Олександр Рехтер... Ніхто з них не може знайти собі місця в світі. Вампіри його придивляють і ненавидять як напівкровку, чарівників та інших рас ненавидіти його за вампічні здібності й належність до проклятого роду. Навіть у магловосковому світі хлопцю не було місця, бо той просто не вміє в ньому жити, вже давно звикнувши до існування побитої собаки. Той і руки то не себе наложив тільки через зведений з розуму ненависть до васпірів...
О так, на моєму шляху зустрівся дійсно унікальний екземпляр розумний. Розбитий і зламаний морально, але володіє досить серйозною бойовою силою та гострим розумом... Особливо коли справа заходить про знищення вампірів. Так, він зміг просто відмінно себе виявити, погодившись з моїм планом і без жодних сумнівів кинувшись в найгарячішу бої, як тільки не горизонті стала можливість вгризтися у ковток своїм сородичам.
Так з таких розумних завжди отримуються найбільш віддані слуги... І я збирався цим скористатися, відмінно розуміючи, що крапелька турботи з мого боку, спрага глибокої крові самого Олександра і його загальна ментальна нестабільність, вже дуже скоро дозволить мені отримати майже повністю контроль над даним розумним. А вже після того, як він повністю зрозумів мої можливості, переконавшись, що в мене є сили для знищення цілої вампірського клана...
- Ебал я в рот подібну магію! - Ричал мій нікчемний спільник, уникав палаючого полум'я будинку, в якому раніше жили вампіри... А зараз валяється лише кілька трупів цих створінь. Ну а саме будівля, що очікують, тепер нагадує один великий вогнище, бо пара молодих духів вогню, які розступилися на повну і усилих вітряними духами того ж рангу - це вам не хрін собачий. Навіть пекельне полум’я може бути не настільки руйнівним.
- Заспокойся. Все ж вийшло просто чудово... Нехай тебе з підсумку мало потріпали, а мені ледь не відірвали руку. - Не вдаючи оптимізму у голосі, проорал я на відповідь, заявивши, що якби не дампір, то я б давно вже звалив звідси з допомогою аппарації. - До слова, ти там як? Помирати з пробитою груддю не збираєшся? - Я відразу ж уточнив, виявляючи надзвичайну турботу в напрямку свого нового знайомства. Сам то я відмінно розумію, що сам по собі дампір мало чим відрізняється від звичайного вампира.
Так, чисто вампірські здібності у цієї істоти виходять гірше, та й живуть в ній менше. Однак звичайні рани не є надто жахливими, особливо якщо серце й голова не відірвані. До того ж, я недавно поділився з ним власною кров'ю, а значить регенерація хлопця до цих пір повинна працювати на повну. У цьому плані вампірські тіла реагують на життєву силу дуже однозначно.
- Нормально. - Прокряхтель Олександр, тим не менш не збираючись відпускати руку від пробитої грудей. - Але від твоєї крові не відмовився б. - Натурально виблискнувши очима, додав дампір, викликаючи в мені кілька істеричний, але веселий, сміх. Занадто швидко показав свою справжню натуру, вже зараз ледь-їдва стримуючи власну спрагу ... Жалюгідне створіння, яке все життя існує лише за рахунок інших. Хоча, дампіри в цьому плані трохи краще вампиров, але голод тих мучить не так вже й часто. Так само й кров’ю тварин можуть насититися, навіть якщо вона довго і не вистачає.
- Обійдешся! - Відсмившись рикнув я, перевіряю як панупір відреагує на таку пряму відмову. - Магі не розкидаються своєю кров'ю за просто так... Минулого разу я пригостив тебе власною кров'ю і життєвою силою лише через те, що ти міг мені допомогти з знищенням вампірського роду ... Як показала практика, моя доброта не була даремною. - Пророкував я, бачачи, що Олександр не поспішає кидатися на мене або ображатись за відмову.
І так, під час недавнього бою дампір дійсно зміг непогано мене прикрити, коли пара моїх власних захисту вже було знищено, а сам я мав дурість спустити до себе парочку особливо швидких кровоссосів. За це хлопця дійсно варто подякувати, бо регенерувати собі потім відрубовану руку було б ну дуже неприємно ... А все через моє бажання взяти парочку вампірів-магов у полон, для подальшого вимагання з них інформації про моги крові, та й не тільки.
- Нда, мечем ти оручаєш просто жахливо ... - У відметку за мою відмову, помітив хлопець. - Хто тебе взагалі вчив так поводитися зі зброєю? - Уточнив той у мене, здається, дійсно зацікавився першоджерелом моїх знань. Хоча, в цьому плані дампір дійсно зацікавився мною. Раніше він, очевидно, сильних чарівників на своєму шляху не зустрічав. Ну або принаймні не працював з такими чарівниками в команді.
- Ніхто. Я навчився з чужих думок, і вже підганяв те, чого навчався. - Майже що чесно відповів... Не бажаючи згадувати свої дитячі потуги в мистецтві меча. - На звання майстра в цій справі я і не претендую... Я взяв з собою меч лише тому, що у мене ще не все готово для створення звичайної палиці... Хоча, твої слова все одно зачеплять мене. - Картино зітхнув я, поступово зменшуючи темп бігу, і переходячи просто на швидкий крок, таким чином вийшовши на досить оживлену улочку Берліна.
- Ти знаєш, як обзивати мене тварюкою і сміятися над моїми магічними навичками. - Огризнувся хлопець, тим не менш продовжую слідувати за мною. - До слова, які у тебе подальші плани?... Ти ж не збираєшся і далі займатися винищуванням вампірів? - Без особливої надії уточнив в мене дампір, чудово розуміючи, що моя допомога тому не завадить.
- Вибач, але вампіри мене більше не цікавлять. Тих, звичайно, не перешкодило б знищити, але мені зараз кілька не до цього. Це на фоні звичайних чарівників і таких темних тварей як ти, я ще можу дивитисяся сильним противником ... Але в цьому світі є забагато магів, які все ще перевершують мене у майстерності та силі. - Руша всі надії дампіра, почав я свою промову. - Так що мій шлях лежить в Прагу... Там завжди збирається багато майстрів магії. Думаю, кого-небудь з них я зможу найняти для власного навчання. Я добра, як голова роду в засобах я майже не обмежена. - Додав я, розраховуючи втягнути у свої плани і самого Олександра.
- Ясно... Значить вже дуже скоро нам доведеться розійтися. - Не дуже весело помітив дампір, все ще прикриваючи рану на грудях ... Добре, мені вистачило розуму накинути нас магло відштовхуюча чари інакше б наші фігури навіть у такому натовпі привернули до себе занадто багато уваги.
- Тобі щось потрібно від мене? - Уточнив я. - Якщо ти хочеш втягнути мені у свою сварки з вампірами, то вже вибач, але на подібне я не піду. Та й сам ти занадто слабкий, щоб розраховувати на успіх власної помсти, якщо я правильно зрозумів твої цілі і наміри. - Тут же уточнив я, дійсно не збираючись псувати відносини з цілою расою дуже небезпечними істотами. Тут і невеликий клан змусив мене потурбуватися, що вже там говорити про цілий рід нічних тварів. А ще й монстри рівня насферату... то биш дійсно древні і сильні вампіри, в більшості своєму не обділені магічними здібностями.
- Ні. Я розумію, що магу немає ніякого діла до вампірських розборок ... Але ось підтягнути свої магічні знання з твоєї допомоги я, чесно кажучи, сподівався. - Трохи пом'янувши, відкрився мені вампір... Кілька моїх сподівань виходять за рамки, але я тішуся своєю свідомістю. Хоча такі думки, ймовірно, виникли через бажання якомога довше залишатися в присутності такої бажаної крові, що я тхну за моїми вени.
- Ти серйозно сподівався, що я буду витрачати свій час на навчання мага, Що вже в дорослому віці ледве-їда дотягується до третьоїкурника Хогвортса? Ти зараз навіть до середнього рівня обивачів не притягуєш, нехай і не ігноруєш своїх магічних досягнень. - Як чудово так топча іноземну гордість, і все ще перевіряючи душевну стабільність свого нового знайомого, знущався я.
- Теж мені, знайшов з ким порівнювати ... Хогвортс - найкраща школа в Європі. Туди, наскільки я знаю, беруть лише найбільш талановитих чарівників і синків Британської еліти. Але й ті, що не завжди віщують останні два роки навчання. - Понурившись, спробував звинуватити мене в необ'єктивності дампір. - Хоча, сперечатися з тобою я все ж не стану. Як маг я слабкий... А якби не поглинання інших вампірів, мене б взагалі від сквібу було б не відрізнити... Але я б все одно знайшов, чим тобі відплатити за знання. - Вперто продовжив той, викликаючи на моїх губах невільну, нехай і вельми смішної напівулибку.
Чесне слово, як же приємно, коли жертва сама йде тобі в пащу... А Олександра нехай і було складно назвати звичайною жертвою. Та все ж той чоловік досить сильний, боєць ближнього бою з нього просто прекрасний. І більшість місцевих чарівників, які не здатні на масові атаки і без досвіду битви з швидкісними противниками, спокійно попочуть... Але в моїх очах той був справжнім хлопчиком, що по недосвідченості і необережності зв'яже голову в пащеку до архідемона Ленга.
- Хм... Навряд чи ти можеш мені запропонувати те, що я шукаю... Але, нагадай мені скільки тобі зараз років? - Розірвавшись на п'яточках, уточнив я, для себе, природно, все вже вирішив.
- Двадцять чотири... А це має якесь значення? - Розгубившись від різких рухів і раптових питань з мого боку, уточнив дампір... Бідний, маленький дампір, чия душонка, можливо навіть не фігурально, вже дуже скоро буде належати мені.
- Так, має. - Уверенно кивнув я, в голку обманюючи власного співрозмовника. - Але знаєш... Я все ж готовий поділитися з тобою знаннями, нехай і на не найбільш вигідних для тебе умов. - Прямо заявив я, чудово розуміючи, що відмовити мені дампір навряд чи зможе. Його обґрунтований і рішучі погляди є більш як прикладом цього. - Як ти вже чув, я дуже скоро вирушаю до Праги... І там, я буду готовий найняти для тебе майстра бойової магії, що і займеться твоїм навчанням. Ти, мабуть, погодишся з досвідченим наставником, який набагато кращий за будь-який сильний і все ж дуже молодий маг. - Почав спокушати я свого співрозмовника, ще сильніше розпалюючи в тому бажання, нехай і тимчасово, але слідувати за мною.
- І що я маю зробити натомість? - Сковтнувши слину, стурбовано уточнив в мене Олександр... Я відчуваю на моєму обличчі ще ширшу посмішку. По суті, мені потрібно тільки його присутність підле мене. Ну а там його вампірська спрага все зробить за мене ... У якийсь момент хлопчик просто не зможе стримати себе, остаточно затопивши мою пастку.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek