На фізіономії Каллісто відбивалося здивування.
"Вчора ти зробив це сам ..."
Я скаржилася на його реакцію. Але я ще не могла серйозно ставитися до нього як до свого хлопця.
- Не обов'язково ставати на обидва коліна. Можете встати тільки на одне, якщо так бажаєте зберегти свою гідність.
- Ха.
У нього здивовано витягнувся обличчя.
- Мене ніколи в житті так не принижували. Навіть ворожі солдати на полі бою не ставилися до мене з повагою.
- Якщо вам це не подобається, забудьте.
- Кому це не подобається?
У нього був лише один шанс.
Коли я відвернулася, наче відразу ж зібралась піти, він поспішно схопив мене за руку. Я знову повернулася до нього.
- Ха! це просто смішно, - повторив він, клацаючи мовою, і, що забавно, міцно стиснув мою руку, повільно опустившися.
Бух-. А потім.
- ...Пенелопа Еккарт.
Спадок принц подивився на мене, без жодних вагань вставши на коліна в брудній землі біля спалювальної печі.
- Я щиро вибачаюся за те, що проігнорував твою волю і замкнув тебе без твоєї згоди.
- ...
- Я був неправий.
Він попросив вибачення з серйозним видом.
Я зраділа, коли побачила, що він опустився на коліно, як було велено. Тоді Каллісто додав:
- Отже, не кажи про розставання. Якщо не хочеш бачити чужі очі окремо від тіла.
- Я б воліла не чути останніх слів.
- ...У мене є тільки ти.
На відміну від мене, Каллісто важко зітхнув і вилив усі пережиті тривоги.
- Будь ласка, пробач і продовжуй любити мене, - пробурмотів він, вткнувшись лобом у мою долоню.
Це було вибачення і повна капітуляція.
Я подивилася на його лахмати золото і спокійно відповіла:
- Добре, цього разу я вас прощаю, Ваше Високість.
- Правда?
Він підняв голову, якою присмухався до моєї руки. Його обличчя знову повернуло здоровий колір. Я засміялася над ним, готовий піднятися з щасливої усміхаючись.
- Але слова не примушують мене почуватися краще.
- Що це...
- Мені потрібні докази вашої щирості, а не пусті слова.
Хіба вибачення не має бути матеріальним?
Поміркувавши, він швидко сміявся, про що я просила і посміхнувся.
- ...Хах. Ти хочеш грошей?
- Ну, не обов'язково грошей. Вибачення вимагає компенсації відповідної помилки.
- Чому ти не говориш прямо?
'Але гроші в будь-якому випадку - кращі.'
Незважаючи на ситуацію, яка не була для нього незрозумілою, він трохи випростався і відразу запитав:
- Що ще тобі потрібно?
- Эх...
- Чому ти зітхаєш? Просто скажи мені, я дам тобі це.
Чому він такий тугодум?
Я передала свої найглибші співчуття майбутньому собі, якій доведеться жити з цим хлопцем перш ніж роздратовано гризнутися:
- Ви всі питання будете намагатися вирішити грошима?
- ...
Крупринц виглядав ошарашеним, наче його вдарили чимось важким по голові. Він спантеличено втупився на мене і дістав щось.
- Ты... Ти про це говориш?
У його руці було кільце з загадковими бірюзовими намистинами, схожим на шматочок моря. Я відчула полегшення, побачивши великі блискучі камінці без будь - яких прикрас.
'Ти носив його з собою.'
Якби він залишив його в палаці, я б знову зачепила йому волосся.
Я стрихнула руку Каллісто, перш ніж прямо сказати:
- Якщо у вас все є, будь ласка, зробіть все як годиться.
А це--
Нас пронісся легкий порив вітру.
Я гордо тримала голову, поки наслідний принц, який збирався вилізти на трон, стояв на колінах. Наші погляди зустрілися. У цей момент я помітила, як тремтять його криваво-червоні очі.
- ...Пенелопа Еккарт.
З невиразливим, але трохи дивним обличчям, він повільно заговорив.
- Я можу зібрати всі існуючі у світі коштовності і побудувати палац з них, якщо ти захочеш.
Перші речення були зовсім не пихатими і вкрай скромними.
- Я також можу забрати у знаті всі копальні і віддати їх тобі.
- ...
Якщо ти даси мені трон, я можу знищити Імператорський палац власними руками. Якщо тобі набридло це місце, ми можемо зібрати армію і знищити все, включаючи Еккартів.
Поступово його спокійний голос став більш схвильований.
Перш ніж я зрозуміла, вираз його обличчя змінився і став більш нервовим.
- Я люблю тебе, - випалив він, коли його хвилювання досяг піку. - Так що, будь ласка, виходь за мене.
Я спокійно дивилася на Каллісто, у якого була дуже дивна гримаса.
- Добре.
- Знаєш... Що?
- Добре.
Коли я з кивком відповіла згодою, наслідний принц недовірливо втупився на мене.
- Ти серйозно?
- Так.
Його обличчя, сповнене невірством, поступово прояснилося.
- ...Ти, чорт.
Він не міг говорити. Він відпустив мою руку і потер обличчя. Хоча це розбило мені серце, я повинна була це сказати.
- Але через кілька років.
- ... Що?
Мій рішучий голос зупинив його.
Мені було трохи шкода, що Каллісто дуже засоромив мене. Але це рішення я прийняла після довгої і болісної боротьби з собою.
- Я хочу вчитися, я хочу бути в різних місцях.
- Ты...
- І я також хочу відносин з вами, - додала я, і кронпринц закрив рот.
Він зітхнув, щоб заспокоїтись і невдовзі знову терпляче почав мене переконати:
- Цей шлюб...
- Не хочу нічого чути про одруження від людини, яка ледь не одружився на мені без мого відома.
Каллісто нахмурився, коли я перебила його, не дозволив продовжити повторювати нісенітницю.
- Як людина може робити все, що хоче?
Романтичний склад розуму зник і наслідний принц встав на ноги.
- У житті потрібно йти на компроміс, врешті-решт! Як же тоді бути?
Я потиснула плечима і відповіла йому, як дитина:
- Ваше Високість, нехай буде так.
- ...
- Якщо ви не в змозі зробити це заради своєї єдиної дівчини, то навіщо мені зустрічатися з тим, хто стане імператором?
- ...
Він стиснув зуби, ніби йому було нічого сказати.
Я знайшла брудну пляму на коліні його білого костюма, я поспішила заспокоїти його, перш ніж він вибухне:
- Замість цього давайте будемо не просто зустрічатися, а офіційно заручитися з умовою укладення шлюбу.
- ... Що?
- Ви сказали, що хочете оголосити цю новину всьому світу.
- Почекай, ти...!
У той же час я вихопила перстень з його рук, не втрачаючи ні хвилини. Хоча Каллісто сказав, що перстень не закінчено, воно ідеально підійшло мені.
- Я можу завжди носити перстень.
Коли ці намистинки на лівій руці опинилися перед моїми очима, обличчя Каллісто раптом потемніло.
- ...Його не так просто одягнути і зняти, як звичайна прикраса, - захоплено пробурмотів він, схопивши мою верттяю руку.
Я засміялась, дивлячись на його серйозну міну.
- Ви скажете, що воно прокляте і його не можна зняти?
Коли я ніжно покрила його руку, яка простягла кільце, Каллісто здивовано підняв очі.
- ...Звідки ти знаєш?
- Думаєте, я ідіотка? Якщо всі члени королівської родини померли, то логічно припустити, що прокляття неможливо зняти.
Він кивнув і погодився, ніби у нього не було вибору:
- З ним не повністю розібралися, але трохи доробили форму, в якій він був при королівській родині.
- Форму?
- Тепер воно використовується... з кров'ю руслки.
Коли я ошарано подивилася на нього, Каллісто гірко посміхнувся. А потім вийняв щось ще і показав мені.
- Якщо друге кільце буде на мені, тобі не уникнути прокляття.
Перстень, який був трохи більший за мій. Воно було парним.
- Ось чому я збирався подарувати його тобі на весіллі.
Невдовзі він зніс руку і забрав її. Я розгубилась і запитала:
- Чому ви не наділи його?
- ...Я його втратив.
- Що...
- Ох, воно вже застрягло. Нічого не поробиш, - продовжив він, одягнувши на кільце на моєму пальці. - Я триматиму своє в сейфі, поки ти не зробиш те, що хочеш, і будеш готова вийти заміж.
Моя черга знервована.
- Чому?
Я думала, що якщо я погоджуся, він зрадіє і теж одягне перстень. Але він цього не зробив. Замість цього він тихо відповів:
- Бо буде ніяково, якщо ми обоє помремо ще до того, як одружимося.
Значить, він чекатиме мене, ризикуючи життям в таємниці від мене. У цей момент я не змогла зберегти спокійний вираз обличчя.
Моє серце так тріпотилося в грудях, що я не могла це знести.
-Тоді що, якщо я змучуся від Вашої Висновки, кину кільце і все інше і помру?
- Це буде трохи несправедливо.
Він злегка насупився, як людина, яка насправді відчував себе непогано.
І, як і я деякий час назад, знизився плечима:
- Ти все ще можеш так вчинити? Тоді я помру.
- ...Ваше Високість.
- Я ж сказав, що вб'ю себе, якщо ти помреш від отрути, коли прокляття ще не було.
Каллісто подивився на моє скам'яніле обличчя і підняв руку з мого безіменного пальця до щоки.
- Чому у тебе такий вигляд?
- Ха.
Тільки тоді я вже давно видужала. Я не знала, який у мене був вигляд, коли я дивилася на нього. Він зовсім не жартував.
- ...Ви дійсно найбезглуздіша людина з усіх, кого я знаю.
- А ти справжня скажена собака Еккартів, яка може полюбити навіть такого божевільного, - ігриво засміявся кронпринц.
- Так.
Я більше не могла заперечувати це.
- Я люблю тебе, Каллісто.
Червоні очі, що розкрилися від сердечних щирих слів, поступово наповнилися радістю. Золоте волосся сяяло в сонячному напівденному.
Моя любов, моє майбутнє, яскраво сяяло для мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert