні вирішує більше ніж звичайні гроші. Ну, я ж не пропоную платити тобі зі мною. Якщо ти наполегливо навчаєшся, то зможеш повернути і власні сили. Наприклад, виконуючи мої завдання і дрібні отримання. Пари років тобі на все точно вистачить і це в тому випадку, якщо я так i продовжу просто подорожувати по світу. - Намагався переконати я дампіра в вигідності моєї пропозиції, не соромлячись акуратно підштовхувати його емоційний склад розуму у потрібний мені бік.
- Все це звучить занадто підозріло... - Непереконливо прошепотів хлопець, глянувши на щиро жартуючий мене. - Але я все ж погоджуюся з твоєю пропозицією. Де мені розписатися кров'ю? - Хмуро уточнив в мене дампір, заставивши же прибрати з обличчя посмішку. аби показати, наскільки серйозні наміри і слова.
- Хм... Не думав, що ти так легко погодишся. Чесно кажучи, я сподівався, що ти відмовишся... Ну гаразд, магічний контракт ми з тобою заключимо трохи пізніше, в деталях обговоривши умови угоди. Поки що можеш розслабитися, я ж не рабський нашийник на тебе вішаю, а просто пропоную співпраці прийнятної мені тварюці... І так, мої слова про те, що за кілька років ти гарантовано зможеш оплатити своє навчання у майстра бойової магії - це не порожній звук. Я щедро плачу всім, хто хоч якось допомагає мені розбиратися з власними проблемами. - Досить чесно заявив я, знову поновлюючи свій рух.
- Може вистачить вже називати мене темною тварею? У мене так-то ім'я є... І це ти що, таким чином намагався позбутися мене? - Четь розгнівано звернувся до мене молодий напівкровка, наганяючи мене в рухомому натовпі народу.
- Не зовсім. Я просто ненавиджу нерішучих слабаків, і якби ти довго думав над відповіддю, я б все одно відмовився тобі допомогти. Але якщо ти настільки твердий з нашим бажанням стати сильнішим, то і особливих проблем в тому, щоб трохи тобі допомогти, я не бачу. - Багато в чому обманюючи свого майже що раба, простягнув я.
- Дивний ти все-таки чарівник... - Майже беззвучно прошепотів дампір, на чому наша розмова і закінчився. Ну а вже ввечері, трохи обдумавши ситуацію і обговоривши всі дрібні деталі нашого контракту, ми таки уклали магічний договір. А наступного вечора, коли я пішов до Праги, то влаштовувався у міжнародний прот-ключ. Звичайно, всі витрати я брав на себе і відразу зрозумів деякі зв’язки свого роду в новому місті. Так, вже через кілька днів нашого перебування в Чехії мені вдалося зняти непоганий такий типнячок за переробами міста. У якому ми з дампіром і оселилися.
Правда, тут у нас вже виникли деякі проблеми... Бо ніхто з нас не знав чеської мови, а артефакт-перевідники робилися довго і на замовлення під кожну людину окремо. Але артефакти не допомогли з вивченням чеської писемності, і вже не кажучи про найточніший переклад у деяких моментах. Та ще проблема, я навіть почав замислюватись про заклик демона, який в обмін за парочку моїх духів міг би навчити мене і Олександру чеської мови.
Але заходити так далеко я все ж не став. Це було, правда, кілька піднапрягся, щоб найняти для нас майстрів, що вільно спілкуються німецькою або англійською, але це нічого краще, ніж без зайвих необхідності балуватися демонологією. Ну і так, вивчення нової для себе мови я таки почав, паралельно з цим займався відразу ж із двома майстрами магії... Один продовжував моє навчання трансфігурації, а інший займався постановкою мого бойового стилю і навчанням військової магії в цілому.
Я теж не забував про тренування з Алексом. Добре, він оправдував мої сподівання як першокласний боєць ближнього бою. І нехай вчитель з нього отримав не найкращий, але крапелька ментальній магії і ось я вже розумів будь-яке його пояснення та зауваження саме так, як то намагався до мене донести сам хлопець ... Загалом так, мої дні в Чехії були дуже і вельми завантаженими. А я ще й до створення магічних інструментів готувався, іноді буквально сутками не спляча...
Добро, магія прощає своєму господареві багато чого, особливо якщо цій магії вдається користуватися і не жаліти грошей на якісну зілля. З яким, проте, в Празі все було чудово. Тут можна було реально по собі купити дуже і дуже багато зілля, бо майстрів зьєварів у цьому місті було більше ніж будь-де то ще... Загалом, моє бажання відвідати Прагу було більш ніж вірним.
Не просто так це місто вважалося столицею всієї магічної науки і найбільшим магієм ринку в Європі... Багато дійсно рідкісні і навіть унікальні компоненти для майбутнього магічної зброї та інструментів я зміг знайти тільки тут. Навіть деяка інформація про криваве залізо, з якого і збирався викувати собі протидемонічний ланцюг, знайшов. Шкода лише, що для видобутку цього заліза довелося повертатися до Німеччини...
Але такі зусилля вимагали того, бо третій Рейх і магі Гріндемальда в основному залишили по собі досить багато цінного для демонологів метала. У мене навіть буде можливість як слід поекспериментувати з данним матеріалом, перш ніж приступити до створення повноцінної зброї... Можна буде навіть меч для Олександра створити. Мене страхуватиме під час заклику демонів.
До слова про дану дампіру... Той, хоч і не мав будь-якого серйозного магічного потенціалу, але найняв для нього майстер все одно дуже хвалив юне дарування. Бо фізичні кондиції і істинна баранья наполегливість хлопця дозволяли тому дуже швидко перетворюватися з звичайного чарівника-недоучки, у повноцінного бойового мага. Слабого, бо з резервом магії так швидко нічого зробити не вийде, але ж бойового мага.
Загалом, в цьому плані хлопець мене радував... Щоправда, у його висловах і наполегливості була й зворотна сторона. Отже, я думав, що той вже в перший місяць свого навчання зірветься і так нападе на мене, у спробах дістатися до потрібної йому крові. І я чесно, ретельно готувався до цього моменту, чудово розуміючи, що після такого мого особистого монстра вже точно нікуди не дінеться. Але той поки що тримався, почав пити людську кров, і продовжував гіпнотизувати мене голодним поглядом, але в напад так і не переходив.
Але витримка вампіра все ж не вічна, а на парочку його просяб поділитися кров'ю, я безжалісно відмовляв, дотримуючись більш ніж ясної позиції у цьому питанні ... І в якийсь момент це дало плоди. Мені навіть вночі не було потрібно чекати, бо одного разу прибувши з тренування пораненим і втомленим, Олександр просто не впорався зі своїм прагненням, налетівши на мене з цілком конкретними намірами...
Добре, комплекс захисних артефактів спрацював навіть раніше особистого захисту, весь цей час тяганих мною в аурі. Ну а там вже і сам я не обплював, буквально вморозивши все тіло вампіра у крижаній куб. Лише голова монстра залишилася на волі, ніж я і скористався, здорово так відходячий вбивцю по його морді. Навіть хижий і голодний обходився з промахом, але розум повернувся до побитого та відезмінного дампіру.
- Очухався? - Відкриваючи реальний сказ, запитав я у хлопця, отримавши в відповідь затрачений і голодний погляд. - Очухався значить... Ну і як ти будеш пояснювати свій напад? Ти так і не встиг угамувати свою спрагу! - Буквально ричав я, відшукуючи вибрану роль і спускаючи зайві стреси на винуватця мого стану.
- Вибач, Регуус. - Акі побитий щеня, опустивши голову, вибачився хлопець. - Але після того разу... Коли ти напоїв мене своєю кров'ю... Я просто не можу позбутися спраги у твоїй присутності. Извини... - Цілком собі щиро схилив голову, бо все інше тіло дампіра було заковано в лід, вибачився переді мною Олександр.
- Що ж, здається інформація про те, що сильна кров є справжнім наркотиком для вампірів, правдива... - "Усмираючи" гнів, прошепотів я. Сам же хлопець так і продовжував будувати з себе Величного хлопця і чи мало не сльозу пускати. Але, в багатьох відношеннях його емоції були справжніми... За той час, що ми були в Празі, я доклав багато зусиль, щоб стати другом даному дампіру... Одному за багато років іншому, через що, мабуть, Олександр і зміг стримувати свою спрагу так довго. І через що той зараз настільки пригнічений власним зривом. - Що ж, я готовий час від часу ділитися своєю кров'ю. Але не за просто так. - Тихо прошипів я, всім своїм виглядом показуючи, як мені подібне рішення не подобається.
Але мої слова все одно не дійшли до хлопця... Тому мені довелося врізати ще пару разів. Але і без ласощів свого ручної монстра в той день я таки не залишив, слив тому рівно сто грам заповненої прачній крові... Пообіцявши ділитися з цією кров'ю раз на місяць. Якщо ж той хоче більше... То він повинен буде заслужити цю кров шляхом виконання моїх завдань. Які, на той момент, вже встигли з'явитися... Не все ж мені по світу за потрібними матеріалами бігати.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek