Нарешті я зрозуміла, чому дзеркало правди показало мені минуле Івони.
Прибравши руки від вух Івони, я погладила її.
Не знаю, чи тебе це потішить.
- ...
- Але я ніколи не була щаслива через те, що стала твоєю заміною.
Я не могла сказати, що нічого не забирала.
На відміну від Івони, чия душа опинилася тут у пастці після її смерті, Пенелопа була ще жива, коли я захопила її тілом.
- Не бреши!
Проте Івонна закричала, не повіривши мені.
- Ти забрала мого батька і братів! Мій дім! І моє місце!
Я злякалася. Хоч би як я була старша, мені не було легко потішати дітей, які плакали. Через деякий час я зітхнула.
- Поглянь на мене, Івонна.
- ...
- Як думаєш, чому твоя сім'я взяла мене до себе?
Я не знала, як пояснити це дитині, тому просто говорила все, що прийде в голову.
- ...
Івонна відповіла не відразу. Мені було цікаво, чому вона так зацікавилась, але її фиреньє багато чого мені пояснювало.
Через довгий час дитина буркнув:
- Я не знаю.
- Бо я схожа на тебе.
- Що?
- Вони хотіли уявити, що ти жива, дивлячись на мене. Так що вони пам'ятали тебе.
Я спокійно говорила правду.
Бездонні блакитні очі широко відчинилися. Можливо, вона не очікувала цього.
- В якому місці ти схожа на мене? - уточнила Івонна, оглянувши мене з ніг до голови. - У нас різний колір волосся і очей.
- Так, - погодилася я. - Твоя сім'я навіть не піклувалася про мене через те, що з віком я дедалі більше відрізняла від тебе. І мене просто залишили на довільному долі, дозволивши всім знущатися наді мною.
- Що?
- Тому я кожного разу помирала така ж нещаслива, як і ти, яка весь час провела тут у пастці.
- ...
- Тебе це втішить?
Хоча Івонна була шокована моїми словами, я не хотіла забувати про страждання іншої людини.
Хоча Івонна була дуже нещасною, це не означає, що смерть Пенелопи заслужена. Нет...
Я не можу зробити вигляд, що всіх цих незліченних смертей в моєму попередньому житті ніколи не було.
- Це брехня... Мій батько і брати ніколи б так не вчинили. Не може бути... - Спочатку заперечувати Івонна, не вірячи, що її добра родина могла бути такою жорстокою.
Не мало значення, чи вона мені вірить. Я потиснула плечима і мовчки чекала, коли Івонна прийме це.
Через деякий час, збиваєши з пантелику Івонна запитала:
- Але чому ти тут? Ти померла і потрапила в пастку, як я?
- Ні, я все ще жива.
- Тоді...
- Я тут, щоб забрати Вінтера Верданді. Тебе теж, тому що я можу вибратися звідси
- Вінтера?
Блакитні очі здригнулися. Не пропустивши шанс, я швидко поцікавилася:
- Ти знаєш, де він?
- Я-я тобі не скажу!
Але дитина з болючим виразом обличчя відвернув голову.
- Чому я повинна вірити тобі? Він сказав, що помре через тебе!
- ...
- Якщо бути точною, він помре якщо у тебе не вийде ...
Я мовчки втупилася на неї, і Івонна здогадалася, що проговорилась. Потім вона раптово схилила голову.
- Але що в тебе не вийде?
Мені було важко стриматись від сміху.
'У тебе такий же характер, як у Рейнольда.'
У мене з’явилися мурашки по шкірі, бо я думала про рідних братів і сестер. Я відвернулася від шкідливої Івони.
- Ти мені нічого не кажеш, так чому я повинна?
- Це...
- Що ж, це не моя справа. Якщо ти не можеш в це повірити, дивись, як він помирає, так само як і ви.
Якщо подумати, це було несправедливо.
Я була єдиною, хто страждав від того, що бачив смерть інших людей, але не міг заспокоїти цю дитину. Відчаївшись, я лягла на підлогу.
Коли наша розмова перервалася, я не могла стриматися.
'Калісто вже повернувся?'
Можливо, він вже прийшов до кімнати.
Я не знала, скільки часу провела тут, але коли я покинула палац, було вже пізно. Не хотілося навіть думати про те, який скандал влаштує Каллісто через моє зникнення.
Але тепер я не сподівалась знайти Івону, яка украла дзеркало. Я не могла закінчити все прямо зараз.
Поки я, закривши очі, збиралася з думками.
- Нечесно.
Івонна, що лежить поруч зі мною, раптом тихо отруїла.
- Якщо я померла, то чому ти досі жива?
Я розплющила очі і поглянула в її сторону.
- Я теж, я сумую за батьком. Брату Дерику і братові Рейнольду...
Все ж дитина залишалася дитиною. Івонна надула губи, збираючись заревіти.
- Не плачь.
Я не хотіла це чути.
- Якщо ти виберешся звідси, хіба тобі не дадуть шанс побачити їх?
- Як я можу вибратися звідси?
- Ну, я не знаю. Спершу ми повинні зупинити Вінтера, який постійно повертає час назад.
- ...
На щастя, Івонна не розплакалася. Мабуть, мотивувати дитину було гарною ідеєю. Я знову заплющила очі. Потрібно було розібратися з планом дій.
У цей момент моя праву руку схопила щось холодне.
- Пошли.
Відкриваючи очі і повертаючи голову, я побачила дитину, яка тримає мене за руку з похмурим обличчям. Я встала зі свого місця, не сказавши ні слова.
Коли Івонна потягла мене за собою і я зробила кілька кроків у чорному просторі, на нашому шляху раптово виникла біла двері, подібні до тієї, в яку я була раніше.
Івонна відпустила мою руку і без коливань увійшла туди. Я ж на мить застигла перед дверима.
Тому що я боялася, що знову не зможу нічого доторкнутися, як раніше.
- Що ти там робиш? Шивели буликами!
Однак я відчув, що слова з білого світу привели мене до тями. Я зажмурилась і пішла вперед.
Знову розплющивши очі, я опинилася в знайомому місці.
Величезний зал з величезними колонами і підніжок сходів, повне скелетів, був гріб Лейла.
Я повернула голову і озиралася.
Після чого помітила ціле дзеркало правди. Схоже, двері Івонна вела до нього.
- Там.
Івонна, яка йшла попереду, підбігла до мене, схопила мене за сукню, оглянулася назад і помахала мені рукою. Тільки тоді я прийшла в себе і подивилася у напрямку, куди вела Івонна.
Неподалеку виднілася чиясь фігура.
'Вітер!'
Нарешті я знайшла його і попрямувала до нього.
Величезний магічне коло, яке я бачила раніше, все ще був на підлозі. На щастя чи ні, він більше не повзав.
І в його центрі лежав Вінтер.
- Маркиз!
Я швидко побігла через магічне коло до Вінта.
Невідомо, чи згорів він, але його обличчя висохло і я ледве впізнала його.
'Не кажіть мені... Він мертвий?
Моє серце пропустило удар, коли він не зреагував на мій наклеп.
- Маркиз, просвягайтесь!
Напившись на те, що раніше в центрі його грудей горів магічне коло, я простягла руки і струшила його. Але Вінтер просто безсилий висів у моїх руках і не відкривав очей.
В нормальних умовах я б перевірила його дихання, підсунувши руку йому під ніс, але від думки, що він може бути мертвий, я трохи зійшла з розуму. Хлоп-!
- Маркиз!
Я безглуздо вдарила його по щоці.
- Маркиз, будь ласка, проснитесь! Маркиз!
- У-угух...
На щастя, його повіки кілька разів здригнулися, наче він почав прокидатися. Я була дуже рада, що він не помер.
У той же час дитина, яка привела мене до нього, кудись пішла. Я не могла зупинити свою руку, поки Вінтер повністю не прийшов у себе.
Хлоп-! Хлоп-, Голуб!
- Маркиз! Прокиньтеся! Маркиз!
- Він ожив. Припини бити його.
Слова Івонна були недбало проігноровані мною.
- Угх... Леді?
- Маркиз, ви прокинулися?
Я поспішно опустила руку. Він запитав:
- Я... Вже мертвий? Світ був знищений, і ми всі потрапили на небо ...?
- Ні. Думаю, вам потрібно ще кілька ударів, щоб прийти в себе...
- Ні!
Тільки тоді Вінтер підвівся і сів.
Він недовірливо дивився на мене, то навколо. Здається, він намагався визначити, сон це чи ні.
- Леді, як ви сюди...
Потім він раптово запнувся і доторкнувся до свого тіла, ніби щось було не так.
- Магічне коло перестав працювати.
Під час руху з нього сипався попіл.
Помітивши себе, Вінтер нарешті підняв погляд тремтячих синіх очей на мене.
- Невже... У вас вийшло?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert