- Що...?
Я злякалася несподіванки і обернулася. Золоте волосся сяяло на сонці.
- О, це амулет.
Ніколи ні про що не задумується людина, без будь-яких питань впевнено відкривала чужий подарунок.
- Мабуть, ти підбирала його під колір моїх волосин.
Крон-принц, дивлячись на золотий амулет з вигравіруваним заклинанням із ухмилкою заговорив.
'Про що він, блін, їде?'
Коли я встала на нього, то сказала:
- Будь ласка, віддайте назад.
Я потягнулася забрати коробку. Проте в цей момент, віндер руку вгору. Мало не настільки високо, наскільки міг.
'Ах ти сучий син!'
Підстрибнувши, я спробувала дістати коробку. Майже зловила її, коли його рука знову піднялася вище.
Я підскакувала ще кілька разів, але ніяк не могла порівнятися з ним у рості. І все продовжувала стрибати на місці.
- Ти скачеш, як дитина.
Раптом, легкий вітерець пронісся у моєї голови, лоскоче мені лоб. Тільки тоді я залишила спроби дістатися коробки і озирнулася на природженого принца.
Червоні очі, повні смішників з гумором, зігнулися півмісьцями. Моя макушка була охоплена жаром.
- Ваше Високість, що ви робите?
- Це мені, чи не так? Чому б тобі просто не визнати це.
Що. Тебе. Тебе?
Я хотіла закричати, але була змушена змиритися з цим.
[Інтерез 10%]
Ці цінні 10%. Зароблені моїми стражданнями під час сюжетного куса. Знак того, що моя смерть до цих пір не надто далеко.
- Вибачте, але...
Я стиснула зуби і вимучено посміхнулась.
- Це не ваш подарунок.
- Тоді якого виродку хотіли віддати?
- ....Що?
- Скажи мені, хто цей виродок. Я доставлю його замість тебе.
Обіцяючи доставити подарунок за адресою, він оглянувся по боках червоними очима. Його права рука лежала на ефес меча на поясі.
Якщо я скажу йому, хто це, він негайно витягне меч і почне вбивати. Може, мене, може, того, кого я назву....
'Ха.... Ти не був таким божевільним у звичайному режимі.
Важко зковтнувши, я відповіла:
- Я планувала віддати його своєму другому братові.
'Рейнольд, прости.'
Я подумки вибачилася перед Рейнольдом за те, що продала його. Краще за Вінтера.
На щастя, виправдатися родинними зв'язками вийшло, і крон-принц не обнажив меч.
- Поспішаю тебе засмутити - твій другий брат не цікавиться твоїми подарунками.
Але замість цього він покосився на Рейнольда, різня мене.
Я повернулася в тому ж напрямку, не розуміючи, що він має на увазі, і відразу насупилася. Рейнольд і Деріка щільним кільцем оточували леді, які відповідали подарунками.
- Дивись, Отче! Ну і хто тут тепер не популярний?
На задньому фоні Рейнольд, який зміг реабілітуватися після ранкової моральної травми, з збудженим обличчям кликав герцога.
Спадкоємець був правий. Не думаю, що я можу прорватися крізь натовп жінок і вручити Рейнольду подарунок.
'Я не хочу віддавати амулет йому, поки він не один.'
Тим не менш, я також не відчувала, що повинна дарувати його крон-принцу.
- ....Хіба у Вашої Висновки немає безліч інших поклонниць, крім мене, які могли б піднести вам свої подарунки?
- Мені подобається цей.
Він витягнув амулет з коробки і прикріпив собі на груди.
- Нехай це буде виразом прихильності людини, яка колись був глибоко закоханий.
- Ви виразами прив'язаності?
Я несподівано кинула на нього шокований погляд.
- Я щойно сказала вам, що це подарунок для мого брата.
- Або можеш вважати це даною поваги наслідному принцу від громадян Імперії.
Він раптом виблискує яскравими очима. Отже, амулет заберуть у будь-якому випадку, якщо не як подарунок, то в якості данини.
- Ха... Як вам буде завгодно.
Ну і що мені робити, якщо він так хоче отримати амулет? Я ще не вирішила, кому його віддати, а крон-принц теж був головним героєм.
Спираючись на золотий амулет, ідеально пристебнутий до грудей.
Наслідного принца, я з тугою пробурмотала:
- Вашого Вищства йде.
Це був неохочий комплімент, крізь зуби. Але крон-принц посміхнувся, ніби йому було приємно його почути.
- Правда?
[Интерс 12%]
Цікавість зросла на 2%.
'Непоганий результат, вірно?'
У цей момент. Тууу-. З платформи пролунав гучний звук. Сигнал, який попереджає про раптовий початок полювання.
Спадок принц забрався на здоровий кінь, якого вів за собою. І зарозуміло подивився на мене зверху вниз.
- В обмін на подарунок я особисто погоджуся гідної тебе дичь.
- Що? Ох, нет! Вам не потрібно....
- Можеш розраховувати на мене.
Не встиг я відмовитися, як він покакав до герцога і двох братів.
"Краще нагородою для мене було б не зустрічатися з тобою".
Поки в моїй голові крутилися слова, які я не могла вимовити.
- Привіт, герцог Еккарт.
Кран-принц голосно привітав герцога. Атмосфера між учасниками прийдешнього полювання накотилася ще до того, як я це зробив. Тому що звідти їм було чути краще, ніж мені.
- Вітаю східне сонце Імперії.
Герцог привітався з спадкоємцем належним чином. Той уважно оглянув герцога, весело посміхнувся і видав:
- Ви, схоже, теж отримали від леді такий подарунок.
- ... ем?
- Я забув запитати, який ефект має мій амулет. Що за закляття виграває герцог?
'Больної ублюдок! Захлопнися!
Мене перекосило жах. Герцог, Дерік, Рейнольд. Очі трьох одночасно звернулися до мене.
И....
« Інтерс - 1% »
[Інтерез 29%]
« Інтерс - 1% »
[Интерс 30%]
Цікавість Деріка, що дорівнює 30%, і 31 % інтерес Рейнольда впали один за одним. Я впевнена, якщо б герцог був зацікавлений, він би теж втратив кілька відсотків.
- Ха....
Це було, коли я, тремтячи від злості, люто втупилася на крон-принца. Відчувши мій палаючий погляд, наслідний принц подивився на мене і з голою мордою помахав рукою.
У цей момент у мене стався серйозний внутрішній конфлікт: я розривалася між бажанням продемонструвати йому середній палець і почуттям самозбереження.
Але ще перед тим, як я зробила вибір, пролунав звук рогів, який мав почати змагання.
- Н-но!
- Хійя!
Палац на конях рушив до лісу. Тигыдик-, Тыгадик-. На той час, як пил обійшовся навколо міста, центр поляни був спорожнілий.
'У результаті, я не змогла поговорити ні з ким, крім наслідного принца....'
Незважаючи на те, наскільки сильно я старалася уникати чоловічих персонажів. У мене ніколи не було наміру спеціально рувати їх інтерес.
Поки я тупо п'янулася туди, де вже нікого не залишилося.
- Леді Пенелопа Еккарт?
Мене несподівано покликали. Огорнувшись, я побачила незнайому мені жінку, яка стояла переді мною з елегантною посмішкою.
- Я боялася, що ви не прийдете, але ви прийняли моє запрошення. Яке щастя.
- А....
Я відразу визначила, хто вона. Деякий час у мене пішло на роздуми над відповіддю. Незважаючи на те, що я була вищою за неї, жінка виглядала старшою від мене.
Крім того, в Імперії діяло негласне правило ставитись до тих, хто одружився з особами протилежної статі.
- Доброго дня, графиня Дортія.
Думаючи, я привітала її і ввічливо поклонилася.
Справжня Пенелопа відповіла б щось у дусі: "Ти хто?" або "Гордися надана тобі честь почути мою відповідь".
(...) Пенелопа, тобі краще знайти собі престижніше місце в суспільстві.
Я робила так, бо раптом згадала про надію герцога під час сніданку.
- Дякую за запрошення. Завдяки вам я проведу день у приємному товаристві.
Мені зовсім не хотілося приймати запрошення. Але я не могла сказати це організатору в обличчя.
Очі графіні Дотії трохи розширилися. Можливо, тому що "безпечна псина герцога" з чуток поводилась пристойно і навіть привіталася. Через декілька секунд вона похитнулася і почала дивно посміхатися.
- Чаєпіття почалася опівдні. Всі вже зібралися. Не відкажете пройти зі мною, леді?
Графиня Дортія відвернулася і повела мене за собою. Слідуючи за нею, я згадувала її недавню дивну посмішку.
'Це трохи ніяково....'
Що ж, тут хоча б більше немає хлопців, які в будь-який час не проти спробувати мене вбити. Що може піти не так там, де жінки збираються поговорити?
'Якщо буде нецікаво, я можу просто знайти відповідний привід і піти.'
Особливо не задумуючись над цим, я побрела за нею. А потім, як завжди, все пішло не так.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert