На мене дивилися чисті блакитні очі. Важко було повірити, що цей самий чоловік у підземеллі Солей безжалісно висмоктував з людей енергію, змушуючи їх падати як повітряні кульки.
У мене по шиї пробігли мурашки. Я мовчки застила, не можу позбутися дивного відчуття.
- Благородна леді? - обережно покликала вона, дивлячись на мене невинними очима. Я прийшла в себе.
- ...Привіт, - неохоче відповіла я і озиралася. На тихій лісовій стежці були тільки я і основна героїня.
'Чорт.'
Спочатку я збиралася ігнорувати її присутність в особняку. Але оскільки вона виявилася членом прихильників Лейли, ігнорувати її мені було якось страшно.
- Привіт.
Мій тихий голос викликав тремтіння голубих очей.
- Ви дійсно прийняли моє вітання...?
Героїня нормального режиму була дуже чутлива і могла розплакатися навіть через таку дрібницю. Я подивилася на неї з безстрашним обличчям і швидко запитала:
- Ти повертаєшся зі зустрічі з Іклісом?
- А... Т-так.
- Я чула, що твоя перевірка ще не закінчена.
Івонна збентежено відвела погляд. Вона похитнулася мить, після чого відповіла:
- Я використала обідній перерву і попросила герцога дозволити мені побачити Ікліса. Зрештою, його замкнули через мене.
Хоча те, що вони не були обмежені у зібраннях, трохи засмутило мене, але я намагалася цього не робити.
'Отже, Ікліса закрили в звичайній камері, а не тюремній.'
Це була поблажка йому через несподіваного "подарунка".
- Можу я запитати, чому ти без покоївки? - Я прямо задала питання.
Івонна зарделася рум'янцем:
- Мене супроводжували... покоївка. Але вона дуже зайнята, і я хотіла прогулятися одна...
Це зачепило мене.
"Тести ще не закінчені, а її вже обслуговує покоївка?"
Гадаю, головна покоївка з самого початку ненавиділа "фальшиву дочку герцога" і налаштувала всіх проти неї. Мабуть, особняки були шалено раді побачити нарешті огорнуту благородну леді, бо постійно втікати з мого поля зору, після того як я стала активно пересуватися по будинку, напевно, було дуже виснажливим.
Подавши смішний назовні, я пильно втупилася на обличчя Івні:
- Вона, мабуть, болить.
- ...Простите?
- Рана, - вказала я на рану на її лобі, прикрий марлею.
Від мого ввічливого зауваження вона трохи посміялася. Мені більше нічого було їй сказати, тому я поспішила закінчити розмову:
- Тоді гарного дня.
Зупинивши свій погляд на її рані ще секунду, я більше не затримувалась і пройшла повз неї. Точніше, збиралася пройти.
- Вибачте!
Вона раптом схопила мене за зап'ястя. Я зрушила брови і повернула голову:
- У чому справа?
- Мені шкода, мені дуже прикро!
Івонна дивилась на мене з великими краплями сліз на великих очах. Вона виглядала такою слабкою і безпорадною, що я зрозуміла чому Ікліс привів її.
Її вигляд приголомшив мене.
- Ха. За що ти вибачаєшся?
- Моє раптове з'явлення тут... Мабуть, знеохотило вас, благородна леді, - тремтячим голосом видала вона слабкий відмовку. - Мені не слід було приходити сюди, але Ікліс благав мене піти з ним ...
- ....
- Я вибачаюся, тому що відчуваю провину через те, що випадково зробила вам біль. Простите.
- Эй! - обривала я голос Івони, з кожним словом щосується все більш пригнобленим. - Ти сказала йому, що тебе звуть Івонна?
Вона подивилася на мене круглими мокрими очима.
- Ти використала ім'я "Івонна", коли була простолюдинкою?
- ...д-да.
'Як вона може пам'ятати своє ім'я, живучи простолюдинкою з втратою пам"яті?'
Я кивнула, хоча і відчувала, що щось не так:
- Твоя присутність тут не має до мене ніякого відношення.
- Так?
Її блакитні очі наповнилися подивом. Я чітко проговорила, на випадок, якщо до неї не дійшло:
- Я в порядку, не переживай. Я маю на увазі, відносися до мене як порожньому місці. Поняла?
- Ч-що...
- Якщо зрозуміла, відпусти.
Плювати, якщо до неї не дійшло. Моя зап'ястя замерзала в її крижаній руці. Не знаю, може бути, це було через мій страх або дивною сили клана Лейла.
Нехай у мене піднялося волосся дибки, я не подала уваги і витримала своє зап'ястя.
- Я теж була простолюдинкою, тому можу зрозуміти твоє невігластво, але якщо ти недбало доторкнешся до тіла дворику, тебе чекає як мінімум ляпаса.
- ....
- Бажаю приємної прогулянки. Прощай.
Я поспішно відвернулася від неї.
Якщо подумати, це доволі смішно. Коли я тільки потрапила в цю божевільну гру, я жахалася від панів цього будинку, не бажаючи залишати цей багняний світ.
Але на відміну від любовних цілей, які дозволили мені втекти за гарні слова, головна героїня не відпустив мене так легко.
- Присягаюся, у мене немає ніяких прихованих мотивів!
Шурх-. Подол моєї спідниці натягнувся. Я нічого не сказала, а Івонна вже відчайдушно вигукнула:
- Я втратила пам'ять в дитинстві і зараз лише туманно пригадую якісь уривки спогадів. Завдяки Іклісу я приїхала сюди. Якщо я помиляюся і не є справжньою донькою герцога, я буду покарана. І все ж я...
- Ха... - Глибоко зітхнув я, обернулась і підійшла до неї. - Не проси у мене вибачення.
- Але, благородна леді...
- Я ж сказала, що це не має до мене відношення.
Коли Івонна помітила, що я наближається до нього, то злякалась і поп’ялась.
- О-ой!
Потім спіткнулася про, можливо, в особливо поганому місці камінців. Навіть впавши, Івонна виглядала чудово.
Я схопила її за руку, притягуючи до себе. Її струнке тіло, на вигляд крихкий, як сніжинка, зміг прийти в рівновагу.
- Ах...
Рука, яку я тримала у своїй долоні, була жахливо холодною. Як у трупа.
- Будь обережна.
- Дякую. Івонна була вдячна.
Я не могла стримати бажання негайно відпрягти її і швидко підтримала.
- Послухай, Івонна.
- Ч-що?
- Мене не стосується, чи дійсно ти давно загублена молодша дочка герцога або приїхала сюди через щось інше.
- Блародна леді...
Поки ми живемо місці, ти будеш займатися твоїми справами, а я - своїми. Давай не ускладнювати один одному життя.
- Але...
В її потьмянілих, круглих як у кролика, очах читалися: "Як ви можете так говорити?"
- Але як я можу так вчинити, якщо дійсно опинюся пропалена дочка герцога? Якщо ми будемо сім'єю?
- Сім'я? - Розпитало мене, наче почувши дивний жарт. А потім безжалісно зруйнувала її ілюзію, - Я тобі не сім'я.
- ....
- Не бреши, я знаю, що ти теж так думаєш. Це лише тимчасові стосунки, які незабаром закінчаться.
Мені здавалося, що зустріч з Івоною сьогодні буде єдиною небезпечною подією.
- Продовжуй, ти мене зацікавила. Послухай, що ти ще хочеш нам сказати.
Поки хтось третій не почувся поруч з нами. Ми одночасно повернули голови на звук. З густого лісу вибирався чоловік з таким же чарівним рожевим волоссям, як у Івони.
"Король нещасливих появів." - істерично посміхнулася я, починаючи нервувати все сильніше.
Світло-розова шкала над його головою заморгала. Схоже, його інтерес знижується.
- Ти серйозно так думаєш? - Він сердито запитав Рейнольд, який до нас прибув.
Я зустрілася з його нікчемним поглядом і зі подихом поцікавилася:
- А що я сказала не так?
- Що ти сказала не так?
Його сильно перекосило. Як не дивно, він більше не виглядав в моїх очах таким вже страшним.
- Може бути, те, що дитина, яка тільки вчора прийшла в нашу сім'ю повинна бути обережним, і що це не родина, а лише тимчасові відносини?
- Я просто сказала правду.
- Що?
- Тому що вона ще не пройшла тести.
- Я не про це говорю! - імпульсивно крикнув він.
Я за звичкою нахмурилась:
- Тоді про що ти говориш?
- Про твою поведінку, Пенелопа Еккарт.
У спокійних лісах відлуння рознесеться скрегіт зубів.
- Ах...
Головна героїня поряд зі мною ледве дихала. Рейнольду не сподобався мій безпроникний відповідь, і він закричав в нападі гніву:
- Чому ти так причепилася до дівчини, яка навіть не знає, справжня вона чи ні? Чому ти виставляєш її попрошей, ще більш жалюгідною, ніж раби?
Краєм очі я помітила, що його обурений погляд зупинився на руці дочки герцога, яку я ще не встигла відпустити.
- Хто ставиться до інших, як з сміттям?
Його словами досягнути моїх вух, як я чітко згадала той день.
(...) Ти завжди вимовляв мене попрощатися, ще більш жалюгідною, ніж раби.
В останній день фестиваль, на горищі.
Він повторив мої слова, які я сказала в запалі, відчайдушно реагуючи на своє безвихідне становище. Просто тому, що я запропонувала його молодшій сестрі не ускладнювати одне одного життя.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert