Як і перед будь - яким іншим банком, на світанку мене розбудили покоївки.
Я все одно майже не спала, так що це було не так прикро, як у минулому. Але після того, як вони натерли моє обличчя та тіло чимось і прополоснули мене водою з ароматичними маслами, я вийшла солоним огірком.
- Всі знають, який сьогодні день, вірно?
- Сьогодні наша леді повинна сяяти яскравіше, ніж будь-коли!
- Так, так! Залиште це нам, леді! Ми зробимо ваше велич ще очевиднішим!
Покоївці, які зазвичай не могли навіть належним чином підняти голови переді мною, сьогодні раптово заспівали ентузіазм.
- Сильно не робіть цього, будь ласка...
Звичайно, мої прохання не були вислухані.
Горничі довго корпеліли над моїм макіяжом і вкладали моє волосся з більшою щепетиллю, ніж будь-коли. Повертаючи мені голову вліво і вправо, і навіть іноді заставляємо дивитися вгору на стелю.
Ці безжалісні ривок, здавалося, продовжувалися вічно, але через деякий час терзаючі мене руки нарешті залишили мене в спокої, і я змогла побачити своє відображення у дзеркалі.
- Ха... - рво зітхнув хтось, коли я повільно розплющила очі, зауваживши, що покоївки перестали щебетати і рухатися.
Невдовзі я зрозуміла, чому. Від краси дівчини, яка дивилась на мене з дзеркала, захоплювалася дух. Я втратила дар мови, як і покоївки позаду мене.
Мої очі збільшилися до такої міри, що моє невиразне обличчя зазнало приголомшливих змін — мій погляд став м'яким і добрим.
Рум'яна на моїх щоках відповідали цвіту моїх глянцевих пухових губ. Темно-розові кудрі були акуратно зібрані, відкриваючи моє обличчя з усіх боків.
Я повільно підняла руку і доторкнулася до щоки.
'...Мило.'
Я бачила, як пенелопа в звичайному режимі була такою чудовою на сцені.
'Вона така красива.'
Шкода, що я не дізналася її тоді.
Дивлячись у дзеркало, я відчула смуток. Мені було шкода господиню цього тіла, яка була абсолютно безпорадною після того, що я збираюся зробити.
- Леді! Не чіпайте своє обличчя! Вам не можна торкатися до нього сьогодні!
Але покоївки не дозволили мені відчути жалість до Пенелопе, повернувши мене в реальність.
- Добре.
Я обережно опустила руку під несхвально настроєними поглядами, подумавши, що краще мені сьогодні помахати. У перший і останній раз.
- А тепер, леді, ваша сукня... - Почалася одна з покоївок.
Я вже зібралася, щоб вони принесли сукню в моєму звичайному неброському стилі. Аж раптом покоївка повільно підходила ближче і тримала її з сукнею.
- Будь ласка, одягніть це плаття сьогодні, леді, - попросила Емілі, дивлячись на мене.
- Це...
- Немає плаття більш придатного для сьогоднішнього дня, ніж це!
Сплата темно-синього кольору до підлоги мерехтіла прозорими коштовностями при найменшому русі. Підлога вдягнулася глибоко у глибину до самого дна, яке розшите золотом.
Воно нагадувало спокійне, залите місячним світлом нічне море. Це був подарунок наслідного принца.
Я трохи помрочила, побачивши його. Емілі з тривогою сказала:
- Церемонія повнолітніх років ви проходите тільки один раз у житті, леді. Навіть прості люди намагаються залізти в борги.
- ....
- Тільки один раз. Будь ласка, тільки один раз, леді.
- Так, леді. Зазвичай ви носите занадто темні і прості речі...
- Але, звичайно, наша леді прекрасна в будь-якому одязі!
Я знову повернулася до них, слухаючи їхні голоси. Здається, вони всі дотримувалися однієї думки і лише Емілі вистачило сміливості вимовити його вголос.
'Ви тільки погляньте на них.'
Служниці, які з усіх сил намагалися переконати мене, дивилися на мене із сумом.
- Так і бути, я одягну його. Тільки один раз, - зрештою слабо кивнула я.
- Правда? Ви серйозно, леді?
- Тоді вам потрібно буде вдягнути і відповідні цій платі аксесуари, вірно?
- Звичайно, капітан очевидність!
Покоївці зраділи. Хоча я все ще складалась з подарунка наслідкового принца зі змішаними почуттями, бо це залишиться спогадами.
"Можливо, він не прийде сьогодні ...' - подумала я раптово, згадавши, як наслідний принц в гніві виходив з оранжереї.
Можливо, я б теж розлютилася, якби хтось відмовився прийняти мою пропозицію кілька разів підряд. Я проковтнула гіркий сміх.
Коли я одягла і плаття, і аксесуари, покоївки знову переповнилися захопленням та благоговінням. Мабуть, я була занадто виснажена недосипанням, тому в цей момент у мене навіть не було сил дивитися на себе у дзеркало.
Після приготування я відіслала покоївок і попросила в Емілі чогось смачного. Через деякий час вона принесла мені чай і приготувала місце на дивані, щоб я могла відпочити не пом'якшивши сукню.
Я тихо запитала Емілі, схилившись до неї:
- Скільки ще чекати? Коли початок?
- Ми будемо приймати гостей з полудня. А церемонія почнеться о другій годині, леді.
- Що? вона робить? - Коротко запитала я, зробивши ковток холодного чаю, який мені принесла Емілі. Смак був лише приводом.
Емілі вагалася відповісти на моє запитання:
- Вона в кабінеті першого молодого пана... Вони п'ють чай.
- У такий час? - Нервово уточнила я.
Зараз ранній ранок, і до обіду ще далеко. Не той день і не час, щоб влаштовувати чаїння.
'Нічого страшного не станеться ...'
У мене зав’язалася тривога. Але навіть якщо щось трапиться, мені доведеться змиритися з цим. Крім того, я все одно повинна зробити це, неважливо, промили Дерику мізки чи ні.
У цей час мене вивів з роздумів обережний голос:
- Леді, з приводу запиту власника агентства ...
- Тихо, слідкуй за словами, - відразу шикла я на неї, попереджуючи, і уважно озирнулася. - Емілі, ти впевнена, що діяла таємно, і ніхто не дізнався про це, як я і наказувала?
- Д-да! Так, леді! - Радо було залишати Емілі. - Але, леді...
Вона несподівано збавила тон, побоюючись дивлячись на сторони карими очима.
- Минулої ночі я помітила дещо підозріле.
- Що саме?
- Я поверталася до своєї кімнати, щоб помитися, і зустрілася з Бекі, яка запитала у мене, як дістатися до агентства.
- Що?
Беккі була тимчасовою покоївкою Івони. Я підстрибнула і вигукнула, різко нахилившись вперед:
- Чому ти говориш мені це тільки зараз?
- Було занадто пізно, тому я не могла розбудити вас, леді, - швидко почала виправдовуватися Емілі зі збентеженим обличчям. - Не хвилюйтеся, леді! Звичайно, я відповіла, що не знаю. Вона сказала, що зрозуміла і просто повернулася до своєї кімнати.
- Добре, - зі скрипом прийняла я відповідь і відкинулася на подушки.
Тук-, Стук... Я постукала по підлолотнику дивана, знову занурившись у думи.
"Навіщо їй шукати агенцію? Щоб зустрітися з Вінтером?
Цілком можливо, що так воно і було. Навіть у звичайному режимі Івонна шукала Вінтера, який допоміг їй повернутися до герцогства.
Але зараз, на відміну від оригінального сюжету гри, її привів саме Ікліс.
Я просто припустила, що вона вже зустрілася з Вінтером. Хоча він не зіграв своєї ролі у нормі, я не могла сказати їм, що між ними сталося.
Я піднялася зі свого місця і підійшла до столу.
- Емілі, вийди на хвилинку.
- Що? А, да!
Коли Емілі пішла, в кімнаті стало тихо. Я сказала, що довіряю їй, але насправді тут не було нікого, кому б я довіряла.
Стоячи перед столом, я дістала ключі і відкрила замкнений нижній ящик. Всередині був аркуш паперу, на якому я записала інформацію про любовні цілі в перші дні свого перебування тут, і зробила нотатки щодо зростання їх інтересів у вільний час.
У ньому були також різні речі з квістів, включаючи те, що я минулої ночі отримала від Вінтера.
Я знайшла пляшку фіолетової рідини, яку вчора виплюнув кролик. У цей момент з ящика раптом полилася червоне світло.
- ...Хм?
Трохи здивовано я простягнула руку до джерела світла.
- Це....
Це було стародавнє намисто, яке Вінтер одягнув на мене під час волонтерської роботи в Тратані. Велика намистина, яку інкрустовано в середину зіроподібних орнаментів, світилася темно-червоним світлом та злегка відривала.
Я стежила за намистиною.
- ...Ах.
За іронією долі, коли я побачила посудину з фіолетовою рідиною, освітлений темно-червоним світлом, мені на розум прийшов Ікліс.
Це був колір його шкали інтересу, на який я не звертала особливої уваги.
- ...він означав смерть.
Я відчувала, що втратила себе.
Тоді я не знала, що мій план веде до загибелі або можливо я завжди про це знаю, але свідомо закривала очі на всі попереджувальні знаки, засліплені великою цікавістю.
Це була нав'язлива ідея, а не любов. Він би навіть убив мене, щоб заволодіти мною. Несподівано я відчув запаморочення. Моя рука, що стискала намисто, затремтіла.
Тук-, Стук-.
Хтось постукав у двері. Я злякалася несподіванки і підняла голову.
Вжух-. Щоб приховати фіолетовий бульбашок, я швидко засунула ящик столу і поспішно випросталася. А потім дізналася про особистість відвідувача:
- Хто там?
- ...Це твій батько.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert