- Я піду до Іклісу.
Я підскочила з ліжка, дізнавшись про поповніння мого балансу. У моєму серці з’явилася слабка надія. Я повинна почути його визнання відразу після того, як перевірю його позицію. Не має значення, потрібно буде залучити все своє красномовство, проявити наполегливість або витягнути з нього необхідні слова кліщами.
Коли я вибігала зі своєї кімнати.
- Зачекайте, леді.
Дворець поспішно перекрив мені шлях з стурбованим поглядом.
- Я хотів би представити вам кількох людей.
- Що? Кого?
Його раптова фраза змусила мене нахмуритися. У цей момент палаций подивився на двері і оголосив:
- Заходьте, молоді люди.
Через кілька секунд у все ще відчинені двері увійшли два лицарі в висококласній броні.
- Це нові охоронці, приставлені до вас, леді. Сер Філіп і сер Ед.
- Добрий день, леді. Радий зустрічі.
- Будь ласка, подбайте про нас, леді.
- Сер Філіп і сер Ед - члени гвардії герцога, висококваліфіковані фехтовальники.
- Дворецький, - сухо покликала я палацкого, повністю ігноруючи ввічливі вітання лицарів. - Навіщо ти зараз прийшов в мою кімнату?
- Дюку... - замкнувся на мить старий палаций з незграбним обличчям, а потім продовжив, - ...тільки що наказав обмежити ваші контакти зі всіма людьми, крім членів сім'ї. Включаючи Ікліса.
- ... Що?
У мене в очах раптом потемніло. Невеличке полум’я гніву розвернулося з новою силою.
Зтиснувши щелепи, я дізналася:
- Чому мене обмежують?
- Щоб убезпечити вас до кінця допиту.
- Небезпечно?
- Так.
- Не заради стеження за в'язню?
Мої губи самі по собі викинулися в ухмилку.
Коли я посміхаюся, як справжня злодійка, палаций не наважився поглянути мені в очі.
- ...Це зовсім не так. Цього не може бути, леді.
Тоді поясни мені, чому я не можу зустрітися зі своїм ескортом і чому його замінили цими двома?
- Перший молодий пане... Особисто очолив похід лицарів у Прибо.
Після наступної пропозиції палаци мої очі розширилися. Прибо - це назва села на околиці столиці, де живе вчитель Ікліса.
- Навіщо?
- Івон... Отже, сьогодні гість був поранений монстром, який з'явився там кілька днів тому.
- Яким...
Хоча з мене рвалися заперечення, що це не через монстра, мені вистачило розуму промолчати. Яка тепер різниця, чи Івонна дійсно є головою злого культу?
- И? - підштовхнула я палацкого, намагаючись зберігати холоднокровність.
Місцеві раби подбали про пораненого гостя, але всі вони були з Дельмана.
- Хіба палацом вже не була відома ця інформація?
Я не думала про це, коли він знайшов наставника для Ікліса. Тому що ферма, на якій працювали ці раби, була в глушині досить далеко від села. Але одного разу, коли Ікліс зустрів свого земляка і захистив ферму від монстра, він повернувся в особняку дуже пізно.
Я попросила палацового передати цілющі трави рабам і таємно залагодити це питання. Це стало нашим секретом.
'Виходить, тоді вони і зустрілися.'
Звичайно, перше зібрання Ікліса й Йони відбулось у тому місці.
'...Чорт!'
Я проковтнула прокляття і закусила нижню губу до крові.
"Чому я не замислилась про цю серйозну справу, коли почула про те, що сталося там монстр?"
Лише сльозами смутку не допоможеш мені. Тоді я була засліплена неймовірним зацікавленням у 96%.
"До речі, чи могли інші головні герої крім Ікліса привести івонну в складному режимі?"
Я вхопилася за те, що раптом обернулося на мене. В якийсь момент мені почало здаватися, що гра розвивається в іншому напрямку.
Я поринула в напружені думи.
- Залиште нас, відіслав дворецький вторженців, що заломилися у мою кімнату без мого на те дозволу.
Коли вони сховалися з моїх очей, палаций зі серйознім обличчям доклав:
- Ми отримали інформацію, що раби з Дельмана збираються разом, щоб втекти, леді.
Мої очі розширилися. Я це чула зовсім недавно від Ікліса.
- Тому перший молодий пан планує провести терміновий арешт...
- Секунду, - підняла я руку, зупиняючи палацового. - Та дівчина сказала це?
- Ні, про це розповів Ікліс під час допиту, леді.
- Що ти сказав?
- Трав, які ви передали їм через Ікліса... Тож вони почали втікати.
- ....
- Він заявив, що через душевний біль за поранених монстрів, він допомагав їм усім, чим міг.
- Далі.
- Але згадавши про вашу турботу, він вирішив зупинити їх. У той же час він зустрів гостя і вирішив відплатити за доброту будинку герцога, який прийняв його.
- Ха!
Дворецький закрив рот, почувши мій холодний сміх.
- Свиснучий виродок.
Мене пробрала тремтіння від дріб'язкових міркувань цього виродка. Чоловік, який недавно намагався втекти з ними, без роздумів продав їх. У мене була дивна здогадка, чому.
'Тому що я сказала, що не хочу втекти.'
Ікліс з самого початку був таким покидьком.
'Він приховував свої справжні наміри, прикидаючись відданий псом.'
Коли його інтерес раптово злетів, я вирішила, що він змінив свою думку про мене, але це було моєю помилкою. Для нього власне благополуччя було важливішим, ніж ненависть до Імперії та турбота про інших. Я можу лише уявляти собі, як важко йому було грати слухняного і турботливого про своїх земляків раба переді мною.
У нього був вибір: залишитися в герцогстві або допомогти своїм землякам вибратися з імперії. І він вибрав.
Принести рабів з села в жертву, привести до особняка Івону і залишитися тут. І навіть замахнутися на можливість підвищити свій статус, чого я не могла для нього зробити. А вишенкою на торті його величного плану стало відведення від себе всіх підозр у зговоренні з людьми з Дельмана, чого він добився, навішавши мені лапшу на вуха.
Я поставила свої бурхливі почуття і запитала:
- Як відреагував батько?
- Він послав першого молодого пана розібратися з ситуацією.
- А допит?
- Поки не закінчено.
- Отже, поки не повернеться старший брат і не закінчиться допит, я не зможу побачити ні батька, ані Ікліса?
Дворецький не відповів. Це було мовчазне "так".
Я глибоко вдихнула і віддала йому команду:
- Гаразд, йди.
- Якщо... Якщо вам щось знадобиться, кличте мене.
Дворецький подивився на мене і ввічливо вклонився, після чого покинув мої покої.
Це було очевидною люб'язністю до Івонна, яка не повинна постраждати від моїх рук, перш ніж пройде тести герцога.
- Сучий син.
Незважаючи на те, що я підняла руку в пориві гніву і збиралась вдарити невинного столу, то змогла стриматися. Тепер не час втрачати самовладання. Мені потрібно багато про що подумати, щоб вижити. Навіть надто багато.
"Так не піде.'
Піднявшись, я попрямувала до ліжка.
« Мені потрібен план Б.
Я без сил впала в ліжко і почала атакувати мозок. Я відчувала себе нікчемною через свою безпорадність і задихалася, відчуваючи холодне дихання смерті.
***
Наступного ранку, коли я зголоднів на цілий день, то вийшла з кімнати. Тому що якби я залишилася сидіти на одному місці, мене б знову охопила лють.
- Куди ви йдете?
Але як тільки я відкрила двері, на моєму шляху виникли лицарі.
- Відійдіть.
- З міркувань безпеки ви повинні повідомити, куди збираєтеся поїхати.
- Я не можу ходити навіть по власному будинку? - агресивно випалила я, після чого зрозуміла, що стала занадто нервовою, і все ж розповіла про свої плани, - я збираюся на прогулянку в оранжереї.
- Тоді ми долучимо вас.
- Не йдіть за мною.
- Але герцог ...
- Ще один крок і я закричу, що ви знущаєтеся наді мною та ображаєте мене.
- Л-леді!
Вони збліднули, коли я із байдужим обличчям пригрозила їм, прекрасно знаючи, що герцог був дуже чутливий до деяких інцидентів, які я навмисно спровокувала.
- Ви звичайні учасники, вам не потрібно ходити за мною по п'ятах і стежити за нами в моєму власному будинку.
- Н-но...
- Не влаштовуйте переполох. Я скоро повернуся.
У них не було іншого вибору, окрім як спостерігати, як я випаряюся з кімнати.
У мене було відчуття, що кожен чоловік, якого я зустрічала в коридорі, проводив мене дивним поглядом. Через що я відчула себе втомленою ще до того, як добралася до помаранчори.
'А що, якщо ...'
Що, якщо я ніколи не вийду з цієї довбаної гри?
Я раптом подумала, що мені доведеться терпіти ці виснажливі дні до тих пір, поки я не помру.
При цій думці світло в моїх очах потух.
***
Прогулюватися було краще, ніж сидіти цілий день в кімнаті. Я повільно блювала по стежці, обдумавши план, який накидала вчора ввечері.
'Якщо його допитують, він перебуває в тюремній камері особняка?'
А потім я раптом згадала, що не знаю де знаходиться Ікліс.
Я чула, що зазвичай підвалив особняку для тортур злочинців, які вчинили серйозні злочини.
Однак ще одне місце було біля тренувального полігону. Там тримали винні лицарі. Це місце було подібне до камери попереднього ув’язнення корейських поліцейських ділянок.
'Іклис теж є учнем-рим родини, так що він буде там.'
Я дійшла такого висновку, бо зайшла по лісовій стежці до полігону. Я не хотіла відразу зустрітися з ним лише тому, що прийшла. Але я збожеволію, якщо буду просто сидіти в кімнаті, тому вирішила хоча б піти подивитися.
Цікаво, як довго я йшла по лісовій стежці наодинці?
Я не помітила людини, яка йде стежкою мені назустріч.
'Накаркала.'
- Ух, - тихо простонала я прямо перед тим, як мене виявили.
- Ой! Добрий день, благородна леді! - Непогано, але привітно і невинно привітався вона зі мною з невинним виразом обличчя.
"Благородна леді? Дайте мені відпочити від цього навернення.'
У цей час я згадала, що граючи в звичайному режимі, вона привітала Пенелопу на самому початку і мало не виручалася.
Це була Івонна.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert