Моя голова на мить спорожніла.
'Чому герцог прийшов до мене зараз ...?'
Як тільки мене побувала ця ідея.
Тук-, Стук-.
Він постукав ще раз.
- Пенелопа, я можу увійти?
- А, так, звичайно. Заходите.
Я не могла вічно тримати герцога на порозі, тому поспішила дозволити йому увійти. Клац-.
Двері відразу відчинилися. Коли він зайшов у кімнату, то раптово зупинився і побачив мене. Очі герцога злегка округли.
- ...Отец? - гукнула я замеркого герцога, після чого він закрив двері і нарешті увійшов.
Герцог підійшов до столу перед вікном і сів, точно так само, як коли він приходив поговорити про передачу шахти. Я пішла його слідами і сіла навпроти нього.
Було важко зустрічатися з герцогом без попередньої підготовки і з бардаком в голові. Я зробила кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїти своє стривожене серце. А коли моє дихання вирівнялося, то сказала:
- ...Мені наказувати принести прохолоджених напоїв?
- Немає потреби.
Герцог дозволив мені ненадовго розслабитися. Наступила незручна тиша. Не помітивши ознак того, що він змовить першим, я знову неохоче почала:
- Що... Приводили вас сюди?
Через мої слова герцог зніяковів, що робив дуже рідко:
- Хіба ти не просила мене прийти і попрощатися з тобою вранці в день твоєї церемонії повноліття?
- А.
Я попросила його зробити це ще до появи героїні. Забула. Насправді це не так вже й багато значило для мене.
У той час мені було трохи сумно через те, що герцог скоро втратить свою названу доньку, яка намагалася прикидатися дорослою. І я досі сподіваюся, що зможу сьогодні втекти.
'Не знаю, чим все закінчиться ...'
Звичайно, тепер, коли я думаю про це, все це здається безглуздим. Я спокійно відповіла, намагаючись не виставляти напоказ те, що в мене скребуть кішки:
- Дякую за те, що прислу́халися до прохання.
- Сьогодні...
Герцог трохи помедлив.
- Сьогодні ти дуже вродлива, Пенелопа.
Спочатку герцог був дуже скупий на похвалу. Так що я була трохи здивована його несподіваним компліментом, але подив швидко зійшов на ні.
- Дякую, Отче.
Майстерний образ герцога був вельми шляхетним. Дивлячись на чорний піджак з чітким срібним орнаментом роду Еккарт, я відповіла:
- Ви сьогодні теж виглядаєте красиво.
- Я ніколи раніше не бачив цього сукня і аксесуарів... Ти сказала, що не хочеш користуватися послугами кравця імператриці, отже, купила їх сама?
- Так.
- Тобі личить. Симпатично, - повторився герцог, і я не вирішила сказати йому, що це подарунок наслідного принца.
Я відчувала себе все дивніше. У животі знову почали крутитися, тому я знизила кулак сильніше.
- До речі, що у тебе в руці?
Герцог раптом подивився на одну з моїх рук. Я простежила за його поглядом і помітила довгу срібну нитку, що звисає з мого міцно стиснутого кулака.
- Ой, - розгубилася я.
Я так занервувала, що забула про те, як міцно тримаю намисто в руці. Між моїми пальцями стирчали кінці ланцюжка.
- Це намисто?
Очі герцога загорілися цікавістю через його незвичайний вигляд. Я поспішно підняла руки і повісила його собі на шию.
- Так, я отримала його в подарунок.
- Подарунок? От кого?
Власник крамниці, яку я відвідувала, прислав мені магічне намисто на честь мого повноліття. Там же я купила амулет батька.
- А, ось воно що. Досить хороший сервіс. Наступного разу куплю там собі стріли.
На щастя, герцог охоче прийняв мою відповідь.
- Але мені здається, що це намисто не поєднується з твоєю сукнею.
- Я думаю надягти його, враховуючи щирість людини, яка її подарував.
Звичайно, я не збиралася цього робити. Я зніму його, як тільки герцог піде.
- ... У тебе добре серце.
Хоча його реакція була дивною.
'Що з ним сьогодні?'
Я здивовано подивилася на нього і обережно запитала:
- Ви хочете сказати мені щось ще?
- Ні, не зовсім. Я просто хотів виконати твоє прохання...
- Розумію. Рада була побачити вас перед банкітом, Отче. Боюся, я віднімаю у вас надто багато часу, адже ви зайняті прийомом гостей.
Я ясно натякала йому, що цього було достатньо і він може піти. Але герцог вагався, як ніби хотів сказати ще щось. Через довгий час він сказав, глибоко зітхнувши:
- Вибач.
Це було несподівано. Я здивовано запитала:
- За що?
- Хіба ти не розстроювалася через охорону, яку я до тебе приставив? Після церемонії досконалого літа я приберу їх.
А, це. Вже минуло час, коли я божеволіла через них.
- Я розумію, Отче. Я б на вашому місці зробила те ж саме, - видала кліширову фразу.
Після розмови зі мною його наче гризло сумління.
Він часто робив це. Якщо він думав, що переборював з чимось, він виплатив мені матеріальну компенсацію. Це був його спосіб вибачитися.
'Він прийшов вибачитися особисто. Не думала, що коли-небудь удостоїться такої честі.
Я говорила слова, які врятували б герцога від душевного болю, як він завжди хотів. Я все одно роблю це в останній раз, так що мені це нічого не коштує.
- У вас не було іншого вибору, окрім як доглядати за мною, якщо ви хотіли перешкодити мені заподіяти шкоду Івонні. Мені все одно не довелося виходити, так що все в порядку
- ... Що? - Здивований подивився на мене герцог, зупинивши мене. - Про що ти говориш, Пенелопа? Люба, все не так.
- Тоді як?
- Я зробив це для тебе. Тому що турбувався про тебе.
- Так?
- Коли той хлопець привів Івону ... Ты... У тебе було таке обличчя...
- Що...
Дивлячись у блакитні очі герцога, я відчувала невідповідність. Зараз він дав мені трохи іншу відповідь, не той, який я почула в нашій розмові кілька днів тому.
Раніше він не підтверджував, але не заперечував мого припущення, що мене охороняють для того, щоб уникнути шкоди Івонні. Однак...
- Що ви маєте на увазі, Отче? - запитала я розгублено.
Після довгої паузи герцог повільно заговорив:
- Це було відразу після полювання.
- ....
- До мене прийшов Рейнольд. Він сказав, що хоче зізнатися.
- У чому?
- Ти пам'ятаєш той випадок, що стався незабаром після твого приїзду в герцогство? Причину, по якій ми закрили третій поверх?
- Так, звичайно.
Навіть я ніколи б не забула, що справжня Пенелопа. Вона була жертвою несправедливості, якої зазнала в той час, і не вважала герцога своїм батьком.
- Рейнольд розповів мені про те, що тоді сталося. Про те, що він підкинув тобі намисто.
Я широко розплющила очі. Ніколи не думала, що це може статися.
- Вы... Всі знали?
Хоч я особисто не проходила через це, у мене запалав гнів. У грі Пенелопа несла на себе вину за це до самої смерті. Інакше вона б не умирала в кожному руті.
- Те, що я цього не робила... і що Рейнольд був справжнім винуватцем ...? - уточнила я тремтячим голосом.
Герцог похмуро кивнув:
- Я хотів відразу ж його покарати. Но...
Я не могла більше цього виносити і опустила голову. Герцог повільно продовжив:
- ...не зміг зробити це належним чином. Лише ускладнив його тренування.
- ....
- Я хотів поставити йому тріпку, але раптом подумав, чи маю я на це право.
- ...
- ...Пенелопа.
Герцог дивився на мене почервоніли очима, повні каяття і жалю.
Коли я вперше побачив тебе, ти була такою крихітною і худорлявою. Коли ти підійшла до мене, просячи їжі з мертвими очима, не схожими на дитячі, я чомусь злякався, що Івонна може робити те ж саме десь в іншому місці.
- ....
- Коли ти іноді приходила просити милостиню, я намагався пригостити тебе чимось, а одного разу подарував тобі золоту монету, і ти вперше посміхнулася. Твоя усмішка була такою красивою.
- ...
- Я не міг залишити тебе вмирати від голоду поруч з мертвою матір'ю. І я вирішив. Я забрав тебе, щоб ти більше не жила на подаанні і була сита.
Це була перша зустріч Пенелопи і герцога, про яку навіть не згадували в грі.
- Але я був дурним. Імупульсія привів тебе сюди, навіть не припускаючи, що буду з тобою робити. Не тільки з тобою, але й із Дериком і Рейнольдом.
- ....
- Того разу я просто подумав, що тобі теж потрібні аксесуари. Як батько, я вважав, що повинен приховати твої помилки.
- ....
- Якби я знав, що ти будеш називати мене герцогом протягом наступних шести років, я б не став цього робити, - пробурмотів герцог повної самотності голосом, ніби заново переживши цей день.
'Чому він говорить це тільки зараз ...?'
Я сильно прикусила губу. Вже пізно. Пенелопа зазнала жорстокого ставлення через неправильний початок стосунків з родиною герцога. Зрештою вона втратила контроль і рано пішла з життя.
Коли я неважливо втупилася на нього, нічого не кажучи він додав:
- Я вже давно про це забув. Але погляд, яким ти дивилася на мене в той день, все ще свіжий у моїй пам'яті.
- ....
- Кілька днів тому, коли ти побачила хлопця, який привів Івону, у тебе було таке ж обличчя.
- ....
- У той момент все, про що я міг думати, це прибрати його подалі від тебе.
- Яке... У мене було вираз обличчя?
- Що, питаєш.
Герцог уважно подивився на мене, підбираючи слова.
- ...У тебе не було ніякого виразу.
Послабившись, він сказав:
Ти була запальною і часто злилася, але коли твій гнів досягає крайньої точки, ти схильна замкнутися в собі й відмовлятися від усіх емоцій.
Я була трохи здивована. Ця характеристика відповідає моєму первинному "я". Я вірила, що коли я затримаю подих до удухи, якщо подарую всі емоції з мене, то все погане зникне, і тоді ми матимемо блаженний спокій.
Як тільки він згадав той час, то несподівано кинув на мене погляд:
- Твої очі... У них ніби згасає світло, і вони стають дивно безжиттєвими.
- ....
- У такі моменти у мене з'являється відчуття, що ти розум... - герцог насупився, не домовившись.
'Ах.'
Усвідомлення цього справило на мене сильне враження, наче блискавка. Я зрозуміла це інтуїтивно.
Пенелопа вже була мертва. Щоб стримати свої почуття, вона затримувала подих і терпіла аж поки не померла.
Я зачаровувала тіло злодюжки, яка померла ще до того, як цього побажала гра.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert