Я поспішила переодягтися в одяг, який дала мені Емілі, і вийшла з кімнати, знову перевіривши речі, які взяла із собою.
Всередині і зовні особняка було підозріло тихо, або через заклинання Івони, чи тому, що обід ще не пройшов.
Я надягнула зачарований браслет, який дав мені Дерік, і швидко пролізла через діру для втечі та відразу зловив карету.
- Ми приїхали, сер.
Я озирнулася у вікно, щоб дізнатися, чи немає за мною погоні, коли візник оголосив про наше прибуття.
Оплачуючи проїзд, я полетіла в перевулок. У штаб-квартиру Вінтера мене завжди доставляли систему, так що на кареті я приїхала сюди вперше, і тому відчувала себе ніяково.
Незабаром у кінці вулика з’явилася вітхова двері зі знайомим логотипом кролика. Я побігла сходами і постукала у двері, сподіваючись, що мені хтось відкриє.
Бух-, Бах...
Але навіть після гучного стуку в двері я не почула ніякого шевіння.
'Він працює? Мені потрібно почекати, поки він прийде?'
Я оглянула порожні провулки і схопилася за дверну ручку. Якби двері були замкнені, я б одразу вирушила на північ.
Клац-, Скрип-.
Але двері були легко піддані.
- Що...
Я не роздумуючи відчинив двері. І відразу наткнулась на чоловіка в масці кролика, який проходив через стіну.
- На-ви... Ухг.!
Можливо, від несподіваності він втратив концентрацію і заклинання дало збій, тому що прохід в стіні раптом почав закриватися.
Через секунду він з розгубленим виглядом дивився на мене, наполовину застреивши в стіні. Це здавалося б мені забавним, якби моя справа не була таким терміновим. Я зачинила вхідні двері, швидко крокнула до нього і прошепотіла:
- Дай мені грошей.
- ... Що?
- Я тут, щоб забрати частину грошей, які залишила.
- Що... Будь ласка, зачекайте хвилинку... Чорт, - пробурмотів Вінтер, тихо виручившись.
Через деякий час стіна знову розійшлася, і він нарешті вибрався з незручного становища.
- Про що ви говорите, леді? - Зітхнув він, стряхуючи з одягу цегляну крихту.
Я почала думати про гроші і плани, щоб покинути столицю. Тому я прикусила нижню губу й сказала:
- Все, що тобі потрібно зробити це віддати мені мої гроші.
- Будь ласка, присядьте. Ми можемо поговорити сидячи.
- Ні, у мене немає часу.
- Ваша рука, - перервав мене Вінтер і вказав на мою руку, що тримає пошарпану сумку. - Вона тремтить як минулого разу.
Я опустила погляд.
Кончики моїх пальців поблудили і жаль тряслися від страху.
'Я так налякана.'
Я зрозуміла, що моя шия була вологою від холодного поту. Мій утихомирений гнів знову змінив свій страх.
- Я замкнув двері. Будь ласка, сядьте.
Піддавшись умовам Вінтера, який запропонував мені сісти, я переступила з ніг на ногу і пішла до дивана. Вінтер, який сідав навпроти мене, кілька разів махав рукою.
Дзеньк-, Звяк-.
У кімнату з дзвоном влетіли чайник і чашки. Я вже бачила це явище раніше, так що я не здивувалася.
У чашку, що приземлилась переді мною, налили гарячий чай.
- Тепер можете говорити, - привітно почав Вінтер, коли все підготував.
Моє розбите серце тремтіло, бо я хотіла випалити йому всі свої почуття. Але мені вдалося придушити цей порив і повільно відповісти:
- Це дрібниці. Просто для твоєї інформації: мені потрібно дещо купити.
- Ви втекли з маєтку герцога?
Він перший раз потрапив у точку, і я втратила дар мови. А я так намагалася якомога менше говорити йому про свою спробу втекти.
(...) Ви залишили мені свої активи, не розповівши нічого!
(...) Я боявся, що якщо біологічна дочка герцога повернеться, ви підете з грошима, і я більше ніколи вас не побачу!
Його приховані страхи, які, як мені спочатку здавалося, були просто передчуттям, могли зіпсувати мій біг.
Я знаю, що це схоже на параною, але одного разу я вже отримала раптовий удар у спину від Ікліса.
З мене досить важких почуттів, неспроможності нічого зробити і нестерпного очікування смерті.
- Що ви плануєте зробити? Я допоможу вам.
Однак вінтер, що дуже несподівано, спокійно зреагував.
Я дивилась на нього, але повільно прийшла в себе і випалила:
- Ви зберігаєте осколок у безпечному місці?
Хоча я втекла, мені ще багато чого треба йому сказати.
У відповідь Вінтер трохи перефразував моє питання:
- Я зберігаю його в безпечному місці.
- Це, мабуть, було раптово, але дякую за те, що зробив мені послугу. Його я теж хотіла б повернути.
- Ви маєте на увазі... осколок?
Промивання мозку Івона виявилося сильніше, ніж я думала.
Я вважала, що краще залишити його у Вінтера за межами особняка, але через Івони, яка вже знає про нього, передумала.
- Так, осколок, поверни його. Я триматиму його у себе.
- Ні.
- Чому?
- Це не та річ, яка повинна знаходитися у леді. Він занадто небезпечний.
- Але...
- То ви підібрали його в Солю?
Я кивнула на його запитання, відмовившись від спроб сказати йому, що не могла віддати його з огляду на деякі обставини.
Чому ви не сказали мені, що забрали його? Якщо б ви тоді знали, наскільки небезпечним є цей артефакт, то...
Вінтер не зміг договорити через обурення і суворо подивився на мене.
'Я теж поняття не мала, наскільки жахливий цей предмет ...'
Хоча це була лише нагорода, дана мені системою, я чомусь відчувала себе винною дитиною.
Серйозно дивлячись на Вінтера, я обережно запитала:
- Ти знаєш, що таке дзеркало правди?
- Дзеркало правди? Звідки ви про нього дізналися?
Зрачки Вінтера розширилися, наче йому було щось відомо.
Коли я зрозуміла це за хороший знак, то поставила наступне запитання:
- Що це таке? Де воно знаходиться?
- Я не можу говорити про це тут...
Вінтер, який роздивився на мене, похитав головою. А потім квапно піднявся з місця.
- Можете відійти зі мною на хвилинку дещо?
- Просто дай мені гроші і осколок і скажи, де воно. У мене мало часу...
- Я зберігаю там гроші і осколок.
Я не міг відповісти на це. Я поглянула на його спину, що віддалялася і невдовзі пішла за ним.
Якщо подумати, мені буде спокій в його секретних апартаментах, а не просто у кабінеті.
Це було тоді, коли я тихо плювалася за Вінтером, що ступав до стіни.
Раптом мої очі осліпила біла пожежа.
<СИСТЕМА>
Позазапний квіст!
Вас запросили до секретної оселі чарівника. Хочете увійти?
(Нагорода: невідомо)
[ Прийняти.\ Відкинути]
"Ця божевільна гра..."
Мабуть, я йду по прихованому руту гри.
Коли з'явилося системне вікно, я раптом відчула себе безнадійно нещасною.
У минулому, під враженням від падіння його інтересу, я урочисто запевняла його, що більше ніколи не заснуся в його "тайну кімнату". А тепер він сам мене запрошує.
Я пильно подивилася на пурпурну шкалі інтересу, чиї відсотки більше не могла бачити.
Стояло мені натиснути [Приняти], як стіна з дрейфуванням роз'їжджалась і утворюючи прохід.
- ...Зеркало істини - це артретолог, створений чарівниками, щоб запечатати стародавніх Лейла, з якими вони тоді вели війну, - раптом заговорив Вінтер, поки ми мовчки йшли по широкому коридору.
'Це пояснення щодо дзеркала істини...'
Щось воно звучало, як туторіал в грі.
- Лейла, які поглинали безліч інших життів, поступово втратила свою сутність і перетворилися на примарних монстрів. Відтоді їх більше не можна було називати людьми.
- ...
- Втративши своє тіло, вони втрачають і розсудок, а якщо залишаються без тіла, швидко гинуть. Тому Лейла потрібен пристрій для виживання.
- ...Нотитель?
Коли я знову запитала його, він кивнув:
Так, але оскільки людська оболонка за своєю природою не підходить їм, зв'язок з нею не ідеальний, тому вони ніколи не зможуть стати людьми.
- ... Через це вони не відображаються у воді чи дзеркалах?
Вінтер перервався і здивовано озирнувся на мене:
- ...Як ви дізналися?
Тому що я бачила це на власні очі. Я проковтнула відповідь і мовчки пішла далі.
Через те, що я залишалась мовчазною, він з часом тихо повернувся до теми:
- Після продовження війни, кількість жертв для отримання кланом Лейла носіїв різко зросла. Давні чарівники, які не могли більше дивитися на це, запечатали Лейла та пожертвували своїм життям.
Коли ми досягли кінця коридору, Вінтер продовжив:
- Щоб замкнути сутність безтілесних Лейла...
- ...
- ...за допомогою дзеркала істини.
Як і раніше, його секретне сховище було схоже на музей.
У центрі стояло велике дзеркало, яке майже потрапляло до стелі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert