Наступного ранку я встала рано - вранці і попрямувала до їдальні, як і пообіцяла палацові напередодні.
Я вже планувала, що буду робити весь день, який залишився, хоча була в півднем.
Отже, мені потрібно поснідати з герцогом, але тоді знайти час для зустрічі з Іклісом до того, як він відправиться на вправу буде складно ...
У їдальні я опинилася перед тим, як встигла закінчити планувати свій день.
- Ви тут вперше після ремонту, леді, - зауважив палаций, який прийшов за мною.
Він був правий. Раніше я весь час сиділа в кімнаті і трапезувала там же, а до обідньої залі навіть близько не підходила через ремонт.
- Ви можете оглянутися, - багатозначно сказав він і відчинив двері їдальнею.
Не знаю, що вони спочатку збиралися змінити в цьому приміщенні, але тепер у ньому не залишилося слідів минулого інтер'єру.
'Ого...'
Столова споруджували барвистим і вишуканим золотим декором та квітковими композиціями, які розставлені на кожному розі. Спочатку здавалося, що вони були розкидані безладно, але чим більше я вдивлялася, тим більш зрозуміло, як все виглядає гармонійно. Феннель, здається, приділяв особливу увагу дизайну.
Коли я оглядала інтер'єр, розглядаючи все нове і незнайоме, моє увагу привернуло скупчення розпущених квітів. Вони входили до числа прикрас внутрішнього оздоблення залу і вирізьблювали найбільше.
'Це...'
Це була гарна рожева лоза з буйними квітами.
(...) Це троянди Ейлен.
Деякий час тому ми обідали в помаранчері через ремонт. Герцог звернув увагу на рослину, яку я переклала стрілки, щоб уникнути баталій з Рейнольдом.
Якщо подумати, це був перший раз, коли герцог розмовляв зі мною без конкретної мети або причини.
"Полагоджу, йому просто сподобався ця квітка.' - спробувала я бути цинічною, відчайдушно даючи неприємне відчуття, що розпірає мене зсередини. Краще уникати безглуздих сподівань.
На щастя, я не пам’ятаю жаху голоду, дивлячись на їжу перед собою. Можливо, тому що обставини змінилися.
Я попрямувала до розкішного мармуру, де колись стояв дубовий стіл. Всі вже сиділи за ним.
- Ти прийшла, - привітав мене герцог.
- Доброго ранку, Отче, брати, - привіталася я у відповідь.
- Який ще "Добрий ранок"? Ты опоздала. Чи не можна приходити раніше?
Розоволосий виродок, мабуть, хотів спровокувати конфлікт під приводом того, що я спізнилася на якісь пару хвилин.
- Тихо, Рейнольд.
- Що? Хіба я сказав щось погане? Тц! Батько тільки і шукає привід щось мені попередити, - надувся він.
Рейнольд перестав псувати, лише коли герцог грізно подивився на нього. Дерік просто мовчки спостерігав за мною зі своєю звичайною невиразною особою. Я бачила його холодний погляд кілька разів, так що практично звикла до нього і була не проти, якщо він продовжить ігнорувати мене.
- Роздавайте, - наказав герцогам.
Якщо не враховувати, що зараз було ранній ранок, це був звичайний сніданок. У розкішній їдальні стояла тиша, тільки час від часу дрімала подуда.
- ...Через кілька днів прийде твій день народження, Пенелпа, - раптом заговорив герцог.
Хоча мене нудило від цієї теми, я з усмішкою відповіла:
- Так, вже скоро.
- Підготовка до церемонії твого повноліття просувається добре?
- Я майже нічого не роблю. Всю важку роботу виконують мої палаци і слуги.
Я дійсно нічого не робила. Все, що я робила, дозволяло покоївкам щодня робити масаж під час ванни для поліпшення стану шкіри та тіла. Я настільки звикла до щоденного масажу, що не могла без нього заснути.
- Чи хочеш ти щось в якості подарунка на день народження? - Поцікавився герцог.
Недовго думаючи, я призналася:
- Э-э-е... Не зовсім.
Герцог уже подарував мені так багато платтяв і аксесуарів для підготовки до мого дебюту та церемонії повнолітні, що вони мені більше не потрібні.
А те, чого я дійсно хочу, виходить за межі можливостей герцога.
- Гей, не тягни гуму. Просто скажи, чого ти там хочеш - як завжди не упустила шанс що-небудь вставити Рейнольд. - Хіба ти не вмирала від заздрості, коли побачила магічну яхту, яку батько подарував мені на церемонію повноліття?
- Ах, це.
Щоденне купання і масаж покоївок - це не просто розслабляюче заняття. З їхніх розмов можна було навчитися багато кумедних оповідань. На щастя, ця історія також поділилася зі мною.
- Я чула, ти потягнув яхту на річку Альтес, не знаючи, як їй управляти, і перекинув її в той же день, коли і отримав, - з посміхою показала я про те, що почула.
Обличчя Рейнольда отримало приємний червоний колір.
- Хтось, хто це сказав? Це був нещасний випадок!
- Пфф, жалюгідний недоумок, - засміявся герцог.
- Хм? Чому ти смієшся, Отче! Я ж сказав, що це неправда! - поспішно крикнув Рейнольд герцогу. Але його крики нічого не змінили.
За допомогою шуму, який піднімав рожевий, я нахилилася до герцога і тихо прошепотіла:
- Ви можете прийти до мене рано вранці в мій день народження і попрощатися?
Герцог не відповів.
- Отче?
- Попрощатися.? - Невпевнено перепитав він.
- Так, я хочу, щоб ви попрощалися зі своєю незрілою донечкою, - додала я.
- Про що ти говориш, Пенелопа? Що ти маєш на увазі під "прощатися"?
- Я буду гідним дорослим. Забудуть про своє ганебне минуле і стану зрілою після церемонії досконалого літа. Тому я хочу, щоб ви попрощалися зі мною того ранку, - спокійно сказала я, проковтнувши слова останнє прощання з людиною, яка прикидається його дочкою.
- Коли ти ...
Блакитні очі герцога поступово потепліли. Це було незвичайне видовище.
- Добре... Я обов'язково зайду до тебе того ранку, - урочисто запевнив мене герцог. Ця брехня залишила досить гірке післяпитання.
Раптом двері відчинилися і в їдальню поспішаючи увійшов Феннель. Він йшов до герцога, який сидів на чолі столу.
- Пане, мені думається, вам варто ненадовго вийти до вхідних дверей.
Старий палац був не такий спокійний, як зазвичай. Помітивши це, герцог засміявся:
- Хм... Хіба ми не збираємося поїсти цілою сім'єю вперше за довгий час, палац? Якщо це не терміново, я поговорю з тобою пізніше.
- Це... - Запнувся палац.
Він незручно нахилився до вуха герцога і щось прошепотів йому. Обличчя герцога змінилося з вираження незадоволення від того, що його відволікають від їжі, у щось набагато більш серйозне.
Закінчивши говорити, палацовий випростався. І відразу ж. Тр-р! Роздався гучний гуркіт. Герцог зірвався з місця.
Його стілець по інерції від'їхав назад. Однак він вибіг з їдальні і не звернув на нього уваги. Дворецький кинувся за ним.
Дерік, Рейнольд і я, які не розуміють, що відбувається, переглянулися у замішанні. Тр-р! Знову пролунав гуркіт. Цього разу відсунув стілець і вийшов з-за столу Дерік.
- Мені потрібно йти, - обронив він і залишив обідню залу.
- Чорт! Що сталося, поки ми їли ...? - Нервно пробурчав Рейнольд.
'Наслідний принц ... він же не прийшов сюди знову тільки тому, що я проігнорувала його листа?' раптом мені спало на думку жахливе припущення.
Цей божевільний напевно міг би з'явитися без попередження, адже він вже так робив. У такому випадку реакція герцога була б цілком виправдана.
'Псих! Що, чорт візьми, з ним не так?'
Поки я сердито хмурилася, Рейнольд кинув на мене спантеличений погляд:
- Гей, що ти робиш? Ходімо теж. Вставай.
- Е-е, ага...
Рейнольд піднявся зі свого місця, покликавши мене піти за ним. Я невпевнено погодилася. У мене зовсім не було бажання кудись йти. При думці, що мені доведеться знову зіткнутися з кронпринцем, у мене захворіла голова. Але я пішла за Рейнольдом і вийшла з їдальні.
Через довгий коридор ми пройшли до центральної сходів.
Зі свого місця мені було видно, що вхідні двері відчинені навстіж.
Всі стовпилися біля входу, від якого віяло свіжим ранковим вітерцем. На порозі стояв чоловік.
'Вони зловили грабіжника?'
Я нахмурилась і прискорила крок. Герцог, палаций, Дерік і Рейнольд, вийшовши з вітальні, застигли чотирма стовпами.
Перед ними стояв не золотоволосий, як я очікувала, а інший знайомий мені обличчя.
- Ікліс? - Пробурмотала я.
Людина, яка прийшла до вхідних дверей особняка була не ким іншим, як головним героєм, на якого я поставила все. Почувши мій поклик, він оглянувся на мене. Завжди тьмяні сірі очі зараз були ясними.
- Чому ти тут у таку годину...
Моє раптово серце гулько забилося без будь-якої причини. Мене охопило те ж погане передчуття, що й за день до смерті моєї матері.
- Эм...
Через спини Ікліса хтось виглянув.
- ...Отец.
- ....
- Б... Браття.
У неї було гарне рожеве волосся, як у Рейнольда. І блакитні очі, незаперечна ознака приналежності до роду Еккарт.
- Це я.... Івонна.
Того ранку до церемонії мого дитинства залишалося ще п’ять днів.
✔
З 23 лютого!
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert