Підійшовши ближче, я не стримала тихого скрика.
Звичайності маріонетки були спалені.
Марионетки.
Ні, маріонетки...?
- Вінтер?
На мій кільець повільно повернувся в мою сторону.
- Леді.
До мене звернувся знайомий голос.
Маска кролика була наполовину знята, наче зірвана різким рухом, відкриваючи його обличчя.
- Вы... Нет, маркиз... Що це, чорт візьми? - У жахі запнулася я і побігла до дзеркала. - Маркиз!
Я не міг збагнути, чому Вінтер горить перед дзеркалом правди.
Зробивши крок у магічне коло, я обернула живіт Вінтера рукавами своєї мантії. Воды не було, тому це був єдиний спосіб погасити вогонь, що охопило його тіло. Плюх-, Шурх!
- Ох, ух! Л-леді, почекайте!
Коли я грюкала по його тілу рукавом, він зкривився і застонав. На жаль, полум’я не згасло.
- Тримайтеся! Спочатку потрібно погасити вогонь!
- Нет, уй! Стривайте! Я поранений! І вас теж може обпекти...! - Він наполегливо кричав, і я припинила поплескання.
Маска кролика, яка вже зіповзла від несподіваного биття, повністю впала. Його оголений лоб був залити кров'ю.
Мої очі відкрилися широко.
- Ви поранені?
- Трохи.
- Це через вогонь.?
- Це не через магію. Леді Іво...
Він обережно закупив нижню губу і поправився.
- Я мав справу з Лейла.
Погане передчуття мене не підвело. Перед тим як піти до мене, монстр відвідав Вінтера.
- Його забрали?
- ...Мені дуже шкода.
Після моїх слів обличчя Вінтера миттєво потемніло.
- Лео промили мізки.
- Лео? Коли...
- Можливо, це було в Солю, - гірко пробурмотів він. - Зрештою, я не зміг нічого зберегти.
На обличчі Вінтера пустила тінь гострого болю повного ураження.
Він виглядав виснаженим, наче через багато пройшов за той час, що я його не бачила.
Коли Лео сказали, що він промив мозок, я відразу зрозумів, як було вкрадено осколок і чому діти стали заручниками.
Я злилася на нього, але розуміла його почуття.
Безпорадність і вкрай розпач, які я пережила коли герцога проковтнув хробак. Це зробило б мене ще нещаснішою.
Тому що все було його винним.
- Як погасити цей вогонь?
Ситуація була занадто критичною, щоб гнати його за колишні помилки. Я подивилася на його все ще палаюче тіло.
Дивовижно, що полум’я все ще яскраво здіймається. У чарівника сильна воля до життя?
- Вам не гаряче?
- Хіба леді не відчуває жару?
Якщо подумати, я безстрашно стрибнула в центр магічного вогню щоб врятувати його. Я повільно озиралася.
- ...не жарко.
- Мені теж не гаряче. Поки, - спокійно відповів Вінтер на мою приголомшену констатацію факту.
- Але вам все одно потрібно повернутися, так що скажіть мені заклинання, щоб погасити його.
- Це марно.
- Чому?
- Це не реальність, а майбутнє, яке вже прийшло в минуле.
Я зрушила брови у спробі зрозуміти, що він сказав.
- Що...
- Ви зустрічалися з Івоною?
Переставши створювати мені все більше питань, Вінтер змінив тему. Я зимно кивнула:
- Я повернулася після бою з нею.
- Вы... Взяли осколок?
Його темно-сині очі здригнулися.
Замість відповіді я викинула фрагмент з кишені і показала йому. Я не могла дати йому впевненості в тому, що він у безпеці.
Але замість полегшеного зітхання Вінтер простягнув руки, охоплені вогнем, і затиснув осколок між моїми долоні.
- Не дозвольте Івонні завершити артефакт. Його можна використовувати як ключ до того, щоб зняти друк зі стародавніх Лейл у дзеркалі правди. Ось що намагається зробити Івонна.
Я вже знала про приховану історію, яку показав мені дзеркало правди. Добре, що Вінтер теж був у курсі. Я поспішно запитала:
- Як мені її зупинити? Розкажіть мені, будь ласка.
- Якщо Івонна вже в Імператорському палаці, спосіб зупинити її ... - Сказав Вінтер, після того як я поставила найважливіше питання, і після довгої паузи вимовив щось абсолютно абсурдне: - здатність зупинити її не існує.
- Що?
- Забирайте осколок і ховайтеся.
Подальші слова були ще дивовижнішими.
- Вы... Кажи мені тікати?
- Якщо необхідно.
Я подумала, що він може оглухнути, але твердо гнув свою лінію.
'Він збожеволів через те, що скоро дійсно почне горіти?'
Дивно подивившись на Вінтера, я запитала:
- Розкажіть мені, як вбити Івону. Я не буду звинувачувати вас, якщо я постраждаю в бою.
- Ви не зможете вбити її магію, якщо вона вдосконалює себе зубами золотого дракона.
- Що!
Я широко розплющила очі. Вперше про це чула.
- Чому ти говориш мені про це тільки зараз!
Я несвідомо перейшла на "ти", і Вінтер промалював:
- Я дізнався не так давно...
- Я повинна була вбити її раніше!
Вінтер з’їв мої різкі слова. Але мені було не до того.
Незалежно від того, чи був герцог проковтнув гігантським хробаком чи ні, я повинна була використовувати магію хоч як-небудь. Відчувши, що не змогла швидко покінчити з нею, я розлютилася.
Знову і знову я шкодувала про те, що не могла зробити цього.
- Що станеться, якщо вона удосконалює себе?
- Вона стане настільки сильною, що її не зможе запечатати навіть дзеркало істини. Крім того, якщо вона отримає недостаючий осколок і звільнить інших Лейла...
- ...
- Леді не зможе впоратися з цим самотужки. Візьміть осколок і сховайтеся в безпечному місці.
Він знову повернувся до ідеї втечі.
Я прийшла до Вінтера не для того, щоб почути, що мені потрібно бігти.
- Тоді діти...
Мій голос був похмурим.
- Якщо ти віддав їй осколок через них, то чому кинув їх, залишивши на розшарування монстру?
- Діти...
Обличчя Вінтера спотворилося. Я потрапила в яблучко.
Хоча він так і збирався вчинити, але чомусь продовжував говорити те, що насправді не мав на увазі:
- Я єдиний, через кого вони в такому положенні. Леді не має до цього ніякого відношення.
Він ніс околицю.
- Якщо Лейла відродяться, діти можуть стати їх здобиччю. Вони молоді, але все одно чарівники.
- ...
- Вони повинні були бути щасливішими...
- Ха. Не знала, що ти такий придурок.
На моїх губах з’явилася крива усмішка.
- Леді.
Через мої досить грубих слів, очі Вінтера розширилися. Я байдуже подивилась на нього, але з сором’язливістю відповіла:
- Якщо я виживу з осколком.
- ...
- Де мені його сховати, якщо з'явиться Івонна і мені промиють мізки?
Мене затягли сюди, і я слухняно виконувала всі завдання аж до втоми.
Але тепер я бачила кінець.
Я знайшла спосіб закінчити цю гру.
- Ти хочеш, щоб я все життя тремтіла від страху?
Я стиснула зуби.
- Я б краще випила отруту, яку ти мені дав, але я не можу. Вінтер Верданді.
'Це була порожня трата часу. Потрібно повернутися до Джина і з'ясувати, як вбити Івону."
Дивлячись на його викривлене обличчя, я підскочила з місця.
- Схоже, у тебе ще є час.
- ...
- Подбай про себе. А я подбаю про те, чи зможе Лейла воскресити десятки або сотні собі подібних.
Більше не було запитань, чи спалить його полум’я.
Я відвернулася від центру магічного кола, піднявши дзеркальну паличку. Коли я зібралася зробити крок вперед.
- Незадовго до того, як Лейла забрала осколок я прибіг до забороненої магії.
До мене донісся сухий голос.
- Я намагався заглянути в потоки часу, щоб побачити майбутнє. Щоб знайти спосіб зупинити Лейла.
- ...
- Але я побачив не майбутнє. Це було минуле, майбутнє, яке вже траплялося.
Моя вже піднята нога раптом застигла.
Чому-то навіть в такій ситуації, коли його кінцівки були охоплені вогнем, його обличчя було дивно спокійним.
Ніби він знав, що все буде так. Я повільно повернулася до Вінтера.
- Ты... Все знав?
Він злегка насупився на моє питання.
- До того, як ви прийшли, я дійсно боявся ціни за використання забороненої магії.
- ...
- Хоча все це було безглуздо. У минулому я зайшов так далеко, що повернув час назад
Очі синіх очей, які дивилися в нікуди, повільно сфокусувалися на мені.
- Ви маєте рацію. В обмін на знання про майбутнє, я не можу вийти з цього магічного кола. Насправді я ніколи його не покидав.
- Тоді магічне коло...
Я замовкла, дивлячись на магічне коло навколо нього.
Йому вдалося втекти від Івони, яка завоювала світ, і саме він став перед дзеркалом правди.
Він віддав своє життя, щоб повернути час назад.
У мене в голові промайнуло спогад, де він живцем горів у магічному колі.
- Я не хотіла змушувати тебе йти на нові жертви, але кому ти показуєш цю доброту?
- ...
- Заради кого ти пожертвував життям?
Тепер я розумію, чому він покинув дітей і сказав мені втікати. Вінтер, який знає про минуле, натягнувся.
- ... Не зрозумійте мене неправильно.
Тим не менш, схоже, він поняття не мав, що тепер я роблю це не для того, щоб вижити, а щоб покінчити з цим.
- Тому що все відбувається без моєї на то волі.
- Це так?
Незважаючи на мої холодні слова, він несподівано погодився. Тоска й журба про минуле тривали недовго.
Його відреставрований погляд поступово повернувся до реальності.
- Ви все ще зберігаєте троянду, яку я віддав вам нещодавно? - Раптом запитав він.
Я дістала те, що тримала поруч з обламком, і показала йому.
Без пелюсток стебел, що засохнув, порівнював до палиці.
Я могла б викинути його, але носила з собою, тому що не могла забути те, як коріння оплітали осколків.
Його обличчя трохи змінилося, коли він побачив квітку.
- Тоді слухайте уважно, леді.
Сині очі дивилися прямо на мене.
- Ви могли помітити це по офісу перед приходом сюди, але незадовго до того, як той осколок забрали, я влаштував вибух.
- ...
- У мене не вийшло позбутися осколка... Але вийшло залишити на ньому тріщину.
- ...
- Вона не випустить реліквії з рук. Якщо ви втратите осколок через когось, ви не зможете впоратися з воскреслими Лейла. Тож...
Він спокійно пояснив мені, як подолати цю ситуацію.
Коли він закінчив, настав час дивитися на нього тремтячими очима.
- Що, якщо... Я програю? - Невпевнено запитала я. - Якщо я втрачу осколок і мене вб'є Івонна, що буде далі?
- Не хвилюйтеся, леді. - Я тут, щоб повернути час назад.
Спостерігаючи за його палаючими кінцівками, я зробила страшне припущення:
- Що, якщо я ніколи не повернуся після того, як ти повернеш час назад?
- Тоді я буду повторювати це вічно.
Усміхнувшись, коли я втратив дар мови, він додав:
- Думайте про це як про покарання тих, хто заподіяв вам біль.
У цей момент. Дзин-нь-н. Дзеркальний жезл завибрував.
Водночас з вершини ручної дзеркала впав промінь білого світла.
- Час, який вам показав дзеркало, майже прийшов. Ідіть, - поквапив Вінтер.
Я підійшла до нового білого прямокутника, кивнувши. Перед тим, як пройти через "двер", я зупинилася і оглянулась.
- Якщо у мене вийде, ти зможеш вибратися?
- Я... Я не знаю.
- Я буду дуже намагатися.
- Не перестарайтеся.
Це було шаблонне прощання. Я нарешті увійшла у двері.
Коли я вимовила божевільні закляття, мої очі знову осліпили біле світло. Так що я не чула останніх слів Вінтера.
У пустому підсвідку він знову почав падати на землю.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert