***
Ми йшли звивистою стежкою, яка здавалась нескінченною.
Хоча на півдорозі Вінтер спробував використовувати магію телепортації, дорога була надто заплутаною і йому не вдалося зробити це без інформації про точне місце нашого призначення.
Ми йшли пішки поспішно.
- Ми так скоро досягнемо архіпелагу Арчін. Ці виродки просто дивовижні, - пробурмотів крон-принц, насупившись.
У мене були схожі почуття.
Мене жахали здібності людей, які створили такі складні ходи глибоко під островом.
'Я думала, вони всього лише невеликі проміжні злодії, так сказати, пушечне м'ясо."
До самого початку полювання я недооцінювала їх.
"Нове Царство Лейли" здавалося мені несерйозним противником, тому що система дозволяла легко перемогти їх.
Але після всього цього я більше не могла думати, що вони слабкі.
Саме вони проникли в палац, обійшовши перевірку на ману і створили базу на глибині моря.
'...Значить, хтось з високопоставлених двірян їм допомагає.'
Я не могла зрозуміти, наскільки великі їхні можливості і від цього мені стало страшно.
У той же час я не могла уникнути відчуття, що історія гри тісно пов’язана з ними.
Чим ближче я підходила до Лео, тим сильніше мене гризла тривога.
'Мені потрібно скоріше закінчувати цю божевільну гру, перш ніж трапиться щось погане.' - знову подумала я, дивлячись на червоного і фіолетового, що йде переді мною.
Моєю метою був тільки втечу.
Коли на нашому шляху зустрівся ще один поворот у коридорі.
- А-а-А!
Вдалеці роздалися чиїсь розпачливі крики.
- ...!
Ми троє, стривожені тим, що на мить зупиняємося і мовчки приспішилися, не турбуючись про те, хто йде першим.
Незабаром у далекому кінці проходу нарешті з'явився світло.
Перед виходом Вінтер несподівано обернувся.
- Боюся, зараз нам доведеться скористатися магією невидимості.
Він швидко дістав тростину і махав їй у наш бік.
Вирвана з палиці біла світляча пила на нас з Каллісто, немов ми отримували якесь благословення.
Я не відчула нічого особливого. Після накладання закляття Вінтер відразу застеріг нас:
- Якщо ви не будете надто голосно кричати, шум від вас буде в деякому ступені заблокований. Але не використовуйте магію, інакше невидимість може розпорошитися. Різні види магії точать конфлікт між собою.
- Тоді можемо ми підкрастися і вбити їх грубою силою? - Задали ми з наслідним принцем одне і те ж питання.
Вінтер спокійно відповів:
- Нам не відомо, де саме. Тому будь ласка, стримуйтеся від насильства наскільки це можливо, поки ми не дізнаємося точне місцезнаходження дітей.
Крук принц порозуміло кивнув головою. У цей момент.
- Не підходь до мене! Не подходи...! А-а-А- а!
Тепер, коли люди плакали, то почали набагато ближче кричати. Ми переглянулися і кинулись прямо до виходу.
Пройшовши темний і душний коридор, ми досягли надзвичайно просторого приміщення.
Вишукані стіни та мармурові колони різко контрастували з темною печерою, яку ми проминули.
- Ха... Я дотла спалив їх базу, а вони просто вирішили занукати тут, - з злотою посміхнувся успадкований принц, оглядаючись.
- Богиня!
У цей момент наші погляди помістилися на кількох кричачих людей.
На протилежному кінці приміщення височіла велика статуя і вівтар, через які це місце нагадувало мені храм.
На вівтарі стояла струнка фігурка в білому балахоні і білої масці, а перед нею лежали, кланяючись, десятки людей у чорних одязі.
- Прошу вас, прийміть і цю їжу.
Один з тих, що лежали попереду підповз до вівтаря.
- Я розумію, ви збиті з пантелику, адже ще не повністю відновили свою пам'ять. Але для вашого ж блага вам потрібно зібрати більше сил.
'....Вибач?' - Нерозумно схилив я голову.
На вівтарі не було їжі. Але незабаром я зрозуміла, що їхнє поняття "пиші" відрізнялося від того, яке значення воно мені колись було.
Двоє чорних мантіях, що притиснулися до підлоги, раптом піднялись на ноги і витягли щось на вівтар. Або когось?
- Відпустіть! Відпусти мене!
Дзяк-! Дзень-!
Це був молодий і міцний чоловік, якого тягли за ланцюги, що зв’язували. На його обличчі з’явився жахливий жах.
Чоловіка відразу ж стягли з вівтаря і силою змусили стати навколішки.
- Приберіть від мене руки!
Хоча чоловік запекло противився, все було даремно.
Рядова фігура в білому вбранні, що сильно вирізнялася на тлі інших чорних балахонів, повільно спустилася з вівтаря. Я уважно стежила за кожним рухом персони в білому.
Вона, здавалося, завагалася на мить перед переляканим чоловіком, а потім простягнула руку.
- Ні! Не роби цього! Не-....!
Роздався крик, схожий на те, що я чула незадовго до нашого приходу.
Але, на моє здивування, чоловік раптом замовк, коли самка в білій мантії доторкнулася до нього. Я бачила лише його спину, тому не можу сказати, що вона з ним зробила.
Після того як чоловік заспокоївся, його обличчя повільно нахилилося до нього. На обличчі фігури в білому балахоні була маска, яка закриває верхню частину її обличчя.
Незважаючи на недавню нерішучість, її алі губи були вигнуті в чарівній посмішку.
'.... Жінку?'
На той час, як я це помітила, жінка опустила голову і вже повільно цілувала чоловіка.
'Що за ... Чому вона раптово його поцілувала?'
Я не могла зрозуміти її поведінку, тому доторкнулася до принца і Вінтера. Вони також здавалися спантеличеними тим, що відбувається прямо зараз.
Лише через кілька секунд ситуація докорінно змінилася.
- У-у-гух....
Чоловік, якого цілувала тварина в білому тілі, несподівано здригнувся з болючим стогіном.
Його судомні дергани ставали все інтенсивнішими, але ні люди в чорних одягах, ані жінка, яка цілувала його не рухалися.
Я була настільки вражена, спостерігаючи цю сцену, що в мене перехопило подих.
І тоді сталося щось неймовірне.
Здорове тіло молодого чоловіка, який впав у конвульсії, поступово знизилось і в одну мить стало немов повітряна куля.
- Пха!
Коли жінка відірвалася від нього і переклала дух, від людини залишився тільки скелет та одяг.
Один з людей в чорних мантіях, які тримали його, викинув чоловіка, немає, труп.
Бух-, Хрючись-!
Коли висохле тіло набилося, воно розлетилось і полетіла в різні боки.
- Угх!
Я дуже видихнула, дивлячись на те, що сталося прямо на моїх очах.
- Що це за хрінь зараз була? - Він різко вирубався.
Вінтер і Каллісто були шоковані таким жахливим видовищем, як я.
- Принеси дзеркало!
Перед тим як я встигла розібратися в ситуації, дія вистави продовжувалася.
Людина в чорному, яка брала провід у процесі поглинання їжі і несподівано отримала нове завдання.
Потім інші піднялися в коліно і підійшли до задньої частини боввана, витягши шістьох несвідомих дітей та велику священну скриньку.
За винятком одного, усіх їх уклали в вівтаря.
'Лео!'
Дізнавшись про його лев’ячу маску, я була приголомшена.
- У цього примірника найбільше мани, і він здається дуже корисним.
- ....
- Я заберу у позосталих ману і кину на корм монстрам.
Чоловік, який віддав накази, схилив голову перед жінкою в білому і промовив жахливі слова.
У цей момент перед моїми очима з'явилося біле прямокутне вікно.
<СИСТЕМА>
Сумний квіст: [У пошуках зниклих безвісти дітей.]
{ Частина 2. Дізнатися про місце розташування Лео разом з чарівником. }
Успішно завершено!
<СИСТЕМА>
Як нагороду ви отримуєте +5% зацікавлення, плюс 50 Репутації.
(Всій Репутації: 460)
Перевіривши вікно завершеного квіста, я стурбовано запитала Вінтера і Каллісто:
- Гей, що нам тепер робити?
- Їх занадто багато. Крім того, з цією білою не варто зв'язуватися. Схоже, у неї є якийсь підступний трюк.
Спадок принц впився поглядом у персону в білій мантії і, поміркувавши, кинув:
- Ей, іноземець.
- Да?
- Я відволік їх і дам тобі можливість віднести дітей в безпечне місце, - швидко сказав крон-принц і повернув голову до мене. - Леді, ти підкрадаєшся до них і забереш дитину в масці лева. А потім втечеш за допомогою магії телепортації. Все ясно?
Голос наслідного принца був непохитним, можливо тому що навіть за такий короткий термін він вже спланував ідеальну стратегію.
Проблема була виключно в мені.
- Це... Я не можу використовувати магію телепортації.
- ... Що? - Поглянув на мене крон-принц, спантеличений моїми словами. - Ти вмієш використовувати магію, чи не так? Але не можеш використовувати магію телепортації?
- Ну, як би ..
'Гей, викреслений з мого списку! Як я можу сказати тобі, що здатна використовувати магію тільки коли цього бажає система? "
Коли я почала думати про виправдання, то думала: « Чи це правильно? »
- Нет....! Тільки не це! - раптом закричав Вінтер, дивлячись кудись.
Його очі, видимі крізь прорізи маски, були до жаху серйозні. Простеживши за його поглядом, ми з насліденим принцем повернули голови.
Жінка, що відвернулася від нас у білому жестом відкрила ящик за вівтарем. З ящика щось вилетіло.
Це були гострі, розміром з кулак, уламки чогось. Особливо в білих мантії легкими рухами рук розкладала їх у повітрі.
Коли всі частини зайняли свої місця, між ними проникло голубе світло.
- Не можна дозволити їм активувати його! - Дуже категорично заявив Вінтер.
Що спонукало спринца запитати:
- Що це?
- Це артефакт стародавнього клану Лейла. Він проникає в свідомість оппонента власника і надихає йому щось, що доводить до розпачу.
Потім Вінтер розгубився:
- Неважливо наскільки вони молоді, зламати ментальну опірність магів....
- Вони намагаються використати його на Лео, вірно? - Я швидко запитала, до чого він вів.
У цей момент.
Вшу-у!
Алтаря спалахнула блакитним світлом.
- Латурика!
Вінтер без роздумів кинувся вперед, помахавши палицею.
- Він...! Нет, Бинсу! Куди ти! - шоковано гукнув я його, спостерігаючи, як пил, що робить його невидимим, стікає по його спині.
Різні види магії точать конфлікт між собою.
- Порушитель!
Люди в чорних шатах поспішали, побачивши Вінтера, що з’явився нізвідки.
- Нікому не йти! Захистіть богиню! Випустіть монстрів! Швидше!
Коли людина, яка стоїть поряд з особою в білому, дала команду, вони дістали щось із чорних мішечків.
- Батум!
Як тільки вони сказали заклинання, з мішечком стали виповзати десятки монстрів-священиць.
- Кри-і-и!
- Чорт. Він сказав нам не використовувати магію, але сам це і зробив.
Коли його план виявився марним, наслідний принц невдоволено закричав і різко обнажив меч:
- Залишайся тут, леді!
Потім швидко побіг за Вінтером.
- Ваше Високість, Бісу!
Я залишилася наодинці, не отримавши жодної відповіді.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert