Той, хто відвідав мене вранці, прийшов до моєї кімнати вдень з повідомленням про те, що я отримав виклик від герцога.
- ....Отец?
- Так.
Я на мить жахнулася. Правда, страшно було зовсім не бажання герцога мене бачити.
Страх був причиною того, чому він міг викликати мене — вагон і маленьку візку, а я ще не підготувалася до найбільш впливових з них.
'З-за сутички з Рейнольдом? Або, може, через випадок на тренуванні полігону?.... або тому що я купила купу зброї для Ікліса на той порожній чек?'
По правді кажучи, другий варіант виглядав найбільш реалістичним.
Рейнольд надто дорослий, щоб я міг стати на свою молодшу сестру.
І гроші, які я витратила, герцог дав мені сам, наказавши купити все, чого моїй душіці завгодно буде, так що не думаю, що він стане робити мені виговор через це.
- ... Він не виглядав дуже засмучений.
Схоже, моя глибока задумливість здавалася тривогою, тому палацовий повістив мені про настрій герцога.
- Пішли зараз.
Викинувши всі думки з голови, я встала.
- Ви звали мене, Отче.
Коли я, трохи нервована, увійшла в кабінет, який сидів на дивані герцог відволікся від своїх важких роздумів і привітав мене.
- Так, сідай.
Він показав мені на кушетку навпроти нього.
Якщо що і змінилося після того, як я стала Пенелотою з гри, так це ставлення герцога - моє існування більше не ігнорували.
Це означає, що на відміну від перших днів мені не потрібно ставати навколішки і благати.
Я рішуче підійшла і сіла туди, куди мені сказали.
Погасши сигару, яку курив, він запитав:
- Хочеш чаю?
- Не відмовилася б.
Герцог подзвонив у дзвіночок, і незабаром покоївка принесла кілька простих закусок разом з гарячим чаєм.
- Досить. Залиш нас.
Служниця, яка підставила чашки і розливала чай, шанобливо поклонилася герцогу й ретувалася.
У кабінеті знову запанувала незручна тиша.
'... Якщо подумати, я вперше п'ю чай з персонажем гри."
Кожного разу, коли я прийшла сюди, я діяла по одному і тому ж шаблону. Вибачитися за помилки, врятувати своє життя, звалити звідси.
Але я була винятковою людиною.
Тепер до мене ставилися трохи краще, але гірке враження залишилося.
Поки я роздумувала, господар особняка зашевелися - взяв чайник, налив мені чаю.
- ... Дякую.
Я пробурмотіла вдячність, хоч чашку і не підняла.
Дюку, зробивши ковток духового чаю з м'ятою, витримав паузу і заговорив.
- Пенелопа.
- Так, Отче.
- На тренувальному полігоні було шумно.
Як і очікувалося, герцог викликав мене через напади на лицаря. Я можу радіти за те, що наша з Рейнольдом сварка не була причиною?
- ... так. Виник ще один конфлікт. Простите.
Я лагідно кивнула і вибачилася, як завжди.
Тук-. Герцог поставив чашку на стіл і різко змастив очі.
- Розкажи всю історію.
- Вона була саме такою, якою ви її почули.
Я не хотіла витрачати свою енергію на пояснення і вибачення за помилки, які не загрожують моєму життю.
Брови герцога смикалися, наче моя відповідь його не задовольнив.
- І що ж я почув?
- Мабуть, що я несподівано з'явилася на майданчик і так наказала Іклісу придушити лицаря.
Я зачитала щоденний тон подій, які можуть бути дуже цікавими.
Було очевидно, що лицарі дадуть свідчення на свою користь і повісять всі гріхи на мене.
Звичайно, я лише названа дочка, але як вони могли сказати герцогу, що їх спіймали з статі за осквернення мого світлого імені?
- Якщо ви покликали мене, щоб дізнатися, чи це правда, то так. Це правда.
Я впевнено заявила це герцогу прямо в обличчя.
- Мені не вдалося зберегти образ чеснотливої леді, тому, якщо ви того бажаєте, я закриюся у своїй кімнаті для роздумів про свої помилки. А також, не прийму участі в мисливських змаганнях.
На цей раз я навіть не замовилась, що була неправильною.
Тому що зробила це з власної волі і зовсім не вважала помилку.
Натомість я вирішила використати ситуацію для власних цілей.
'Давайте втечемо мисливських змагань, раз представившись такий чудовий шанс!'
Мій остаточний вибір зупинився на Іклісі, тому я збиралася взяти приклад з героїні звичайного режиму і не їхати на мисливські змагання, щоб трохи підвищити його інтерес.
Коли я почула про полювання на обід, то спочатку не привертала їй уваги.
Проте, палаци, які мали хоч якесь почуття власної гідності, зазвичай були присутні на мисливських змаганнях.
Так що в цей день всі любовні цілі зберуться в одному місці, крім Ікліса, якому через статус раба не дозволено брати участь у заході.
Хоч би що я робила, ця подія все одно буде супроводжуватися неважливими небезпеками.
'Гарний епізод, щоб тихо відкинути коньки.'
Більше того, раз його проводять в Імператорському палаці, зустріч з крон-принцем теж перестає бути такою далекою.
Він був настільки зацікавлений у мені, що присилав і особисте запрошення.
Якщо я піду на полювання, а персона, яка ледь забула мене, знову загориться цікавістю...
'Ні-ні!'
Я скрикнула, здригнувшись.
- Але я ніколи не буду вважати, що зробила неправильно, Отче!
- .......
Кабінет знову занурився в крижану тишу.
Герцог холодно виявився негромним голосом:
- Ти кажеш, що немає нічого поганого у спробі вбити лицаря, який охороняє нашу сім'ю?
- Так.
Я дала миттєву відповідь, не змінюючи обличчя.
Потім герцог слабо зітхнув.
- Добре. Тоді чому ти наказала своєму охоронцеві зробити це?
'Чому він так наполегливо допитує мене сьогодні?'
Я схилила голову.
Стан лицарів і довір’я герцога до них дуже високі.
Нехтування підлеглою родиною Еккарт - зневага до самого роду.
Я була певною мірою готова понести покарання, бо дійшла навіть до некультурного задушення лицаря.
'Мені здавалося, він буде метати грім і блискавки, якщо я безсовісно оголосив, що не бачу в цьому своєї вини.'
Для мене реакція герцога стала повною несподіванкою.
Ви не думаєте, що слова лицарів набагато надійніші за моїх?
- Пенелопа Еккарт.
Герцог з серйозним обличчям і важким тоном процідив моє повне ім'я.
- Я питаю тебе, як члена сім'ї Еккарт, тому відповідай обережно.
- ......
Ти ніколи раніше не зайшла на тренувальний майданчик, щоб відмовити такий наказ.
Сумніви герцога були обґрунтовані.
Незалежно від того, наскільки вона скандальна тварина, Пенелопа не вирішилася б без причини воювати з тренуючими лицарями.
- Крім того, перед виходом ти розпитала палацового про подробиці поводження з твоїм охоронцем.
- Це...
Я була приголомшена, коли підняла голову наступними словами герцога.
Автоматично збиралася запитати, звідки він дізнався, але відразу закрила рот.
Це було відомо лише палацу, і його джерело інформації стало очевидним.
'Хах, у когось занадто довга мова.'
Я ображала дворецький, який не мав до діла свого носа.
Герцог, що зауважив мій миттєвий порив, витріщився на мене.
- Тепер у тебе з'явилося бажання говорити?
- Це все моя вина, Отче. Я раптом, по своїй простій примхи, здумувала відвідати треніровий полігон, і мені не сподобалося, як лицарі мене зустріли...
- Рицарі сказали, що це було пов'язано з покаранням охоронника, якого ти привела.
- .......
- Схоже, ти розмовляєш лише коли я викину не знаю свого місця і що спричиняє проблеми раба з рядів лицарів-учеників!
Мене швидко поламав голос герцога, з кожним реченням який був все лихе.
Навіть слова "за своїм простим примхом" не змусили його в це повірити. Мабуть, він здогадався, що причина була якась інша.
- Викладай всі подробиці того дня. Інакше, відповідальність за цей інцидент ляже на раба.
Коли він згадав Ікліса, у мене не залишилося іншого вибору.
Я прийшла забрати свого супроводжуючого з тренування на прогулянку.
- .......
- І побачила, як лицар на ім'я Марк жорстоко карав мого охоронця з безглуздої причини: за зламаний під час тренування дерев'яний меч.
Це звучало як розповідь слухняної дитини, яка не нарікала.
Герцог грізно нахмурився.
Він підвищив голос, ніби зрозумів, через що сталася вся метушня:
- Молодші за звання лицарі часто зазнають суворого покарання старшими. Ти не в тому віці, щоб говорити, що не знаєш цього.
- Тим часом, він образив мене, господиню Ікліса.
- Це не .. ... що?
Герцог, який задумав знову мене відрубати, широко розкрив очі, почувши мою відповідь.
Звичайно, він не знав про цю деталь.
- Мій охоронець розлютився, і інші лицарі намагалися його вбити.
- ..........
- Тому я наказала Іклісу битися з лицарем, що зачепив честь його леді.
Точніше, веліла вбити його ...
Але я не настільки дурна, щоб визнавати себе в цьому герцогу.
Герцог надовго замовк.
Я пустим поглядом заткнулася в свою чашку. Її вміст, від якого раніше виходив пар, раптово охололо.
Але ні я, ані герцог не збиралися наливати новий чай.
'....подоєно".
Поглянувши на того чоловіка, який був у нього в руках, я раптом зрозуміла, що це вже було для мене.
Скільки разів мені доведеться проходити через це, поки я не втечу?
- Він...
Через досить тривалий час приглушено видав герцог.
- Як він образив тебе?
- Сказав, що я фальшивка, яка буде не здатна подбати навіть про свою шкуру, коли її виженуть.
- .......
Він також радив Іклісу швидко усвідомити, що його господиня - я ні на що не придатна.
Я не перебільшувала.
Не тому що мені були противні лицарі, які мовчали про свої злочини.
Навіть якби я дізналася про це тільки зараз, то більше не планувала займатися ними.
Але герцог, чиє обличчя повільно спотворилося, несподівано...
Чому ти відразу не повідомила про це мені чи Дерику?
Запитав, голосно дихаючи, ніби ледве стримувався.
Пенелопа б звичайно врвалася до кабінету герцога, думаючи, що лицарі її не поважають.
Я трохи поміркувала і все ж сказала правду:
Я покарала його на місці, тому думала, що воно того не варто.
- Як це може не коштувати того!
У відповідь герцог запалав гнівом.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert